Ухвала суду № 140790938, 28.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.09.2026 Справа № 914/2012/16

За скаргою:Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський Облагропостач», м. Тернопільпро:визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, зобов`язання вчинити діюу справі:№914/2012/16за позовом:Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський Облагропостач», м. Тернопільдо відповідача:Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львівза участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західагроінвест», м. Київ Регіонального відділення ФДМУ по Івано-Франківській,Чернівецькій та Тернопільській областях Фонду державного майна, м. Івано-Франківськпро:зобов`язання до вчинення дійСуддя Крупник Р.В. Секретар Мисик-Семен М.М.Представники учасників справи:від скаржника:Кусий А.В. адвокат;від боржника:Федак О.М. представник;від третіх осіб:не з`явилися;від особи, дії якої оскаржуються:Гнатюк Н.В.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Відкрите акціонерне товариство «Тернопільський Облагропостач» (надалі Стягувач, Скаржник) зверталося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (надалі Боржник, АТ «Українська залізниця») про зобов`язання до вчинення дій, позовні вимоги за якою розглядалися у межах справи №914/2012/16.

Рішенням суду від 17.10.2017 у справі №914/2012/16 позов задоволено повністю, зобов`язано боржника за власні кошти відновити залізничну під`їзну колію позначену номером 1 (№1) від стрілочного переводу СП №36 Р-50 1/9 до стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 та номером 3 (№3) від стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 до упора, станції Тернопіль, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під`їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ, виготовленого Львівським державним проєктно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект», (замовлення №92038) від 1992 року та схемах поздовжнього та поперечного профілю залізничних колій та примикання під`їзної колії Тернопільського головного підприємства МТЗ до станції Тернопіль, які є додатками до технічного паспорта, стягнуто з боржника на користь стягувача 1`378,00 грн. судового збору.

На примусове виконання рішення судом видані відповідні накази від 13.09.2018.

До Господарського суду Львівської області від стягувача надійшла скарга (вх. №3372/26 від 21.07.2026), у якій він просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Тернопільського ВДВС Тернопільської області щодо непоновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57383611;

- зобов`язати Тернопільський ВДВС Тернопільської області поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57383611 та продовжити примусове виконання наказу від 13.09.2018 у справі №914/2012/16 у порядку, передбаченому статтями 63-75 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою від 29.07.2026 суд прийняв скаргу до розгляду, розгляд скарги призначив на 06.08.2026.

Ухвалами від 06.08.2026, 10.09.2026 суд відкладав судові засідання, востаннє на 28.09.2026.

Представники стягувача і боржника з`явилися у судове засідання 28.09.2026, у той час як державний виконавець взяла участь у вказаному засіданні у режимі відеоконференції.

Треті особи не забезпечили явку представників у вказане засідання, про причини неявки суд не повідомили.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи скаржника.

Подана скарга обґрунтована порушенням державним виконавцем положень законодавства при винесенні постанови від 11.04.2025 про зупинення виконавчого провадження №57383611. Як стверджує скаржник, виконавець безпідставно застосував пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», адже такий стосується виконання виключно майнових рішень, а у справі №914/2012/16 предмет виконання має немайновий характер. Відповідне положення було включено до закону задля забезпечення функціонування і відновлення залізничної інфраструктури, а нестворення умов для ухилення від виконання судових рішень, які зобов`язують боржника здійснити таке відновлення. Рішення суду у цій справі спрямоване на досягнення тієї ж мети, заради якої і запроваджувався мораторій (відновлення і підтримання залізничної інфраструктури у працездатному стані), а тому відмова боржника виконувати це рішення необґрунтована. Скаржник також просить врахувати, що рішення у справі залишається невиконаним вже восьмий рік, а безстрокове зупинення виконання без будь-якої компенсаційної гарантії є непропорційним втручанням у його конституційно захищене право.

Скаржник звертався до державного виконавця із заявою про поновлення виконавчих дій, обґрунтувавши, яка була проігнорована, що у результаті зумовило звернення до суду із цією скаргою про визнання неправомірною бездіяльності Тернопільського ВДВС щодо непоновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57383611 та зобов`язання Тернопільського ВДВС Тернопільської області поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні і продовжити примусове виконання наказу.

Доводи державного виконавця.

Державний виконавець заперечив проти задоволення скарги, посилаючись на те, що підставно застосував пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови від 11.04.2025, хоча предмет виконання у справі №914/2012/16 має немайновий характер. На це вказує саме формулювання згаданого пункту, який згадує про зупинення вчинення виконавчих дій та заходів в цілому, що включає також виконавчі дії, передбачені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», які мають вчинятися у виконавчому провадженні №57383611. Накладення арешту на майно і грошові кошти, як виконавчі дії, що вчиняються при виконанні рішень про стягнення грошових коштів, згадані у відповідному пункті лише як частина заходів, вчинення яких має зупинятися стосовно АТ «Укрзалізниця». Крім цього, він звертає увагу на те, що стягувач не оскаржував постанову про зупинення виконавчого провадження, а підстави продовжувати вчинення виконавчі дії відсутні, позаяк воєнний стан на території України не скасовано.

Доводи боржника.

Боржник заперечив проти задоволення скарги, посилаючись на те, що державний виконавець підставно застосував пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови від 11.04.2025, оскільки відповідне положення застосовне незалежно від характеру виконання рішення. При цьому підстави для продовження вчинення виконавчих дій відсутні, оскільки воєнний стан на території України не скасовано.

Боржник також вважає, що він повністю виконав рішення суду у справі №914/2012/16, а твердження скаржника про те, що дії АТ «Українська залізниця» суперечать меті закону, на підставі якого запроваджено мораторій, невиконання рішення про відновлення під`їзної колії завдає прямої шкоди залізничній інфраструктурі у зв`язку з тим, що колія залишається у стані, що не відповідає технічному паспорту та не обліковується на балансі підрозділів регіональної філії «Львівська залізниця» є безпідставним, оскільки відповідна колія є власністю стягувача, а не об`єктом інфраструктури залізничного транспорту загального користування і відповідно не знаходиться на балансі підрозділів регіональної філії «Львівська залізниця».

Доводи третіх осіб.

Треті особи не подавали до суду заперечень, письмових пояснень, аргументів чи міркувань з приводу скарги стягувача.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1404-VIII).

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2018 Господарським судом Львівської області на виконання рішення від 17.10.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2018, видано наказ про зобов`язання ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відновити залізничну під`їзну колію позначену номером 1(№1) від стрілочного переводу СП №36 Р-50 1/9 до стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 та номером 3(№3) від стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 до упора, станції Тернопіль, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, характеристика якої зазначена в технічному паспорті під`їзної колії не загального користування Тернопільського головного підприємства МТЗ, виготовленого Львівським державним проєктно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту «Львівтранспроект», (замовлення №92038) від 1992 року та схемах поздовжнього та поперечного профілю залізничних колій та примикання під`їзної колії Тернопільського головного підприємства МТЗ до станції Тернопіль, які є додатками до технічного паспорта.

Відповідний наказ перебуває на примусовому виконанні у Тернопільському ВДВС Тернопільської області у межах виконавчого провадження №57383611, відкритому згідно із постановою від 09.10.2018.

У межах вказаного виконавчого провадження державний виконавець, серед іншого, надавав боржнику десятиденний строк (до 24.10.2018) для виконання рішення суду та у зв`язку з встановленням його бездіяльності виносив постанови від 22.12.2018 і від 14.01.2019 про накладення штрафу та направляв повідомлення про вчинення кримінального правопорушення боржником від 14.01.2019 до Тернопільського міського відділу поліції ГУНП у Тернопільській області.

11.04.2025 державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57383611 на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII (тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні).

Через рік після зупинення виконавчого провадження, стягувач подав до державного виконавця заяву від 07.07.2026, у якій просив поновити вчинення виконавчих дій, оскільки вважав, що підстави для зупинення їх вчинення відсутні.

Ігнорування цього звернення, спонукало звернення скаржником до суду зі скаргою.

Надаючи оцінку доводам стягувача, враховуючи заперечення державного виконавця та боржника, суд зазначає, що у цій справі предметом оскарження виступає не постанова державного виконавця від 11.04.2025, а бездіяльність державного виконавця, яку, на думку скаржника, було допущено внаслідок безпідставного ігнорування заяви від 07.07.2026 і непоновлення вчинення виконавчих дій. Саме з урахуванням цього судом вирішуватиметься питання про наявність або відсутність підстав для задоволення скарги.

Законом України №2468-IX від 28.07.2022, який набрав чинності 19.08.2022, внесено зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII шляхом його доповнення пунктом 10-3 такого змісту: «Тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є АТ «Українська залізниця»».

З буквального аналізу наведеної норми випливає, що вона підлягає застосуванню за сукупності таких умов:

1) у часових межах дії встановленого законом обмеження зупинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень передбачено на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні;

2) за суб`єктним критерієм боржником за відповідним рішенням має бути акціонерне товариство «Українська залізниця»;

3) незалежно від характеру рішення, що підлягає примусовому виконанню норма передбачає зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень загалом (як майнових, так і немайнових), а наведене в дужках уточнення «у тому числі накладення арешту на майно та кошти» вказує на те, що накладення арешту є одним із таких заходів, а не вичерпним переліком дій, які підлягають зупиненню.

З урахуванням цього, суд зазначає, що у державного виконавця наявні підстави для зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання у межах виконавчого провадження №57383611, оскільки: (1) Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та який не скасовано і не припинено станом на дату постановлення цієї ухвали; (2) боржником у виконавчому провадженні №57383611є АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

При формулюванні відповідних висновків, суд відхиляє посилання скаржника на те, що процитована вище норма застосовна виключно до майнових рішень, оскільки, як зазначено вище, така не встановлює жодних обмежень щодо характеру рішень майнових чи немайнових. Немайнове судове рішення у справі №914/2012/16, примусове виконання якого здійснюється у виконавчому провадженні №57383611, також підпадає під дію пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, а тому вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання за ним підлягає зупиненню на період дії правового режиму воєнного стану.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб задовольняти заяву стягувача від 07.07.2026 та, відповідно, поновлювати вчинення виконавчих дій і заходів з примусового виконання рішення.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 06.04.2026 у справі №545/304/22 наведеного не спростовують. Суд звертає увагу стягувача на те, що у цій постанові суд касаційної інстанції не формулював правового висновку про те, що пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII застосовний виключно до майнових рішень, боржником за якими є АТ «Українська залізниця». Крім того, сам по собі факт прийняття постанови у справі, остаточно вирішеній майновим рішенням (про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу), не підтверджує обмежень у застосуванні відповідного пункту Закону №1404-VIII.

Зміст постанови засвідчує, що така прийнята у неподібних правовідносинах. Перед касаційним судом постало питання формування єдиної судової практики у питанні наявності у державного виконавця права перерахувати грошові кошти, добровільно внесенні АТ «Українська залізниця» на депозитний рахунок органу ДВС з метою виконання судового рішення, та закінчити у зв`язку із цим виконавче провадження, якщо таке було перед цим зупинене на підставі пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VII.

За обставинами справи №545/304/22 державний виконавець спершу зупинив вчинення виконавчих дій, після чого на депозитний рахунок органу ДВС надійшли стягувані з АТ «Українська залізниця» грошові кошти. Виконавець відмовлявся поновлювати провадження, оскільки підстави для цього були відсутні, та у зв`язку із цим не перераховував отримані від боржника кошти на рахунок стягувача.

З огляду на викладені специфічні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що залишення коштів, перерахованих АТ «Українська залізниця», на депозитному рахунку органу ДВС не відповідає меті прийняття Закону №2468-ІХ із захисту інтересів АТ «Українська залізниця» та покращення економічної ситуації в державі, що також не сприяє виконанню судового рішення, яке набрало законної сили та очевидно порушує права стягувача. Державний/приватний виконавець має поновити виконавче провадження (якщо воно зупинене) і вчинити дії щодо перерахування відповідних коштів стягувачу з подальшим зупиненням виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, а в разі наявності на те відповідних підстав, визначених Законом №1404-VIII закінчити виконавче провадження.

Так, дійсно, Верховний Суд також вказав, що норми пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення і спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо.

Разом з тим, слід враховувати, що ці висновки, по-перше, сформульовані у неподібних правовідносинах й за обставин прийняття майнового рішення; по-друге, вони здійснені у контексті тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII з урахуванням змісту частин 1, 2 статті 47 Закону №1404-VIII. Вказівка Верховного Суду на те, що норма спрямована на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання, які вчиняються у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення та спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника, не свідчить про те, що ця норма застосовується виключно до майнових рішень. Подібне формулювання зумовлене прийняттям у відповідній справі майнового рішення. Саме з урахуванням цього суд касаційної інстанції навів перелік виконавчих дій, які здійснюються при виконанні майнових рішень (накладення арешту на майно, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо). Крім того, цей перелік наведений для того, щоб відмежувати такі дії від виконавчої дії з перерахування на рахунок стягувача коштів, добровільно сплачених боржником, яка вчиняється відповідно до статті 47 Закону №1404-VIII.

Підтверджуючи правомірність позиції державного виконавця, суд не залишає поза увагою спрямованість Закону України №2468-IX від 28.07.2022, яким доповнено розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII пунктом 10-3. Цей нормативно-правовий акт ухвалений з метою стабілізації економічної ситуації в Україні та вжиття заходів для подолання фінансової кризи, спричиненої повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.

У пояснювальній записці до Закону України №2468-ІХ зазначено, що існує нагальна потреба у відновленні й інтенсифікації економічної діяльності в державі, забезпеченні перенесення виробництва у безпечні регіони України та швидкого його налагодження на нових виробничих майданчиках. Одним із шляхів організації виробництва на нових майданчиках, пошуку приміщень для перенесення виробництв є прискорена і спрощена приватизація державного майна.

Крім норм щодо вдосконалення приватизаційних процесів у державі, Законом №2468-ІХ визначено також особливості здійснення виконавчих проваджень, боржником у яких є АТ «Українська залізниця». Безумовно, діяльність АТ «Українська залізниця» є важливою складовою економіки держави, зокрема, з огляду на монопольне становище товариства на ринку залізничних перевезень. Держава як єдиний акціонер АТ «Українська залізниця», безсумнівно, заінтересована в підтримці стабільного фінансового стану зазначеної юридичної особи з метою забезпечення її безперервної діяльності, головним напрямом якої є залізничне сполучення по всій території України (зокрема, з прифронтовими територіями), що в умовах воєнного стану (за відсутності цивільного авіасполучення) набуває якісно нового значення.

В уже згаданій вище постанові від 06.04.2026 у справі №545/304/22 Верховний Суд вказав, що основною метою зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, боржником за якими є АТ «Українська залізниця», а також зняття всіх раніше накладених арештів на майно вказаної юридичної особи було підтримання фінансової стабільності АТ «Українська залізниця» та усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним безперервної господарської діяльності. Одним з аспектів забезпечення стабільного фінансового стану на підприємстві є збереження коштів цієї юридичної особи, які вона винна за судовими рішеннями, на її рахунках та можливість їх тимчасового (до закінчення воєнного стану) використання у своїй безпосередній діяльності для виконання статутних завдань.

З наведеного випливає, що зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень здійснюється з метою забезпечення стабільного фінансового стану АТ «Українська залізниця», лише одним із аспектів якого є збереження коштів цієї юридичної особи, які вона винна за судовими рішеннями.

Суд зазначає, що ще одним аспектом забезпечення стабільного фінансового стану АТ «Українська залізниця» може виступати й збереження коштів, які товариство має витратити на забезпечення повного і належного виконання немайнового рішення суду у справі №914/2012/16, яке очевидно вимагає від товариства фінансових вкладень для того, щоб відновити залізничну під`їзну колію позначену номером 1 (№1) від стрілочного переводу СП №36 Р-50 1/9 до стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 та номером 3 (№3) від стрілочного переводу СП №11 Р-50 1/11 до упора, станції Тернопіль, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14.

Таким чином, зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні узгоджується із метою Закону України №2468-ІХ.

Суд відхиляє доводи стягувача про те, що зупинення вчинення виконавчих дій щодо зобов`язання боржника відносити залізничну під`їзну колію суперечить меті Закону України №2468-ІХ, який покликаний усунути будь-які перешкоди у здійсненні АТ «Українська залізниця» безперервної господарської діяльності, головним напрямом якої є залізничне сполучення по всій території України (зокрема, з прифронтовими територіями), що в умовах воєнного стану (за відсутності цивільного авіасполучення) набуває якісно нового значення.

Суд виходить із того, що спірна залізнична під`їзна колія перебуває у власності скаржника та за обставинами справи була демонтована боржником без згоди і відома стягувача. Боржник не є власником відповідної колії, а тому її стан не впливає на здійснення саме АТ «Українська залізниця» безперервної господарської діяльності, для забезпечення якої приймався Закон України №2468-ІХ.

Суд також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03.06.2026 у справі №211/1547/22, оскільки висновки у ній сформульовані у неподібних правовідносинах. На відміну від цієї справи №914/2012/16, у межах якої суд розглядає питання законності бездіяльності виконавця щодо непоновлення вчинення виконавчих дій з виконання рішення суду про зобов`язання відновити залізничну під`їзну колію, у справі №211/1547/22 вирішувалося питання щодо законності винесення виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII під час виконання рішення суду про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору і зобов`язання АТ «Українська залізниця» зберегти місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві на час проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду.

У справі №211/1547/22 не формулював нових правових висновків щодо застосування пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII та натомість послався на постанову Верховного Суду від 06.04.2026 у справі №545/304/22 і направив справу на новий розгляд. Суд вказав, що апеляційний суд не перевірив чи виконувалося судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні, у добровільному порядку роботодавцем, АТ «Українська залізниця»; не дослідив, яким саме чином примусове виконання рішення суду про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору та зобов`язання зберегти місце роботи, зможе негативно вплинути на господарську діяльність АТ «Українська залізниця», як об`єкта критичної інфраструктури. У залежності від встановлення вказаних обставин державний виконавець міг поновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа у відповідній частині, яка не впливає на господарську діяльність роботодавця з подальшим зупиненням виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII. Невиправдане зволікання з виконання відповідного судового рішення у трудових правовідносинах, у тому числі щодо захисту трудових прав військовослужбовця, лише з посиланням на факт зупинення виконавчого провадження на строк до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні, тобто на невизначений тривалий час, не відповідає Конституції України, Конвенції та Закону №1404-VIII.

Отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування постанови Верховного Суду від 03.06.2026 у справі №211/1547/22 до правовідносин у справі №914/2012/16. Водночас, суд принагідно зауважує, що у цій справі виконавець не може поновити вчинення виконавчих дій, оскільки, як уже зазначалося вище, це може негативно вплинути на господарську діяльність АТ «Українська залізниця» через необхідність здійснення фінансових витрат на відновлення залізничної під`їзної колії.

Посилання скаржника на те, що у справі №286/3744/21 АТ «Українська залізниця» зайняло позицію, протилежну до тієї, що зайнято ним у справі №914/2012/16, відхиляються судом, адже такі не впливають на законність позиції державного виконавця у цій справі. До того ж, у справі №286/3744/21 боржник просив суд визнати наказ про стягнення судового збору таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із добровільною сплатою судового збору у межах відкритого виконавчого провадження, а не наполягав на тому, що виконавчі дії щодо примусового стягнення з нього грошових коштів мають продовжуватися у межах виконавчого провадження незважаючи на пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII.

Що стосується обставин виконання/невиконання рішення у справі №914/2012/16, то такі не входять у предмет оскарження у цій справі, а тому не досліджуються судом. Відтак, усі аргументи учасників справи у цій частині суд не оцінює.

Зважаючи на викладене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні скарги стягувача.

Керуючись статтями 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський Облагропостач» про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, зобов`язання вчинити дію відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінка суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повну ухвалу складено і підписано 21.10.2026 (враховуючи тимчасову непрацездатність судді Крупника Р.В. у період з 05.10.2026 по 14.10.2026).

Суддя Крупник Р.В.