Рішення № 140791666, 20.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Справа № 915/550/26

м.Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес»,

до відповідача: Акціонерного товариства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект»,

про: стягнення 108202,41 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантес» через систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» грошові кошти у сумі 108202,41 грн, з яких: 106875,0 грн сума основного боргу за надані по договору №16066 від 11.02.2026 послуги, 498,75 грн інфляційні втрати, 272,32 грн 3% річних, 556,34 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за надані послуги.

В якості правових підстав позову позивач посилається на приписи ст.ст.509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 19.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідач у відзиві від 01.06.2026 не спростовує наявність суми основного боргу та заперечує проти задоволення вимог позивача в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних посилаючись на настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні та його статус, як підприємства оборонно-промислового комплексу, та просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних до мінімально можливого розміру.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.

Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі Бараона проти Португалії 1987 року Суд відзначив: Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів. Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.

Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11.02.2026 між відповідачем, як Замовником, та позивачем, як Виконавцем, було укладено договір про надання послуг №16066 (далі Договір), за умовами якого Виконавець зобов`язався надати послуги з технічного та сервісного обслуговування обладнання котельні виробничого майданчика «Прогрес» АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (далі об`єкт) відповідно до ДК 021:2015- 50531100-7: Послуги з ремонту і технічного обслуговування котлів (далі - послуги), а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим Договором та Технічною специфікацією (Додаток №1 до Договору) (п.1.1 Договору).

Послуги надаються Виконавцем за адресою: м.Миколаїв, вул.Віталія Бохонка (Чайковського), 42/1 (п.1.3 Договору).

Виконавець зобов`язаний надати послуги у строк з 01 січня по 31 травня та з 01 жовтня по 31 грудня 2026 року (п.2.1 Договору).

У відповідності до п.3.1 Договору, ціна такого договору складає 570000,0 грн в тому числі ПДВ 95000,0 грн, яка включає відшкодування всіх витрат Виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з ціною (Додаток №2 до Договору). Договірна ціна є твердою.

Відповідно до п.3.2 Договору, сума за договором сплачується рівними частками, щомісячно у період з 01 січня по 31 травня та з 01 жовтня по 31 грудня 2026 року в розмірі 71250,0 грн в тому числі ПДВ 11875,0 грн.

У відповідності до п.п.4.1, 4.2, 4.4 Договору, оплата Замовником за надані послуги в розмірі 100% вартості послуги за місяць, наступного за розрахунковим, має бути здійснена згідно отриманого рахунку Виконавця не пізніше 25 календарних днів після оформлення Акта приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та Довідок про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3) і здійснення Виконавцем реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Оплата Замовником послуг здійснюється у національній валюті України, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Виконавця. Датою оплати Замовником наданих послуг, вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Замовника.

Згідно умов п.п.7.2, 7.3 Договору, приймання наданих послуг після їх закінчення відбувається щомісячно у період з 01 січня по 31 травня та з 01 жовтня по 31 грудня 2026 року і оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг (за формою КБ-2в) та Довідкою про вартість наданих послуг та витрат (за формою КБ-3). Замовник підписує або надає відмову від підписання Акта приймання-передачі наданих послуг у зв`язку з незадовільною якістю наданих послуг, протягом 5 робочих днів з дати одержання однойменного Акта.

У лютому, березні 2026 року виконавцем було надано замовнику послуги на загальну суму 106875,0 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками з обох сторін без жодних зауважень актом №68 від 27.02.2026 приймання наданих послуг за лютий 2026 року на суму 35625,00 грн (форма КБ-2в), довідкою від 27.02.2026 про вартість наданих послуг та витрати за лютий 2026 року (форма КБ-3), актом №84 від 27.03.2026 приймання наданих послуг за березень 2026 року на суму 71250,0 грн (форма КБ-2в), довідкою від 27.03.2026 про вартість наданих послуг та витрати за березень 2026 року (форма КБ-3).

Виконавцем було виставлено замовнику відповідні рахунки на оплату №84 від 27.02.2026 на суму 35625,0 грн, в т.ч.ПДВ 5937,50 грн, та №109 від 27.03.2026 на суму 71250,0 грн, в т.ч.ПДВ 11875,0 грн.

Також, виконавцем було зареєстровано відповідні податкові накладні №50 від 27.02.2026 на суму 35625,0 грн, в т.ч.ПДВ 5937,50 грн, та №18 від 27.03.2026 на суму 71250,0 грн, в т.ч.ПДВ 11875,0 грн.

30.04.2026 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію, в якій виконавець вимагав від замовника сплатити суму заборгованості, зокрема і по спірному договору про надання послуг №16066 від 11.02.2026.

Позивач вказує, що вказана претензія зі сторони відповідача залишилась без відповіді та без задоволення.

Позивач стверджує, що всупереч умовам Договору відповідач не сплатив вартість наданих у спірний період послуг, що стало підставою звернення позивача до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повної та своєчасної оплати за надані по Договору послуги закон покладає на відповідача, як замовника послуг по Договору.

Матеріалами справи підтверджено, що у лютому, березні 2026 року виконавцем було надано замовнику послуги на загальну суму 106875,0 грн, в підтвердження чого суду надані акт №68 від 27.02.2026 приймання наданих послуг за лютий 2026 року на суму 35625,00 грн (форма КБ-2в), довідка від 27.02.2026 про вартість наданих послуг та витрати за лютий 2026 року (форма КБ-3), акт№84 від 27.03.2026 приймання наданих послуг за березень 2026 року на суму 71250,0 грн (форма КБ-2в), довідка від 27.03.2026 про вартість наданих послуг та витрати за березень 2026 року (форма КБ-3).

Належних та допустимих доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо оплати 106875,0 грн вартості наданих у лютому, березні 2026 року по договору №16066 від 11.02.2026 послуг, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність заборгованості у сумі 106875,0 грн, а відтак і обґрунтованість позовних вимог. У відзиві відповідачем не спростовано та не заперечено наявність суми основного боргу.

За такого, позовні вимоги в частині стягнення 106875,0 грн основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання в частині розрахунків за надані у лютому, березні 2026 року по Договору послуги нараховано на суми щомісячних зобов`язань та заявлено до стягнення з відповідача 498,75грн інфляційних втрат за квітень 2026 року та 272,32 грн - 3% річних за загальний період з 25.03.2026 по 12.05.2026.

Відповідачем такі розрахунки не заперечені та не спростовані.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та встановлено, що вони є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов наступних висновків.

Суд вказує, що враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд вважає, що порушення відповідачем умов спірного договору щодо оплати вартості поставленого товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Аналогічних правових позицій дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 у справі №913/869/14, від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі №918/631/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25).

За такого, суд не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від обов`язку сплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання по спірному договору шляхом їх зменшення.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.ч.1-3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п.9.2, 9.8 Договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання в частині розрахунків за надані у лютому, березні 2026 року по Договору послуги позивачем нараховано на суми щомісячних зобов`язань та заявлено до стягнення з відповідача 556,34 грн пені за загальний період з 25.03.2026 по 12.05.2026.

Відповідачем такі розрахунки не заперечені та не спростовані.

Судом перевірено розрахунки пені та встановлено, що вони є арифметично вірними та правильними, та виконанні у відповідності до умов, встановлених в п.п.9.2, 9.8 Договору, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду. За відсутності в законі вичерпного переліку виняткових обставин господарський суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, у кожному конкретному випадку вирішує питання про наявність або відсутність підстав для такого зменшення.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №922/3697/24, від 29.04.2025 у справі №922/2249/24, від 11.02.2025 у справі №902/1131/23.

Як у наведених постановах, так і в постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №912/940/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 15.02.2023 у справі №920/437/22, зазначено, що при вирішенні питання про зменшення неустойки господарський суд має оцінити, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, причини та тривалість прострочення, співмірність санкцій наслідкам порушення та поведінку сторін у зобов`язанні.

Вирішуючи питання про зменшення неустойки, господарський суд повинен встановити, чи є відповідний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причин неналежного виконання зобов`язання, наслідків порушення, співвідношення розміру неустойки з такими наслідками та поведінки боржника.

В обгрунтування клопотання про зменшення пені відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні та його статус, як підприємства оборонно-промислового комплексу, при цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів існування виняткових обставин, зокрема, неможливості виконання грошового зобов`язання чи існування об`єктивних перешкод для його виконання.

За такого, суд приходить до висновку про відсутність у цій справі підстав для зменшення розміру пені.

Аналогічних правових позицій дійшов Верховний Суд у постановах від 24.02.2026 по справі №910/14479/23(910/5873/24) та від 26.03.2026 по справі №910/14479/23(910/5871/24).

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2662,40 грн судового збору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 10000,0 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).

Відповідач у відзиві просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у зв`язку з їх завищенням та неспівмірністю зі складністю справи, ціною позову.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 наведено правовий висновок, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду копії таких документів:

1) договір №27-26 від 27.02.2026 про надання професійної правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Колесником Ю.В.;

2) детальний опис виконаних адвокатом робіт по договору станом на 29.07.2026 загальною вартістю 10000,0 грн;

3) акт прийому-передачі виконаних адвокатом робіт по договору станом на 29.07.2026 загальною вартістю 10000,0 грн;

4) платіжна інструкція №384 від 13.05.2026, що підтверджує сплату позивачем адвокату вартості наданої правової допомоги у розмірі 8000,0 грн.

Суд, розподіляючи витрати на правничу допомогу адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правничої допомоги, опису та акту виконаних робіт правничого характеру з зазначенням в них конкретного переліку робіт виконаних адвокатом, які надано, із зазначенням вартості кожних з них, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі 10000,0 грн, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критеріям реальності та розумної необхідності таких витрат, а також співмірності зі складністю справи.

При визначенні обсягу витрат на адвоката судом взято до уваги рівень складності справи, а саме те, що позивачем заявлено позовні вимоги в сумі 108202,41 грн за двома актами наданих послуг по одному договору, у зв`язку з чим судом даний позов було визнано малозначним в розумінні п.1 ч.5 ст.12 ГПК України, а тому справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без жодного судового засідання.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що відповідачем наявність суми основного боргу не заперечувалось та не спростовувалось.

За вказаних обставин, суд вважає, що обсяг витрат на адвоката в розмірі 10000,0 грн є непропорційним до предмету спору, ціни позову та обсягом наданих адвокатом послуг правничого характеру.

Тому, суд вважає за необхідне обмежити обсяг витрат на правничу допомогу сумою у розмірі 5000,0 грн, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми слід відмовити.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.42А, ідент.код 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Набережна, буд.29, ідент.код 34606844) 106875,0 грн основного боргу, 498,75 грн інфляційних втрат, 272,32 грн 3% річних, 556,34 грн пені.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.42А, ідент.код 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантес» (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Набережна, буд.29, ідент.код 34606844) 2662,40 грн судового збору та 5000,0 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.В.Мавродієва