Рішення № 140791061, 21.10.2026, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/3539/26

Провадження по справі № 2-а/129/113/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Капуша І.С., розглянувши без участі сторін та їх представників в місті Гайсині в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

Установив:

16.09.2026 ОСОБА_1 звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову серії ББА № 127820 від 24.06.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.06.2024 працівником патрульної поліції винесено постанову серії ББА № 127820, відповідно до якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Позивач вважає зазначену постанову протиправною, оскільки не був обізнаний про постанову Тульчинського районного суду Вінницької області, якою його позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік. Зазначає, що копії відповідного судового рішення не отримував, участі в судовому засіданні не брав, а тому не знав про встановлене судом обмеження.

На переконання позивача, за відсутності обізнаності про позбавлення права керування в його діях відсутня вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Крім того, позивач посилається на відсутність належних і допустимих доказів вчинення ним адміністративного правопорушення.

Пропуск строку звернення до суду позивач обґрунтував проходженням військової служби в період із липня 2024 року до серпня 2026 року.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 18.09.2026 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

22.09.2026 представник відповідача Сорока К.В. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування заперечень зазначив, що постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.07.2023 у справі № 148/1183/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік. Вказана постанова набрала законної сили 07.08.2023, а тому станом на 24.06.2024 позивач був позбавлений права керування транспортними засобами.

Відповідач також зазначив, що у постанові Тульчинського районного суду містяться відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 щодо розгляду адміністративної справи шляхом надсилання SMS-повідомлення відповідно до поданої ним заявки.

Крім того, відповідач послався на оскаржувану постанову, розписку про передання транспортного засобу іншій особі та відомості про те, що під час зупинки автомобіля особу позивача було встановлено за військовим квитком.

Щодо відсутності відеозапису відповідач пояснив, що у постанові зазначено технічні засоби відеофіксації № 476472 та № 476759, однак у зв`язку зі спливом нормативного строку зберігання відеозапис не зберігся, оскільки позивач звернувся до суду більш ніж через два роки після події.

На думку відповідача, сукупність наданих документів підтверджує правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

09.10.2026 представник позивача, адвокат Мельник А.М., подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Зокрема, зазначив, що сам факт існування постанови Тульчинського районного суду та її оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не доводить обізнаності позивача про позбавлення права керування. Наявність заявки на отримання SMS-повідомлень не є беззаперечним доказом фактичного отримання повідомлення або копії судового рішення.

Також представник позивача звернув увагу на те, що відповідач не надав суду відеозапису правопорушення, на який послався в оскаржуваній постанові, а тому не виконав покладеного на нього обов`язку доказування правомірності свого рішення.

У судове засідання 21.10.2026 позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Мельник А.М., не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явився. Свою правову позицію відповідач виклав у поданому відзиві на позовну заяву.

З огляду на неявку всіх учасників справи, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 24.06.2024 працівником патрульної поліції винесено постанову серії ББА № 127820, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, 24.06.2024 о 10 год. 00 хв. на 115 км автомобільної дороги М-05 «Київ - Одеса» в Київській області Руденко М.С. керував транспортним засобом BMW 523, реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі постанови Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/1183/23, яка набрала законної сили 07.08.2023, чим порушив п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України.

Частиною четвертою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Із наданої відповідачем копії постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.07.2023 у справі № 148/1183/23 установлено, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Вказана постанова набрала законної сили 07.08.2023.

Таким чином, станом на 24.06.2024 строк позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами не закінчився.

Разом із тим установлення факту чинності судового рішення про позбавлення особи права керування саме по собі не є достатнім для висновку про доведеність вчинення нею іншого адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статей 245, 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважений орган зобов`язаний всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, висновками експертів, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на Департамент патрульної поліції покладено обов`язок довести належними, допустимими та достатніми доказами правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Як убачається з оскаржуваної постанови, у ній зазначено про здійснення відеофіксації правопорушення за допомогою нагрудних відеореєстраторів № 476472 та № 476759.

Однак відеозаписів, на які міститься посилання в постанові, відповідач суду не надав.

У відзиві відповідач зазначив, що відеозаписи не збереглися у зв`язку із закінченням нормативного строку їх зберігання.

Суд бере до уваги наведені пояснення відповідача, однак зазначає, що сплив строку зберігання відеозапису не звільняє суб`єкта владних повноважень від установленого ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язку довести правомірність оскаржуваного рішення.

При цьому сам факт відсутності відеозапису не свідчить про протиправність дій працівника поліції, однак позбавляє суд можливості безпосередньо перевірити обставини події за допомогою зазначеного в постанові технічного засобу.

Інших матеріалів відеофіксації, фотознімків, пояснень очевидців чи інших самостійних доказів, які б безпосередньо підтверджували факт керування ОСОБА_1 зазначеним транспортним засобом за обставин, викладених в оскаржуваній постанові, відповідач суду не надав.

Надана розписка про передання транспортного засобу BMW 523, реєстраційний номер НОМЕР_1 , іншій особі підтверджує обставини подальшого переміщення автомобіля після його зупинки працівниками поліції.

Водночас зазначена розписка не містить відомостей, які б безпосередньо встановлювали факт керування автомобілем саме ОСОБА_1 у зазначений у постанові час та місці, а також не підтверджує його обізнаності про попереднє позбавлення права керування транспортними засобами.

Тому суд оцінює цей документ як допоміжний доказ, який у сукупності з іншими наданими матеріалами не усуває сумнівів щодо доведеності всіх обставин правопорушення.

Суд також ураховує, що позивач у позовній заяві прямо не заперечував обставини керування транспортним засобом, зосереджуючи свої доводи переважно на відсутності обізнаності про позбавлення права керування.

Разом із тим сама відсутність прямого заперечення певної обставини не може за конкретних обставин цієї справи розцінюватися як безумовне визнання позивачем усіх фактичних обставин правопорушення та його вини.

Щодо наявності підпису позивача в оскаржуваній постанові суд зазначає, що підтвердження факту ознайомлення з постановою, роз`яснення процесуальних прав чи отримання її копії саме по собі не є беззаперечним доказом визнання особою вини або підтвердження всіх обставин правопорушення.

Правова природа постанови про накладення адміністративного стягнення полягає в тому, що вона є рішенням суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, а не самостійним і безумовним доказом усіх обставин його вчинення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17, відповідно до якого саме по собі описання адміністративного правопорушення в постанові не може вважатися достатнім доказом його вчинення, а візуальне спостереження працівника поліції може бути доказом за умови його фіксації у встановленому законом порядку.

Суд ураховує, що обставини справи № 338/1/17 не є тотожними обставинам цієї справи, однак наведений правовий висновок має значення для оцінки доказової сили оскаржуваної постанови.

Окремо суд надає оцінку доводам позивача про необізнаність щодо позбавлення його права керування транспортними засобами.

З постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.07.2023 убачається, що під час розгляду справи суд визнав ОСОБА_1 належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання. У постанові також зазначено про наявність у матеріалах справи заявки на отримання судових повісток за допомогою SMS-повідомлень.

Наведені обставини свідчать про те, що питання повідомлення особи про судовий розгляд було предметом оцінки Тульчинського районного суду.

При цьому постанова зазначеного суду набрала законної сили та не скасована в установленому законом порядку.

Відтак суд не ставить під сумнів чинність постанови про позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами та не здійснює перегляд її законності в межах цієї адміністративної справи.

Водночас належне повідомлення особи про дату та час судового засідання не є тотожним установленню факту вручення їй копії ухваленого судового рішення або фактичного ознайомлення з його змістом.

Матеріали цієї справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 копії постанови Тульчинського районного суду від 25.07.2023 чи інших належних доказів, які б безпосередньо підтверджували його фактичну обізнаність про застосоване до нього позбавлення права керування до 24.06.2024.

Разом із тим відсутність доказів вручення судового рішення сама по собі не припиняє дії призначеного судом адміністративного стягнення та не свідчить автоматично про відсутність вини особи.

Зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, що мають значення для встановлення складу адміністративного правопорушення.

Посилання відповідача на пред`явлення позивачем військового квитка замість посвідчення водія суд також не вважає достатнім підтвердженням його обізнаності про позбавлення права керування.

Сам по собі факт установлення особи за військовим квитком свідчить про використання відповідного документа для ідентифікації особи, однак не дозволяє достовірно встановити причини непред`явлення посвідчення водія та обізнаність особи про судове рішення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначений конституційний принцип підлягає врахуванню також під час судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, яка має каральний характер.

Оцінюючи надані відповідачем докази в сукупності, суд зазначає, що постанова Тульчинського районного суду підтверджує чинність позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, оскаржувана постанова містить опис інкримінованого правопорушення, а розписка підтверджує передання транспортного засобу іншій особі.

Проте зазначені документи за відсутності матеріалів відеофіксації та інших достатніх доказів не дають суду підстав для безсумнівного висновку про доведеність усіх обставин події та вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

При цьому суд не перекладає на позивача обов`язок доведення своєї невинуватості, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України саме відповідач зобов`язаний довести правомірність оскаржуваного рішення.

Отже, на переконання суду, відповідач не довів належними та достатніми доказами правомірність постанови серії ББА № 127820 від 24.06.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваної постанови та недостатність наданих доказів для встановлення всіх необхідних обставин адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне скасувати постанову серії ББА № 127820 від 24.06.2024 та закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 194, 229, 241-246, 250, 286 КАС України, статтями 9, 126, 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії ББА № 127820 від 24.06.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 (двадцять тисяч чотириста) гривень.

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрити.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 286 КАС України.

Суддя: