Рішення № 140790931, 18.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2026 Справа № 914/2777/25

За позовом:Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів, в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради, м. Львівдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальфі-Про», Волинська обл., м. Луцькза участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Волинська обл., с. Зелена Товариство з обмеженою відповідальністю «Галтекс-Брухт», м. Львівпро:витребування земельної ділянкиСуддя Крупник Р.В. Секретар Мисик-Семен М.М.Представники учасників справи:прокурор:Машталяр Ю.А.від позивача:Поліщук О.С. представниця;від відповідача:Шегинський Р.А. адвокат;від третіх осіб:не з`явилися.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Керівник Франківської окружної прокуратури міста Львова (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Львівської міської ради (надалі Позивач, Міська рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальфі-Про» (надалі Відповідач, ТОВ «Амальфі-Про») про витребування земельної ділянки.

Ухвалою від 10.09.2025 суд залишив вказану позовну заяву без руху, надавши прокурору 10-денний строк з моменту її вручення на усунення недоліків позовної заяви.

15.09.2025 від прокурора надійшла заява на виконання вимог ухвали суду (вх. №24308/25 від 15.09.2025), за результатами розгляду якої суд постановив ухвалу від 25.09.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 20.10.2025.

У межах підготовчого провадження у справі суд прийняв ряд процесуальних рішень:

- залучив ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Галтекс-Брухт» (надалі ТОВ «Галтекс-Брухт») до участі у справі у процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів (ухвала від 17.11.2025);

- частково задовольнив клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху (вх. №30544/25 від 17.11.2025), залишив без руху позовну заяву прокурора та встановив йому строк для усунення недоліків позову шляхом подання доказів доплати судового збору на суму 34`508,21 грн. (ухвала від 09.03.2026);

- прийняв ухвалу від 17.03.2026, якою продовжив розгляд справи №914/2777/25, після усунення прокурором недоліків позову, визначених ухвалою від 09.03.2026.

Слід також зазначити, що підготовчі засідання 20.10.2025, 15.01.2026 не відбулися у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Крупника Р.В. Вказане зумовлювало призначення підготовчих засідань на іншу дату. Усі інші підготовчі засідання відкладалися для надання сторонам можливості висловити свою позицію щодо суті спору та надати суду відповідні докази.

Ухвалою від 18.05.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 18.06.2026.

Ухвалами від 18.06.2026, 09.07.2026, 03.08.2026, 08.09.2026 суд відкладав судові засідання, востаннє на 18.09.2026.

Прокурор та представниця позивача з`явилися у судове засідання 18.09.2026, просили задовольнити поданий позов.

Представник відповідача також з`явився у судове засідання 18.09.2026, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, треті особи не забезпечили явку представників у судове засідання 18.09.2026, про причини неявки суд не повідомили.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи прокурора.

Позов обґрунтовано тим, що на території Львівської територіальної громади знаходиться земельна ділянка із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005, яка у 2020 році за рішенням Рясне-Руської сільської ради №4359 від 01.10.2020 була передана у приватну власність ОК «ГБК «Автобудгараж» і згодом зареєстрована за останнім на праві власності. У подальшому спірна земельна ділянка на підставі низки правочинів була передана у власність ТОВ «Амальфі-про», який є фактичним її володільцем.

Як стверджує прокурор, наявні підстави для витребування земельної ділянки на користь позивача, адже така набута кооперативом без законних на те підстав, а саме:

- земельна ділянка згідно із Генпланом м. Львова відноситься до території санітарно-захисних зелених насаджень, а за планом зонування до функціональної зони Л-1 озеленені території, що виключало можливість її передачі гаражно-будівельному кооперативу згідно зі статтею 41 ЗК України;

- у межі діючого Генплану с. Рясне-Руська земельна ділянка не входила, а тому і план зонування та детальний план території розроблені не були. Оскільки вона була передана для будівництва гаражів, тобто для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території;

- ділянку було передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВЦПЗ 12.04, що суперечить статті 41 ЗК України;

- проєкт відведення земельної ділянки кооперативу відсутній; технічна документація щодо поділу, заява ОК «ГБК «Автобудгараж» та рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів кооперативу умовами для зберігання транспортних засобів, обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей (площа 0,3463га, з яких по 0,1154 га для кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу;

- членам кооперативу було безоплатно передано ще одну земельну ділянку для забезпечення місця для зберігання транспортного засобу загальною площею 0,4039 га, тобто ще по 0,1346 га на кожного члена, що суперечить статті 116 ЗК України.

Доводи позивача.

Позивач підтримав заявлені прокурором позовні вимоги з підстав викладених у позові та вказав, що відповідач є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Доводи відповідача.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:

1) Спірна ділянка була передана в комунальну власність Рясне-Руської територіальної громади, а пізніше у приватну власність ОК «ГБК «Автобудгараж» з дотриманням вимог законодавства. Спростування законності правового титулу сільської ради лише на підставі наявності сумніву щодо територіальної належності земельної ділянки (м. Львів чи с. Рясне-Руське) не може вважатися належною і достатньою підставою для витребування майна у відповідача як добросовісного набувача.

2) Прокурор переслідує нелегітимну мету у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача, як добросовісного набувача. В силу принципу належного урядування, відповідач не відповідає за можливі порушення допущені органами державної влади. Його право власності виникнуло за умов прозорості, відкритості та з дотриманням встановлених процедур. Спроба витребувати майно, яке декілька раз відчужувалося після законного розпорядження нею попереднім власником, є несумісною з принципами добросовісності і законності поведінки державного органу.

3) Прокурор обрав неналежний спосіб захисту у спірних правовідносинах, а також не вказав, за захистом якого права він звернувся до суду із позовом. У цій справі відсутні підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача, оскільки його відчуження відбулося за волею кожного із попередніх власників, а прокурор не довів права власності позивача на земельну ділянку і незаконність володіння нею відповідачем. Витребування ділянки суперечитиме принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

4) Вчинення дій, що полягають у штучному ініціюванні судового спору з метою скасування рішень правопопередника і протиправного витребування нерухомого майна, що в законному порядку було передано та набуто кінцевим набувачем, суперечить попередній поведінці Міської ради та є зловживанням правом.

5) Доводи прокурора про незаконність рішення, яке стало підставою для набуття ОК «ГБК «Автобудгараж» права власності на спірне майно, ґрунтуються на припущеннях.

6) Оскільки прокурор визначає орган місцевого самоврядування безпосереднім порушником, що проявилося у прийнятті Рясне-Руською сільською радою рішення про відчуження спірної земельної ділянки, то його участь у процесі виключно в ролі позивача, а не відповідача, суперечить принципу процесуальної рівності сторін. Міська рада, як правонаступниця суб`єкта, який безпосередньо вчинив дії, що, на думку прокурора, спричинили шкоду державним інтересам, не має достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом. Відтак, позовну заяву слід залишити без розгляду.

7) Позов підписано прокурором без надання службового посвідчення, що обумовлює наявність підстав для залишення позову без розгляду.

8) Цільове призначення спірної земельної ділянки (категорія) із земель промисловості, транспорту, зв`язку, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення на інше цільове призначення не змінювалося. Помилковим є твердження про те, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються тільки з кодом КВЦПЗ 02.05 і 02.06 та тільки за рахунок земель житлової та громадської забудови, оскільки стаття 41 ЗК України не містить заборони щодо передачі земельних ділянок для гаражного будівництва кооперативам за рахунок земель транспорту з КВЦПЗ 12.04. Воно також суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.12.2024 у справі №914/33/24.

9) Безпідставним є посилання прокурора на частину 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в контексті передачі земельної ділянки ОК «ГБК «Автобудгараж» для містобудівних потреб, оскільки чинне законодавство не визначає змісту поняття «містобудівні потреби». Застосування відповідної норми до будь-якої передачі земельної ділянки без чіткої ідентифікації того, чи йдеться дійсно про «містобудівні потреби», є довільним і суперечить принципу правової визначеності. Передача спірної земельної ділянки під гаражне будівництво в межах земель транспорту з усталеним видом цільового призначення не є створенням нового об`єкта містобудування у розумінні вказаної норми, не змінює функціонального призначення території та не зачіпає питань планування чи зонування.

10) Прокурор не довів факту офіційного включення спірної земельної ділянки до меж міста Львова до моменту її відчуження у приватну власність. Наявні у справі правовстановлюючі документи підтверджують, що земельна ділянка перебувала у складі земель Рясне-Руської сільської ради, що надавало саме їй, а не Міській раді, виключне право розпоряджатися такою ділянкою.

11) Помилковим є твердження позивача про те, що ОК ГБК «Автобудгараж» створений з метою отримання прибутку. Прокурор не довів, що обслуговуючим кооперативом здійснювався будь-який розподіл прибутків, чи використання коштів кооперативу не для реалізації мети з будівництва гаражів.

12) Прокурор не подав доказів, які підтверджують порушення передбачених містобудівною документацією розмірів земельних ділянок, котрі можуть передаватися у власність обслуговуючому кооперативу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

На території Львівської області знаходилася земельна ділянка площею 0,3724 га із кадастровим номером 4610136300:06:012:0002 (КВЦПЗ 16.00 Землі запасу, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) (надалі Земельна ділянка).

У лютому 2019 року Міська рада прийняла ухвалу №4647 від 14.02.2019, якою вирішила: (1) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі щодо Земельної ділянки; (2) здійснити реєстрацію речового права на Земельну ділянку; (3) передати Земельну ділянку з комунальної власності до земель державної власності; (4) рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття Земельної ділянки у державну власність з подальшою її передачею у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району (Т.1; а.с. 50-11).

У грудні 2019 року Рясне-Руська сільська рада стала власником Земельної ділянки. Так, наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №441633032 від 01.09.2025 (Т.1; а.с. 52-54) підтверджується, що:

1) 19.03.2019 за Міською радою зареєстровано право комунальної власності на Земельну ділянку (підстава: ухвала №4647 від 14.02.2019);

2) 29.11.2020 за Львівською обласною державною адміністрацією зареєстровано право державної власності на Земельну ділянку (підстава: розпорядження №916/о/5-19 від 23.08.2019 (Т.1; а.с. 59), акт приймання-передачі майна від 25.09.2019 та ухвала №4647 від 14.02.2019);

3) 19.12.2019 за Рясне-Руською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на Земельну ділянку. Підставою реєстрації стало розпорядження ЛОДА №1483/0/5-19 від 13.12.2019 про передачу Земельної ділянки з державної у комунальну власність (Т.1; а.с. 60-61), а також рішення сільської ради №3365 від 18.12.2019 про прийняття Земельної ділянки з державної у комунальну власність (Т.1; а.с. 62-64).

Протягом 2020 року Рясне-Руська сільська рада прийняла ряд рішень, за результатами виконання яких із Земельної ділянки було виокремлено самостійну земельну ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га, а саме:

1) Рішенням №3432 від 03.01.2020 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки на 2 (дві) окремі земельні ділянки, що включає земельну ділянку №1 площею 0,3463 га (Т.1; а.с. 65-67).

2) Рішенням №3699 від 19.05.2020 (1) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки на 2 (дві) окремі земельні ділянки, що включає земельну ділянку №1 площею 0,3463 га із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005; (2) вирішено зареєструвати право комунальної власності на цю ділянку за Рясне-Руською сільською радою; (3) змінено функцію використання земель в межах категорії (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) з КВЦПЗ 16.00 землі запасу на КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу) (Т.1; а.с. 68-69).

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав 03.06.2020 зареєстровано право власності сільської ради на земельну ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 (Т.1; а.с. 55-58).

У жовтні 2020 року за результатами розгляду звернення ОК «ГБК «Автобудгараж» від 29.09.2020 (Т.1; а.с. 71) Рясне-Руська сільська рада передала земельну ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га у власність вказаного кооперативу для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам, та зобов`язала кооператив забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку і зареєструвати їх. Викладене вбачається зі змісту рішення №4359 від 01.10.2020 (Т.1; а.с. 70).

Обслуговуючий кооператив «ГБК «Автобудгараж» зареєстрував право приватної власності на спірну земельну ділянку 08.10.2020, що вбачається зі змісту інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №441633477 від 01.09.2025 (Т.1; а.с. 55-58).

