Рішення № 140797594, 21.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа №160/2775/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940), № 046850019286 від 08.10.2025 року, про відмову в призначенні пенсії, яким не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи (трудової діяльності) в Союзі Радянських Соціалістичних Республік у період з 19.02.1986р. по 01.08.1986р. включно, у періоди роботи в Російській Федерації з 16.03.1995р. по 01.10.1996р. включно, з 02.10.1996р. по 22.03.2000р. включно, з 25.10.2000р. по 03.11.2000р. включно, період роботи в колгоспі з 14.05.1991р. по 01.10.1991 р. включно, періоди роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001р. по 31.03.2001 р. включно, з 01.10.2001р. по 25.11.2003р. включно, з 25.03.2009р. по 24.07.2012р. включно та у період проходження військової служби страховий стаж 1 рік і 3 місяці;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи (трудової діяльності) в Союзі Радянських Соціалістичних Республік у період з 19.02.1986р. по 01.08.1986р. включно, у періоди роботи в Російській Федерації з 16.03.1995р. по 01.10.1996р. включно, з 02.10.1996р. по 22.03.2000р. включно, з 25.10.2000р. по 03.11.2000р. включно, період роботи в колгоспі з 14.05.1991р. по 01.10.1991р. включно, періоди роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001р. по 31.03.2001р. включно, з 01.10.2001р. по 25.11.2003р. включно, з 25.03.2009р. по 24.07.2012р. включно та у період проходження військової служби страховий стаж 1 рік і 3 місяці та зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (ІКЮ021390940) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 29.09.2025 року достроково пенсію за віком відповідно пункту 4, частини 1, статті 115 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням до страхового стажу періодів роботи в Союзі Радянських Соціалістичних Республік у період з 19.02.1986р. по 01.08.1986р. включно, у періоди роботи в Російській Федерації з 16.03.1995р. по 01.10.1996р. включно, з 02.10.1996р. по 22.03.2000р. включно, з 25.10.2000р. по 03.11.2000р. включно, період роботи в колгоспі з 14.05.1991р. по 01.10.1991р. включно, періоди роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001р. по 31.03.2001р. включно, з 01.10.2001р. по 25.11.2003р. включно, з 25.03.2009р. по 24.07.2012р.включно та період проходження військової служби страховий стаж 1 рік і 3 місяці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 4 статті 115 ЗУ «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», як учаснику бойових дій. Відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії, обґрунтувавши прийняте рішення відсутністю необхідного страхового стажу у 25 років. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи приначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позову відмовити, оскільки Позивач 29.09.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду звернення за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів позивачу було відмовлено у призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області в результаті розгляду заяви від 29.09.2025 та винесено рішення про відмову №046850019286 від 08.10.2025. Головне управління зазначає, що відповідно до трудової книжки від 24.02.1986 до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи в Російській Федерації з 19.02.1986 по 01.08.1986, оскільки в заяві відсутня інформація про неможливість документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; період роботи в Російській Федерації з 16.03.1995 по 01.10.1996, з 02.10.1996 по 22.03.2000, з 25.10.2000 по 03.11.2000, оскільки не надані підтвердні документи; період роботи в колгоспі з 14.05.1991 по 01.10.1991 відповідно до довідки від 26.09.2025 №Л-21, оскільки в довідці відсутня інформація про встановлений мінімум та кількість вироблених виходів у колгоспі та неповністю зазначено ім?я, по батькові позивача; періоди роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001 по 31.03.2001, з 01.10.2001 по 25.11.2003, з 25.03.2009 По 24.07.2012, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж позивача складає 17 років, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Отже, відповідно до пункту 4 статті 115 Закону №1058-IV позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідний страховий стаж - 25 років. Таким чином, з наведених норм законодавства та досліджених обставин справи не може бути встановлено протиправності в діях Головного управління щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, дії Головного управління є правомірними, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та не підтверджені будь-якими доказами.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 вересня 2025 року позивач звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 4 статті 115 ЗУ «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач 08.10.2025 прийняв рішення №046850019286 про відмову у призначенні позивачу пенсії, обґрунтувавши прийняте рішення відсутністю необхідного страхового стажу у 25 років.

Відповідно до змісту рішення відповідачем не було зараховано певні періоди трудової діяльності позивача з наступним обґрунтуванням їх неврахування до страхового стажу, а саме: період роботи в Союзі Радянських Соціалістичних Республік з 19.02.1986р. до 01.08.1986р, оскільки відсутні відомості (інформація) про неможливість документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; періоди роботи у Російській Федерації з 16.03.1995р. до 01.10.1996р, з 02.10.1996р. до 22.03.2000р, з 25.10.2000р. до 03.11.2000р, оскільки не надан підтвердні документи; періоди роботи в колгоспі з 14.05.1991р. до 01.10.1991р, відповідно до довідки 26.09.2025 № Л-21, оскільки у довідці відсутня інформація про встановлений мінімум та кількість вихододнів у колгоспі та неповністю зазначено ім?я, по батькові заявника; періоди роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001р. до 31.03.2001р, з 01.10.2001р. до 25.11.2003р, з 25.03.2009р. до 24.07.2012р, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків.

Крім того, Позивач зазначає, що брав безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану, що підтверджується довідкою № 6/82-519 від 10.05.2023.

З підставами відмови в призначенні пенсії позивач не згодний та вважає, що має достатній пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 4 частини 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», з врахування спірних періодів роботи відповідно до постанови КМУ від 31.03.1994 року № 202.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Цією нормою регламентовано, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Приписами ст. 1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частинами 1 та 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

За змістом ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 сформовано правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд також враховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Пріоритетність записів у трудовій книжці над відомостями первинних документів під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 у справі № 560/1399/19.

Щодо періоду роботи в Союзі Радянських Соціалістичних Республік з 19.02.1986р. до 01.08.1986р та періоди роботи у Російській Федерації з 16.03.1995р. до 01.10.1996р, з 02.10.1996р. до 22.03.2000р, з 25.10.2000р. до 03.11.2000р. суд зазначає наступне.

Відповідно до записів трудової книжки позивача з 19.02.1986 по 01.08.1986 позивач працював в Асфальтному цеху помічником машиніста дробільної установки другого розряду.

З 16.03.1995р. до 01.10.1996р, з 02.10.1996р. до 22.03.2000р, з 25.10.2000р. до 03.11.2000р. відповідно до записів трудової книжки позивача працював на посадах водія та механіком.

Станом на час заповнення трудової книжки загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (далі - інструкція № 162).

Згідно з п.п. 1.1. інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльності робітників та службовців.

Пунктом 2.1 інструкції №162 визначено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, біля яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.

Відповідно до п. 2.2 інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Згідно п. 2.3 інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються охайно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма NТ-2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторено точний запис із трудової книжки (вкладиша) (п.2.4. інструкції №162).

У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5. інструкції №162).

Відповідно до п. 2.10 інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані (п. 2.12 інструкції №162).

Суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 1708.1993 за № 110, затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - інструкція №58), з прийняттям якої інструкція №162 не застосовується.

Відповідно до п. 1.2 інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Отже законодавством продовжено використання бланку попереднього зразка.

Заразом суд звертає увагу, що в інструкції №58 закріплені аналогічні вимоги, що були викладені в інструкції №162.

Аналіз наведених норм права дає змогу виснувати, що саме на роботодавця покладено обов`язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивачка не може нести відповідальність за неналежне невиконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що трудова книжка заповнена російською мовою, заповнення однією з мов держав СРСР, отже не може слугувати підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того суд зауважує, що трудова книжка містить всю необхідну інформацію про роботу позивача, а саме про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, назви посад, тобто про періоди зайнятості позивача на відповідних роботах, а також про підстави внесення відповідних записів.

Достовірність внесеної інформації підтверджена підписами уповноважених осіб роботодавців, які скріплені печатками підприємств, тому у суду відсутні будь-які підстави для сумніву в достовірності внесених до трудової книжки даних.

Частиною 4 ст. 1 Закону №1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Казахстан.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями ст. 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Частиною 2 ст. 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.

Незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22, від 30.10.2025 у справі №300/6020/23.

З огляду на вищезазначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Відтак відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача період роботи у російській федерації.

Стосовно покликань відповідача на Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - порядок №562), суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.

У разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. (п.3 порядку №562).

Приписами п. 4 порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Відповідач міг скористатись зазначеним механізмом та повідомити позивачку про недостатність документів, необхідних для прийняття рішення по суті заяви.

Отже, обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії.

Щодо періоду роботи в колгоспі з 14.05.1991р. по 01.10.1991 р. включно суд зазначає наступне.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №120/2366/21-а від 12 червня 2024 року.

Трудова книжка позивача містить запис, що у період з 14.05.1991р. по 01.10.1991 р. позивач був членом колгоспу ім. Горького Солонянського району Дніпропетровської області.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання зазначених вище записів трудової книжки позивача недійсними.

Вказані записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних розпоряджень, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень.

Водночас, варто зауважити, що відсутність уточнюючої інформації не може бути підставою для відмови у зарахуванні до загального стажу роботи цього періоду, оскільки трудова книжка позивача містить повну інформацію про роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка містить усі необхідні відомості про роботу позивача, зокрема, у період з 14.05.1991 року по 01.10.1991 року, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави його не враховувати.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці чи інших офіційних документах.

Самі по собі виявлені суб`єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлюють недійсність трудової книжки, не призводять до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому, трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у зазначені періоди часу, є належним доказом роботи позивача.

Також варто зазначити, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 року №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 21.06.2019 року у справі №727/384/17 та від 10.12.2020 року у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

Отже, відсутність відомостей про вироблені позивачем трудодні за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Таким чином, суд дійшов в висновку, що спірний період роботи в колгоспі повинен бути зарахований до страхового стажу відповідача у відповідності до приписів ст.56 Закону №1788.

Щодо періоду роботи у фермерському господарстві з 04.01.2001р. до 31.03.2001р, з 01.10.2001р. до 25.11.2003р, з 25.03.2009р. до 24.07.2012р

Відповідно до статті 2 Закону України «Про фермерське господарство» Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю.

З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) (ст. 27 Закону).

Члени фермерського господарства та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Членам фермерського господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).

Фермерське господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними своїх трудових обов`язків (ст. 34 Закону).

Статтею 62 Закону України №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ кореспондуються положення пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), за змістом якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У відповідності до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 4.1 цієї Інструкції передбачено, що у разі звільнення осіб, які працювали в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором, або припинення членства в селянському (фермерському) господарстві після відповідних записів в трудових книжках, зроблених головою селянського (фермерського) господарства, трудовий стаж у цьому господарстві підтверджується підписом керівника, заступника, іншої уповноваженої на це особи та завіряється печаткою місцевого органу державної виконавчої влади.

Відповідно до записів трудової книжки Позивач працював з 04.01.2001р. до 31.03.2001р, з 01.10.2001р. до 25.11.2003р, з 25.03.2009р. до 24.07.2012р у фермерському господарстві.

Слід зауважити, що записи трудової книжки не містить виправлень, підправлень або ж нечітких даних.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, Факт роботи Позивача у спірний період у фермерському господарстві чітко підтверджується записами Трудової книжки.

Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Щодо доводів Відповідача про відсутність інформації про нарахування та сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування суд зазначає наступне.

Даний період роботи Відповідачем не зараховано до стажу, зокрема, з підстав несплати страхувальником єдиного соціального внеску.

