Ухвала суду № 140799431, 21.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 жовтня 2026 року м. Київ 320/20645/26

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії судді: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Білоноженко М.А., Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Григораш Б.О., за участі представника позивача Кубіва С.І., представника відповідача Ткачук Я.О., представника третьої особи-1 Кирик В.В., представника третьої особи-2 Фалько М.М., представника третьої особи-3 Сидорчук О.Є., здійснюючи розгляд у підготовчому засіданні адміністративної справи

за позовомДепартаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)доКабінету Міністрів Українитретя особа:1. Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України; 2. Державна інспекція архітектури та містобудування України; 3. Конфедерація будівельників України 4. Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України»провизнання протиправною та нечинною постанови,

ВСТАНОВИВ:

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2026 р. № 528 Про реалізацію експериментального проекту щодо особливостей надання адміністративних послуг у сфері будівництва з моменту її прийняття;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2026 позовна заява № 320/20645/26 розподілена судді Жуковій Є.О.

Відповідно до частини 1 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 визначено склад колегії суддів: Жукова Є.О. - головуючий суддя, судді: Білоноженко М.А., Кочанова П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 відкрито провадження у адміністративній справі №320/20645/26. Суд ухвалив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Білоноженко М.А., Кочанової П.В., призначено підготовче засідання на 17 червня 2026 року о 13 год. 00 хв. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26-А, 1 під`їзд, 4 поверх, зал №2; залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство розвитку громад та територій України (третя особа-1); Державну інспекцію архітектури та містобудування України (третя особа-2).

У підготовчому засіданні 17 червня 2026 року ухвалою, постановленою судом без оформлення окремого документа, залучено до участі у справі №320/20645/26 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Конфедерацію будівельників України (третя особа-3), судове засідання відкладено на 09 вересня 2026 року.

10 липня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника Міністерства розвитку громад та території України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (зареєстровано13.07.2026).

Обґрунтовуючи заявлене клопотання третя особа-1 зазначає, що позовна заява подана всупереч Закону № 280/97- ВР, Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та Рішення Київської міської ради від 20.04.2023 № 6294/6335 та підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 240 КАС України у зв`язку з відсутністю у позивача повноважень на звернення з даним позовом до суду.

14 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли письмові заперечення на клопотання третьої особи-1 про залишення позову без розгляду.

У поданих запереченнях позивач зазначає, що приписи Конституції України та законів України гарантують право органу місцевого самоврядування на судовий захист. В частині п`ятій статті 125 Конституції України закріплено положення, згідно з яким з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. У справі, що розглядається, Департамент, як орган місцевого самоврядування, як суб`єкт владних повноважень, відмінний від органу державної влади, ініціював, зокрема в контексті статті 124 Конституції України «юридичний спір» щодо оскарження прийнятого Кабінетом Міністрів України підзаконного нормативно-правового акта.

Позивач зазначає, право органів та посадових осіб місцевого самоврядування на звернення до суду, у тому числі, суду адміністративної юрисдикції, з позовом про оскарження нормативно-правового акта, як елемент захисту та / або належного виконання своїх функцій і повноважень віднесених до його законодавчо встановленої компетенції (виконання функції публічної адміністрації) гарантується Конституцією та законами України, чим спростовуються твердження заявника про неможливість подання такого позову. Наголошує, що Конституційні гарантії існування місцевого самоврядування та його невід`ємної складової права на звернення до суду передбачені у декількох статтях Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а також Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР та Європейською хартією місцевого самоврядування.

Вказує, зміст положень статті 264 КАС України гарантує право на оскарження відповідного нормативно-правового акта особам, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, при цьому положення вказаної норми чітко визначають, що таке оскарження здійснюється до адміністративного суду.

