Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
13 жовтня 2026 року справа № 520/25402/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
при секретарі судового засідання Шевченко Ю.О.,
за участю:
позивача - не прибув,
представника відповідача - Курочка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Кооперативна, буд. 12/14,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61003, код ЄДРПОУ: 44045454) , Головного державного виконавця Курочки Валерія Івановича (вул. Кооперативна, буд. 12/14,м. Харків,61003, код ЄДРПОУ: 2407015139) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо фактичного виконання постанови від 28.10.2024 у виконавчому провадженні №60238601 про зняття арешту з усіх рахунків ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити передбачені законом дії для фактичного зняття арешту з рахунків ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №60238601, зокрема забезпечити направлення постанови від 28.10.2024 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та інших установ, яким були направлені постанови про арешт коштів;
- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати ОСОБА_1 документальне підтвердження направлення постанови від 28.10.2024 до відповідних банківських установ та її виконання;
- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у невчиненні дій щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою від 15.12.2020 у виконавчому проваджені №60238601 та невжиття заходів щодо документального оформлення припинення такого арешту;
- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати документальне підтвердження припинення арешту майна, накладеного постановою від 15.12.2020 у виконавчому проваджені №60238601, а у разі відсутності такого підтвердження - вчинити передбачені законом дії щодо зняття зазначеного арешту та його державної реєстрації/скасування відповідних обмежень;
- стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у розмірі 1 000 000,0 грн. (один мільйон грн. 00 коп.).
В обґрунтування позовних вимог вказувалося, що відповідачем протиправно не вчинено необхідних дій щодо фактичного виконання постанови від 28.10.2024р. у виконавчому провадженні №60238601 про зняття арешту з усіх рахунків ОСОБА_1 , а також протиправно не знято арешт з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою від 15.12.2020р. у виконавчому проваджені №60238601.
Ухвалою суду від 10.09.2026р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.
Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивачем до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість.
Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без його участі.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, встановив такі обставини.
В провадженні Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №60238601 з виконання вимоги №ф-6610-58-у, виданої 29.05.2019р. ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави борг по єдиному соціальному внеску у розмірі 21030,90 грн., яке було відкрито 07.10.2019р.
07.09.2019р. була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 2103,09 грн.
Постановами від 13.11.2019р., 15.12.2020р., 15.12.2020р. та 07.10.2021р. було накладено арешт на кошти та майно боржника ОСОБА_1 .
В подальшому, у зв`язку з тим, що майно, яке належить боржнику та на яке може бути звернуто стягнення не було виявлено, та заходи щодо розшуку такого майна здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", виявилися безрезультатними, виконавче провадження №62238601 було завершено 23.10.2021р. на підставі п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачені не були, а вимога №ф-6610-58-у, на підставі якої здійснювалося стягнення, повторно для виконання до відділу державної виконавчої служби не надходила.
Постановою державного виконавця про зняття арешту з коштів боржника від 28.10.2024р. було знято арешт з усіх рахунків що належить боржнику.
За доводами позовної заяви, відповідач не забезпечив фактичного припинення арешту, який постановою від 28.10.2024р. було скасовано, про що позивач був повідомлений установою банку.
Не погоджуючись із наведеним, позивач звернувся до суду з позовними вимогами у цій справі.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 ч.2 ст. 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII), відповідно ст. 1 якого, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Як передбачено приписами ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
При цьому, приписами ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404 передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до ч.1-2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.
Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту, крім арешту, накладеного за рішенням суду, майна державного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об`єднання громадян, підприємства споживчої кооперації, у тому числі закріпленого за боржником на праві господарського відання або на праві оперативного управління, не є перешкодою для внесення такого майна до статутного капіталу юридичної особи, створеної шляхом перетворення такого підприємства.
Приписами ч. 4 ст. 59 Закону №1404 визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Як зазначалося вище, виконавче провадження №62238601 було завершено та 23.10.2021р. державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а 28.10.2024р. державним виконавцем було прийнято постанову про зняття арешту з усіх рахунків що належать боржнику - ОСОБА_1 . Згідно листа АТ КБ «Приват Банк» від 10.08.2026р. № 20.1.0.0.0/7-260806/110656 зазначено, що банк не отримував постанову державного виконавця від 28.10.2024р. про зняття арешту з рахунків позивача.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, за якими згідно постанови від 28.10.2024р., яка була винесена в порядку контролю, було знято лише арешт з рахунків боржника поза межами стягуваної суми, в решті арешт знято не було, однак суд вважає такі доводи непереконливими та зауважує, що за текстом постанови від 28.10.2024р. «про зняття арешту з коштів» зазначалося: «зняти арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 …», що спростовує наведені представником відповідача доводи.
Суд зазначає, що виконавче провадження є завершальною стадією примусового виконання, а дії виконавця повинні здійснюватися лише на підставах, у межах повноважень та способом, визначеним законом.
Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2020 у справі №817/928/17 зазначив про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Суд зазначає, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.06.2026р. у справі №932/5808/25.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що органом державної виконавчої служби допущено протиправну бездіяльність відносно ОСОБА_1 та не вчинено необхідних дій щодо фактичного виконання постанови від 28.10.2024р. у виконавчому провадженні №60238601 про зняття арешту з усіх рахунків ОСОБА_1 , зокрема, не надіслано її копію до банківської установи.
Внаслідок наведеного в цій частині позовні вимоги є обгрунтованими. Для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити передбачені законом дії для фактичного зняття арешту з рахунків ОСОБА_1 виконавчому провадженні №60238601.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу документальне підтвердження направлення постанови від 28.10.2024р. до відповідних банківських установ та її виконання, а також щодо надання документального підтвердження припинення арешту майна, накладеного постановою від 15.12.2020р. у виконавчому проваджені №60238601, суд зазначає наступне.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що органом державної виконавчої служби не буде надано підтвердження направлення постанови від 28.10.2024р. до відповідних банківських установ та її виконання, а також припинення арешту майна, накладеного постановою від 15.12.2020р. у виконавчому проваджені №60238601.
Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, внаслідок чого в межах цієї справи вони є передчасними.
Також що стосується арешту майна, накладеного постановою від 15.12.2020р. у виконавчому проваджені №60238601, суд виходить з того, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить терміну «документальне підтвердження припинення арешту майна», а позивач в достатній мірі не конкретизував зазначену позовну вимогу. В цій справі вбачається, що накладення арешту на майно позивача не є предметом розгляду цієї справи, оскільки серед позовних вимог відсутні вимоги про скасування постанови державного виконавця від 15.12.2020р. про арешт майна боржника ОСОБА_1 .
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Так, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Як зазначив Верховний Суд, у стало сформованих висновках щодо питання визначення моральної шкоди, страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Розглядаючи справу, суд визначає чи була завдана особі моральна шкода. Крім того, суд встановлює розмір відшкодування. Власне, завдання потерпілого або його представника полягає в переконанні суду в необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Виходячи із зазначеного, суд доходить висновку, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.
Саме по собі твердження позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення з державного бюджету на його користь моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04.07.2019 у справі № 823/628/17, від 03.09.2020 у справі № 520/3061/19.
З врахуванням викладеного суд доходить про необхідність в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовити.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд вважає, що ключові доводи сторін в цій справі отримали належну оцінку, а решти доводів висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
Керуючись статтями 14, 243-246, 287, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо фактичного виконання постанови від 28.10.2024р. у виконавчому провадженні №60238601 про зняття арешту з усіх рахунків ОСОБА_1 .
Зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити передбачені законом дії для фактичного зняття арешту з рахунків ОСОБА_1 виконавчому провадженні №60238601, зокрема: забезпечити направлення постанови від 28.10.2024 до АТ КБ ПРИВАТБАНК та інших установ, яким були направлені постанови про арешт коштів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20.10.2026р.
Головуючий суддя Д.В. Григоров
Судове рішення № 140801445, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 13.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 520/25402/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: