Рішення № 140804277, 20.10.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1869/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

при секретарі судового засідання Гарані О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегове цивільну справу за позовом заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Батівської селищної ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_3 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Батівської селищної ради про визнання останньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є квартиронаймачем зазначеного житлового приміщення, яке було надане йому на підставі ордера на жиле приміщення від 12 вересня 2016 року. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Батівської селищної ради № 23 від 08 вересня 2016 року ордер було видано на склад сім`ї із двох осіб, до якого включено позивача ОСОБА_1 та його сестру ОСОБА_2 . Як вбачається з довідки Виконавчого комітету Батівської селищної ради № 128 від 12 травня 2026 року, у спірному житловому приміщенні зареєстровані позивач та відповідачка. Водночас позивач стверджує, що ОСОБА_2 з 01 липня 2018 року фактично не проживає у квартирі, добровільно вибула з неї, не користується житловим приміщенням за його призначенням, не бере участі в утриманні квартири та не виявляє наміру повернутися до проживання в ній.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається, зокрема, на акт фактичного підтвердження непроживання від 29 травня 2026 року, складений за участю представника житлово-комунального господарства при Батівській селищній раді та мешканців будинку. Позивач вважає, що тривала відсутність відповідачки у спірному житловому приміщенні, яка значно перевищує встановлений статтею 71 Житлового кодексу України шестимісячний строк, за відсутності поважних причин та передбачених законом підстав для збереження за нею права користування житлом є підставою для визнання її такою, що втратила відповідне право. При цьому, збереження реєстрації місця проживання відповідачки, яка фактично не проживає у квартирі, створює для нього перешкоди в належному здійсненні прав та обов`язків наймача житлового приміщення.

Посилаючись на положення статей 71, 72 Житлового кодексу України, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 , а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено в порядку загального позовного провадження підготовче засідання в приміщенні Берегівського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 вересня 2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

25.09.2026 року до суду надійшли письмові пояснення Виконавчого комітету Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, згідно яких третя особа підтвердила факт видачі ордера на спірне житлове приміщення на ім`я ОСОБА_1 на склад сім`ї із двох осіб, а також факт реєстрації місця проживання у квартирі позивача та відповідачки.

Разом із тим, представник звернув увагу суду на те, що за відомостями органу місцевого самоврядування сам позивач протягом тривалого часу також фактично не проживає у квартирі та перебуває за межами України.

Третя особа наголосила на необхідності встановлення причин відсутності відповідачки у спірному житлі та з`ясування наявності або відсутності поважних причин такого непроживання.

Водночас самостійних вимог щодо предмета спору третя особа не заявила, категоричних заперечень проти задоволення позову не висловила, а вирішення спору залишила на розсуд суду відповідно до вимог законодавства.

20.10.2026 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшло клопотання про доручення окремих доказів по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Батівської селищної ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в підготовче судове засідання не з`явились. При цьому, згідно матеріалів справи просили розглянути справу без їх участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена про місце, дату та час судового засідання.

Представник Виконавчого комітету Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області в підготовче судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про місце, дату та час судового засідання. Разом з тим, подав пояснення у справі та просив провести розгляд без участі представника.

За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 223,280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позов задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що з копії ордера на жиле приміщення від 12 вересня 2016 року вбачається, що на підставі рішення Виконавчого комітету Батівської селищної ради № 23 від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 надано право зайняття квартири АДРЕСА_2 . В ордері зазначено склад сім`ї із двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка вказана як сестра.

Згідно довідки Виконавчого комітету Батівської селищної ради № 128 від 12 травня 2026 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підтвердження доводів про тривале непроживання ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні позивачем подано акт фактичного підтвердження непроживання від 29 травня 2026 року.

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що його складено за участю виконувача обов`язків начальника житлово-комунального господарства при Батівській селищній раді Юрія Альбота та мешканців будинку ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

У даному документі зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично не проживає за адресою спірної квартири з 01 липня 2018 року, а з квітня 2026 року, за відомостями, викладеними в акті, перебуває за межами України.

Судом досліджено письмові пояснення Виконавчого комітету Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, подані 24 вересня 2026 року за вихідним № 932.

У зазначених поясненнях третя особа підтвердила, що рішенням виконавчого комітету № 23 від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 видано ордер на спірне житлове приміщення на склад сім`ї із двох осіб.

Також, згідно з довідкою № 128 від 12 травня 2026 року у квартирі зареєстровані обидві сторони.

Окремо орган місцевого самоврядування повідомив про наявність відомостей, відповідно до яких позивач також протягом тривалого часу фактично не проживає у квартирі та перебуває за межами України.

Суд вважає за необхідне надати самостійну правову оцінку зазначеному доводу.

Передусім предметом розгляду цієї справи є вимога про визнання саме відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Сам по собі факт перебування наймача житлового приміщення за межами України не є безумовним доказом припинення його права користування житлом, оскільки законодавство передбачає випадки збереження житлових прав за тимчасово відсутніми особами.

Крім того, юридичні наслідки відсутності кожного з користувачів житлового приміщення мають оцінюватися індивідуально, з урахуванням тривалості відсутності, її причин, характеру правового зв`язку із житлом та інших істотних обставин.

Відсутність позивача у квартирі сама по собі не встановлює поважності причин непроживання відповідачки та не підтверджує наявності у неї наміру повернутися до спірного житлового приміщення.

Письмові пояснення третьої особи не містять конкретних даних щодо дати вибуття позивача, тривалості його перебування за кордоном, причин відсутності, а також відомостей про припинення його правового зв`язку зі спірним житлом.

Отже, наведена третьою особою інформація не дає достатніх підстав для висновку про втрату позивачем права користування квартирою.

Суд також враховує, що Виконавчий комітет Батівської селищної ради не заперечив факту тривалого непроживання відповідачки, а звернув увагу на необхідність перевірки причин її відсутності.

Таким чином, пояснення третьої особи підлягають врахуванню при оцінці доказів, однак самі собою не спростовують фактичних відомостей, викладених в акті від 29 травня 2026 року.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на повагу до свого житла.

Зазначені гарантії поширюються на житлові правовідносини незалежно від того, чи є особа власником відповідного приміщення, оскільки поняття житла у конвенційному розумінні пов`язується, зокрема, з наявністю достатнього та тривалого фактичного зв`язку особи з певним місцем проживання.

Відповідно до статті 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до статті 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають із договору найму жилого приміщення.

За змістом статті 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Зі змісту наведених норм випливає, що для вирішення спору про втрату права користування житловим приміщенням суд повинен встановити не лише факт і тривалість відсутності особи, а й причини такої відсутності та наявність або відсутність обставин, за яких закон зберігає за нею відповідне право.

Таким чином, перевищення шестимісячного строку непроживання не є автоматичною та безумовною підставою для припинення житлових прав особи.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між правами та законними інтересами сторін, дотримання гарантій права на житло та недопущення необґрунтованого збереження формального права користування житловим приміщенням за особою, яка фактично припинила відповідний житловий зв`язок.

Із досліджених матеріалів встановлено, що спірна квартира була надана ОСОБА_1 за ордером, а ОСОБА_2 включено до складу сім`ї, на яку видавався зазначений ордер.

Відтак первісне виникнення права відповідачки на користування квартирою пов`язане з її сімейними відносинами з наймачем та наданням житлового приміщення для спільного проживання.

Водночас із наданого акта фактичного підтвердження непроживання від 29 травня 2026 року вбачається, що відповідачка фактично не проживає у квартирі з 01 липня 2018 року.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду зазначений в акті період відсутності відповідачки становив майже вісім років, що істотно перевищує загальний шестимісячний строк, установлений статтею 71 ЖК України.

Суд враховує, що такий значний проміжок часу має істотне значення для оцінки характеру зв`язку відповідачки зі спірним житлом.

Разом із тим, тривалість відсутності повинна оцінюватися у взаємному зв`язку з причинами непроживання, а не розглядатися як самостійна та достатня підстава для втрати права користування квартирою.

Крім того, судом досліджено долучені до матеріалів справи письмові докази на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг за користування спірним житловим приміщенням, оформлені на ім`я ОСОБА_1 .

Оцінюючи зазначені документи, суд виходить із того, що здійснення оплати житлово-комунальних послуг є однією з обставин, які можуть характеризувати фактичне ставлення особи до житлового приміщення, виконання нею обов`язків, пов`язаних із його утриманням, та збереження правового зв`язку з відповідним житлом.

Надані документи підтверджують здійснення платежів за житлово-комунальні послуги щодо спірної квартири в межах зазначених у них сум та періодів.

При цьому, суд враховує, що оплата житлово-комунальних послуг здійснюється на ім`я ОСОБА_1 , тоді як доказів здійснення відповідачкою ОСОБА_2 відповідних платежів матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК Україн,и кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

За змістом статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи надані позивачем докази, суд бере до уваги, що відомості про фактичне непроживання відповідачки наведені не лише у позовній заяві, а й у письмовому акті, складеному за участю представника житлово-комунального господарства та мешканців будинку.

Однак, суд наголошує, що неподання таких доказів відповідачкою не може саме собою підміняти обов`язок позивача довести обставини, які є підставою його позовних вимог.

Суд також враховує, що позивач як особа, якій було надано спірне житлове приміщення, має законний інтерес у визначеності кола осіб, які зберігають право користування ним.

Водночас реалізація такого інтересу не може здійснюватися шляхом автоматичного припинення прав іншої особи лише через її непроживання або відсутність заперечень проти позову.

Суд враховує, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може становити втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) та «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), наголошено на необхідності забезпечення пропорційності втручання у право на житло.

При цьому, поняття житла не обмежується формальним правовим статусом приміщення, а передбачає оцінку фактичних і достатньо тривалих зв`язків особи з відповідним місцем проживання.

Застосовуючи зазначені підходи, суд враховує характер прав відповідачки на квартиру, тривалість її фактичної відсутності, обставини вибуття та можливі наслідки задоволення позову.

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом, за наявності доведених законних підстав спрямоване на усунення правової невизначеності щодо користування відповідним приміщенням.

Враховуючи встановлені обставини, характер спірних правовідносин, правові підстави виникнення права користування житловим приміщенням, надані сторонами письмові докази, пояснення третьої особи та положення житлового законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Батівської селищної ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 7681, 89, 259, 263265, 280 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Батівської селищної ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловою квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з судового рішення.

Суддя Іван ІЛЬТЬО