За посиланнями позивача, постановою від 24 квітня 2026 року № 528, яка суперечить Конституції України, а також законам України, що регулюють правовідносини у сфері містобудівної діяльності, здійснюється пряме та безпідставне втручання в діяльність, повноваження, законодавчо встановлену компетенцію, права та обов`язки органів місцевого самоврядування, в тому числі і Департаменту під час виконання делегованих йому в межах децентралізації державних повноважень на території міста Києва в частині надання адміністративних послуг у сфері будівництва щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (ССІ) та середніми (CC2), а також здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо таких об`єктів, що з урахування Конституції України та наведених вище законів України є недопустимим, як наслідок потребує належного судового захисту.

08 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника Кабінету Міністрів України надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач зазначає, що до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом. Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень, як позивач, повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

За висновками відповідача, позивач звертається до суду з вимогою скасувати рішення вищого органу в системі органів виконавчої влади, в частині реалізації делегованих повноважень виконувати функції органу державної виконавчої влади, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який визначає його компетенцію у сфері реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Зважаючи на те, що право Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування постанови Уряду України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті, позивач у цій справі не має права на звернення до суду.

У підготовчому засіданні 09 вересня 2026 року ухвалою, постановленою судом без оформлення окремого документа, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про об`єднання справ в одне провадження, у зв`язку з його необґрунтованістю та недоцільністю, задоволено клопотання представника третьої особи-1, внесено зміни до назви третьої особи у справі № 320/20645/26, а саме: Міністерство розвитку громад та територій України перейменувавши на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України, залучено до участі у справі №320/20645/26 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Всеукраїнську асоціацію органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» (третя особа-4).

Поряд з цим, розгляд клопотання третьої особи-1 про залишення позову без розгляду та заяви відповідача про закриття провадження у справі відкладено до наступного судового засідання, надано можливість учасникам справи викласти письмово пояснення відповідно до заявленого клопотання та заяви, судове засідання відкладено на 21 жовтня 2026 року.

07 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подані заперечення на заяву про закриття провадження у справі (зареєстровано 16.10.2026).

Позивач у запереченнях зазначає, органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу. Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

Позивач наголошує, що органи місцевого самоврядування є окремою підсистемою органів публічної влади, і не входять до системи органів державної влади. Закріплення на конституційному рівні місцевого на самоврядування, як однієї з основоположних засад конституційного ладу, є тому підтвердженням. Зa такого правового регулювання, Конституція України та Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2002 прямо вказують на те, що органи місцевого самоврядування не відносяться до органів державної влади. У справі, що розглядається, Департамент, як орган місцевого самоврядування, як суб`єкт владних повноважень, відмінний від органу державної влади, ініціював, зокрема в контексті статті 124 Конституції України «юридичний спір» щодо оскарження прийнятого Кабінетом Міністрів України підзаконного нормативно-правового акта. Отже, право органів та посадових осіб місцевого самоврядування на звернення до суду, у тому числі, суду адміністративної юрисдикції, з позовом про оскарження нормативно-правового акта, як елемент захисту та / або належного виконання своїх функцій і повноважень, віднесених до його законодавчо встановленої компетенції (виконання функції публічної адміністрації) гарантується Конституцією та законами України, чим спростовуються твердження заявника про неможливість подання такого позову.

За висновками позивача, доводи відповідача про відсутність у Департаменту права на звернення до суду щодо оскарження прийнятої Кабінетом Міністрів України Постанови від 24 квітня 2026 р. № 528 є такими, що суперечать Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-BP та Європейській хартії місцевого самоврядування, приписи яких гарантують право захисту місцевого самоврядування в судовому порядку, суперечать положенням статті 264 КАС України. Звернення до суду з позовом у цій справі спрямоване на захист від безпідставного та незаконного втручання Кабінету Міністрів України виключну та законодавчо встановлену компетенцію (повноваження) Департаменту в частині надання адміністративних послуг у сфері будівництва щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2), а також здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо таких об`єктів, які розташовані на території міста Києва.

20 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Державної інспекції архітектури та містобудування України подано заяву про закриття провадження у справі (зареєстровано 21.10.2026).