В подальшому щодо цієї ділянки було вчинено ряд правочинів, за результатами яких її власником став відповідач, а саме:

1) ОК «ГБК «Автобудгараж» передало спірну земельну ділянку у якості додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Галтекс-Брухт» на підставі рішення загальних зборів вказаного кооперативу, оформленого протоколом №25/12/20 від 25.12.2020 (Т.1; а.с. 73-74);

2) ТОВ «Галтекс-Брухт» (1) прийняло спірну ділянку до свого статутного капіталу на підставі рішення загальних зборів №25/12/20 від 25.12.2020 і акту приймання-передачі №154,155 від 14.01.2021 (Т.1; а.с. 75-81); (2) зареєструвало право приватної власності на спірну земельну ділянку 23.01.2021, що вбачається зі змісту інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №441633477 від 01.09.2025 (Т.1; а.с. 55-58), і (3) внесло у якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Амальфі-Про» на підставі протоколу загальних зборів №05/01 від 05.01.2024 (Т.1; а.с. 83-84).

3) ТОВ «Амальфі-Про» (1) прийняло спірну ділянку до свого статутного капіталу на підставі рішення загальних зборів №05/24 від 05.01.2024 і акту приймання-передачі №16,17 від 05.01.2024 (Т.1; а.с. 82, 85); (2) зареєструвало право приватної власності на спірну земельну ділянку 05.01.2024, що вбачається з інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №441633477 від 01.09.2025 (Т.1; а.с. 55-58).

З матеріалів справи також вбачається, що 06.01.2024 земельна ділянка із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га передана відповідачем в іпотеку ОСОБА_1 на підставі Договору іпотеки від 06.01.2024 (Т.1; а.с. 55-58, 86-92).

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Міської ради №3924 від 30.09.2010, розташована в межах санітарно-захисних зелених насаджень (існуючі). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Міської ради №4657 від 21.05.2015, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Л-1 озеленені території (озеленені СЗЗ, круті схили). Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району земельна ділянка розташована в межах підзони VІ периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0,37, за санітарно-гігієнічним регламентом в межах санітарно-захисної зони з умов шуму (САН-2), санітарно-захисної зони від промислових об`єктів (САН-1) та частково в межах охоронної зони ЛЕП, за схемою зонування за природно-заповідним регламентом в межах озеленених територій (озеленені СЗЗ, круті схили), а також поза межами підзон за інженерно-геологічним та історико-архітектурним регламентом. В межі опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське земельна ділянка не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Наведене підтверджується листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Міської ради №2401-вих-64345 від 26.05.2023 та доданими до нього фрагментами містобудівної документації (Т.1; а.с. 97-101).

ОЦІНКА СУДУ.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даній справі прокурор вказав, що порушення інтересів держави полягає у необхідності задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Міської ради як власника спірної земельної ділянки. Згідно із його доводами перебування спірної земельної ділянки у володінні відповідача обмежує Львівську міську територіальну громаду правомочностей власника у тому обсязі, який їй дозволяє її статус.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

У спірних правовідносинах компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави, є Міська рада, як правонаступник майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОК «ГБК «Автобудгараж», відповідно до статей 140, 142, 145 Конституції України, статей 10, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 83, 90, 122 Земельного кодексу України (надалі ЗК України).

Варто відзначити, що прокурор у встановленому процесуальним законом порядку довів, що Міська рада є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, а отже вона має право заявляти віндикаційний позов у спірних правовідносинах з тим, щоб повернутися у володіння майном, якого була незаконно позбавлена.

Так, у матеріалах справи наявна ухвала Міської ради №6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», згідно із якою Львівську міську територіальну громаду визначено правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до Львівської міської територіальної громади, зокрема, Рясне-Руської громади. Крім того, згідно із ухвалою Міської ради №7 від 29.12.2020 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради. Відомості про припинення сільської ради внесено до ЄДР (Т.1; а.с. 149, 150-157).

Станом на дату ухвалення цього рішення вказані ухвали є чинними та не скасовані судовим рішенням, яке б набрало законної сили. Відтак, вони породжують юридичні наслідки та обов`язково повинні враховуватися при вирішенні спору між сторонами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що Міська рада не може бути позивачем у справі, а повинна мати статус відповідача, оскільки прокурор визначає орган місцевого самоврядування безпосереднім порушником, що проявилося у прийнятті Рясне-Руською сільською радою рішення про відчуження спірної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 викладено правовий висновок, згідно із яким, якщо прокурор звертається з позовом, який має на меті оспорити передання органом місцевого самоврядування майна у приватну власність особи, то залежно від того, на захист якого інтересу подано позов (держави в цілому як власника чи територіальної громади як власника), має бути визначено позивача і коло відповідачів.

Якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру») захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом.

В окремих випадках, якщо держава не є власником майна, однак має законний інтерес у знаходженні відчуженого майна у певного суб`єкта (територіальної громади), який його відчужив, вимоги прокурора можуть бути спрямовані на приведення сторін правочину з відчуження майна у стан до порушення цього інтересу. З цією метою прокурор може позиватись про визнання недійсним відповідного правочину до його сторін (громади в особі органу місцевого самоврядування та набувача майна за правочином) та застосування наслідків недійсності правочину (реституцію), а якщо майно було відчужено далі іншій особі - також з віндикаційним позовом до цієї особи.

При цьому прокурор неодмінно має обґрунтувати наявність інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади як власника майна і які у такий спосіб потребують захисту і виправдовують втручання як у права громади як власника з розпорядження цим майном, так і в інтереси набувачів майна. Якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади.

У цій справі прокурор захищає суто інтереси Львівської міської територіальної громади, які стосуються відновлення права комунальної власності на спірну земельну ділянки. Відтак, попри те, що рішення про відчуження такої земельної ділянки, яке за твердженнями прокурора є незаконним, було прийняте правопопередником Міської ради, то остання має бути позивачем у справі №914/2777/25.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Судом встановлено, що прокурор звертався до Міської ради із листом №14.51/04-14-3673вих-25 від 16.05.2025 (Т.1; а.с. 160-169), у якому, серед іншого, просив повідомити, чи вживала Міська рада заходів з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

У відповідь на цей лист Міська рада повідомляла, що позбавлена можливості самостійно звертатися до суду із позовом про витребування земельної ділянки, з огляду на те, що рішення Рясне-Руської сільської ради про передачу у власність земельних ділянок не скасоване у встановленому законом порядку (Т.1; а.с. 170-171).

В подальшому, прокурором направлено позивачу лист №14.51/04-14-6420вих-25 від 27.08.2025, у якому він повідомив про звернення до суду із цим позовом (Т.1; а.с. 172).

