Рішення № 140792007, 14.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 Справа № 917/967/26

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорит", вул. Конституції, 32/33, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39800

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-Транс", пров. Шевченка, 20, м. Полтава, Полтавська область, 36007

про стягнення коштів,

Суддя Семчук О.С.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Н.І.,

засідання 07.10.2026

від позивача: адвокат Чеверда І.А. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: адвокат Плеханов І.О., керівник Бульбаха С.Д.

засідання 14.10.2026

сторони не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діорит" (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-Транс" (далі Відповідач) про стягнення 1 354 630,03 грн, з яких 585 000,00 грн основного боргу за Договором поставки № 17/02-29 від 24.02.2017, 533 427,12 грн інфляційних втрат, 98 313,18 грн 3% річних та 137 889,73 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем обов`язку з оплати поставленої продукції (гранітного щебеню). Пеню нараховано на підставі абзацу другого частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 28.08.2025 по 15.05.2026. Інфляційні втрати та 3% річних нараховано на підставі частини другої статті 625 ЦК України на суму 582 421,24 грн за період з 29.09.2020 по 15.05.2026 як на мінімальний розмір заборгованості, що, за твердженням Позивача, безперервно існував протягом усього цього періоду.

Ухвалою суду від 19.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2026; Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву.

Ухвалою від 16.06.2026 за клопотанням представника Відповідача (вх. № 8188 від 15.06.2026) підготовче засідання відкладено на 01.07.2026 для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та реалізувати свої процесуальні права; учасникам справи встановлено строк для подання заяв і клопотань до 29.06.2026. Позивач заперечував проти відкладення (заперечення від 15.06.2026).

29.06.2026 Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 8946) з клопотанням про визнання причин пропуску строку на його подання поважними; 29.06.2026 Позивач подав відповідь на відзив, у якій просив залишити відзив без розгляду; 01.07.2026 Відповідач подав клопотання про долучення доказів часткової оплати боргу (вх. № 9075).

У відзиві від 29.06.2026 Відповідач зазначив, що сума основного боргу 585 000,00 грн ним не заперечується; проти стягнення пені заперечив, посилаючись на частину шосту статті 232 Господарського кодексу України (далі ГК України) та на сплив шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій; стверджував, що Позивач не врахував у розрахунку інфляційних втрат періоди дефляції; просив зменшити розмір інфляційних втрат і 3% річних на 60% та зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 8 000,00 грн.

Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 9144 від 02.07.2026), у якій з урахуванням сплачених Відповідачем після відкриття провадження 100 000,00 грн просив стягнути 1 254 630,03 грн, з яких 485 000,00 грн основного боргу, 533 427,12 грн інфляційних втрат, 98 313,18 грн 3% річних та 137 889,73 грн пені.

В судовому засіданні 06.07.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 05.08.2026.

04.08.2026 Відповідач подав клопотання про долучення доказу сплати 85 000,00 грн основного боргу.

05.08 2026 суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 07.10.2026

21.09.2026 Відповідач подав документ під назвою "Заява про доповнення до відзиву на позовну заяву", у якому визнав позов лише в сумі 91 469,39 грн, заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних і навів власний контррозрахунок.

У судовому засіданні 07.10.2026 представник Позивача (в режимі відеоконференції) повідомив про погашення Відповідачем основної заборгованості та усно заявив про відмову від позову в цій частині; у судових дебатах просив стягнути пеню, інфляційні втрати, 3% річних, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Представник Відповідача адвокат Плеханов І.О. та керівник Відповідача Бульбаха С.Д. заперечили проти задоволення позову з підстав, викладених у заяві про доповненні до відзиву.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив дату та час його проголошення 14.10.2026 о 15:30 год.

14.10.2026 сторони в судове засідання не з`явились.

З приводу процесуальних питань, щодо поданих заяв суд зазначає наступне.

Щодо відзиву на позовну заяву. Ухвалою від 19.05.2026 Відповідачу встановлено строк для подання відзиву п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали. Ухвалу доставлено до електронного кабінету Відповідача 20.05.2026, отже, цей строк сплив 04.06.2026. Відзив подано 29.06.2026 разом із клопотанням про визнання причин пропуску строку поважними.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Ухвалою від 16.06.2026 підготовче засідання відкладено саме для надання Відповідачу можливості ознайомитися з матеріалами справи та подати відзив, а учасникам справи встановлено строк для подання заяв і клопотань до 29.06.2026, в межах якого відзив і надійшов. Позивач того ж дня подав відповідь на відзив, тобто реалізував право висловити позицію щодо всіх доводів Відповідача; подання відзиву не призвело до затягування розгляду справи. З урахуванням викладеного та принципів рівності і змагальності сторін (статті 7, 13 ГПК України) суд з власної ініціативи продовжує Відповідачу строк на подання відзиву до 29.06.2026, приймає відзив до розгляду та відмовляє в задоволенні клопотання Позивача про залишення відзиву без розгляду.

Заява про зменшення розміру позовних вимог була подана 02.07.2026, тобто до закінчення підготовчого засідання, з дотриманням пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України. Суд прийняв її до розгляду, у зв`язку з чим справа розглядається в межах вимог про стягнення 1 254 630,03 грн (485 000,00 грн основного боргу, 533 427,12 грн інфляційних втрат, 98 313,18 грн 3% річних, 137 889,73 грн пені). Зазначення у формулі розрахунку заяви загальної суми "1 284 645,44 грн" у пункті 3 прохальної частини суд оцінює як очевидну описку, оскільки зміст заяви та її пункт 2 однозначно визначають розмір вимог 1 254 630,03 грн.

Щодо усної заяви представника Позивача про відмову від частини позовних вимог, то згідно з частиною першою статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Заява про відмову від позову в частині основного боргу зроблена представником Позивача лише усно в судовому засіданні 07.10.2026. Письмової заяви Позивач не подав. За таких обставин суд не розглядає усну заяву як відмову від позову в розумінні статті 191 ГПК України, а оцінює повідомлення представника Позивача про погашення основного боргу як визнання обставини (частина перша статті 75 ГПК України).

Щодо заяви Відповідача від 21.09.2026. Вичерпний перелік заяв по суті справи визначено частиною другою статті 161 ГПК України. Доповнення до відзиву до них не належить; додаткові пояснення щодо окремого питання можуть бути подані лише з дозволу суду (частина п`ята статті 161 ГПК України), який Відповідачу не надавався. Документ подано після закриття підготовчого провадження та після початку розгляду справи по суті, без клопотання про поновлення строку та без обґрунтування причин неподання наведених у ньому доводів і доказів у підготовчому провадженні. Відповідно до частини другої статті 118, частини другої статті 207 ГПК України та частини восьмої статті 80 ГПК України суд залишає без розгляду викладені в цьому документі нові доводи щодо розміру основного боргу та контррозрахунок, а доданий до нього документ "Таблиця погашення по Діорит" не приймає до розгляду.

Разом з тим позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України), тому заява Відповідача про застосування позовної давності оцінюється судом нижче.

Навіть за умови розгляду наведених у заяві від 21.09.2026 доводів щодо розміру основного боргу (64 951,85 грн) вони спростовуються матеріалами справи: підписаними обома сторонами актами звірки взаєморозрахунків за 2021 2025 роки, листами Відповідача від 10.12.2025 та від 15.05.2026, визнанням обставин у відзиві, а також поведінкою самого Відповідача, який вже після пред`явлення позову сплатив Позивачу 185 000,00 грн, а потім остаточну суму основного боргу, що майже втричі перевищує суму, яку він визнає у заяві від 21.09.2026. Контррозрахунок Відповідача побудовано на зіставленні окремих накладних 2024 2025 років з окремими платежами без урахування вхідного сальдо заборгованості, підтвердженого актами звірки, підписаними уповноваженими особами Відповідача. Така зміна позиції суперечить попередній поведінці Відповідача.

По суті спору суд зазначає наступне.

24.02.2017 між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено Договір поставки № 17/02-29 (далі Договір) (а.с. 12), за умовами якого Постачальник зобов`язався передавати у власність Покупця продукцію гранітний щебінь власного виробництва, а Покупець приймати її та оплачувати (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено 100% попередню оплату на підставі рахунку Постачальника. Згідно з пунктом 4.3 Договору у разі відвантаження продукції на суму, що перевищує суму попередньої оплати, Покупець зобов`язаний протягом 10 календарних днів з дати відвантаження відповідної партії доплатити Постачальнику її вартість. Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України; умов про неустойку Договір не містить. Договір діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, та щорічно пролонгувався (пункт 12.1 Договору).

Відповідно до картки рахунку 361 Позивача за період з січня 2020 року по квітень 2026 року за розрахунками з Відповідачем у зазначений період Позивач поставив Відповідачу продукцію за Договором на загальну суму 14 069 008,58 грн, а Відповідач здійснив оплати за Договором на загальну суму 13 647 537,21 грн; з урахуванням вхідного сальдо на 01.01.2020 у розмірі 163 528,63 грн заборгованість Відповідача за Договором станом на 30.04.2026 становила 585 000,00 грн.

Ця заборгованість підтверджується актами звірки взаємних розрахунків за Договором, підписаними уповноваженими особами обох сторін та скріпленими печатками, за 9 місяців 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 років. Зокрема, згідно з актом звірки за 9 місяців 2025 року сальдо на 01.01.2025 становило 668 359,44 грн, а заборгованість Відповідача станом на 30.09.2025 635 000,00 грн.

Поставки та оплати за укладеним між сторонами Договором поставки № 25/15 від 17.03.2025 обліковуються Позивачем у картці рахунку 361 окремо із зазначенням цього договору; за цим договором у 2025 році поставлено продукції на 840 543,89 грн і сплачено 840 543,89 грн, що відповідає оборотно-сальдовим відомостям по рахунку 631, поданим самим Відповідачем. Отже, заборгованість за Договором поставки № 25/15 відсутня і на предмет спору не впливає.

01.12.2025 Позивач направив Відповідачу вимогу № 06/580-1 про сплату заборгованості в сумі 635 000,00 грн. Листом № 10/12/2025-1 від 10.12.2025 Відповідач гарантував погашення боргу в сумі 635 000,00 грн за Договором до 01.04.2026, однак у цей строк оплату не здійснив. 20.04.2026 Відповідач сплатив 50 000,00 грн (платіжна інструкція № 437), після чого борг становив 585 000,00 грн. Листом № 15/05/2026-1 від 15.05.2026 Відповідач підтвердив наявність заборгованості в сумі 585 000,00 грн та гарантував її погашення до 01.08.2026 (а.с. 192).

Після відкриття провадження у справі Відповідач сплатив Позивачу за Договором 50 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 646 від 21.05.2026, 30 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 839 від 30.06.2026, 20 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 840 від 30.06.2026 (а.с. 197 199) та 85 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1011 від 04.08.2026.

Щодо застосованих правових норм суд зазначає наступне.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Наявність та розмір заборгованості Відповідача за Договором підтверджуються карткою рахунку 361, двосторонніми актами звірки взаєморозрахунків за 2021 2025 роки та листами Відповідача від 10.12.2025, від 15.05.2026. Строк оплати всієї продукції, поставленої за Договором, настав: остання поставка за Договором здійснена 13.03.2025, тому строк її оплати згідно з пунктом 4.3 Договору сплив 23.03.2025.

У відзиві на позовну заяву Відповідач прямо зазначив, що сума основного зобов`язання в розмірі 585 000,00 грн ним не заперечується та визнається повністю. Суд кваліфікує цю заяву як визнання обставини в розумінні частини першої статті 75 ГПК України, а не як визнання позову в порядку статті 191 ГПК України, оскільки процесуальні наслідки визнання позову Відповідачу не роз`яснювалися (частина друга статті 191 ГПК України), а в подальшому Відповідач від такої позиції відмовився. Обставин, передбачених частиною другою статті 75 ГПК України, за наявності яких суд приймає відмову від визнання обставин (помилка, що має істотне значення, обман, насильство, погроза, тяжка обставина, зловмисна домовленість представника з іншою стороною), Відповідач не довів. Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Підстав вважати визнані Відповідачем обставини недостовірними суд не вбачає, оскільки вони підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що Позивач у позовній заяві пов`язує заборгованість з поставками за видатковими накладними за період з 26.07.2024 по 13.03.2025. Водночас з картки рахунку 361 вбачається, що ці поставки, як і поставки 2020 року, оплачувалися Відповідачем окремими платежами в сумах, що відповідають вартості конкретних партій продукції, а заборгованість переходила із сальдо попередніх періодів. Ця обставина не впливає на розмір основного боргу, оскільки загальна сума заборгованості за Договором визнана Відповідачем і підтверджена двосторонніми актами звірки, однак має значення для оцінки вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, для нарахування яких необхідно встановити, які саме зобов`язання та з якого моменту є простроченими.

Після відкриття провадження у справі Відповідач сплатив 100 000,00 грн трьома платежами, у зв`язку з чим Позивач 02.07.2026 зменшив розмір вимоги про стягнення основного боргу до 485 000,00 грн. 04.08.2026, тобто після закриття підготовчого провадження, коли право на зменшення позовних вимог Позивачем вже не могло бути реалізоване, Відповідач сплатив ще 85 000,00 грн з призначенням платежу "оплата за щебінь, гранвідсів, ЩПС згідно договору № 17/02-29 від 24.02.2017р.".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Оскільки зобов`язання в частині 85 000,00 грн припинилося виконанням (стаття 599 ЦК України) після відкриття провадження у справі, предмет спору в цій частині відсутній. Щодо 100 000,00 грн, сплачених Відповідачем до закриття підготовчого провадження, вимога в цій частині Позивачем не підтримується у зв`язку з прийняттям судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, тому підстави для закриття провадження в цій частині відсутні.

У судовому засіданні 07.10.2026 представник Позивача повідомив про погашення Відповідачем після пред`явлення позову залишку основного боргу в розмірі 400 000,00 грн. Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України ця обставина, визнана Позивачем і доказуванню не підлягає. Отже, зобов`язання Відповідача з оплати основного боргу в розмірі 400 000,00 грн припинилося виконанням (стаття 599 ЦК України) після відкриття провадження у справі, і предмет спору в цій частині також відсутній.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України щодо 485 000,00 грн (85 000,00 + 400 000,00).

Щодо пені, позивач просить стягнути 137 889,73 грн пені, нарахованої на підставі абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України на суму боргу 635 000,00 грн за період з 28.08.2025 по 20.04.2026 та на суму боргу 585 000,00 грн за період з 21.04.2026 по 15.05.2026 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (15,5% до 29.01.2026 та 15% з 30.01.2026).

Відповідач, посилаючись на частину шосту статті 232 ГК України та статтю 5 ЦК України, вважає, що шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій сплив задовго до 28.08.2025, тому підстави для нарахування пені відсутні.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим, згідно з яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; договором може бути визначено менший розмір пені. Відповідно до Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX зазначена норма застосовується з 28.08.2025. З цієї ж дати втратив чинність ГК України.

Абзац другий частини третьої статті 549 ЦК України встановлює законну неустойку, право на яку виникає в кредитора безпосередньо з закону, незалежно від наявності в договорі умови про пеню.

Договір умов про неустойку не містить. Тому до 28.08.2025 у Позивача не було права на стягнення пені за прострочення оплати за Договором, а отже, не існувало й штрафних санкцій, нарахування яких могло б обмежуватися шестимісячним строком, передбаченим частиною шостою статті 232 ГК України. Відповідно, наведений у відзиві розрахунок пені за період з 29.09.2020 по 28.03.2021 не ґрунтується на будь-якій правовій підставі.

Право Позивача на пеню виникло з 28.08.2025 на підставі нової норми закону. Частина шоста статті 232 ГК України до цієї пені застосуватися не може, оскільки втратила чинність одночасно з набранням чинності абзацом другим частини третьої статті 549 ЦК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Прострочення виконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а пеня нараховується за кожен день прострочення. Право на пеню за кожен день прострочення виникло та нараховано починаючи з 28.08.2025. Пеня за період до 28.08.2025 Позивачем не заявлена.

Станом на 28.08.2025 вся заборгованість Відповідача за Договором у розмірі 635 000,00 грн була простроченою, оскільки строк оплати останньої поставки за Договором сплив 23.03.2025. Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що його здійснено з урахуванням розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла у відповідні періоди (15,5% з 07.03.2025, 15% з 30.01.2026), правильної кількості днів прострочення та сум заборгованості. Отже розрахунок є арифметично правильним: 83 593,84 грн + 42 275,34 грн + 12 020,55 грн = 137 889,73 грн.

Пеня нарахована в межах одного року до дня пред`явлення позову, тобто в межах позовної давності, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Підстав для звільнення Відповідача від відповідальності (статті 614, 617 ЦК України) не встановлено. Клопотання про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України Відповідач не заявляв, просивши лише про відмову в її стягненні, а обставин, які мали б істотне значення для такого зменшення, не навів.

З огляду на викладене вимога про стягнення 137 889,73 грн пені підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних втрат і 3% річних, то відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, обов`язковими умовами для стягнення інфляційних втрат і 3% річних є наявність простроченого грошового зобов`язання та встановлення періоду прострочення з дня, наступного за днем, коли конкретне зобов`язання мало бути виконане. За умовами пункту 4.3 Договору строк оплати визначається окремо для кожної партії продукції протягом 10 календарних днів з дати її відвантаження. Тому початок прострочення кожного грошового зобов`язання за Договором визначається датою відвантаження відповідної партії, що підтверджується первинними документами видатковими накладними.

Позивач нарахував інфляційні втрати в сумі 533 427,12 грн та 3% річних у сумі 98 313,18 грн на суму 582 421,24 грн за період з 29.09.2020 по 15.05.2026, стверджуючи, що заборгованість у розмірі 603 850,53 грн утворилася після поставки продукції за видатковою накладною № 3492 від 18.09.2020, підлягала сплаті до 28.09.2020 і в подальшому не була меншою за 582 421,24 грн. На підтвердження цього Позивач подав видаткові накладні за період з 19.08.2020 по 18.09.2020.

Однак з картки рахунку 361, поданої самим Позивачем, вбачається, що кожна з поставок за цими накладними була оплачена Відповідачем у строк, встановлений пунктом 4.3 Договору, окремим платежем у відповідній сумі. Так, накладна № 2954 від 19.08.2020 на суму 19 644,61 грн оплачена 20.08.2020; накладна № 2979 від 20.08.2020 на суму 21 949,20 грн 21.08.2020; накладна № 2998 від 21.08.2020 на суму 16 599,60 грн 25.08.2020; накладна № 3042 від 25.08.2020 на суму 40 402,04 грн 26.08.2020; накладна № 3062 від 26.08.2020 на суму 35 551,10 грн 28.08.2020; накладна № 3091 від 27.08.2020 на суму 21 452,29 грн 31.08.2020; накладні № 3114 від 28.08.2020, № 3124 від 29.08.2020, № 3133 від 30.08.2020 на загальну суму 57 164,40 грн 31.08.2020 одним платежем; накладна № 3162 від 31.08.2020 на суму 56 036,28 грн 01.09.2020; накладна № 3190 від 01.09.2020 на суму 60 499,42 грн 02.09.2020; накладна № 3328 від 08.09.2020 на суму 11 690,34 грн 09.09.2020; накладна № 3358 від 09.09.2020 на суму 5 777,16 грн 10.09.2020; накладна № 3367 від 10.09.2020 на суму 58 568,99 грн 11.09.2020; накладні № 3385 від 11.09.2020, № 3390 від 12.09.2020, № 3418 від 13.09.2020 14.09.2020; накладна № 3433 від 14.09.2020 на суму 66 131,77 грн 15.09.2020; накладна № 3447 від 15.09.2020 на суму 34 354,62 грн 16.09.2020; накладна № 3460 від 16.09.2020 на суму 22 067,14 грн 17.09.2020; накладна № 3482 від 17.09.2020 на суму 9 446,40 грн 18.09.2020; накладна № 3492 від 18.09.2020 на суму 25 121,54 грн 21.09.2020.

Таким чином, жодна з поданих Позивачем видаткових накладних 2020 року не підтверджує існування простроченого грошового зобов`язання станом на 29.09.2020, а твердження Позивача про утворення заборгованості внаслідок поставки 18.09.2020 спростовується його ж бухгалтерськими даними. Первинних документів щодо поставок, оплата яких не була здійснена і з яких фактично утворилася заборгованість, що переходила із сальдо попередніх періодів, Позивач суду не надав, дату виникнення та початок прострочення відповідних зобов`язань не обґрунтував.

Водночас в обґрунтування основного боргу Позивач посилається на видаткові накладні за період з 26.07.2024 по 13.03.2025, однак, як вбачається з тієї ж картки рахунку 361, поставки за цими накладними також оплачувалися Відповідачем окремими платежами у відповідних сумах. Отже, позиція Позивача щодо складу заборгованості є суперечливою: одну й ту саму суму боргу Позивач в одній частині позову пов`язує з поставками 2024 2025 років, а в іншій з поставками 2020 року, при цьому подані накладні від яких можна зробити розрахунок і надані суду оплачені.

Акти звірки взаємних розрахунків, на які посилається Позивач, підтверджують наявність і розмір заборгованості (сальдо) станом на відповідні дати та підписані Відповідачем, однак вони не є первинними документами, що фіксують господарські операції, і не дають змоги встановити, з яких саме поставок складається заборгованість та з якого моменту кожне відповідне зобов`язання є простроченим. Перший з поданих актів звірки складено за 9 місяців 2021 року, тобто він не стосується періоду, з якого Позивач здійснює нарахування.

Також, між сторонами склалася практика розрахунків, за якої в призначенні платежів зазначався лише Договір, без посилання на конкретні видаткові накладні: «оплата за щебінь, грандвідсів, ЩПС згідно договору № 17/02-29 від 24.02.2017р.» (платіжні інструкції № 437 від 20.04.2026, № 646 від 21.05.2026, № 1011 від 04.08.2026). Суми оплат частково відповідали вартості окремих партій, а частково вносилися округленими сумами без зв`язку з конкретними поставками (зокрема, 10 000,00 грн 14.03.2025, 22 000,00 грн 04.08.2025, 50 000,00 грн 20.04.2026). Доказів погодження сторонами порядку зарахування оплат у рахунок конкретних поставок матеріали справи не містять. За таких обставин кожен наступний платіж міг погашати як поточну, так і попередню заборгованість, тому суд позбавлений можливості встановити, які поставки залишилися неоплаченими, і визначити початок прострочення. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина друга статті 237 ГПК України), а тому не може самостійно визначити іншу, ніж зазначена Позивачем, базу та період нарахування.

Нарахування інфляційних втрат і 3% річних на сальдо заборгованості без визначення конкретних прострочених зобов`язань та дати початку їх прострочення не відповідає змісту частини другої статті 625 ЦК України. За відсутності в матеріалах справи первинних документів, з яких утворилася заборгованість, суд позбавлений можливості встановити початок періоду прострочення та самостійно здійснити розрахунок інфляційних втрат і 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України). Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до частини третьої статті 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (частина четверта статті 74 ГПК України). Позивач мав можливість подати відповідні докази, зокрема після отримання відзиву, в якому Відповідач заперечував щодо розрахунку інфляційних втрат і 3% річних, однак цього не зробив.

Враховуючи вищевикладене у задоволенні вимог про стягнення 533 427,12 грн інфляційних втрат і 98 313,18 грн 3% річних слід відмовити.

Оскільки у задоволенні зазначених вимог відмовлено у зв`язку з їх недоведеністю, заява Відповідача про застосування позовної давності до цих вимог, а також його клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат і 3% річних оцінці по суті не підлягають. Позовна давність застосовується лише за умови обґрунтованості позовної вимоги, а зменшення можливе лише щодо сум, які підлягають стягненню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

У позовній заяві Позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн і разом із позовною заявою подав докази їх розміру:

- договір про надання професійної правничої допомоги № 06/04-17 від 17.04.2026, укладений з адвокатом Чевердою І.А.;

- додаткову угоду № 1 від 17.04.2026 до цього договору;

- акт приймання наданих послуг № 1 від 15.05.2026;

- ордер серії ВІ № 1396555 від 13.05.2026;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3179 від 05.11.2019 (а.с. 114 124).

Отже, вимоги частин шостої, восьмої статті 129 ГПК України Позивачем дотримано.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди № 1 вартість правничої допомоги визначається на підставі кількості часу, витраченого адвокатом, виходячи з погодинної ставки 4 000,00 грн. Пунктом 3.1 додаткової угоди сторони погодили, що вартість послуг, пов`язаних із супроводженням справи в суді першої інстанції, участю адвоката в судових засіданнях (представництво інтересів клієнта), незалежно від часу його участі, кількості судових засідань, складених процесуальних документів, становить у фіксованому розмірі 6 000,00 грн. Відповідно до пункту 3.2 додаткової угоди оплата здійснюється не пізніше 5 днів після ухвалення судом рішення по суті справи.

Згідно з актом № 1 від 15.05.2026 адвокатом надано послуги з аналізу фактичних обставин справи, формування доказів, написання, складання та оформлення позовної заяви загальною тривалістю 6 годин вартістю 24 000,00 грн. Таким чином, Позивач заявив до відшкодування 30 000,00 грн: 24 000,00 грн за підготовку позову і 6 000,00 грн фіксованого гонорару за представництво.

Відсутність доказів оплати не є перешкодою для розподілу витрат, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України розподілу підлягають витрати, що сплачені або підлягають сплаті (постанова Верховного Суду від 22.01.2026 у справі № 186/1156/24).

Відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 8 000,00 грн, посилаючись на просте правове регулювання спору, відсутність потреби у значній доказовій базі та автоматизований розрахунок нарахувань.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Зменшення витрат можливе виключно за клопотанням іншої сторони; суд не вирішує це питання з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 461/5280/24). Водночас сама лише незгода сторони з розміром витрат без належного обґрунтування їх неспівмірності не є підставою для зменшення (додаткова постанова Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 910/3330/24). Тому суд оцінює кожну складову заявлених витрат окремо.

Щодо фіксованого гонорару 6 000,00 грн. Розмір цієї складової визначено договором у фіксованій сумі незалежно від кількості засідань і процесуальних документів. Фактичне надання адвокатом Чевердою І.А. послуг з представництва підтверджується матеріалами справи.

Адвокат брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду:

- підготовчих засіданнях 16.06.2026, 01.07.2026, 06.07.2026;

- засіданнях з розгляду справи по суті 05.08.2026 та 07.10.2026.

Крім позовної заяви, адвокат підготував і подав до суду такі процесуальні документи:

- заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 09.06.2026 (вх. № 7915);

- заперечення на клопотання Відповідача про відкладення підготовчого засідання від 15.06.2026;

- відповідь на відзив від 29.06.2026;

- заяву про зменшення розміру позовних вимог від 02.07.2026 (вх. № 9144).

Обсяг цих послуг відповідає погодженому фіксованому гонорару. Суд враховує, що участь адвоката в засіданнях у режимі відеоконференції не потребувала витрат часу на дорогу (додаткова постанова Верховного Суду від 06.05.2025 у справі № 910/2293/24), а підготовка заяви про участь у відеоконференції є переважно технічною дією (постанова Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 914/1493/24). Однак ці обставини охоплюються фіксованим характером гонорару, розмір якого не залежить від кількості засідань і документів. Підстав вважати фіксований гонорар у сумі 6 000,00 грн неспівмірним суд не вбачає, тому визнає його обґрунтованим у повному обсязі.

Щодо погодинної оплати 24 000,00 грн. Суд враховує, що підготовка позовної заяви вимагала аналізу правовідносин сторін, які тривають з 2017 року:

- 72 видаткових накладних (50 за 2024 2025 роки та 22 за 2020 рік);

- картки рахунку 361 за період з січня 2020 року по квітень 2026 року;

- актів звірки взаєморозрахунків за 2021 2025 роки;

- листування сторін.

Обсяг документів, які адвокат мав опрацювати, є значним, тому доводи Відповідача про відсутність потреби у вивченні доказової бази суд відхиляє.

Водночас акт № 1 від 15.05.2026 містить лише загальну вказівку на 6 годин роботи з аналізу обставин справи, формування доказів і складання позовної заяви, без розподілу часу між окремими діями. Він не дає змоги встановити, скільки часу витрачено на кожну з них, і в цій частині не відповідає вимозі частини третьої статті 126 ГПК України щодо детального опису робіт. Детальний опис робіт необхідний саме для того, щоб суд міг оцінити реальність і співмірність витрат (постанова Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 917/1789/25).

Крім того, спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки. Ця категорія справ має усталену судову практику, а розрахунки пені, інфляційних втрат і 3% річних здійснюються за типовими методиками. Під час розгляду справи суд встановив, що розрахунок інфляційних втрат і 3% річних на суму 631 740,30 грн, складений адвокатом, не ґрунтується на належних доказах.

З урахуванням обсягу документів, які підлягали аналізу, складності справи та відсутності детального опису робіт суд дійшов висновку, що співмірним є час підготовки позовної заяви тривалістю 3 години. За погодженою сторонами ставкою 4 000,00 грн це становить 12 000,00 грн.

Отже, обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, у сумі 18 000,00 грн (6 000,00 + 12 000,00). Клопотання Відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат. При зверненні до суду Позивач сплатив 16 255,57 грн судового збору (платіжна інструкція № 1153 від 15.05.2026) за ціну позову 1 354 630,03 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідач сплатив 585 000,00 грн основного боргу після пред`явлення позову. У зв`язку з цим Позивач зменшив позовні вимоги на 100 000,00 грн, а щодо решти 485 000,00 грн своїх вимог у судових дебатах 07.10.2026 не підтримував, просивши стягнути пеню, інфляційні втрати, 3% річних та судові витрати.

Крім того, згідно з частиною дев`ятою статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 910/2163/24).

Спір у частині основного боргу виник внаслідок неправильних дій Відповідача:

- Відповідач визнав заборгованість у сумі 635 000,00 грн в акті звірки станом на 30.09.2025;

- листом № 10/12/2025-1 від 10.12.2025 гарантував її погашення до 01.04.2026, однак у цей строк борг не сплатив;

- позов подано 15.05.2026, і лише після цього Відповідач погасив основний борг.

Тому судові витрати в частині основного боргу (585 000,00 грн) покладаються на Відповідача.

У задоволенні вимог про стягнення 533 427,12 грн інфляційних втрат і 98 313,18 грн 3% річних відмовлено, тому судові витрати в цій частині покладаються на Позивача. Розподіл обґрунтованих витрат пропорційно розміру задоволених вимог відповідає статтям 126, 129 ГПК України (постанова Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 922/3857/24).

Отже, на Відповідача покладаються судові витрати пропорційно сумі 722 889,73 грн (137 889,73 + 100 000,00 + 485 000,00), що становить 53,36% ціни позову 1 354 630,03 грн. З Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню:

- 8 674,68 грн судового збору (53,36% від 16 255,57 грн);

- 9 605,59 грн витрат на професійну правничу допомогу (53,36% від 18 000,00 грн).

Решта судових витрат покладається на Позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76 79, 86, 118, 119, 123, 126, 129, 130, 191, 231, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 917/967/26 в частині стягнення 485 000,00 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-Транс" (пров. Шевченка, 20, м. Полтава, 36007, ідентифікаційний код 40867458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорит" (вул. Конституції, 32/33, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39800, ідентифікаційний код 31529741) 137 889,73 грн (сто тридцять сім тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 73 коп.) пені, 8 674,68 грн (вісім тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 68 коп.) судового збору та 9 605,59 грн (дев`ять тисяч шістсот п`ять гривень 59 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша, друга статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (частина перша статті 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено 20.10.2026

Суддя Олена СЕМЧУК