Рішення № 140805570, 20.10.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/8339/26

Провадження 2-о/206/263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Гаркуші В.В.,

присяжних Литвинова В.В., Лещенко К.М.,

за участю секретаря судового засідання Дуб В.С.,

прокурора Геник Л.С.,

представника заявника лікаря-психіатра Святун Н.О., яка брала участь у режимі відеоконференції,

особи, стосовно якої розглядається заява, ОСОБА_1 , який брав участь у режимі відеоконференції,

адвоката представника ОСОБА_1 Косовської А.О.,

розглянувши у закритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст заяви

Представник закладу з надання психіатричної допомоги звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у примусовому порядку без його усвідомленої письмової згоди.

Заява обґрунтована тим, що 15.10.2026 о 18 годині 55 хвилин ОСОБА_1 госпіталізовано за направленням військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з гострим погіршенням психічного стану. За результатами комісійного огляду 16.10.2026 встановлено діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, F23.1. Заявник посилається на психомоторне збудження, агресивну поведінку, погрози оточуючим та відсутність усвідомленої згоди на лікування і вважає, що обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

ІІ. Позиції учасників справи

Представник заявника лікар-психіатр Святун Надія Олександрівна у судовому засіданні заяву підтримала, пояснила, що ОСОБА_1 має тяжкий психічний розлад гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, F23.1, внаслідок якого становить безпосередню небезпеку для себе та оточуючих і потребує госпіталізації у примусовому порядку.

ОСОБА_1 заперечував проти госпіталізації та лікування у закладі з надання психіатричної допомоги, висловлював бажання повернутися на військову службу.

Прокурор просила задовольнити заяву.

Адвокат Косовська Антоніна Олександрівна подала письмові заперечення від 20.10.2026, в яких зазначила, що сам діагноз і висновок комісії не доводять безпосередньої небезпеки чи безпорадності особи. Послалася на відсутність належного обґрунтування конкретних небезпечних дій, можливість добровільної або амбулаторної допомоги та необхідність перевірки дотримання 24-годинних строків огляду і звернення до суду. У судовому засіданні залишила вирішення заяви на розсуд суду.

Таку процесуальну позицію адвоката суд не розцінює як усвідомлену згоду ОСОБА_1 на госпіталізацію або як звільнення заявника від обов`язку довести законні підстави обмеження свободи. Суд оцінює письмові заперечення разом з усіма доказами у справі.

ІІІ. Встановлені судом обставини та докази

За направленням військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2026 ОСОБА_1 доставлено до закладу з надання психіатричної допомоги. У заяві лікарні час госпіталізації визначено як 18 годину 55 хвилин 15.10.2026. Висновок комісії лікарів-психіатрів датований 16.10.2026; заява в системі «Електронний суд» сформована 16.10.2026.

До заяви долучено пояснювальну ОСОБА_2 від 15.10.2026. У ній описано різку зміну поведінки ОСОБА_1 протягом кількох днів, агресивність, жорстоке поводження з твариною, переслідування співслужбовців із сокирою після їхньої відмови від запропонованої ним їжі, погрози постріляти оточуючих, розмови із самим собою та висловлювання про викрадення його терористами.

Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів від 16.10.2026 під час огляду ОСОБА_1 був напружений, тривожний, перебував у стані психомоторного збудження, кричав, надмірно жестикулював, відповідав переважно не по суті запитань. Лікарі описали активну психопродуктивну симптоматику, підозрілість, маячні висловлювання щодо переслідування та відсутність критики до свого стану й поведінки. У розмові він висловлював погрози показати всім і, за потреби, вибити вікна.

Комісія встановила діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, F23.1, та дійшла висновку про необхідність госпіталізації відповідно до ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». У медичному документі також зазначено, що через гостре психомоторне збудження пацієнт потребував короткочасної м`якої фіксації на період усунення збудження.

В обґрунтуванні діагнозу від 16.10.2026 з історії хвороби №12800/2026 додатково описано формальні розлади мислення, напливи та плутанину думок, неадекватність емоційних реакцій, нестійкість афекту й гострий початок порушень психічного стану. Документ підписаний лікуючим лікарем ОСОБА_3 та виконувачем обов`язків завідувача відділення ОСОБА_4 .

Святун Н.О. діє від імені закладу на підставі долученої довіреності від 16.10.2026 №76. У судовому засіданні вона підтримала медичний висновок про необхідність примусової госпіталізації. Сам ОСОБА_1 усвідомленої письмової згоди на неї не надав і проти стаціонарного лікування заперечував.

ІV. Норми права і мотиви суду

Примусова госпіталізація до психіатричного закладу становить позбавлення свободи у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Її законність передбачає не лише належне медичне обґрунтування, а й дотримання встановленої законом процедури та дієвий судовий контроль.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки його наявність не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законом. За ст. 1 цього Закону тяжким є психічний розлад, який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

За ст. 14 зазначеного Закону особу можна госпіталізувати без її усвідомленої письмової згоди, якщо обстеження або лікування можливі лише у стаціонарних умовах і встановлено тяжкий психічний розлад, внаслідок якого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Ці альтернативні прояви розладу не потребують одночасного встановлення.

Частини 1, 2 ст. 16 Закону передбачають огляд госпіталізованої особи комісією лікарів-психіатрів протягом 24 годин з часу госпіталізації та направлення до суду заяви про примусову госпіталізацію також протягом 24 годин з часу госпіталізації. Відповідно до ч. 1 ст. 341 ЦПК України заява про госпіталізацію розглядається судом протягом 24 годин з дня її надходження до суду.

Суд розмежовує строк направлення заяви закладом з надання психіатричної допомоги та строк її судового розгляду. Передбачений ч. 1 ст. 341 ЦПК України строк обчислюється з дня надходження заяви до суду, а не з часу госпіталізації чи складення висновку комісії. Заяву розглянуто судом у межах установленого цією нормою строку. Саму дату формування документа в системі «Електронний суд» не можна ототожнювати з датою його фактичного надходження до суду.

Оцінюючи доводи адвоката щодо строку звернення лікарні, суд виходить із того, що його можливе перевищення саме собою не свідчить про відсутність тяжкого психічного розладу, безпосередньої небезпеки для оточуючих або потреби у стаціонарному лікуванні. Сплив цього строку не звільняє суд від розгляду заяви та перевірки всіх передбачених законом підстав примусової госпіталізації. Тому посилання на перевищення строку звернення не є самодостатнім і вирішальним доводом для висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Водночас строки, встановлені ст. 16 Закону, є гарантіями права на свободу, а можливе їх порушення потребує окремої оцінки з урахуванням фактичної хронології, тривалості утримання без судового рішення та своєчасності судового контролю. Доведеність медичних підстав не усуває необхідності такої оцінки. Цим рішенням суд вирішує питання про наявність підстав для подальшої госпіталізації на час судового розгляду; воно не легалізує ретроспективно можливе порушення порядку утримання особи до звернення до суду. Висновок про необхідність госпіталізації ґрунтується на самостійній оцінці конкретних небезпечних дій, актуального психічного стану та неможливості забезпечити необхідну допомогу поза стаціонаром.

Встановлення діагнозу належить до компетенції лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів відповідно до ст. 27 Закону. Водночас висновок комісії не має для суду наперед установленої сили. За статтями 76, 81, 89 ЦПК України суд самостійно оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі №465/7314/24 наголосив, що сам діагноз і висновок комісії лікарів-психіатрів за відсутності інших належних доказів не є достатніми для примусової госпіталізації. Суд повинен з`ясувати, які конкретні дії підтверджують небезпеку особи та чому лікування можливе лише в стаціонарних умовах.

У цій справі медичний висновок про тяжкий психічний розлад ґрунтується на описаних під час безпосереднього огляду порушеннях мислення, сприйняття і поведінки, гострому психомоторному збудженні та психотичній симптоматиці. Обґрунтування діагнозу містить конкретні клінічні дані. У сукупності з поясненнями лікаря-психіатра у судовому засіданні ці відомості підтверджують тяжкість психічного розладу.

Докази небезпеки не обмежуються оцінкою лікарів. У пояснювальній ОСОБА_2 описані переслідування людей із сокирою та погрози постріляти оточуючих. Ці відомості узгоджуються з медично зафіксованими агресивністю, маячними переживаннями, психомоторним збудженням і висловлюванням погроз під час огляду. Саме їх сукупність підтверджує конкретний ризик заподіяння шкоди життю чи здоров`ю оточуючих внаслідок тяжкого психічного розладу.

Суд оцінює пояснювальну як письмовий доказ у взаємозв`язку з направленням на лікування, висновком комісії та обґрунтуванням діагнозу. Відсутність поліцейського протоколу, на яку посилається адвокат, не виключає встановлення небезпеки іншими належними й допустимими доказами відповідно до правил цивільного судочинства.

Відмова пацієнта відповідати на запитання, його звернення по допомогу до поліції або Військової служби правопорядку та незгода з госпіталізацією самі собою не є доказами небезпечності. Висновок суду ґрунтується на наведених конкретних діях, погрозах та медичних даних, а не на реалізації особою права заперечувати проти обмеження свободи.

Необхідність стаціонарних умов підтверджується гострим характером розладу, вираженим психомоторним збудженням, описаною небезпечною поведінкою та висновком лікарів про потребу в госпіталізації, підтриманим представником заявника у судовому засіданні. За такого поєднання обставин амбулаторна консультація або самостійне звернення по допомогу не забезпечують необхідного безпосереднього медичного нагляду та усунення ризику заподіяння шкоди оточуючим.

Посилання адвоката на можливість добровільного лікування не спростовує необхідності вирішення заяви, оскільки ОСОБА_1 у судовому засіданні прямо заперечував проти госпіталізації. Водночас саму відсутність згоди суд не вважає достатньою підставою примусу: вона оцінена разом із доведеними тяжкістю розладу, небезпекою та необхідністю стаціонарних умов. Бажання повернутися на службу не усуває встановленого ризику.

Отже, довід про недостатність одного висновку комісії є правильним як загальна вимога до доказування, однак у цій справі заявник подав також направлення на стаціонарне лікування, пояснювальну з описом небезпечної поведінки та обґрунтування діагнозу. Суд надає цим доказам сукупну оцінку. Підставою госпіталізації є безпосередня небезпека для оточуючих, тому окреме доведення нездатності задовольняти основні життєві потреби для застосування цієї підстави не вимагається.

Оцінюючи необхідність втручання у право на свободу, суд враховує тяжкість можливих наслідків описаної поведінки, гостроту психічного стану та потребу в медичному нагляді. За встановлених обставин госпіталізація є необхідним і співмірним заходом для надання психіатричної допомоги та запобігання безпосередній небезпеці. Заява підлягає задоволенню.

Госпіталізація не означає дозволу на безстрокове утримання. Відповідно до статей 17, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» вона допускається лише протягом часу існування законних підстав, із передбаченим законом переглядом необхідності її продовження та припиненням у разі відпадіння таких підстав. Особа, її адвокат або законний представник мають право звернутися до суду із заявою про припинення примусової психіатричної допомоги відповідно до ч. 3 ст. 342 ЦПК України.

Згідно з ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні рішення у справі окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 342 ЦПК України рішення підлягає негайному виконанню; його оскарження не зупиняє виконання.

Керуючись статтями 7, 10, 7681, 89, 212, 259, 263265, 268, 273, 293, 294, 339342, 354 ЦПК України, статтями 1, 3, 14, 16, 17, 22, 27 Закону України «Про психіатричну допомогу», статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку задовольнити.

Госпіталізувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, місцезнаходження: 49115, м. Дніпро, вул. Данила Самойловича, буд. 1, для надання психіатричної допомоги в умовах стаціонару в примусовому порядку без його усвідомленої письмової згоди.

Роз`яснити ОСОБА_1 , його адвокату та законному представнику право звернутися до суду із заявою про припинення надання психіатричної допомоги в примусовому порядку у встановленому законом порядку.

Судові витрати учасникам справи не відшкодовувати.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В.В. Гаркуша

Присяжні В.В. Литвинов

К.М. Лещенко