Рішення № 140801805, 13.10.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/5766/26

Провадження № 2/175/1613/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання Яшиної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання судового рішення,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Він Фінанс» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на їх користь збитки у якості відповідальності а несоєчасне виконання рішення суду у справі №2-4160/11 у розмірі 62 751, 53 грн., з яких: інфляційні витрати у розмірі 44 466, 35 грн. та 3% річних у розмірі 18 285, 18 грн., а також стягнути на їх користь сплачений судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Представник відповідача адвокат Ворон А.І. подав до суду відзив на позовну заяву, вказував, що правові позиції, на яких побудовано позов, є такими, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила, можливість примусового виконання рішення від 02.06.2011 у справі № 2-4160/11 вичерпана, а тому ч. 2 ст. 625 ЦК України до цих вимог не застосовується, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без участі сторони позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у відзиві на позовну заяву просив суд розглянути справу без участі сторони відповідача.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року у справі № 2-4160/11, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 201 534.27 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., а всього стягнути 203 354.27 грн.

Згідно з мотивувальною частиною рішення, станом на 04.01.2010 року сума заборгованості відповідача за кредитним договором, відсоткам та пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків складає 25 312, 97 дол. США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на 04.01.2010 року становить 201 534, 27 грн.

21 січня 2016 року між та TOB «ФК «ПОЗИКА» та TOB «ФК «Довіра та Гарантія» відповідно до чинного законодавства України, був укладений договір відступлення права вимоги №240/ФК-16 від 21.01.2016 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №014/3105/148203/73 від 07.05.2008 року, що був укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Згідно з ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08.09.2016 у справі №2-4160/11 провадження №6/175/297/16, замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому провадженні, відкритому по справі № 2-4160/11, по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»..

Відповідно до наказу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» № 55-к від 25.07.2024, на виконання протоколу Загальних зборів учасників вказаного товариства від 25.07.2024, було перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що рішення суду не виконувалось відповідачем ні в добровільному, ні в примусовому порядку, тому за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 сума інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду становить: інфляційні втрати у розмірі 44 466, 35 грн та 3% річних у розмірі 18 285, 18 грн, що в загальному розмірі становить 62 751, 53 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 25.02.2019 до 23.02.2022 за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень статей 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц відступила від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Проте, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23, зазначені такі правові висновки:

«..п. 135. Разом з тим з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання…».

145. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України…».

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 2-4160/11 ухвалено 02 червня 2011 року. Виконавчий лист № 2-4160/2011 було видано у 2011 році та пред`явлено до виконання до Самарського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ, що встановлено ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року (провадження № 6/175/297/16).

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання встановлені ст. 12 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (три роки), а до 05.10.2016 ст.ст. 2122 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (один рік). Незалежно від того, яка саме подія стала останньою у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 2-4160/2011, станом на дату звернення позивача до суду з дня видачі виконавчого листа сплинуло понад чотирнадцять років, а з дня набрання чинності Законом № 1404-VIII понад дев`ять років.

Так, згідно витягу з АСВП від 09.09.2026 вбачається, що станом на теперішній час жодного виконавчого провадження з виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.06.2011 у справі № 2-4160/11 щодо ОСОБА_1 не існує.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів у цій справі на підтвердження того, що ТОВ «Він Фінанс» не втратило право на примусове виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року у справі № 2-4160/11 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , що виконавчий лист № 2-4160/11 перебуває на примусовому виконанні тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому в силу приписів ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. Позивачем також не заявлено клопотань про витребування доказів.

Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Оскільки, на теперішній час будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконання вищезазначеного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року у справі № 2-4160/11 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 немає за виконавчим листом (боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Він Фінанс»); належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача суду не були надані, то при вищевикладених обставинах, з урахуванням вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України та вищезазначеного останнього висновку ВП ВС від 11.02.2026 року у справі №754/511/23, враховуючи факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності, суд приходить до висновку, що останнє унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень у цій справі взагалі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки немає і обов`язку відповідача ОСОБА_1 у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, у позивача ТОВ «Він Фінанс» немає правової підстави для нарахування та стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, а тому позивачу у цій справі ТОВ «Він Фінанс» слід відмовити у задоволенні його вищезазначеного позову до відповідача у повному обсязі з підстав через його безпідставність та необґрунтованість.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що у позові відмовлено, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263, 265, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання судового рішення відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова