Рішення № 140791628, 05.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Справа № 915/566/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від прокуратури - прокурор Тищенко О.О.,

від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з`явився,

від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з`явився,

від третьої особи-1 (представник третьої особи-1) - в судове засідання не з`явився,

від третьої особи-2 (представник третьої особи-2) - в судове засідання не з`явився,

від третьої особи-3 (представник третьої особи-3) - в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, пров. Костенка, буд. 2, м. Вознесенськ, Миколаївська обл., 56500

електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації, вул. Адміральська, буд. 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579

електронна пошта: cancelar@mk.gov.ua

до відповідача: Олександрівської селищної ради, вул. Генерала Подзігуна, буд. 208, селище Олександрівка, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56530, код ЄДРПОУ 04376162

електронна пошта: osr-mk@ukr.net

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 37508596

електронна пошта: meconomy@me.gov.ua

2) Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, пр. Центральний, буд. 16, м. Миколаїв, 54029, код ЄДРПОУ 38694358

електронна пошта: ecolog@mk.gov.ua, ecolog.mk.oda@gmail.com

3) Національний природний парк «Бузький Гард», вул. Центральна, 83, с. Мигія, Первомайський район, Миколаївська обл., 55223, код ЄДРПОУ 36200559

електронна пошта: nppbg@ukr.net

про: скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

Перший заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 53-3614вих-26 від 15.05.2026 (вх. № 7319/26 від 18.05.2026), в якій просить суд:

1. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Олександрівською селищною радою (код ЄДРПОУ 04376162) на земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2332772148220), з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

2. Скасувати вчинену 07.04.2021 в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га.

3. Витребувати з незаконного володіння Олександрівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04376162) у державну власність на користь Миколаївської обласної державної адміністрації частину земельної ділянки площею 33,9289 га від земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею39,6091 га та має 47 поворотних точок за наступними координатами:

1. координати НОМЕР_1

2. координати НОМЕР_2

3. координати НОМЕР_3

4. координати НОМЕР_4

5. координати НОМЕР_5

6. координати НОМЕР_6

7. координати НОМЕР_7

8. координати НОМЕР_8

9. координати НОМЕР_9

10. координати НОМЕР_10

11. координати НОМЕР_4

12. координати НОМЕР_11

13. координати НОМЕР_12

14. координати НОМЕР_13

15. координати НОМЕР_14

16. координати НОМЕР_15

17. координати НОМЕР_16

18. координати НОМЕР_17

19. координати НОМЕР_18

20. координати НОМЕР_19

21. координати НОМЕР_20

22. координати НОМЕР_21

23. координати НОМЕР_22

24. координати НОМЕР_23

25. координати НОМЕР_24

26. координати НОМЕР_25

27. координати НОМЕР_26

28. координати НОМЕР_27

29. координати НОМЕР_28

30. координати НОМЕР_29

31. координати НОМЕР_30

32. координати НОМЕР_31

33. координати НОМЕР_32

34. координати НОМЕР_33

35. координати НОМЕР_34

36. координати НОМЕР_35

37. координати НОМЕР_36

38. координати НОМЕР_37

39. координати НОМЕР_38

40. координати НОМЕР_39

41. координати НОМЕР_40

42. координати НОМЕР_41

43. координати НОМЕР_42

44. координати НОМЕР_43

45. координати НОМЕР_44

46. координати НОМЕР_45

47. координати НОМЕР_46

4. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову.

5. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Вознесенську окружну прокуратуру та Миколаївську обласну прокуратуру, яка забезпечуватиме участь у справі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Вознесенською окружною прокуратурою шляхом використання повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та за наслідками проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 42024152040000018 від 25.03.2024 встановлені порушення інтересів держави при розпорядженні землями природно-заповідного фонду на території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Так, прокурор вказує, що національний природний парк «Бузький Гард», як об`єкт природно-заповідного фонду, юридично створений з 30.04.2009 і включає в межах Вознесенського району 3469,4 га земель, що розташовані на території колишніх Братського, Вознесенського, Доманівського районів Миколаївської області, зокрема Братської, Олександрівської, Доманівської селищних та Трикратівської сільської рад (наразі Братської, Олександрівської та Доманівської селищних ОТГ Вознесенського району), які перебувають під особливою державною охороною.

При цьому, за даними прокурора, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018, Олександрівській селищній раді передано у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 2861,9194 га, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га. Рішенням Олександрівської селищної ради №9 від 22.12.2018 прийнято у комунальну власність 175 земельних ділянок, загальною площею 2861,9194 га. В подальшому, рішенням Олександрівської селищної ради №15 від 24.12.2020 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 сформовано 3 земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0101 площею 2,0 га, 4822085000:22:000:0102 площею 2,0 га та 4822085000:22:000:0100 площею 40,2091 га. Надалі, земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0100 площею 40,2091 га, рішенням Олександрівської селищної ради №34 від 25.02.2021 поділено на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами: 4822085000:22:000:0114 площею 0,600 га та 4822085000:22:000:0115 площею 39.6091 га. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.04.2021 зареєстровано право власності Олександрівської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2332772148220). Категорія земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 - землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового використання (призначення) - землі запасу (код 16.00).

Разом з тим, прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га, частково (площею 33,9289 га) накладається на землі НПП «Бузький Гард». Прокурор вважає, що земельну ділянку площею 39,6091 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 протиправно передано у комунальну власність уже після створення НПП «Бузький Гард» за рахунок земель природно-заповідного фонду, що суперечить вимогам законодавства. Прокурор також вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га, з якої в подальшому шляхом поділу утворилася земельна ділянкам з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га відповідно до проєкту створення НПП «Бузький Гард» входить в межі парку, що унеможливлює перебування цієї частини ділянки у комунальній власності категорії сільськогосподарських земель, оскільки це суперечить меті функціонування і завданням парку.

На переконання прокурора, під час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області наказу №9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018, яким передано у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 2861,9194 га, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га, з якої в подальшому шляхом поділу утворилася земельна ділянкам з кадастровим номером 822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га, яка частково накладається на землі НПП «Бузький Гард», порушені норми Земельного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Так, прокурор стверджує, що вищевказаним рішенням, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області неправомірно позбавлено Миколаївську обласну державну адміністрацію права використання земель природно-заповідного фонду як національного надбання, яке Україна розглядає як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Ураховуючи викладене, на переконання прокурора, наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018, яким передано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га в результаті поділу якої утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га, яка частково накладається на землі НПП «Бузький Гард», суперечить вимогам ст.7, 9, 53, 54 ЗУ «Про природно - заповідний фонд України», ст.ст. 19, 20, ч.4 ст.83, 122, 149, 150 Земельного кодексу України.

При цьому, прокурор також вказує, що вимога про витребування майна покликана забезпечити введення власника у володіння майном, тобто вирішує спір про належного володільця майна. Водночас, з метою відновлення становища, яке існувало до порушення, крім витребування майна, необхідно скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Олександрівської селищної ради на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (із закриттям розділу) та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, припинивши речові права на неї.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.06.2026, після усунення прокурором недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/566/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 14.07.2026 о 10:00; залучено до участі у справі Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, Національний природний парк «Бузький Гард» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

10.06.2026 до суду від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України надійшли сформовані в системі «Електронний суд» письмові пояснення № 2431-06/212 від 10.06.2026 (вх. № 8616/26 від 10.06.2026), в яких третя особа зазначає про те, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та вважає, що позовна заява Вознесенської окружної прокуратури підлягає задоволенню.

За змістом вказаних письмових пояснень третя особа також просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника Мінекономіки.

16.06.2026 до суду від Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 1228/01.1-03/04 від 15.06.2026 (вх. № 8880/26 від 16.06.2026), в якій третя особа просить суд провести підготовче судове засідання призначене на 14.07.2026 року о 10:00 у справі № 915/566/26 та наступні засідання за відсутності представника управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації. Розгляд справи здійснювати за наявними у справі матеріалами.

Крім того, за змістом заяви третя особа повідомляє суд про те, що позицію заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, до відповідача Олександрівської селищної ради підтримує повністю.

06.07.2026 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 03.07.2026 (вх. № 9786/26 від 06.07.2026), в яких позивач повідомляє, що підтримує позов першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури у повному обсязі та вважає, що позовні вимоги, заявлені прокурором є ефективним захистом інтересів держави.

Також 06.07.2026 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 03.07.2026 (вх. № 9787/26 від 06.07.2026) про розгляд справи без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

13.07.2026 до суду від Олександрівської селищної ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 546/03-06 від 13.07.2026 (вх. № 10113/26 від 13.07.2026), за змістом якої відповідач зазначає про те, що під час, прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області наказу від 20.12.2018 № 9141/0/14-18-СГ, яким передано у комунальну власність Олександрівської селищної ради Вознесенського району миколаївської області земельні ділянки загальною площею 2861,9194 га, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га, з якої в подальшому шляхом поділу утворилася земельна ділянкам з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га, яка частково накладається на землі НПП «Бузький Гард», про порушені норми Земельного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» Олександрівською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області було невідомо, відсутність інформації про статус ділянки у Державному земельному кадастрі стало причиною такої помилки.

З урахуванням наведеного відповідач просить суд:

1. Прийняти визнання позовних вимог Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави у повному обсязі.

2. Розглянути справу № 915/566/26 без участі представника Олександрівської селищної ради на підставі наявних у ній матеріалів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/566/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25.08.2026 о 10:00.

Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 14.07.2026.

04.08.2026 до суду від Національного природного парку «Бузький Гард» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 04.08.2026 (вх. № 11415/26 від 04.08.2026) про розгляд справи без участі представника третьої особи за наявними в матеріалах справи документами.

За змістом вказаного клопотання третя особа також повідомила суд про те, що позицію Вознесенської окружної прокуратури підтримує повністю.

18.08.2026 до суду від Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 1666/01.1-03/04 від 18.08.2026 (вх. № 12184/24 від 18.08.2026) про розгляд справи без участі третьої особи за наявними у матеріалах справи доказами та документами.

Підготовче засідання у справі № 915/566/26, призначене на 25.08.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2026 було постановлено розглянути справу № 915/566/26 поза межами встановленого статтею 177 Господарського процесуального кодексу України строку у «розумний строк»; повідомити учасників справи про розгляд справи 22.09.2026 о 10:00.

22.09.2026 до суду від Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 1852/01.1-03/04 від 21.09.2026 (вх. № 14039/24 від 22.09.2026) про розгляд справи без участі третьої особи за наявними у матеріалах справи доказами та документами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/566/26 та призначено її до судового розгляду по суті на 05.10.2026 о 12:00.

Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 22.09.2026.

01.10.2026 до суду від Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 1922/01.1-03/04 від 01.10.2026 (вх. № 14548/24 від 22.09.2026) про розгляд справи без участі третьої особи за наявними у матеріалах справи доказами та документами.

В судове засідання 05.10.2026 з`явився прокурор у справі, який підтвердив актуальність заявлених позовних вимог, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. При цьому, як уже було наведено вище, позивач, відповідач та треті особи просили суд здійснювати розгляд справи за відсутності своїх представників за наявними в матеріалах справи документами.

У судовому засіданні 05.10.2026 за результатами розгляду справи судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації № 363-р від 19.08.2008 «Про погодження проекту створення національного природного парку «Гранітно-степове Побужжя»« було погоджено проект створення національного природного парку «Гранітно-степове Побужжя», проектована площа якого становить 6138,13 га, з яких 2650,85 га вилучаються парку в постійне користування.

Указом Президента України №774/2008 від 27.08.2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» постановлено підтримати ініціативу Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій щодо розширення мережі національних природних парків та створення, зокрема національного природного парку «Бузький Гард» (робоча назва - «Гранітно-степове Побужжя») на території Миколаївської області.

Надалі, Указом Президента України № 279/2009 від 30.04.2009 «Про створення національного природного парку «Бузький Гард»« було постановлено створити на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області національний природний парк «Бузький Гард».

Відповідно до Положення про Національний природний парк «Бузький Гард» (нова редакція), затвердженого наказом Мінекономіки № 3076 від 12.12.2025, передбачено, що парк входить до складу природо-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється режим охорони, відтворення та використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Положенням про Національний природний парк «Бузький Гард» (нова редакція), затвердженого наказом Мінекономіки № 3076 від 12.12.2025, також передбачено, що парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів у басейні Південного Бугу, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Одними із основних завдань Парку відповідно до п. 2.2. Положення є збереження та відновлення природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів басейну Південного Бугу, насамперед видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до червоної книги України та міжнародних Червоних списків.

Таким чином, Національний природний парк «Бузький Гард», як об`єкт природно-заповідного фонду, у відповідності до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

З матеріалів справи вбачається, що у ході реалізації розпорядження Кабінету Міністрів України № 60-р від 31.01.2018 щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області було видано наказ № 9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», відповідно до якого передано територіальній громаді сіл, в особі Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з переліком, загальною площею 2861,9194 га, які розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

21.12.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та Олександрівською селищною об`єднаною територіальною громадою було підписано Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, зі змісту якого вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до наказу № 9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018 передає із державної власності, а Олександрівська селищна об`єднана територіальна громада приймає у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.

Матеріали справи містять копію Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Олександрівської селищної об`єднаної територіальної громади Вознесенського району Миколаївської області (який є додатком до акту), у п. 117 якого наявні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га.

Рішенням Олександрівської селищної ради № 9 від 22.12.2018 було прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення (175 ділянок, загальною площею 2861,9194 га) в комунальну власність Олександрівської об`єднаної територіальної громади в особі Олександрівської селищної ради згідно з додатком до акта та затверджено Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Олександрівської об`єднаної територіальної громади від 21.12.2018.

Матеріали справи містять інформаційну довідку № 464402209 від 16.02.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066, зі змісту якої вбачається, що 26.06.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію права власності Олександрівської селищної ради на вказану земельну ділянку.

У подальшому, рішенням Олександрівської селищної ради №15 від 24.12.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам України» було затверджено поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4822085000:22:000:0066 із категорії земель сільськогосподарського призначення комунальної власності:

- площею 2,0000 га кадастровий номер 4822085000:22:000:0101;

- площею 2,0000 га кадастровий номер 4822085000:22:000:0102;

- площею 40,2091 га кадастровий номер 4822085000:22:000:0100.

Вказаним рішенням земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0101 та 4822085000:22:000:0102 були відведені у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства.

Матеріали справи містять інформаційну довідку № 464407836 від 16.02.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0100, зі змісту якої вбачається, що 28.12.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію права власності Олександрівської селищної ради на вказану земельну ділянку.

Надалі, рішенням Олександрівської селищної ради № 34 від 25.02.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам України» було затверджено поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4822085000:22:000:0100 із категорії земель сільськогосподарського призначення комунальної власності:

- площею 0,6000 га кадастровий номер 4822085000:22:000:0114;

- площею 39,6091 га кадастровий номер 4822085000:22:000:0115;

Вказаним рішенням земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0114 було відведено у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства.

Матеріали справи містять інформаційну довідку № 464408550 від 16.02.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, зі змісту якої вбачається, що 07.04.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію права власності Олександрівської селищної ради на вказану земельну ділянку.

До матеріалів справи надано також Витяг № РВ-4810872152021 від 12.01.2021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, зі змісту якого вбачаються, зокрема, такі характеристики земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115:

- цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам);

- категорія земель: землі сільськогосподарського призначення;

- вид використання земельної ділянки: Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Разом із тим, прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером площею 39,6091 га, частково (площею 33,9289 га) накладається на землі Національного природного парку «Бузький Гард».

За наведених обставин прокурор виснує про те, що земельну ділянку площею 39,6091 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 протиправно передано у комунальну власність уже після створення Національного природного парку «Бузький Гард» за рахунок земель природно-заповідного фонду, що суперечить вимогам законодавства.

Отже, з метою захисту інтересів держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконне вибуття земельної ділянки природно-заповідного фонду з державної власності та зміна її цільового призначення такому суспільному інтересу не відповідає.

Прокурор зазначає, що звернення до суду із зазначеним позовом зумовлене потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства. За стверджуваних прокурором обставин, з державної власності вибуло майно, яке тепер зареєстроване на праві комунальної власності, також предметом спору є особливо цінна земля, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду, що мають велике природоохоронне та соціальне значення.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та, у випадку підтвердження фактичних обстави справи, порушує інтереси держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації.

Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного і лісового фондів, у тому числі і земель, які входять у межі Національного природного парку «Бузький Гард». Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Суд також зауважує, зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Предметом спору є земельна ділянка, яка за доводами прокурора належить до природно-заповідного фонду та входить до території Національного природного парку «Бузький Гард» - об`єкту загальнодержавного значення.

За змістом п. г ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Отже особою, уповноваженою розпоряджатися вказаною земельною ділянкою на час пред`явлення позову та на час виникнення спірних правовідносин була Миколаївська обласна державна адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що листами Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації № 1495/0106.2-12/24 від 23.10.2024, № 1767/06.2-12/25 від 02.10.2025, а також листом Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації № 05-67/454/5-26 від 12.02.2026 повідомлено, що Миколаївською обласною державною адміністрацією заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживалися. Крім того, будь-якої інформації щодо намірів здійснити захист самостійно в листах також не зазначено.

Таким чином, Миколаївська обласна державна адміністрація, яка була обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, на момент пред`явлення позову у даній справі не повідомила прокурора про наміри ініціювання будь-яких конкретних, дієвих заходів з метою недопущення порушення інтересів держави, а, отже фактично самоусунулись від вжиття заходів до усунення порушень.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Також необхідно врахувати, що у вказаній справі інтереси держави, у випадку підтвердження обставин їх порушення, потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу (зміна власника та цільового призначення землі).

Невжиття заходів до усунення наявних порушень, може привести до можливого використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, її знищення, погіршення якісного складу, неправомірній передачі у приватну власність чи користування, тощо, отже бездіяльність позивача зумовлює можливість настання невідворотних негативних наслідків.

Суспільна важливість питання захисту інтересів держави зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони і збереження територій природно - заповідного фонду, як національного багатства. Втрати природних територій, що є оселищами рідкісних видів, зменшення біорізноманіття та поширення видів-інтродуцентів роблять території природнозаповідного фонду дедалі більш коштовною спадщиною, охорона якої має бути першочерговим пріоритетом у сфері охорони природного довкілля. Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного фонду, у тому числі і спірної земельної ділянки, що входить у межі національного природного парку «Бузький Гард». Виконання таких зобов`язань відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікальних об`єктів екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткових за красою та різноманітністю природних комплексів. беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Збереження об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь та є пріоритетним конституційним завданням держави із забезпеченням прав громадян на безпечне довкілля.

У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Наведене, на переконання суду, утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» виключний випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.

Про подання позовної заяви Вознесенською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено позивача листом № 53-3263вих-26 від 04.05.2026.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Разом із тим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.

З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, серед яких землі природно-заповідного, лісового та іншого природоохоронного призначення. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Визначивши особливий правовий режим для різних категорій земель відповідно до їх основного цільового призначення, законодавець тим самим встановив для кожної з категорій особливості щодо порядку набуття прав та умови використання земель, межі права власності та права користування землями, засади державного управління та контролю за земельними ресурсами, здійснення їх охорони, відповідальність за порушення земельного законодавства тощо.

Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю або частково вилучені з господарського обороту.

Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

За змістом п. г ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст. 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується, у тому числі шляхом: встановлення заповідного режиму; додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;

- проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51- 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено,що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 Закону України «Про екологічну мережу України» екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону України «Про екологічну мережу України» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

У відповідності до ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, входження земельної ділянки в межі національного природного парку та її належність до об`єктів природно-заповідного фонду унеможливлює перебування такої земельної ділянки у комунальній власності та належність до земель сільськогосподарського призначення.

З матеріалів справи вбачається, що на запит Вознесенської окружної прокуратури листом №11/11-05/3782-24 від 16.10.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 належить до території Національного природного парку «Бузький Гард» та відноситься до зони регульованої рекреації. До вказаного листа було надано схему розташування земельної ділянки, а також повідомлено про те, що проєкти рішень і матеріали щодо зміни цільового призначення, вилучення, добровільної відмови, передачі у комунальну власність цієї земельної ділянки до Міндовкілля не надходили. Міндовкілля не погоджувало зміну меж, категорії та скасування статусу, а також не видавало експертні висновки щодо зміни меж, категорії та скасування статусу території Парку.

Також, за змістом листів Національного природного парку «Бузький Гард» №347 від 24.10.2025 та №387 від 09.12.2025 зазначено про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 входить до складу території парку відповідно до проєкту створення парку. Згідно з функціональним зонуванням території парку, яке здійснено у відповідності з Проектом організації території Національного природного парку «Бузький Гард» охорони, відтворення та рекреаційного використання його території, затвердженим наказом Мінприроди від 11.12.2013 №509, зазначена земельна ділянка включає заповідну зону та зону регульованої рекреації. До вказаних листів додавалися картосхема встановлення та погодження меж земельних ділянок парку та матеріали із проєкту створення парку.

На підтвердження відповідних обставин прокурор також посилається на дані Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Природно-заповідний фонд», який сформовано в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим та водним кадастром, за результатами опрацювання якого прокурором встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 входить в межі території об`єкту природно-заповідного фонду Національного природного парку «Бузький Гард».

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42024152040000018 із залученням сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП Альберт А.С. було здійснено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 з метою встановлення обставин накладення меж вказаної земельної ділянки на землі Національного природного парку «Бузький Гард». За результатами огляду земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 відповідним інженером-землевпорядником було здійснено топографічну зйомку, та встановлено, що земельна ділянка майже повністю накладається на землі Національного природного парку «Бузький Гард». Загальна площа земельної ділянки, яка знаходиться в межах Природно заповідного фонду загальнодержавного значення «Бузький Гард» становить 33,9289 га.

Судом взято до уваги, що за приписами ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

При цьому, суд констатує, що прокурором до матеріалів справи надано копію дозволу на розголошення інформації у кримінальному провадженні № 42024152040000018.

Судом також враховано, що відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Проаналізувавши надані прокурором до матеріалів справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд вважає, що такі докази, з огляду на їх вірогідність, дозволяють дійти висновку, що земельна ділянка із кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га, яку передано у комунальну власність Олександрівської селищної ради, частково (площею 33,9289 га) входить в межі Національного природного парку «Бузький Гард» і за своєю характеристикою відноситься до земель природно-заповідного фонду.

За такого, суд також погоджується з доводами прокурора про те, що встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства - жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування її у межах Національного природного парку «Бузький Гард».

З огляду на встановлені обставини часткового накладання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 на землі природно-заповідного фонду в межах Національного природного парку «Бузький Гард», надаючи оцінку обставинам передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» суд зазначає таке.

За приписами ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

На момент виникнення спірних правовідносин таким органом було Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2025 № 903 «Деякі питання Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства», Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України ліквідовано, а його повноваження передано Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України, яке є правонаступником у відповідній сфері державної політики.

На запит окружної прокуратури № 53-7159ВИХ-24 від 03.10.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України повідомило, що проєкти рішень і матеріали щодо зміни цільового призначення, вилучення, добровільної відмови, передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки до Міндовкілля не надходили.

Крім того на запит окружної прокуратури № 53-2745ВИХ-26 від 16.04.2026, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України повідомило, що проєкти рішень та матеріали щодо зміни меж, вилучення, відведення, передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0066, 4822085000:22:000:0115 до Мінекономіки не надходили.

Ведення сільськогосподарської діяльності на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, оскільки відповідно до норм ч.2 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природоохоронного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Також, судом взято до уваги, що згідно із ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Водночас згідно листа Кабінету Міністрів України №23991/0/2-24 від 07.10.2024, наданого на запит Вознесенської окружної прокуратури щодо надання Кабінетом Міністрів України погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0066, 4822085000:22:000:0100 та 4822085000:22:000:0115 з земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішень щодо погодження зміни цільового призначення земельних ділянок із зазначеними кадастровими номерами із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення не приймалося.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 186-1 ЗК України (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягав погодженню з структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з Положенням про Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 07.08.2018 № 332-р, саме Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації є уповноваженим органом у сфері охорони навколишнього природного середовища та природно-заповідного фонду.

На запит Вознесенської окружної прокуратури Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації листом № 51/01.1-03/06 від 12.03.2026 повідомило, що проєкти землеустрою щодо відведення у комунальну власність Олександрівській селищній раді земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 на розгляд до управління не надходили, висновки про погодження (відмову) не надавалися.

Згідно ч.4 ст.122 ЗК України у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного наказу, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.5 ст.122 ЗК України, у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного наказу, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування за межами населених пунктів для всіх потреб.

При цьому, за інформацією Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації № 1495/0106.2-12/24 від 23.10.2024, в адміністрації відсутня будь-яка інформація щодо погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення або відведення даної земельної ділянки у комунальну власність.

З урахуванням наведеного вище, суд визнає обґрунтованими доводи прокурора про те, що право державної власності на спірну ділянку природно-охоронного фонду не могло припинитися внаслідок рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке відповідно до своєї компетенції не наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не мало повноважень передавати у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га (з якої в подальшому сформовано спірну земельну ділянку 4822085000:22:000:0115) із земель природно-заповідного фонду без зміни її цільового призначення, переведення землі з однієї категорії до іншої.

Фактично вищевказаним рішенням в односторонньому та позасудовому порядку Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області неправомірно позбавлено Миколаївську обласну державну адміністрацію права власності на землі природно-заповідного фонду як національного надбання, яке Україна розглядає як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Ураховуючи викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №9141/0/14-18-СГ від 20.12.2018, яким передано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0066 площею 44,2091 га, в результаті поділу якої утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, площею 39,6091 га, яка частково накладається на землі Національного природного парку «Бузький Гард», суперечить приписам Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Земельного кодексу України.

При цьому, вирішуючи питання про те, чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві, суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд зауважує, що за приписами ст.ст. 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

При цьому, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв`язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про те, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).

Тобто, вимога про витребування майна покликана забезпечити введення власника у володіння майном, та вирішити спір про належного володільця майна

Разом із тим, суд також враховує, що згадані правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані за обставин, коли предметом позовної вимоги про витребування були об`єкти речових прав, які існували на момент вирішення такого спору судом. Позовні вимоги фактично стосувалися витребування того самого майна, що і вибуло з володіння власника, й таке витребування мало наслідком повернення усього первісного об`єкта у володіння власника з проведенням відповідної державної реєстрації речового права на підставі судового рішення (що набрало законної сили), що відновлювало обсяг речових прав на спірне майно до стану, який існував до порушення. У такому разі право власності позивачів підлягало захисту шляхом відновлення їх фактичного володіння цим майном внаслідок реєстрації їхніх речових прав на об`єкти, що були предметом позовів та були протиправно зареєстровані безпосередньо за відповідачами.

Натомість у даній справі об`єктом, що є предметом позову про його витребування, є земельна ділянка, як частина земної поверхні, яка є відмінною від раніше сформованих земельних ділянок.

При цьому, з огляду на специфіку спірних правовідносин, суд виснує, що саме лише витребування відповідного масиву земель не усуває порушення, яке полягає у формуванні на землях природно-заповідного фонду поза волею власника земельної ділянки із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Саме існування в межах Національного природного парку «Бузький Гард» ділянок із таким цільовим призначенням суперечить положенням земельного законодавства та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 виснувала, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

З урахуванням зазначених висновків, суд виснує, що належним способом захисту є витребування з незаконного володіння Олександрівської селищної ради на користь держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації земельної ділянки площею 33,9289 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 у координатах поворотних точок.

Під час досудового розслідування кримінального провадження №42024152040000018 сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Альберт А.С. в ході огляду земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 здійснено топографічну зйомку з метою встановлення площі накладення меж вказаної земельної ділянки на землі Національного природного парку «Бузький Гард». За результатами топографічної зйомки встановлено, що загальна площа ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115, яка знаходиться в межах Національного природного парку «Бузький Гард» становить 33,9289 га та має 47 поворотних точок за координатами:

1. координати НОМЕР_1

2. координати НОМЕР_2

3. координати НОМЕР_3

4. координати НОМЕР_4

5. координати НОМЕР_5

6. координати НОМЕР_6

7. координати НОМЕР_7

8. координати НОМЕР_8

9. координати НОМЕР_9

10. координати НОМЕР_10

11. координати НОМЕР_4

12. координати НОМЕР_11

13. координати НОМЕР_12

14. координати НОМЕР_13

15. координати НОМЕР_14

16. координати НОМЕР_15

17. координати НОМЕР_16

18. координати НОМЕР_17

19. координати НОМЕР_18

20. координати НОМЕР_19

21. координати НОМЕР_20

22. координати НОМЕР_21

23. координати НОМЕР_22

24. координати НОМЕР_23

25. координати НОМЕР_24

26. координати НОМЕР_25

27. координати НОМЕР_26

28. координати НОМЕР_27

29. координати НОМЕР_28

30. координати НОМЕР_29

31. координати НОМЕР_30

32. координати НОМЕР_31

33. координати НОМЕР_32

34. координати НОМЕР_33

35. координати НОМЕР_34

36. координати НОМЕР_35

37. координати НОМЕР_36

38. координати НОМЕР_37

39. координати НОМЕР_38

40. координати НОМЕР_39

41. координати НОМЕР_40

42. координати НОМЕР_41

43. координати НОМЕР_42

44. координати НОМЕР_43

45. координати НОМЕР_44

46. координати НОМЕР_45

47. координати НОМЕР_46

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду сформованих у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, встановлено, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Водночас, судом також враховано, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

Тож у спірних правовідносинах повернення земельної ділянки у визначених межах (47 поворотних точок за визначеними координатами) у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбувається з огляду на те, що вказана земельна ділянка фактично є складовою частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115.

Запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Таким чином, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 сформована, у тому числі за рахунок земель природно-заповідного фонду Національного природного парку «Бузький Гард», то скасування державної реєстрації права власності Олександрівської селищної ради на неї, є ефективним способом захисту прав та законних інтересів держави як власника майна, оскільки спрямована на скасування реєстрації прав комунальної власності на землю за суб`єктом, який не є належним розпорядником та користувачем земельної ділянки, сформованої у її межах.

Судом також взято до уваги, що відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, у розумінні наведених правил з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 686/19656/19, від 03.05.2022 у справі № 199/1136/20.

Суд також mutatis mutandis враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 про те, що реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності відповідача на земельну ділянку, яка протиправно набута останнім з істотними вадами, оскільки складається як із ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цю ділянку цілком. Та обставина, що сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати Олександрівській селищній об`єднаній територіальній громаді має наслідком скасування її державної реєстрації.

За такого, вибрані прокурором способи захисту прав держави за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору.

Таке рішення не впливатиме на права територіальної громади на ті земельні ділянки, які їй правомірно належать, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим відповідачем.

При цьому, суд зауважує, що заявлені прокурором вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності за Олександрівською селищною радою (код ЄДРПОУ 04376162) на земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 та про скасування державної реєстрації спірної ділянки нерозривно пов`язані з вимогою про витребування майна.

Так, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, суд зауважує, що у спірних правовідносинах за жодних умов такі згадані способи захисту, як скасування державної реєстрації речових прав на сформовану земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо як самостійні способи, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні реалізації віндикації як основного способу відновлення порушеного права.

Таким чином, у випадку, коли земельна ділянка включає як землі, які належать неволодіючому власнику, так і землі, що належать новому володільцю, належний та ефективний спосіб захисту має усувати перешкоди позивачу в поновленні права володіння належною йому частиною спірної земельної ділянки шляхом припинення речових прав на земельну ділянку, сформовану за рахунок земель неволодіючого власника, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земель. Це дозволить поновити права неволодіючого власника спірних земель, наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах між сторонами спору, не вимагаючи від них надалі вчинення дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів.

Відповідач проти встановлених судом фактичних обставин часткового накладання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 на землі природно-заповідного фонду в межах Національного природного парку «Бузький Гард», та наведених вище висновків щодо належності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушених прав держави не заперечував, натомість визнав заявлені позовні вимоги.

З урахуванням викладених вище обставин справи у своїй сукупності, суд виснує про те, що заявлені прокурором позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 130 ГПК України, що кореспондується з приписами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що прокурор при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 7987,20 грн, що вбачається з наданої до матеріалів справи платіжної інструкції № 450 від 24.03.2026.

З урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд, з урахуванням приписів ст. 130 ГПК України, вирішуючи питання про покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору у зв`язку із задоволенням позову, вважає за можливе стягнути з останнього 50 % судового збору, сплаченого прокурором за подання позову.

При цьому, решта суми судового збору, сплаченого за подання позову, може бути повернута позивачу (прокурору) з державного бюджету за наявності відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Олександрівською селищною радою (код ЄДРПОУ 04376162) на земельну ділянку з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2332772148220), з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

3. Скасувати вчинену 07.04.2021 в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га.

4. Витребувати з незаконного володіння Олександрівської селищної ради (Україна, 56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, селище Олександрівка, вул.Подзігуна генерала, будинок 208; код ЄДРПОУ 04376162) у державну власність на користь Миколаївської обласної державної адміністрації (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 22; код ЄДРПОУ 00022579) частину земельної ділянки площею 33,9289 га від земельної ділянки з кадастровим номером 4822085000:22:000:0115 площею 39,6091 га та має 47 поворотних точок за такими координатами:

1. координати НОМЕР_1

2. координати НОМЕР_2

3. координати НОМЕР_3

4. координати НОМЕР_4

5. координати НОМЕР_5

6. координати НОМЕР_6

7. координати НОМЕР_7

8. координати НОМЕР_8

9. координати НОМЕР_9

10. координати НОМЕР_10

11. координати НОМЕР_4

12. координати НОМЕР_11

13. координати НОМЕР_12

14. координати НОМЕР_13

15. координати НОМЕР_14

16. координати НОМЕР_15

17. координати НОМЕР_16

18. координати НОМЕР_17

19. координати НОМЕР_18

20. координати НОМЕР_19

21. координати НОМЕР_20

22. координати НОМЕР_21

23. координати НОМЕР_22

24. координати НОМЕР_23

25. координати НОМЕР_24

26. координати НОМЕР_25

27. координати НОМЕР_26

28. координати НОМЕР_27

29. координати НОМЕР_28

30. координати НОМЕР_29

31. координати НОМЕР_30

32. координати НОМЕР_31

33. координати НОМЕР_32

34. координати НОМЕР_33

35. координати НОМЕР_34

36. координати НОМЕР_35

37. координати НОМЕР_36

38. координати НОМЕР_37

39. координати НОМЕР_38

40. координати НОМЕР_39

41. координати НОМЕР_40

42. координати НОМЕР_41

43. координати НОМЕР_42

44. координати НОМЕР_43

45. координати НОМЕР_44

46. координати НОМЕР_45

47. координати НОМЕР_46

5. Стягнути з Олександрівської селищної ради (Україна, 56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, селище Олександрівка, вул.Подзігуна генерала, будинок 208; код ЄДРПОУ 04376162) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р) судовий збір в розмірі 3 993,60 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.10.2026.

Суддя Н.О. Семенчук