Таким чином, направляючи відповідні звернення позивачу, прокурор фактично повідомляв його про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Міська рада володіла інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентний орган не вживав жодних заходів спрямованих на усунення таких порушень, зокрема не звертався до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

Встановлюючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд відхиляє клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване ненаданням прокурором службового посвідчення.

Позов у справі підписано Янчишином С.В., який на момент звернення до суду із позовом перебував на посаді керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова.

Інформація про те, що Янчишин С.В. працював на посаді керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, є публічно доступною, а тому не потребує окремого доказування (вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.02.2024 у справі №914/3180/23).

Право Янчишина С.В., як керівника окружної прокуратури, на підписання позову в інтересах держави в особі Міської ради передбачене як частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру», так і пунктом 6.1 Наказу Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави у суді» №389 від 21.08.2020.

Прокурор, здійснюючи функцію представництва держави, діє суто від імені держави, а не в порядку самопредставництва прокуратури як юридичної особи. Статус прокурора як учасника справи не ототожнюється зі статусом представника сторони, а тому не потребує додаткового документального підтвердження повноважень. Нормами ГПК України не передбачено надання керівником окружної прокуратури копії службового посвідчення на підтвердження повноважень як прокурора або акта про призначення на посаду (вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.03.2026 у справі №753/1213/25).

Відповідач також заявив клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, яке обґрунтоване відсутністю у Міської ради процесуальної дієздатності. При цьому під відсутністю процесуальної дієздатності відповідач розуміє відсутність у Міської ради правових підстав для подання позову через те, що вона є правонаступником суб`єкта, який, за твердженнями прокурора, вчинив безпосереднє порушення.

Суд відмовляє у задоволенні відповідного клопотання, оскільки як було встановлено вище у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в особі позивача у спірних правовідносинах. Той факт, що рішення про відчуження земельної ділянки приймав правопопередник Міської ради, не змінює вказаних висновків.

На відповідні висновки не впливає і зміст листа Міської ради №2901-вих-75786 від 23.05.2025 (Т.1; а.с. 170-171). У ньому позивач зазначив, що уже звертався до суду із позовом з метою повернення ряду земельних ділянок шляхом заявлення вимог про визнання недійсними рішень Рясне-Руської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, однак суди відмовили у задоволенні позову через обрання Міською радою неефективного способу захисту. Вказане, на її переконання, унеможливлює звернення до суду із новим позовом в порядку статей 387, 388 ЦК України та свідчить про те, що Міська рада немає можливості виступати самостійним позивачем у справах про витребування земельних ділянок, відчужених за рішеннями Рясне-Руської сільської ради.

Викладена позиція є виключно суб`єктивним тлумаченням Міською радою власних можливостей судового захисту порушеного права комунальної власності, які існують у неї після ухвалення ряду судових рішень про відмову у задоволенні позову через обраний неефективний спосіб захисту. Ця позиція не змінює того факту, що Міська рада має право самостійно заявити позов про витребування майна (у т.ч. спірної земельної ділянки), тобто застосувати ефективний спосіб захисту, на який вказав суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Рясне-Руської сільської ради і скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У даній справі прокурор заявив позовну вимогу про витребування з незаконного володіння відповідача, як недобросовісного набувача, земельної ділянки із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га.

Фактичні підстави позову викладені судом у доводах прокурора, а правовою підставою позову слугує норма статті 387 ЦК України, положення якої передбачають, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає, що за змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном. В позадоговірних відносинах, які мають місце в даній справі, особа, чиє право власності порушено має право захистити його, зокрема за допомогою такого речово-правового способу захисту права, як віндикація.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Він належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

У даній справі спірним майном є земельна ділянка із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га, формування якої стало результатом поділу Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки площею 0,3724 га із кадастровим номером 4610136300:06:012:0002, проведеного згідно із рішенням №3699 від 19.05.2020.

Міська рада виступає неволодіючим суб`єктом у спірних правовідносинах, адже визначена правонаступником майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка після проведення поділу прийняла рішення №4359 від 01.10.2020 про відчуження спірної земельної ділянки на користь ОК «ГБК «Автобудгараж». Оскільки нею допущено бездіяльність в частині захисту інтересів Львівської міської територіальної громади, судову вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння заявив прокурор. Підставність представництва ним інтересів держави була встановлена судом вище.

Щодо володіючого суб`єкта спірним майном, то таким виступає відповідач, який 05.01.2024 зареєстрував право приватної власності на спірну земельну ділянку, після того як ОК «ГБК «Автобудгараж» передав її до статутного капіталу ТОВ «Галтекс-Брухт», а ТОВ «Галтекс-Брухт» до статутного капіталу ТОВ «Амальфі-Про».

Факт володіння спірною ділянкою відповідачем підтверджується державною реєстрацією за ним права власності на це майно (вказане відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Надаючи оцінку законності передачі та перебування у володінні відповідача спірної земельної ділянки, суд зазначає, що відповідно до положень статей 40, 41 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Таким чином, право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для гаражного будівництва мають гаражно-будівельні кооперативи.

Важливо, що передання гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок безоплатно у власність на підставі статті 41 ЗК України можливе лише у виняткових випадках. Воно має бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності. Коли йдеться про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок, то такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою.

Сама по собі наявність у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність земельної ділянки будь-якого розміру. Заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація землеустрою повинна містити в тому числі належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Такі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17.

Екстраполюючи викладене на обставини цієї справи, суд доходить висновку, що при відчуженні спірної земельної ділянки з комунальної у приватну власність ОК «ГБК «Автобудгараж» не було дотримано вимог щодо доведення існування виняткового випадку для передачі кооперативу земельної ділянки безплатно у власність.

Судом досліджено зміст звернення ОК «ГБК «Автобудгараж» від 29.09.2020, у якому кооператив обмежився проханням передати йому земельну ділянку площею 0,3463 га. Будь-яких документів до звернення відповідач не долучав.

Кооператив не наводив та не обґрунтовував наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних потреб членів кооперативу у паркомісцях (гаражах); не повідомляв сільську раду про кількість членів кооперативу; не зазначав про наявність у них потреби у гаражних боксах; не надавав розрахунку площі земельної ділянки, необхідної для задоволення таких потреб; не надавав інформацію про те, скільки гаражів планується встановити на земельній ділянці.

У зверненні відсутня, наприклад, інформація про те, що (1) більшість членів кооперативу не мають гаражів чи місць для зберігання автомобілів; (2) члени кооперативу проживають у будинках, де відсутні гаражі, стоянки або можливість облаштувати місця для паркування; (3) члени кооперативу є власниками автомобілів, які вони щоденно використовують, і існує реальна потреба у їх зберіганні; (4) запитувана площа земельної ділянки відповідає фактичній потребі, а не є значно більшою, ніж необхідно для будівництва гаражів; (5) члени кооперативу використовують транспорт для професійної діяльності (перевезення, робота, підприємництво), що об`єктивно зумовлює потребу у гаражі тощо.

У ході розгляду справи судом не було встановлено існування обставин, які б допускали передачу земельної ділянки у власність кооперативу.

Попри очевидну безпідставність звернення кооперативу, Рясне-Руська сільська рада прийняла рішення №4359 від 01.10.2020 й передала ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га у власність ОК «ГБК «Автобудгараж» для будівництва і обслуговування гаражів.

Приймаючи відповідне рішення, сільська рада фактично поклала в їх основу лише звернення ОК «ГБК «Автобудгараж», яке, як уже було зазначено вище, не містило будь-якого обґрунтування необхідності безоплатної передачі земельної ділянки у власність кооперативу та не супроводжувалося подачею документів, які б підтверджували існування підстав застосування статті 41 ЗК України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття рішення №4359 від 01.10.2020 Рясне-Руська сільська рада керувалася будь-якими іншими документами, які стосувалися планування розміщення гаражів на земельній ділянці, визначали заплановану кількість гаражів для розміщення і площу такого розміщення та дозволяли б встановити співвідношення між кількістю членів кооперативу та кількістю гаражних боксів, які передбачалося спорудити, а також вказували на необхідність задоволення мінімальних потреб членів ОК «ГБК «Автобудгараж» у гаражах.

Таким чином, прийняття сільською радою рішення про безоплатне відчуження земельної ділянки в умовах відсутності фактичного підґрунтя для перевірки обґрунтованості поданого ОК «ГБК «Автобудгараж» звернення свідчить про незаконність такого рішення, його невідповідність приписам земельного законодавства щодо можливості безоплатної передачі земельної ділянки для гаражного будівництва лише у виняткових випадках, а не за самим тільки фактом наявності у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу.

Суд наголошує, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі №923/196/20, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).

Водночас у статті 143 Конституції України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Зміст права комунальної власності пролягає у праві територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Рухоме і нерухоме майно становить матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування (стаття 1, частина 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

З урахуванням викладеного, при вирішенні питання про відчуження земельної ділянки, сільська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, повинна особливо відповідально підходити до дослідження підстав для вчинення відповідних юридично значимих дій, які безпосередньо позначаються на усій територіальній громаді, інтереси якої вона представляє, а також здійснювати правомочності власника майна на основі принципів доцільності, економності та ефективності.

У спірних правовідносинах Рясне-Руська сільська рада цього не забезпечила, внаслідок чого відчужила земельну ділянку за відсутності для того належних, достатніх і обґрунтованих підстав.

Слід також зазначити, що норма статті 41 ЗК України передбачає передачу земельної ділянки не лише у власність, але й в оренду. Зважаючи на це, приймаючи відповідне рішення, Рясне-Руська сільська рада повинна була оцінити, чи буде передача земельної ділянки саме у власність ОК «ГБК «Автобудгараж» необхідною та виправданою, з огляду на те, що оренда, на відміну від безоплатного відчуження, не позбавляє територіальну громаду статусу власника земельної ділянки і водночас здатна забезпечити задоволення потреб і мешканців громади, і самого кооперативу. Обрання більш обтяжливого для громади способу розпорядження майном без існування для того належних підстав суперечить принципам доцільного, економного та ефективного здійснення правомочностей власника, а тому свідчить про незаконність відчуження земельної ділянки.

В обґрунтування позову прокурор також посилається на те, що за статтею 41 ЗК України гаражно-будівельним кооперативам можуть надаватися у власність земельні ділянки лише з категорією: землі житлової та громадської забудови. Водночас, сільська рада прийняла рішення про відчуження земельної ділянки за категорією: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно КВЦПЗ 12.04. для розміщення та експлуатації споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

З цього приводу варто зазначити, що категорія земель це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України, їх вичерпний перелік містить стаття 19 цього Кодексу, згідно із якою землі України за основним цільовим призначенням поділяються, серед іншого, на такі категорії: землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Суд вважає за необхідне наголосити, що згідно із частиною 1 статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на момент безоплатного відчуження земельна ділянка із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 відносилася до категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення з КВЦП З12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

Особливості правового режиму відповідної категорії земель передбачені Главою 13 Розділу ІІ ЗК України. Відповідно до частини 1 статті 67 та статті 71 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Зміст процитованих норм підтверджує, що поняття «землі транспорту» не охоплює земельні ділянки, надані кооперативам для будівництва та обслуговування гаражів. Відповідні ділянки мають власний специфічний режим, покликаний створиnи належні умови для виконання конкретним колом суб`єктів (підприємств, установ та організацій транспорту й дорожнього господарства, до яких гаражні кооперативи не належать), покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. Жодне із цих завдань не стосується задоволення громадянами, які об`єдналися у кооператив, своїх потреб, пов`язаних із паркуванням і зберіганням транспортних засобів.

Важливо, що запроваджений законодавцем правовий режим земель транспорту не передбачає права органу місцевого самоврядування безоплатно передавати у власність земельні ділянки комунальної власності із земель транспорту для будівництва та обслуговування гаражів. Жодного подібного положення Глава 13 Розділу ІІ ЗК України не містить. Відтак, при відчуженні таких земельних ділянок потрібно застосовувати приписи статті 134 ЗК України, що встановлюють обов`язковість продажу земельних ділянок комунальної власності, тобто їх оплатного відчуження.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що Рясне-Руська сільська рада не мала права передати земельну ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 безоплатно у власність кооперативу без застосування процедури оплатного відчуження.

Можливість застосування органом місцевого самоврядування положень статті 41 ЗК України до земель транспорту є спірною, позаяк відповідна стаття закріплена у Главі 6 Розділу ІІ ЗК України, що регулює іншу категорію земель зі своїм специфічним правовим режимом земель громадської та житлової забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Земельні ділянки, які надаються юридичним особам у власність для гаражного будівництва, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови (вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.06.2024 у справі №917/516/23).

На відміну від земель транспорту, які надаються суб`єктам транспортної діяльності для виконання їхніх функціональних завдань, землі житлової та громадської забудови призначені задовольняти соціальні, побутові та інші подібні потреби громадян, зокрема й у місці для зберігання транспортних засобів. Саме тому законодавець передбачив можливість безоплатної передачі земельних ділянок для гаражного будівництва гаражно-будівельним кооперативам у межах саме цієї категорії земель (стаття 41 ЗК України), тоді як для земель транспорту подібного правила не встановлено. При цьому важливо враховувати, що попри статус юридичної особи кооперативу, такий за своєю суттю є добровільним об`єднанням фізичних осіб, які ведуть спільну діяльність з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

При формулюванні викладеного вище, суд враховує посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №914/33/24. У ній вказано, що зі змісту норми статті 41 ЗК України не вбачається обмежень щодо категорії землі, яку може бути передано у власність або надано в оренду, зокрема, гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У цьому контексті суд, перш за все, наголошує на тому, що за змістом частини 4 статті 236 ГПК України правове значення та обов`язок урахування судами висновків Верховного Суду мають висновки цього Суду саме щодо застосування норм права, сформульовані в його постановах, а не будь-які судження чи міркування, наведені в мотивувальній частині судового рішення. Саме лише зазначення у постанові норми права також не є правовим висновком про те, як саме вона повинна застосовуватися в подібних правовідносинах. Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №914/33/24, суд насамперед зазначає, що викладені в ній висновки не є релевантними до справи №914/2777/25, оскільки такі зроблено за фактичних обставин, які істотно відрізняються від обставин справи, що розглядається судом. Зокрема, у першій справі предметом позову прокурора були матеріально-правові вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації речового права та повернення земельної ділянки, тоді як у справі №914/2777/25 суд розглядає позовну вимогу про витребування земельної ділянки. При цьому, хоча спір у справі №914/33/24 і стосувався законності передачі земельної ділянки з числа земель транспорту в оренду кооперативу, однак суди встановили факт доведення кооперативом підстав для передачі землі в користування. Зокрема, при передачі земельної ділянки в оренду в порядку статті 41 ЗК України кооперативу, який складався з 46 осіб, сторони керувалися містобудівним розрахунком, який містив детальний опис, а також, зображення розташування гаражів, станції технічного обслуговування і адміністративної будівлі; а також проєкт, яким передбачалося розміщення гаражного кооперативу в складі якого будуть: гаражі на одне машино-місце в кількості 42 штук; гаражі на два машино-місця в кількості 5 штук; станція технічного обслуговування на 4 пости; адміністративна будівля; 2 пункти охорони. Натомість за встановленими судом у справі №914/2777/25 обставинами кооператив не доводив необхідності передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки, а сільська рада не перевіряла підстав для задоволення заяви кооперативу.

Суд також звертає увагу на те, що у справі №914/33/24 касаційний суд не формулював правового висновку щодо застосування статті 41 ЗК України судами України з метою забезпечення єдності судової практики, а лише виклав власні судження у цій частині.

На це вказує те, що прокурор, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, вказував на відсутність висновку Верховного Суду, зокрема (1) стосовно того, чи визначає стаття 41 ЗК України віднесення земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови при наданні таких земельних ділянок у власність/користування гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва, чи з врахуванням положень цієї статті віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії це виключна компетенція власника земельної ділянки; (2) щодо законності надання на підставі статті 41 ЗК України у власність/користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва з числа земель промисловості, транспорту, (зв`язку) електронних комунікацій, енергетики, оборони; (3) щодо можливості надання на підставі статті 41 ЗК України у власність/користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва лише з числа земель житлової та громадської забудови.

Разом з тим, Верховний Суд вказав, що скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування перелічених ним у касаційній скарзі норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову в позові та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи.

Лише після цього суд касаційної інстанції виклав власні судження щодо застосування статті 41 ЗК України.

Крім цього, варто враховувати, що відповідні судження не є універсальними, на що вказує, наприклад, постанова Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №914/2540/21. У ній колегія суддів відхилила аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статті 41 ЗК України, викладених у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №914/33/24, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається, не є подібними. У справі №914/33/24 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації речового права та повернення земельної ділянки, Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій у справі про відмову в позові та виходив із інших встановлених судами фактичних обставин, як-то надання земельної ділянки кооперативу не безоплатно у власність, а в оренду за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, і таке надання земельної ділянки певної площі відповідало як затвердженій містобудівній документації, так і дійсній необхідності у задоволенні мінімально обґрунтованих потреб 46 членів кооперативу у забезпеченні гаражами. Натомість у справі №914/2540/21, суди, вирішуючи спір, виходили перш за все з установлених обставин розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща» як об`єкта природно-заповідного фонду, що перебуває під посиленою правовою охороною держави, і в силу законодавчої заборони, передбаченої частиною 4 статті 83 ЗК України, взагалі виключається можливість безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності в приватну власність кооперативу.

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №914/33/24.

Суд також звертає увагу на те, що передача (надання) земельних ділянок із земель комунальної власності у власність юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території (частина 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У матеріалах справи відсутня містобудівна документація Рясне-Руської сільської ради, затверджена у встановленому законом порядку, яка б підтверджувала факт планування забудови гаражами земельної ділянки із кадастровим номером4610136300:06:012:0005. Відсутність такої документації унеможливлювала передачу земельної ділянки для будівництва гаражів безоплатно у власність ОК «ГБК «Автобудгараж».

Заперечення відповідача щодо неможливості застосування норми частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» через відсутність законодавчого визначення поняття «містобудівні потреби» є безпідставними та відхиляються судом. Так, дійсно, чинне законодавство не визначає змісту цього поняття, проте його не можна зводити виключно до створення нового об`єкта містобудування. Під містобудівними потребами слід розуміти систему обґрунтованих потреб, визначених документацією з просторового планування та місцевими правилами регулювання забудови, спрямованих на розв`язання соціально-економічних та екологічних проблем. Вказане охоплює в тому числі потреби у здійсненні гаражного будівництва для вирішення громадянами, які об`єдналися у кооператив, соціального питання зі зберігання власних транспортних засобів, паркування тощо.

Враховуючи все викладене вище, суд доходить висновку про незаконність рішення Рясне-Руської сільської ради №4359 від 01.10.2020.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19). Суд незалежно від того, чи оскаржене відповідне рішення органу місцевого самоврядування, чи ні, має самостійно дати йому правову оцінку та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Правові висновки суду касаційної інстанції у поєднанні зі встановленими обставинами справи й наданою їм судом оцінкою свідчать про те, що рішення Рясне-Руської сільської ради №4359 від 01.10.2020 не призвело до реального набуття ОК «ГБК «Автобудгараж» права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005.

Вказане виключало можливість законної передачі ОК «ГБК «Автобудгараж» спірної земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ «Галтекс-Брухт» та подальшої передачі цієї ділянки ТОВ «Галтекс-Брухт» до статутного капіталу (у власність) ТОВ «Амальфі-Про».

За таких умов, перебування спірної ділянки у незаконному володінні відповідача не відповідає приписам земельного законодавства, порушує права Міської ради на використання земельної ділянки відповідно до визначеної категорії, а також на оплатне відчуження ділянки на конкурентних засадах.

Відтак, встановлені судом обставини зумовлюють наявність підстав для витребування у ТОВ «Амальфі-Про» земельної ділянки із кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 на користь Міської ради, а отже для задоволення заявленої позовної вимоги прокурора.

Щодо недобросовісності набуття відповідачем спірної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначила, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця цього майна.

Витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 27.04.2026 у справі №678/1041/24).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зазначено, що добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд повинен самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

У цій справі судом встановлено, що майно вибуло із володіння Рясне-Руської сільської ради, правонаступником якої є Міська рада, незаконно на користь ОК «ГБК «Автобудгараж», а у подальшому незаконно набуто ТОВ «Галтекс-Брухт» та врешті-решт ТОВ «Амальфі-Про».

Суд звертає увагу на те, що Установчими зборами та Статутом ОК «ГБК «Автобудгараж» визначено 3 (трьох) учасників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (Т.1; а.с. 107-116), які після державної реєстрації кооперативу автоматично набули статусу його членів відповідно до пункту 4.2. Статуту. Будь-яких інших доказів, які б вказували на те, що учасниками кооперативу є інші особи матеріали справи не містять.

Кількість членів кооперативу та їх потреби у гаражах визначають граничну площу земельних ділянок, на безоплатне отримання яких кооператив міг претендувати для реалізації статутної мети із задоволення соціальних й інших потреб членів кооперативу, оскільки площа земельної ділянки має перебувати у розумному та обґрунтованому співвідношенні із кількістю осіб, потреби яких вона покликана забезпечити.

На переконання суду, кооператив добросовісно міг розраховувати на безоплатне набуття у власність земельної ділянки площею, що наближена до 0,03 га, враховуючи кількість його членів та передбачене статтею 121 ЗК України нормування безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, а саме не більше 0,01 гектара на одну особу. Суд враховує, що врегульована вказаними положеннями закону площа земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину для будівництва індивідуальних гаражів, якраз і відповідає мінімальній потребі фізичної особи для задоволення її соціальних потреб. Хоча ця норма і регламентує розміри ділянки, що може передаватися фізичній особі, однак суд враховує, що кооперативом, власне, і є об`єднання фізичних осіб, які об`єдналися для спільного задоволення своїх соціальних потреб, а відтак зазначена норма слугує орієнтиром щодо розмірів земельних ділянок, які передаються безкоштовно з соціальною метою.

Судом встановлено, що кооператив не надав будь-якого обґрунтування отримання земельної ділянки площею 0,3463 га через призму тих соціальних потреб, задоволення яких виправдає розмір ділянки, що в кілька разів перевищує встановлений законом розмір для мети гаражного будівництва. Попри це, йому все ж вдалося отримати безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площа якої значно перевищує розумні нормативи, на котрі добросовісно міг розраховувати кооператив. Вказане є очевидно неспівмірним із потребою забезпечення гаражами лише трьох членів кооперативу та спростовує добросовісність мети отримання земельної ділянки.

З матеріалів справи також вбачається, що кооперативу вдалося отримати безоплатно у власність ще одну земельну ділянку площею 0,4039 га, за результатами подання звернення від 15.10.2020 (Т.1; а.с. 72) та його задоволення за рішенням Рясне-Руської сільської ради №4383 від 19.10.2020 (Т.1; а.с. 142).

На недобросовісність набуття ОК «ГБК «Автобудгараж» спірної земельної ділянки вказує й те, що він не мав реального наміру використати її для задоволення потреб членів кооперативу у гаражах, оскільки лише через два місяці з дати реєстрації права власності відчужив ділянку шляхом її передачі до статутного капіталу ТОВ «Галтекс-Брухт», яке у свою чергу є підприємницьким товариством та зареєстровані види діяльності якого не передбачають здійснення діяльності із будівництва гаражів.

Суд наголошує, що згадані юридичні особи тісно пов`язані між собою, враховуючи, що директором товариства є один із засновників кооперативу та його керівник, а саме ОСОБА_2 , що вбачається зі змісту інформаційних витягів з ЄДР №35828268 від 01.09.2025 і №35555136 від 18.07.2025 (Т.1; а.с. 117-121, 138-141). Відповідні статуси відносно обох юридичних осіб ОСОБА_2 зберігав на момент вчинення правочину із передачі спірної земельної ділянки зі статутного капіталу кооперативу до статутного капіталу товариства. Слід принагідно зауважити, що ОСОБА_2 створив ТОВ «Галтекс-Брухт» і на момент заснування товариства у серпні 2014 року йому належало 100% у статутному капіталі товариства. Це підтверджується протоколом загальних зборів №1 від 27.08.2014 і Статутом товариства (Т.1; а.с. 122-137).

У свою чергу, ТОВ «Галтекс-Брухт» також пов`язане із ТОВ «Амальфі-Про», адже є одним із його засновників із 60% часткою у статутному капіталі, що підтверджується інформаційним витягом з ЄДР №35829334 від 01.09.2025 (Т.1; а.с. 174-178). Враховуючи розмір його частки в статутному капіталі відповідача і беручи до уваги положення Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», суд доходить висновку, що ТОВ «Галтекс-Брухт» здійснює контроль за діяльністю ТОВ «Амальфі-Про», приймає рішення з приводу його діяльності та здійснює розпорядження майном ТОВ «Амальфі-Про», у т.ч. і спірною земельною ділянкою шляхом надання останньому згоди на вчинення правочинів з нею (стаття 44 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю»).

З цього приводу суд зазначає, що у спірних правовідносинах слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (постанови Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №522/14900/19, від 29.07.2026 у справі №910/2908/25).

У спірних правовідносинах ОСОБА_2 як однин із засновників та одноосібний директор ОК «ГБК «Автобудгараж», а також директор ТОВ «Галтекс-Брухт», що володіє 60% часткою у статутному капіталі ТОВ «Амальфі-Про», використав конструкцію юридичної особи (внесення земельної ділянки до статутного капіталу юридичної особи, яка має вирішальний вплив на діяльність відповідача та контролює його) для створення видимості добросовісного набуття права власності відповідачем на спірну земельну ділянку. За таких умов у суду відсутні підстави вважати, що недобросовісно набута спірна земельна ділянка перейшла до відповідача як до добросовісного набувача внаслідок проведення ряду відчужень.

Суд також принагідно зауважує, що на момент передачі спірної земельної ділянки ТОВ «Галтекс-Брухт», яке очолює ОСОБА_2 , до статутного капіталу ТОВ «Амальфі-Про», яке контролюється ТОВ «Галтекс-Брухт», а також на момент реєстрації за відповідачем права власності на земельну ділянку було накладено арешт згідно із ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.06.2021 у справі №463/5188/21 (Т.1; а.с. 57). Вказане також свідчить про недобросовісність набувача спірного майна.

Не залишається поза увагою суду й те, що ОСОБА_2 є й засновником і керівником ще одного кооперативу ОК «ГБК «Автомеханік», яке отримало в порядку статті 41 ЗК України земельну ділянку площею 2,7472 га згідно із рішенням Рясне-Руської сільської ради №4108 від 11.09.2020 (Т.1; а.с. 143-148).

Отже, обґрунтованими є доводи прокурора про недобросовісність відповідача та наявність підстав для витребування у нього спірної земельної ділянки на користь Міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги, суд відхиляє доводи відповідача про те, що спростування законності правового титулу сільської ради лише на підставі наявності сумніву щодо територіальної належності земельної ділянки (м. Львів чи с. Рясне-Руське) не може вважатися належною і достатньою підставою для витребування майна у відповідача як добросовісного набувача.

У цій справі прокурор не оспорює законності правового титулу Рясне-Руської сільської ради щодо спірної земельної ділянки, а стверджує, що передача сільською радою такої ділянки ОК «ГБК «Автобудгараж» відбулася з порушенням статті 41 ЗК України, яка передбачає надання земельних ділянок відповідної до затвердженої містобудівної документації. Оскільки такої документації розроблено не було, то і рішення щодо відчуження земельної ділянки не могло бути прийнятим.

Прокурор звернувся до суду із позовом не з метою захисту права комунальної власності Міської ради, яке існувало у неї до передачі спірної ділянки сільській раді, а задля захисту права комунальної власності Міської ради, як правонаступниці Рясне-Руської сільської ради.

Таким чином, заперечення відповідача у цій частині ґрунтуються на неправильному розумінні доводів прокурора, покладених ним в основу позову.

Суд відхиляє й посилання відповідача на принцип належного урядування, оскільки такі також ґрунтуються на тому, що прокурор нібито оспорює законність набуття сільською радою права власності на спірне майно. Варто відмітити, що у відповідних доводах відповідач зазначає, що сам звертався до сільської ради за отриманням спірної земельної ділянки (Т.2; а.с. 8), хоча згідно із встановленими судом обставинами він набув земельну ділянку за результатами її передачі до статутного капіталу від ТОВ «Галтекс-Брухт», що володіє 60% часткою у статутному капіталі ТОВ «Амальфі-Про» та керівником якого є один із засновників та одноосібний директор ОК «ГБК «Автобудгараж».

Поряд з цим, підстави стверджувати, що у цій справі було порушено принцип належного урядування, що виключає витребування майна у відповідача, відсутні, враховуючи таке.

Застосування відповідного принципу повинно відбуватися з урахуванням практики ЄСПЛ. Зокрема, у пункті 74 рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia) ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії. Суд виснував, що особа не має нести відповідальність за недотримання державними органами своїх власних внутрішніх правил та процедур, недоступних для громадськості та які, в першу чергу, призначені для забезпечення підзвітності та ефективності всередині державного органу (див. також рішення ЄСПЛ у справах: «Максименко та Герасименко проти України», заява №49317/07, п. 64, «Кривенький проти України», заява №43768/07, п. п. 45, 71 та ін.).

У цій справі при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у приватну власність не йдеться про порушення органом місцевого самоврядування своїх внутрішніх правил, які не були доступні суб`єкту звернення, а про порушення норм закону, які є публічними й доступними будь-якій особі для ознайомлення у режимі реального часу. При цьому не має підстав вважати, що суб`єкт звернення діяв добросовісно, позаяк він володів інформацією щодо обмежень у передачі земельних ділянок в порядку статті 41 ЗК України, проте все ж подав заяву про безоплатну передачу у власність спірної земельної ділянки площею, що значно перевищувала розумні нормативи, на котрі добросовісно міг розраховувати кооператив.

Таким чином, втручання у право приватної власності у цій справі не може вважатися непропорційним і несумісним з принципом верховенства права через нібито порушення принципу належного урядування. Воно ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету та є пропорційним, враховуючи недобросовісність набувачів та поточного володільця спірною земельною ділянкою.

Доводи відповідача про обрання прокурором неналежного способу захисту у спірних правовідносинах не відповідають дійсності, а підстави застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України про витребування майна від добросовісного набувача відсутні, враховуючи встановлені судом обставини недобросовісності відповідача.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 51`612,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури, як платника судового збору у справі №914/2777/25.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальфі-Про» (43023, м. Луцьк, вул. Індустріальна, буд. 2б; код ЄДРПОУ 44522200) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 04055896) земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095743146101.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальфі-Про» (43023, м. Луцьк, вул. Індустріальна, буд. 2б; код ЄДРПОУ 44522200)на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 51`612,00 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 21.10.2026 (враховуючи тимчасову непрацездатність судді Крупника Р.В. у період з 05.10.2026 по 16.10.2026).

Суддя Крупник Р.В.