Відповідно до пунктів 43, 49, 50 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.1994 року №5-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 09.09.1994 року за №217/427, підприємства, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати, громадяни-підприємці, які використовують найману працю зобов`язані:

- вести облік виплати громадянам коштів, у тому числі в натуральній формі, з яких проводиться відрахування на соціальне страхування.

- своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до Пенсійного фонду страхові внески та подавати йому відповідні звіти.

- допускати службових осіб Пенсійного фонду для проведення перевірок.

- зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату до Пенсійного фонду страхових внесків протягом трьох років.

Посадові особи підприємств, винні у порушенні встановленого порядку реєстрації платників внесків, сплати платежів до Пенсійного фонду, у неподанні звітності Пенсійному фонду, залежно від обставин справи притягуються до матеріальної, дисциплінарної і адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.

Згідно з пунктом 8 Інструкції про стягнення не внесених в строк обов`язкових страхових внесків та інших платежів до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 26.09.1995 року №6-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.02.1996 року за №50/1075, на відділи (управління) Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах покладається:

а) контроль за своєчасністю подання платниками документів, пов`язаних з перерахуванням внесків та інших платежів;

б) обробка отриманих документів від установ банків про сплату внесків та інших платежів, що фактично надійшли на розрахунковий рахунок відділу Фонду;

в) стягнення не внесених у встановлені строки внесків та інших платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року №794 затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яке містить такі норми:

1. Персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

5. Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

7. Уповноважений орган:

створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;

забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;

надає фізичним особам відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;

надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

13. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку від:

інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів;

Державної податкової адміністрації;

роботодавців;

фізичних осіб;

органів реєстрації актів громадянського стану про громадян, які померли;

державної служби зайнятості;

інших підприємств, установ та організацій.

14. Відомості про фізичних осіб збираються і зберігаються у документальній та електронній формі уповноваженим органом у встановленому порядку протягом життя фізичної особи та зберігаються також впродовж 75 років після її смерті.

16. На кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

У персональній обліковій картці одночасно накопичуються відомості про фізичних осіб від кожного роботодавця, де працювала особа, з урахуванням усіх фактів її трудової міграції та роботи за сумісництвом.

В цілях обчислення страхового стажу для призначення пенсії основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (до 1 липня 2000 року), є трудова книжка. Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства зараховується до страхового стажу на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

Забезпечення збору та обліку страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати покладався на органи ПФУ.

Тож відсутність/незбереження органами ПФУ інформації про сплату страхувальником внесків за період до впровадження персоніфікованого обліку також не є підставою для неврахування до страхового стажу відповідних періодів роботи при призначенні пенсії.

Разом з цим, згідно зі статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 цього ж Закону передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Разом з тим, у постановах від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов`язку сплати страхових внесків. При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.

Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

У випадку невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавством передбачає відповідальність страхувальника, шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки.

Постановою від 20 січня 2026 року у справі № 460/6126/24 Верховний Суд зазначив, що вже неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 01.0.2021 у справі № 423/757/17 та від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, за умови підтвердження пільгового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Враховуючи те, що обов`язок зі сплати страхових внесків покладено роботодавця, тобто на фермерському господарстві, то вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби, то суд зазначає, що відповідач не відмовляв позивачу у зарахуванні таких періодів, а тому суд позбавлений можливості оцінити доводи відповідача щодо причин відмови.

Щодо позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 у справі №348/2160/15-а (провадження №К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не здійснювалось обчислення стажу роботи з урахуванням періодів трудової діяльності, які судом зараховано до стажу в межах даної справи.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду уданій справі.

У ч.1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. .243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №046850019286 від 08.10.2025 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19.02.1986 по 01.08.1986, з 16.03.1995р. по 01.10.1996, з 02.10.1996 по 22.03.2000, з 25.10.2000 по 03.11.2000, з 14.05.1991 по 01.10.1991, з 04.01.2001 по 31.03.2001, з 01.10.2001 по 25.11.2003, з 25.03.2009 по 24.07.2012 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням висновків у цій справі.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська