Рішення № 140799302, 20.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/7376/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення за період з 24.02.2023 по день фактичного розрахунку - 15.01.2025;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення за період з 24.02.2023 по день фактичного розрахунку - 15.01.2025, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 07.04.2022 по 23.02.2023. 23.02.2023 вибув до нового місця служби в ВЧ НОМЕР_2 , де проходив військову службу у період з 25.02.2023 по 31.05.2024. 31.05.2024 звільнений з військової служби у відставку.

Позивач зазначив, що 15.01.2025 йому було виплачено згідно деталей транзакції заробітну плату у сумі 99347,32 грн відповідно до виписки по банківському рахунку, що свідчить про здійснення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 із затримкою, та, відповідно, про наявність правових підстав для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виключенні зі списків особового складу).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивача не було звільнено, а було переведено з ВЧ НОМЕР_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_3 , а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Кодексу законів про працю України щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

На думку відповідача 1, оскільки позивач станом на дату звільнення з військової служби не перебував у трудових відносинах з ВЧ НОМЕР_1 , твердження про її протиправну бездіяльність є необґрунтованими.

Також відповідач 1 наголошує на відсутності спору щодо розрахунків з позивачем під час його переведення до нового місця служби, а томі відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

На думку відповідача 1, до спірних правовідносин слід застосувати принцип пропорційності та зменшити розмір відшкодування з урахуванням позиції Верховного Суду з означеного питання.

Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі по тексту також відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ).

Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у позовній заяві позивачем не було заявлено до нього позовних вимог.

Відповідач 2 наголосив, що при виключенні позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 з ним був проведений повний розрахунок належних йому до виплати сум.

Відповідач 2 зазначив, що позивач просить суд здійснити нарахування середнього заробітку з 24.02.2023, що є датою виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , та не пов`язано з періодом проходження військової служби позивача у ВЧ НОМЕР_2 . Як наслідок, у зв`язку з тим, що ВЧ НОМЕР_2 не здійснювала перерахування суми позивачу у розмірі 99347,32 грн 15.01.2025, то її слід вважати неналежним відповідачем.

Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 11.11.1996.

Наказом ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №54 позивача, призначеного наказом командира Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 16.01.2023 №56-РС, [передано] у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_3 , з 23.02.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, а з котлового з обіду 23.02.2023 при оперативній групі м. Житомир та видано належні атестати.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2023 №56 військовослужбовця ОСОБА_1 , якого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.01.2023 №56-РС призначено на посаду механіка-водія 1 взводу навчально-бойового озброєння та техніки 1 роти забезпечення навчального процесу батальйону забезпечення навчального процесу ВЧ НОМЕР_2 , який прибув з ВЧ НОМЕР_1 , з 25.08.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а з 26.02.2023 зараховано на продовольче забезпечення.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.05.2024 №153 військовослужбовця, призваного за мобілізацією, старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом від 29.05.2024 №62-РС у відставку за станом здоров`я, з 31.05.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №320/41988/24 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за періоди з 29.05.2022 по 02.06.2022, з 02.06.2022 по 27.06.2022, з 28.06.2022 по 21.07.2022, з 22.07.2022 по 01.08.2022, з 02.08.2022 по 12.08.2022, з 24.08.2022 по 20.09.2022, з 04.01.2023 по 19.01.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за періоди з 29.05.2022 по 02.06.2022, з 02.06.2022 по 27.06.2022, з 28.06.2022 по 21.07.2022, з 22.07.2022 по 01.08.2022, з 02.08.2022 по 12.08.2022, з 24.08.2022 по 20.09.2022, з 04.01.2023 по 19.01.2023 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

З виписки по картковому рахунку позивача вбачається про надходження 15.01.2025 безготівкового зарахування у сумі 99347,32 грн із призначенням «Безготівкове зарахування на рахунок зарплати Зарахування ЗП за 1-шу половину січня 2025. 906709».

Листом АТ «Державний ощадний банк України від 18.02.2025 №105.40/066-15/19883/2025 Військову частину НОМЕР_1 повідомлено, що на картковий рахунок позивача від ВЧ НОМЕР_1 було здійснено зарахування коштів у сумі 99347,32 грн 15.01.2025.

З довідки ВЧ НОМЕР_1 від 26.06.20.26 №133/6368 вбачається, що 15.01.2025 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду у зв`язку з отриманим старшим сержантом ОСОБА_1 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 99347,32 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні. Підставою для здійснення нарахування та виплати означених коштів є наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 13.12.2024 №3528.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (діла по тексту - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина третя статті 24 Закону №2232-XII).

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення).

За змістом пункту 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - видання наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №54 про виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

На підставі пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. При цьому в разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №54 позивача, призначеного наказом командира Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 16.01.2023 №56-РС, [передано] у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_3 , з 23.02.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, а з котлового з обіду 23.02.2023 при оперативній групі м. Житомир та видано належні атестати.

Отже, позивач не був звільнений з військової служби Збройних Сил України відповідно до означеного наказу ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023.

Водночас позивач вважає, що має право на компенсацію, передбачену статтею 117 КЗпП України, а саме: на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент видачі наказу ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №54) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (постанова від 16.02.2026 у справі №360/110/24).

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Водночас межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Отже, обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що такі обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом №2352-IX.

Разом із цим, як встановлено судом, позивач наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №54 не був звільнений з військової служби Збройних Сил України, а вибув до нового місця служби.

Таким чином, виключення його як військовослужбовця зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої, оскільки наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2023 №56 військовослужбовця ОСОБА_1 , якого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.01.2023 №56-РС призначено на посаду механіка-водія 1 взводу навчально-бойового озброєння та техніки 1 роти забезпечення навчального процесу батальйону забезпечення навчального процесу ВЧ НОМЕР_2 , який прибув з ВЧ НОМЕР_1 , з 25.08.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а з 26.02.2023 зараховано на продовольче забезпечення. Отже, виплата грошового забезпечення з моменту призначення позивача на посаду у ВЧ НОМЕР_2 здійснюється саме означеною військовою частиною за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

За таких даних, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Отже, застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Висновки аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2026 у справі №360/110/24.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за спірний період.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що навіть у таких обставинах позивач не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.