У обґрунтування заяви про закриття провадження у справі, третя особа-2 зазначає, що на переконання ДІАМ, позивач фактично порушує питання загальної законності урядової моделі виконання державних функцій. Для такого звернення необхідно окремо встановити, що заявлений обсяг судового захисту охоплюється компетенцією саме Департаменту як структурного підрозділу, належність органів архітектурно-будівельного контролю до учасників експериментального проєкту не замінює перевірки законодавчої компетенції саме Департаменту на пред`явлення цього позову. ДІАМ не заперечує можливості адміністративного судового контролю за законністю постанов Кабінету Міністрів України.

У підготовчому засіданні 21 жовтня 2026 року представник третьої особи-1 клопотання про залишення позву без розгляду підтримав, просив задовольнити, представник відповідача та представник третьої особи-2, представник третьої особи-3 проти задоволення клопотання про залишення позову не заперечували. Представник позивача проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду заперечував.

Представник відповідача, представник третьої особи-2 у судовому засіданні заявлені клопотання про закриття провадження у справі підтримали, просили задовольнити, представник третьої особи-1, представник третьої особи-3 клопотання представника Кабінету Міністрів України, клопотання представника Державної інспекції архітектури та містобудування України про закриття провадження підтримали. Представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі заперечував.

Розглядаючи питання про наявність підстав для залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі, суд враховує таке.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Учасниками публічно-правового спору, суб`єктами спірних адміністративних відносин, є суб`єкт владних повноважень, який у цих правовідносинах здійснює владні управлінські функції (повноваження), і суб`єкт, стосовно якого ці повноваження здійснюються.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 КАС України, частиною четвертою якої визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

При цьому положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.

Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:

у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);

спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України)

у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).

Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб`єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.

При цьому спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом, умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п`ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

Так, у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17З Верховний Суд дійшов висновку, що під компетенційним спором необхідно розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб`єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб`єктами владних повноважень. Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.

Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 440/3862/18 (адміністративне провадження № К/9901/19901/19) дійшов висновку, що «компетенційний» спір - це спір за позовом одного суб`єкта владних повноважень до іншого, в якому позивач захищає свої права шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать йому (встановлення судом наявності компетенції), але протиправно привласнюються відповідачем, або шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать відповідачу (встановлення судом відсутності компетенції), який не визнає цього та наполягає на тому, що такі повноваження покладені законом на позивача. Метою вирішення такого спору є гарантування принципу правової визначеності, унеможливлення дублювання однакових повноважень декількома суб`єктами владних повноважень або ухилення держави в особі створених нею органів від виконання певних функцій. Вирішуючи такий спір, адміністративний суд втілює в життя конституційну норму, згідно з якою «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 19 Основного Закону України).

Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

Повертаючись до предмету спору у справі, що розглядається, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання нечинною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2026 № 528 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо особливостей надання адміністративних послуг у сфері будівництва».

Так, статтею 4 Закону № 280/97-ВР встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Закон № 280/97-ВР розрізняє: (1) власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів місцевих рад та (2) делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (ст. 1).

Згідно зі статтею 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Відповідно до статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 1 б) ч. 1 ст. 31 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: б) делеговані повноваження: 1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Право органу місцевого самоврядування на звернення до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, передбачено статтею 18-1 Закону № 280/97-ВР; органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (частина четверта статті 71).

Отже, органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з позовом з метою реалізації своїх повноважень та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, а також захисту прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №3038-VІ управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом:

1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях;

2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях;

3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації;

4) проведення ліцензування і професійної атестації;

5) розроблення і затвердження будівельних норм, кошторисних норм, нормативів і правил, запровадження одночасної дії застосування будівельних норм, розроблених на основі національних технологічних традицій, та будівельних норм, приведених у відповідність до вимог Європейського Союзу;

6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проєктування об`єктів містобудування (далі - вихідні дані), проєктної документації;

7) надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи припинення дії документів (адміністративних актів), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім припинення дії документів (адміністративних актів), що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів):

виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів; виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч, структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих у межах відповідних населених пунктів;

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пунктів;

8) здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, розташованих в межах та за межами населених пунктів, на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у пункті 7 частини першої цієї статті.

Рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6294/6335 «Про затвердження Положення про Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» (далі Положення № 6294/6335) відповідно до статей 11, 26, 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 7, 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частини третьої статті 11 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 04.11.2021 року № 3135/3176, Київська міська рада затвердила Положення про Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), утворений відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням Київської міської ради від 23 липня 2015 року N 761/1625 "Про утворення Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)".

Департамент підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, постійній комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин, підпорядковується Київському міському голові, входить до структури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), виконує функції органу місцевого самоврядування та, у визначених законодавством України випадках, виконує функції державної виконавчої влади.

У межах, делегованих Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" державних повноважень Департамент є підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, позивач наділений делегованими повноваженнями у сфері регулювання містобудівної діяльності, при цьому, органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (частина третя статті 6 Закону № 3038-VI).

У той же час, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правим актом, а також і відповідним положенням про Департамент, не передбачено повноваження Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як об`єкта контролю та нагляду на оскарження в судовому порядку нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, як вищого органу у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через, зокрема, центральні органи виконавчої влади, координує та контролює діяльність цих органів.

Спір між Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Кабінетом Міністрів України щодо визнання нечинним та скасування нормативно-правового акту також не є компетенційним, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між позивачем та Урядом, не є спором про право між цими учасниками.

Суд також акцентує, що у спірному випадку не йдеться також і про захист інтересів територіальної громади, оскільки позивач у спірних правовідносинах не діє як представник інтересів територіальної громади у сфері містобудування.

Щодо посилань позивача на приписи статті 264 КАС України суд вкотре зауважує, що вирішення спорів між органами державної виконавчої влади, що виникають у зв`язку із реалізацією владних управлінських функцій, допускається як виняток, лише у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, компетенційні спори).

Необґрунтоване розширення кола спорів, що розглядаються адміністративними судами за зверненнями органів держави, призведе до втручання судової влади у сферу компетенції виконавчої влади. А з огляду на мету, адміністративне судочинство покликано, насамперед, захистити фізичних та юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а не одних органів влади від інших.

За наведеного, суд дійшов висновку, що спір за позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Кабінету Міністрів України про визнання нечинним та скасування нормативно-правового акта не підлягає розгляду судом, позаяк через відсутність у позивача права (прямо визначених законом повноважень) на звернення до суду з пред`явленими у цьому випадку вимогами та враховуючи, що такий спір не компетенційним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц зазначено, що процесуальний закон передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

За наявного у спірних правовідносинах правового регулювання, чинного на момент їх виникнення та станом на час розгляду справи у суді, означені вище недоліки позову не можуть бути усуненими, оскільки розгляд справи по суті спору може бути здійснений судом лише за позовом належного позивача та з наведенням передбачених законодавством підстав.

Відповідно, якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з`ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, він не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 818/1735/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а, від 24 вересня 2018 року у справі № 813/562/15, від 06 червня 2019 року у справі № 814/2764/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 820/6416/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 813/2243/17, від 01 лютого 2022 року у справі № 480/4055/18, від 30 травня 2023 року у справі № 813/4992/17, від 06 жовтня 2026 року у справ № 240/22013/24.

У вказаних вище постановах Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку провадження у справі належить закривати з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такий підхід до застосування норм процесуального права продемонстровано й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 560/177/23, в якій зазначено, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

З огляду на означене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України про залишення позову без розгляду та про наявність правових підстав для закриття провадження у справі №320/20645/26 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 183 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Керуючись статями 9, 44, 47, 183, 238, 239, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні клопотання представника Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України про залишення позову без розгляду.

2. Заяву представника Кабінету Міністрів України, представника Державної інспекції архітектури та містобудування України про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження в адміністративній справі №320/20645/26 закрити.

3. Роз`яснити позивачу, повторне звернення до Київського окружного адміністративного суду з спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 21 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Жукова Є.О.

Судді Білоноженко М.А.

Кочанова П.В.