Рішення № 140798974, 21.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року справа №320/1086/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. № 4-А ЄДРПОУ 42552598), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області (місцезнаходження :03113, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, буд. 55/2, код ЄДРПОУ 20001792) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 801430254842/200 від 30.07.2025 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі раніше поданої нею заяви від 10 березня 2025 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 постановлено адміністративний позов Республіки Узбекистан ОСОБА_1 залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 продовжено розгляд адміністративної справи та визначено здійснювати формування і зберігання судової справи у змішаній формі.

Правова позиція сторін.

ОСОБА_1 зазначає, що 10 березня 2025 року звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою № 400051904/37 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію». За результатами розгляду заяви 30 липня 2025 року відповідач прийняв рішення № 801143000254842/200 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону № 2491. Підставою для відмови зазначено лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313, відповідно до якого громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявленою адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає, що, як зазначено у листі, може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей. Про прийняте рішення позивач не була повідомлена. Лише у листопаді 2025 року вона звернулася за правничою допомогою, у зв`язку з чим 25.11.2025 представником позивача було направлено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області адвокатський запит щодо результатів розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію та надання копії відповідної відповіді. У відповідь на адвокатський запит ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом від 01.12.2025 № 8010.6.1-58175/80.4-25 надало копію рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну та Висновку за результатами розгляду заяви, які були направлені засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за трек-номером R067049039570 та отримані представником позивача 08.12.2025. Таким чином, саме 08.12.2025 позивачу стало достеменно відомо про прийняте відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Крім того, представником позивача було направлено адвокатський запит до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області з проханням надати належним чином завірену копію листа від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313, на який послався відповідач як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення. Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області листом від 23.12.2025 № 51/1/3-8902вих повідомило, що відповідь готувалася в одному примірнику, у зв`язку з чим надати її копію не вбачається за можливе. Водночас зазначено, що у зв`язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 матеріали щодо результатів проведення відповідних перевірочних заходів знищені у встановленому порядку. Відтак, станом на момент звернення позивача до суду документ, на підставі якого відповідач прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, фактично відсутній. Позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необґрунтованим та таким, що прийняте без належного врахування всіх обставин, які мають значення для його прийняття. Позивач також зазначає, що оскаржуване рішення негативно впливає не лише на неї особисто, а й на її сімейне життя, оскільки може призвести до розлуки подружжя, спричинити емоційний стрес та нестабільність у сім`ї, а також ускладнити можливість подружжя спільно проживати в Україні та реалізовувати спільні плани на майбутнє. З огляду на наведене ОСОБА_1 вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію прийнято необґрунтовано, нерозсудливо та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а також має неприйнятні та непропорційні наслідки для позивача, у зв`язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

12.01.2026 скеровано клопотання, яким позивач просить долучити до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору та відкрити провадження у справі № 320/1086/26.

20.01.2026 скеровано клопотання, яким позивач просить долучити до матеріалів справи квитанцію про надсилання копії позовної заяви ГУ СБУ у м. Києві та Київській області.

27.01.2026 на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 скеровано клопотання, яким позивач надав нотаріально засвідчений переклад на українську мову свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 .

02.02.2026 представником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано письмовий відзив, у якому останній зазначає, що 10.03.2025 громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України № 2491-III як особа, яка є дружиною іммігранта, з яким перебуває у шлюбі понад два роки. Родинні відносини та наявність у чоловіка позивача, громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу іммігранта підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 07.09.2021, дозволом на імміграцію в Україну № 80114200023735/938, виданим 30.04.2020 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, та посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 від 19.05.2020, орган видачі 8011. У заяві про надання дозволу на імміграцію позивач зазначила, що проживає та у разі надання дозволу на імміграцію і отримання посвідки на постійне проживання зареєструє/задекларує місце свого постійного проживання на житловій площі за адресою: АДРЕСА_2 , за згодою власника будинку. У графі «Фактичне місце проживання в Україні» позивач також зазначила цю адресу. 04.04.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направило до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області запит щодо перевірки наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну. За результатами зазначеної перевірки ГУ СБУ у м. Києві та Київській області листом від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 повідомило, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 за заявленою нею адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей. Крім того, 05.06.2025 під час проведення тестів щодо наявності/відсутності обставин, за яких факт перебування у шлюбі з іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, позивач та її чоловік ОСОБА_2 зазначили місцем проживання в Україні адресу: АДРЕСА_3 . Результати тестування у встановленому порядку письмово зафіксовані, а процедура тестування записана на аудіо. Також відповідно до відомостей, внесених до інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «АРКАН», встановлено, що позивач 18.02.2025 перетнула державний кордон України у напрямку в`їзду та станом на 25.07.2025 територію України не залишала. Відповідач посилається на вимоги частини п`ятої Закону № 2491-III та абзацу шістнадцятого пункту 11 Порядку № 1983, відповідно до яких у разі зміни протягом строку розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію відомостей, зазначених у заяві, заявник зобов`язаний протягом десяти днів з моменту настання таких змін подати до відповідного територіального органу або підрозділу ДМС документи, що підтверджують такі зміни, для долучення до матеріалів справи та врахування під час прийняття рішення. Про зазначений обов`язок заявник попереджається під час подання заяви під власний підпис. Водночас повідомлення про зміну місця проживання та відповідні документи позивачем до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не подавалися. Таким чином, представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вважає, що позивач порушила зазначену вимогу, незважаючи на те, що інформація про відповідний обов`язок була доведена до неї під особистий підпис двічі: у заяві про надання дозволу на імміграцію від 10.03.2025 та у пам`ятці для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у процедурі оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Відповідач зазначає, що неправдивою є інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, є неповними чи перекрученими. При цьому подання свідомо неправдивих відомостей характеризується прямим умислом. На думку Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, позивач свідомо повідомила про себе неправдиві відомості, зазначивши у заяві № 400051904/37 від 10.03.2025 про надання дозволу на імміграцію адресу фактичного місця проживання в Україні: АДРЕСА_2 , за якою, відповідно до результатів проведеної перевірки, фактично не проживала. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості. Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983, якщо прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони після отримання відповідей від органів, зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку, аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у його наданні з урахуванням інформації, отриманої під час проведення передбачених пунктом 12 Порядку перевірок, а також результатів перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію. Відповідач також зазначає, що на території України діє воєнний стан, введений Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, та продовжений відповідними указами Президента України у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації. З огляду на викладене представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вважає, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, законами України № 2491-III, № 3773-VI та Порядком № 1983, прийнявши рішення № 801143000254842/200 від 30.07.2025 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 . Відповідач також заперечує проти зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, оскільки рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у його наданні формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується керівником або заступником керівника відповідного територіального органу чи підрозділу ДМС. Відтак, прийняття відповідного рішення належить до повноважень уповноваженого органу, а зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію не може бути задоволене з огляду на принцип розподілу влади та недопустимість втручання суду у дискреційні повноваження уповноваженого органу, визначені Законом № 2491-III та Порядком № 1983.

09.02.2026 представник позивача ОСОБА_1 скерував письмову відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідно до пунктів 12, 14, 15, 19 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, територіальні органи та підрозділи ДМС зобов`язані перевіряти документи та обставини, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, а також з`ясовувати наявність чи відсутність підстав для відмови у його наданні. Оскільки заяву про надання дозволу на імміграцію Позивач подала 10.03.2025, перевірка поданих нею відомостей мала бути проведена у строки, визначені Порядком № 1983, з урахуванням можливого продовження такого строку. Водночас лист ГУ СБУ у м. Києві та Київській області № 51/1-11/121-313 надійшов до відповідача лише 16.06.2025. Позивач вважає, що за таких обставин відповідач мав застосувати положення абзацу четвертого пункту 14 Порядку № 1983, відповідно до якого у разі ненадходження у визначений строк відповіді щодо результатів перевірки рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову в його наданні приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону України «Про імміграцію». ОСОБА_1 заперечує проти твердження відповідача про надання нею свідомо неправдивих відомостей у заяві про отримання дозволу на імміграцію від 10.03.2025, вважаючи його таким, що не підтверджене належними доказами. ОСОБА_1 зазначає, що лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 містить лише твердження про те, що Позивач нібито не проживає за заявленою адресою, без зазначення конкретних обставин, за яких було встановлено відповідний факт, часу проведення перевірки, способу її проведення та осіб, які її здійснювали. Водночас у матеріалах справи відсутні акти перевірки місця проживання, рапорти про опитування сусідів чи інші первинні документи, які б відображали проведення такої перевірки та підтверджували наведені у листі відомості. На думку позивача, сама по собі відсутність особи за адресою на момент проведення перевірки не свідчить про надання нею завідомо неправдивих відомостей при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію. Так само зазначення позивачем іншої адреси під час проведення опитування саме по собі не підтверджує свідомого повідомлення неправдивих відомостей. ОСОБА_1 також зазначає, що не має спеціальної юридичної освіти та не зобов`язана розрізняти правове значення понять «зареєстроване місце проживання», «місце фактичного перебування» та «постійне місце проживання», а тому посилання на зазначення нею іншої адреси як на підтвердження неправдивості відомостей, на її думку, є необґрунтованим. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що рішення про скасування посвідки на постійне проживання було прийнято у зв`язку з тим, що дозвіл на імміграцію, на підставі якого її було видано, нібито отримано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або документів, що втратили чинність, однак наявність таких обставин була спростована судом. Відтак, оскільки інших підстав для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відповідачем не наведено, ОСОБА_1 вважає, що у відповідача відсутня дискреція як можливість обрати на власний розсуд один із декількох варіантів управлінських рішень.

23.02.2026 третя особа Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області подала письмові пояснення, у яких зазначила, що листом від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 внесла на розгляд ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області пропозицію з питань національної безпеки у зв`язку з відсутністю позивача за заявленим місцем проживання: АДРЕСА_2 . На думку третьої особи, такі обставини пов`язані із загрозою національній безпеці, визначеною пунктом 30 Стратегії національної безпеки України, а саме зростанням кількості порушень міграційного законодавства України іноземцями та особами без громадянства. ГУ СБУ підтверджує достовірність викладеної у листі інформації, зазначаючи, що вона отримана уповноваженим підрозділом під час виконання завдань у сфері національної безпеки. Проведення відповідних заходів підтверджується листом від 20.02.2026 № 51/1/3-837мп. Водночас третя особа посилається на положення законодавства про державну таємницю та контррозвідувальну діяльність, обґрунтовуючи неможливість розкриття змісту, форм, засобів і результатів таких заходів понад відомості, викладені у зазначених листах. Третя особа посилається на положення Закону України «Про Службу безпеки України», відповідно до яких СБУ здійснює інформаційно-аналітичну роботу, профілактику правопорушень у сфері державної безпеки, бере участь у вирішенні питань перебування іноземців в Україні та має право подавати органам державної влади обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки. На цій підставі ГУ СБУ вважає себе уповноваженим на подання відповідної пропозиції до ДМС. ГУ СБУ вказує, що листи від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 та від 20.02.2026 № 51/1/3-837мп містять письмові докази наявності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення. При цьому третя особа зазначає, що виявлена загроза не набула складу кримінального чи адміністративного правопорушення, оскільки загрози національній безпеці можуть виникати до фактичного вчинення відповідного правопорушення. Зростання кількості порушень міграційного законодавства іноземцями та особами без громадянства визначене Стратегією національної безпеки України як поточна і прогнозована загроза. На думку третьої особи, подання листа до уповноваженого міграційного органу та подальша відмова позивачу у наданні дозволу на імміграцію мали профілактичний характер і попередили отримання дозволу на підставі недостовірних даних про місце проживання. Подальший розвиток ситуації, як зазначає ГУ СБУ, має перебувати під контролем у сфері державної безпеки, у зв`язку з чим конкретні відомості про дії позивача та його взаємодію з іншими особами щодо порушення міграційного законодавства не можуть бути розкриті. З огляду на наведене третя особа заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

02.03.2026 представник позивача Усмоналієвої Дійорахон Адхамджон-кизи скерував відповідь на пояснення Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області, у яких зазначає, що вони не є достатньо обґрунтованими та не спростовують доводів, наведених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_1 зазначає, що лист ГУ СБУ від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313, на який посилається відповідач та підтримує третя особа, не містить конкретних фактичних обставин, на підставі яких зроблено висновок про непроживання позивача за заявленою адресою. У матеріалах справи відсутні відомості про спосіб, час та осіб, які проводили відповідну перевірку, а також акти, рапорти, результати опитувань чи інші первинні документи, що підтверджували б наведені у листі обставини. За таких умов, на думку позивача, зазначений лист не може підтверджувати факт надання нею завідомо неправдивих відомостей. Позивач також заперечує проти ототожнення можливої тимчасової відсутності за певною адресою з наданням завідомо неправдивих відомостей, оскільки доказів відсутності будь-якого зв`язку позивача із заявленою адресою матеріали справи не містять. Посилаючись на пункт 2 частини першої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України», позивач зазначає, що пропозиції СБУ є обов`язковими для розгляду, але не для автоматичного виконання. Відтак, відповідач мав розглянути лист ГУ СБУ, однак залишався самостійним суб`єктом владних повноважень та був зобов`язаний перевірити наведені в ньому відомості й самостійно забезпечити законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Посилання третьої особи на те, що виявлена загроза не набула складу кримінального чи адміністративного правопорушення та що відповідні заходи мали профілактичний характер, на думку позивача, не підтверджує факту порушення ним міграційного законодавства та не звільняє відповідача від необхідності належного документального підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваного рішення. Позивач наголошує, що посилання на національну безпеку та правовий режим воєнного стану не звільняють суб`єктів владних повноважень від дотримання критеріїв законності, обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Так само режим державної таємниці не може автоматично звільняти відповідача від обов`язку довести фактичні обставини, на яких ґрунтується оскаржуване рішення, у межах, необхідних для здійснення судового контролю. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято без належного документального підтвердження факту надання нею завідомо неправдивих відомостей, на підставі неперевіреної інформації про непроживання за заявленою адресою. Пояснення третьої особи, на думку позивача, не спростовують доводів позовної заяви, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

10 березня 2025 року громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою № 400051904/37 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина іммігранта, з яким перебуває у шлюбі понад два роки.

На підтвердження відповідної підстави позивачем подано свідоцтво про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 від 07.09.2021, а також документи, що підтверджують статус її чоловіка ОСОБА_2 як іммігранта в Україні.

У заяві позивач зазначила як фактичне місце проживання в Україні адресу: АДРЕСА_2 , а також повідомила про намір у разі надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання зареєструвати/задекларувати за цією адресою місце свого постійного проживання за згодою власника будинку.

04 квітня 2025 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направило до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області запит щодо перевірки наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання дозволу на імміграцію.

16 червня 2025 року ГУ СБУ у м. Києві та Київській області надало відповідь № 51/1-11/121-313, у якій зазначило, що позивач за заявленою адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає, що, за висновком ГУ СБУ, могло свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей.

Крім того, судом встановлено, що 05 червня 2025 року під час проведення тестування щодо наявності чи відсутності обставин, за яких перебування у шлюбі з іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, позивач та її чоловік зазначили місцем проживання в Україні адресу: АДРЕСА_3 .

Також судом встановлено, що відповідно до відомостей інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи «АРКАН» позивач 18 лютого 2025 року перетнула державний кордон України у напрямку в`їзду та станом на 25 липня 2025 року територію України не залишала.

При цьому повідомлення про зміну місця проживання та документи, що підтверджують відповідні зміни, до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачем не подавалися.

30 липня 2025 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду заяви прийняло рішення № 801143000254842/200 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». Підставою для прийняття цього рішення зазначено лист ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 щодо фактичного непроживання позивача за заявленою адресою.

У листопаді 2025 року позивач звернулася за правничою допомогою, після чого 25 листопада 2025 року її представник направив до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області адвокатський запит щодо результатів розгляду заяви та надання копії відповідної відповіді.

Листом від 01 грудня 2025 року № 8010.6.1-58175/80.4-25 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надало копії рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію та висновку за результатами розгляду заяви, які були направлені поштовим відправленням та отримані представником позивача 08 грудня 2025 року.

Крім того, представник позивача направив до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області адвокатський запит щодо надання належним чином засвідченої копії листа від 16 червня 2025 року № 51/1-11/121-313, на який ЦМУ ДМС послалося як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення.

Листом від 23 грудня 2025 року № 51/1/3-8902вих ГУ СБУ у м. Києві та Київській області повідомило, що зазначений лист від 16 червня 2025 року готувався в одному примірнику, у зв`язку з чим надати його копію неможливо. Також ГУ СБУ повідомило, що у зв`язку із введенням на території України воєнного стану матеріали щодо результатів проведення відповідних перевірочних заходів були знищені у встановленому порядку.

Позивач вважає, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну прийнято необґрунтовано, нерозсудливо, має неприйнятні і непропорційні наслідки, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому остання звернулась до суду із даним позовом.

Окремо судом досліджено копію Висновку за результатами розгляду заяви громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, складеного головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, погодженого заступником начальника Управління та затвердженого 30.07.2025, зі змісту якого судом встановлено таке.

10.03.2025 позивач звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як дружина іммігранта, з яким перебуває у шлюбі понад два роки. У заяві як фактичне місце проживання в Україні вона зазначила адресу: АДРЕСА_2 .

У Висновку зазначено, що за результатами перевірки, проведеної на запит ЦМУ ДМС, ГУ СБУ у м. Києві та Київській області листом від 16.06.2025 № 51/1-11/121-313 повідомило про фактичне непроживання позивача за вказаною адресою, що, на думку ГУ СБУ, могло свідчити про зазначення нею неправдивих відомостей.

Також у Висновку зазначено, що 05.06.2025 під час тестування позивач та її чоловік вказали іншою адресою місця проживання в Україні: АДРЕСА_3 . Результати тестування письмово зафіксовані, процедуру тестування здійснено з аудіозаписом.

Крім того, у Висновку наведено відомості системи «АРКАН», згідно з якими позивач 18.02.2025 в`їхала в Україну та станом на 25.07.2025 її не залишала.

Висновок також містить посилання на обов`язок заявника протягом десяти днів повідомити ДМС про зміну відомостей, зазначених у заяві, та зазначає, що такого повідомлення про зміну місця проживання позивач не подавала. При цьому у Висновку вказано, що відповідний обов`язок був доведений до відома позивача під особистий підпис під час подання заяви та в пам`ятці для іноземців.

На підставі наведених обставин у Висновку зроблено висновок про свідоме зазначення позивачем неправдивих відомостей щодо фактичного місця проживання та наявність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». У резолютивній частині Висновку запропоновано відмовити позивачу у наданні дозволу на імміграцію.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення від 30.07.2025 № 801143000254842/200 про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», у зв`язку із зазначенням, за висновком відповідача, свідомо неправдивих відомостей щодо місця фактичного проживання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості.

Із тлумачення цієї норми, а також з визначення, наведеного самим відповідачем у Висновку (подання свідомо неправдивих відомостей характеризується прямим умислом), випливає, що юридично значущим є психічне ставлення заявниці саме до тих відомостей, які вона повідомляла на момент подання заяви, тобто станом на 10 березня 2025 року. Відповідно, встановленню підлягала не будь-яка невідповідність адреси дійсності, а те, чи не відповідала вказана адреса дійсності вже на момент подання заяви і чи усвідомлювала заявниця цю недостовірність у той момент.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 1983, у разі коли протягом строку розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію в документах (інформації, зазначеній у заяві), передбачених абзацами першим, другим, п`ятим восьмим та десятим цього пункту, змінилися відомості, документи, які підтверджують такі зміни, подаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, яким прийнято до розгляду заяву, протягом десяти днів з моменту настання змін з метою внесення до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та врахування під час прийняття рішення.

Цей обов`язок доводиться до відома заявника під особистий підпис під час подання заяви (що прямо відображено у тексті самої форми заяви про надання дозволу на імміграцію) та в пам`ятці для іноземців і осіб без громадянства, які перебувають у процедурі оформлення дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні органи та підрозділи ДМС перевіряють подані документи та за потреби направляють запити до відповідних органів (зокрема органів Служби безпеки України) щодо наявності обставин, які унеможливлюють надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1983 відповіді на такі запити мають надійти у визначений строк; у разі ненадходження відповіді у визначений строк рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову в його наданні приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку в межах строків, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983 територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС, до компетенції яких належить прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію, після отримання відповідей від органів, зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку, аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у його наданні з урахуванням інформації, отриманої під час проведення передбачених пунктом 12 цього Порядку перевірок, а також результатів перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

Дослідивши Висновок відповідача та надані ним докази, суд встановив, що жодна з обставин, на яких ґрунтується висновок про недостовірність відомостей, не стосується періоду подання заяви, а саме:

лист ГУ СБУ від 16.06.2025 містить результати перевірки, яку було розпочато за запитом від 04.04.2025, тобто більш ніж через місяць після подання заяви;

тестування, під час якого позивач і її чоловік зазначили іншу адресу - АДРЕСА_3 , відбулося 05.06.2025, тобто майже через три місяці після подання заяви;

дані системи «АРКАН» підтверджують лише перебування позивача на території України без виїзду за кордон у період з 18.02.2025 до 25.07.2025, але не підтверджують, за якою саме адресою вона фактично проживала у березні 2025 року.

Таким чином, усі наведені у Висновку обставини доводять відсутність позивача за заявленою адресою станом на квітеньчервень 2025 року та зазначення нею іншої адреси в червні 2025 року. Ці обставини є доказом невиконання позивачем обов`язку, передбаченого абзацами першим, другим, п`ятим і восьмим пункту 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 повідомити протягом десяти днів про зміну відомостей, зазначених у заяві.

Однак самі по собі вони не підтверджують, що станом на 10.03.2025, тобто на момент подання заяви, вказана в ній адреса фактичного місця проживання не відповідала дійсності і що позивач усвідомлювала цю невідповідність з прямим умислом ввести відповідача в оману.

Відповідач, дійшовши висновку про те, що позивач свідомо повідомила про себе неправдиві відомості, фактично прирівняв дві різні обставини: недостовірність відомостей на момент їх подання та зміну фактичних обставин після подання заяви без повідомлення про таку зміну.

Недостовірність відомостей на момент їх подання є підставою для відмови відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». Натомість зміна фактичних обставин після подання заяви та невиконання обов`язку повідомити про таку зміну тягнуть інші правові наслідки, передбачені пунктом 11 Порядку № 1983, а не пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Водночас наведені у Висновку докази не підтверджують недостовірність відомостей саме на момент подання заяви. Отже, суд вважає, що відповідач не розмежував зазначені обставини та застосував правову підставу, яка не відповідає встановленим ним фактичним обставинам.

Такий підхід не відповідає вимозі обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, встановленій частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Щодо посилань третьої особи на матеріали перевірочних заходів, суд зазначає, що зміст цих заходів, форми та результати їх проведення суду не розкрито з посиланням на режим державної таємниці, при цьому саме документи, які могли б підтвердити стан речей станом на 10.03.2025 (акт перевірки, рапорт про опитування, інші первинні матеріали), відповідно до листа ГУ СБУ від 23.12.2025 № 51/1/3-8902вих, знищені. Посилання на національну безпеку, воєнний стан або режим державної таємниці саме по собі не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтується оскаржуване рішення, у межах, необхідних для здійснення судового контролю.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би стосувався періоду до або на момент подання заяви (10.03.2025) і підтверджував недостовірність вказаної в заяві адреси саме станом на цю дату. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості визнати доведеним факт подання позивачем свідомо неправдивих відомостей у розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

За таких обставин рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 801143000254842/200 від 30.07.2025 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято без дотримання критерію обґрунтованості, встановленого частиною другою статті 2 КАС України, оскільки застосована правова підстава (пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію») не підтверджується встановленими у справі фактичними обставинами, які стосуються періоду, що настав вже після подання заяви. З огляду на викладене оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу на підставі раніше поданої заяви від 10.03.2025 року, доцільно зазначити наступне.

Згідно з пунктом 16 Порядку провадження, дозвіл на імміграцію або рішення про відмову в його наданні формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується уповноваженою посадовою особою.

Дискреційними є повноваження, які надають адміністративному органу можливість у межах, визначених законом, самостійно обирати один із кількох юридично допустимих варіантів рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує його вирішити відповідне питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд не може підміняти уповноважений орган ДМС у вирішенні питання про надання дозволу на імміграцію, оскільки це виходило б за межі повноважень суду та суперечило б принципу розподілу влади.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 31.10.2019 у справі № 820/1560/17 та від 23.10.2019 у справі № 2040/5550/18.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про надання дозволу на імміграцію з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, проаналізувавши приписи законодавства України та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок і достатність у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з вищенаведених підстав.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок, що підтверджується квитанцією, копія якої долучена до матеріалів справи.

З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду у електронному вигляді з використанням системи «Електронний суд», з урахування ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», враховуючи часткове задоволення позову, сума судового збору у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Позов Республіки Узбекистан ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. № 4-А ЄДРПОУ 42552598), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області (місцезнаходження :03113, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, буд. 55/2, код ЄДРПОУ 20001792) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 801430254842/200 від 30.07.2025 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 березня 2025 року про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. № 4-А ЄДРПОУ 42552598) у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок).

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.