Ухвала суду № 140793271, 21.10.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1920/26

провадження № 2-з/492/11/26

УХВАЛА

Іменем України

про забезпечення позову

21 жовтня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Варгаракі С.М.,

секретаря судового засідання Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи заяву представника позивача адвоката Михайлова Олега Афанасійовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою Фермерського господарства «Еллада» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди укладеною та визнання відсутнім права оренди, -

встановив:

Адвокат Михайлов О.А. за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив: визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі № 205 від 04 серпня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та ФЕРМЕРСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ «ЕЛЛАДА»; визнати відсутнім право оренди наступного орендаря ОСОБА_2

21 жовтня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшла заява представника позивача адвоката Михайлова О.А. про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням у цій справі вчиняти дії щодо передання права оренди земельної ділянки площею 8,2475 га, кадастровий номер 5120483400:01:001:0150, третім особам, зокрема, укладати договори суборенди та інші правочини, спрямовані на передання третім особам права користування цією земельною ділянкою; заборонити ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням у цій справі здійснювати обробіток земельної ділянки площею 8,2475 га, кадастровий номер 5120483400:01:001:0150, у тому числі здійснювати оранку, дискування, культивацію, передпосівну підготовку ґрунту, посів сільськогосподарських культур та інші польові роботи, спрямовані на вирощування сільськогосподарської продукції на зазначеній земельній ділянці.

Заяву мотивує тим, що у разі задоволення позову ФГ «Еллада» продовження фактичного використання земельної ділянки іншою особою може ускладнити реальне поновлення прав позивача. Крім того, позивачеві стало відомо, що ОСОБА_2 здійснює дії щодо обробки спірної земельної ділянки, що свідчить про фактичну реалізацію ним зареєстрованого права оренди.

Відповідно до частини 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судом не викликалися в судове засідання учасники справи та, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши доводи представника позивача про необхідність забезпечення позову, і не вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Положеннями статті 150 ЦПК України, встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до роз`яснень, що викладені у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Саме обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 922/2928/17, від 05 серпня 2019 року у справі № 922/599/19).

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тому під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах №914/2157/19 від 20 липня 2020 року, № 910/19256/16 від 10 квітня 2018 року, № 910/20479/17 від 14 травня 2018 року, № 922/1605/18 від 11 вересня 2018 року, № 909/526/19 від 14 січня 2019 року, № 925/288/17 від 25 січня 2019 року та № 904/1417/19 від 26 вересня 2019 року.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача посилався на те, що існує реальна загроза подальшої передачі в суборенду або вчинення інших правочинів, спрямованих на передання земельної ділянки у користування третім особам, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду та ефективний захист його прав.

З аналізу наведеного слідує, що предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди та визнання відсутнім права оренди щодо спірної земельної ділянки. Відтак, йдеться про об`єкт нерухомого майна, який перебуває у цивільному обороті та може бути предметом подальших правочинів.

З огляду на це, існує реальна можливість зміни правового статусу спірної земельної ділянки, зокрема шляхом повторної передачі в користування, зміни умов користування або вчинення інших реєстраційних дій, що прямо випливає з обсягу правомочностей власника та користувачів.

За таких умов невжиття заходів забезпечення позову створює ризик істотного ускладнення або навіть унеможливлення виконання можливого судового рішення, оскільки може призвести до залучення нових осіб у правовідносини та необхідності додаткового судового захисту.

Отже заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 910/20007/20 та від 30 червня 2022 року № 911/3616/21.

За положеннями статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

За умовами договору оренди від 15 серпня 2026 року, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди зберегти земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому стані орендар одержав її в оренду.

Наведені вище умови договору оренди щодо необхідності цільового використання орендованої земельної ділянки базуються на вимогах закону, зокрема, Закону України «Про оренду землі».

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються та інш.

Відповідно до статті 25 Закону, орендар земельної ділянки має право, зокрема: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Збитками вважаються: фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушення права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору.

Згідно з частиною 6 статті 93 ЗК України, орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

З аналізу наведених вище норм матеріального права слід дійти висновку, що вжиття заходів забезпечення позову, шляхом встановлення орендарю до набрання законної сили судовим рішенням фактичного використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме: заборони здійснювати оранку, дискування, культивацію, передпосівну підготовку ґрунту, посів сільськогосподарських культур та інші польові роботи, спрямовані на вирощування сільськогосподарської продукції на зазначеній земельній ділянці прямо суперечить вимогам закону щодо його обов`язку використання землі за цільовим призначення і може бути підставою для відповідальності за неналежне використання земельної ділянки та погіршення її стану, тому така вимога позивача не може бути задоволена.

Також необхідно зазначити, що встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини та перешкоджає діяльності орендаря, що порушує збалансованість інтересів сторін та свідчить про неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить представник позивача.

Окрім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснення орендарем вказаних у заяві сільськогосподарських робіт щодо обробки земельної ділянки та підготовки її до посівної, тобто використання земельної ділянки згідно з цільовим призначенням, призведе до погіршення стану спірної земельної ділянки.

Таким чином, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_2 здійснювати обробіток земельної ділянки, про які він просить, з огляду на предмет заявленого ним позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення та/або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Інших підстав припускати існування обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду та судовий контроль за його виконанням, представником позивача не наведено.

Згідно із частиною 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Враховуючи наведене правило процесуального закону суд має право, однак, він не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною 3 статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року (справа № 61-11274св18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, за наявності яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення.

Крім того, підстав вважати, що застосування судом заходів забезпечення позову спричинить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 збитки відсутні, а тому відсутні і підстави для застосування судом зустрічного забезпечення позову відповідно до частини 3 статті 154 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи, що відповідно до частини 1 статті 156, частини 1 статті 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи або за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Керуючись статтями 149-158, 247, 258-261, 263, 265, 268, 353 ЦПК України, суд, -

постановив:

Заяву представника позивача адвоката Михайлова Олега Афанасійовича про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням у цій справі вчиняти дії щодо передання права оренди земельної ділянки площею 8,2475 га, кадастровий номер 5120483400:01:001:0150, третім особам, зокрема, укладати договори суборенди та інші правочини, спрямовані на передання третім особам права користування цією земельною ділянкою.

Стягувачем за даною ухвалою є: Фермерське господарство «Еллада» (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. № 166, с. Мирнопілля Болградського району Одеської області, код ЄДРПОУ: 24544590).

Боржниками за даною ухвалою є: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ); ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Ухвала набирає чинності з дати її прийняття 21 жовтня 2026 року.

Копії ухвали направити учасникам справи для відома.

Виконання ухвали з питань забезпечення позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Роз`яснити, що суд може за вмотивованим клопотанням учасника справи скасувати заходи забезпечення позову; допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому наявної ухвали суду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.