Рішення № 140790922, 14.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 Справа № 914/2376/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Шептицької міської ради, м. Шептицький

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Балацького Романа Степановича, м. Шептицький

про: стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 21 574,58 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ґудзик Л.А. представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему Електронний суд надійшла позовна заява Шептицької міської ради до відповідача: Фізичної особи-підприємця Балацького Романа Степановича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 21 574,58 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026, справу № 914/2376/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2026, позовну заяву Шептицької міської ради до відповідача: Фізичної особи-підприємця Балацького Романа Степановича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 21 574,58 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.08.2026 представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2026 про залишення позовної заяви без руху, подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву з додатками за вх. № 21899/26.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.08.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 09.09.2026.

13.08.2026 представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 10.08.2026, подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву з додатками за вх. № 22795/26.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2026, розгляд справи по суті призначено на 14.10.2026, у зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання.

14.10.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

14.10.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті повторно не з`явився, вимог ухвали суду від 10.08.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 80105, Львівська область, Шептицький район, м. Шептицький, проспект Шевченка, 6/4, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялися на адресу відповідача, повернуті на адресу суду з відміткою За закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі №910/16409/15, "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/2376/26 Господарським судом Львівської області.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2376/26.

Позиція позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача 21 574,58 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0225 га, кадастровий номер 4611800000:01:011:0051, за період з 25.06.2023 по 25.06.2026, а також понесені витрати зі сплати судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що після закінчення 25.10.2019 строку оренди земельної ділянки, відповідач продовжив користуватися ділянкою для обслуговування належного йому гаража, нового договору не уклав і плату за користування землею не вносив. Позивач вважає, що за цих обставин відповідач зберіг кошти за рахунок територіальної громади та зобов`язаний повернути їх відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Розмір вимоги позивач визначив із застосуванням річної ставки 12 відсотків та нормативної грошової оцінки ділянки 59 163,32 грн для нарахувань за 2023-2025 роки і 63 891,62 грн для нарахувань за 2026 рік. На підтвердження вимог позивач послався на договір, реєстрові відомості, витяги про оцінку землі, рішення міської ради, листування з відповідачем та інформацію про надходження коштів.

Позивач зазначає, що відповідач фактично користувався земельною ділянкою комунальної власності без оформлення права оренди та не сплачував орендну плату, внаслідок чого територіальна громада м. Шептицький була позбавлена належних їй доходів у сумі 21 574,58 грн. за період з 25.06.2023 по 25.06.2026.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 4611800000:01:011:0051, площею 0,0225 га, за період з 25.06.2023 по 25.06.2026 у розмірі 21 574,58 грн. та понесені судові витрати.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки свого представника, вимог ухвали суду від 10.08.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно повідомлявся про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 80105, Львівська область, Шептицький район, м. Шептицький, проспект Шевченка, 6/4, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялися на адресу відповідача, повернуті на адресу суду з відміткою За закінченням встановленого терміну зберігання.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

08.04.2016 року між Територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради (орендодавець за договором) та Фізичною собою-підприємцем Балацьким Романом Степановичем (орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки яким надано в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування гаража, що знаходиться в м. Червонограді, на вулиці Промислова, 2 «з», площею 0,0225 га строком на 3 роки, встановивши річну орендну плату 12 % від її нормативної грошової оцінки, кадастровий номер земельної ділянки 4611800000:01:011:0051 (надалі Договір).

Згідно з п.п. 1, 2 Договору, орендарю передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування гаража на вул. Промисловій, 2 «з» у м. Червонограді, загальною площею 0,0225 га, кадастровий номер 4611800000:01:011:0051.

У пункті 8 Договору сторони погодили строк оренди три роки з дня державної реєстрації права оренди. Для поновлення договору, орендар мав письмово повідомити орендодавця не пізніше ніж за два місяці, або 60 календарних днів, до закінчення строку його дії.

Згідно з п. 9 Договору річна орендна плата становила 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Пунктами 10, 11 Договору передбачено врахування індексів інфляції та внесення плати протягом 30 календарних днів після останнього календарного дня звітного місяця.

Пунктом 37 Договору визначено, що договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.

У витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2025 № 453432537 зазначено: земельна ділянка зареєстрована 13.10.2008; її площа становить 0,0225 га; право комунальної власності за територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради зареєстроване 25.10.2016, номер запису 17149742. Право оренди Балацького Р.С. зареєстроване 25.10.2016, номер запису 17149821, строк дії до 25.10.2019.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна від 25.11.2025 № 453432537 нежитлового приміщення, (гаражі) поз. 9 (реєстраційний номер майна: 14932324), яке знаходиться за адресою: Львівська область, м. Шептицький, вул. Промислова, буд. 2, приміщення 1а (загальна площа 66,7 кв.м., частка власності 1/1, підстава виникнення права власності: договір про поділ нерухомого майна, серія 1-894, виданий 22.05.2006 Червоноградською державною нотаріальною конторою).

Ця нежитлова будівля знаходяться на земельній ділянці за кадастровим номером 4611800000:01:011:0051, яка є комунальною власністю Шептицької міської ради.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.2024 «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», на виконання пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пунктів 8, 13 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», Верховна Рада України постановила перейменувати Червоноградський район на Шептицький район, місто Червоноград Червоноградського району на місто Шептицький.

З урахуванням вказаної постанови Верховної Ради України, Червоноградська міська рада рішенням від 03.10.2024 № 2961 «Про перейменування Червоноградської міської ради» вирішила перейменувати Червоноградську міську раду (код ЄДРПОУ 26269722) у Шептицьку міську раду.

27.11.2025 Шептицькою міською радою за вих. № 81.07-5875/25/01.02-02.17 було скеровано на адресу відповідача претензію щодо укладення договору оренди землі та сплати неправомірно збережених коштів за використання земельної ділянки

Шептицька міська рада скеровувала повторно листа відповідачу за вих. 81.07-291/26/01.02-02.17 від 21.01.2026 про вжиття заходів щодо укладення договору оренди землі та сплати неправомірно збережених коштів,

На адресу відповідача позивачем повторно скерована претензія від 07.04.2026 року 04.2026 за вих. № 81.07-1874/26/01.02-02.17 у зв`язку зі зміною рахунків щодо зарахування коштів до місцевого бюджету, яка була отримана Балацьким Романом Степановичем 22.04.2026 року (докази містяться в матеріалах справи)

Зазначені вимоги Шептицької міської ради залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Львівській області від 08.01.2026 за вх. № 118/26 та листа Фінансового управління Шептицької міської ради за вх. № 81.07.vn-2315/26 від 28.05.2026, плата за користування земельною ділянкою до місцевого бюджету не надходила.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем безпідставно збережених коштів становить 21 574,58 грн. за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 4611800000:01:011:0051, площею 0,0225 га, за період з 25.06.2023 по 25.06.2026, згідно долученого позивачем розрахунку.

Висновки суду.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права власності землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені конституцією та іншими законами.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщена на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у попереднього землекористувача.

Аналогічне передбачено частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.

Відтак із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкту не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Як підтверджується матеріалами справи, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна від 25.11.2025 № 453432537 нежитлового приміщення, (гаражі) поз. 9 (реєстраційний номер майна: 14932324), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 66,7 кв.м., частка власності 1/1, підстава виникнення права власності: договір про поділ нерухомого майна, серія 1-894, виданий 22.05.2006 Червоноградською державною нотаріальною конторою).

Ця нежитлова будівля знаходяться на земельній ділянці за кадастровим номером 4611800000:01:011:0051, яка є комунальною власністю Шептицької міської ради.

Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки за адресою: Львівська область, м. Шептицький, вул. Промислова, буд. 2, за кадастровим номером 4611800000:01:011:0051.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Відповідач використовував земельну ділянку для обслуговування нерухомого майна нежитлового приміщення, яке належить йому на праві власності, без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.

27.11.2025 Шептицькою міською радою за вих. № 81.07-5875/25/01.02-02.17 було скеровано на адресу відповідача претензію щодо укладення договору оренди землі та сплати неправомірно збережених коштів за використання земельної ділянки

Шептицька міська рада скеровувала повторно листа відповідачу за вих. 81.07-291/26/01.02-02.17 від 21.01.2026 про вжиття заходів щодо укладення договору оренди землі та сплати неправомірно збережених коштів,

На адресу відповідача позивачем повторно скерована претензія від 07.04.2026 року 04.2026 за вих. № 81.07-1874/26/01.02-02.17 у зв`язку зі зміною рахунків щодо зарахування коштів до місцевого бюджету, яка була отримана ОСОБА_1 22.04.2026 року (докази містяться в матеріалах справи)

Зазначені вимоги Шептицької міської ради залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Львівській області від 08.01.2026 за вх. № 118/26 та листа Фінансового управління Шептицької міської ради за вх. № 81.07.vn-2315/26 від 28.05.2026, плата за користування земельною ділянкою до місцевого бюджету не надходила.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату згідно пункту в частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України).

Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно, у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, а й сплачувати орендну плату за користування нею.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею, презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача, не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі №922/981/18).

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Судом встановлено, що позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 25.06.2023 по 25.06.2026.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок» зі змінами та доповненнями згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 753 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0225 га за кадастровим номером 4611800000:01:011:0051, яку фактично використовує Балацький Р. С. на території Шептицької міської ради у 2025 році становить 59 163,32 грн та у 2026 році становить 63 891,62 грн.

Діюча ставка орендної плати за земельну ділянку цільового призначення за кодом 12.08 (для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) на території Шептицької міської ради становить 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується рішеннями позивача, які долучено до матеріалів справи.

Позивач здійснював розрахунок безпідставно збережених коштів за 2023-2024 на підставі Витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.11.2025 року № НВ9987108202025, що міститься в матеріалах справи.

Відтак, загальна сума безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 4611800000:01:011:0051, площею 0,0225 га, за період з 25.06.2023 по 25.06.2026, становить 21 574,58 грн. Вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Шептицький, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які повинен був оплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.

Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 р. у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.

Станом на день ухвалення рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено.

Отже, позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1 ст. 202, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Фізичної особи-підприємця Балацького Романа Степановича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача: Шептицької міської ради (80103, Львівська область, Шептицький р-н, місто Шептицький, пр.Шевченка Т., будинок 19; код ЄДРПОУ 26269722) безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 4611800000:01:011:0051, площею 0,0225 га, за період з 25.06.2023 по 25.06.2026 у розмірі 21 574,58 грн та 2 662,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 20.10.2026.

Суддя Долінська О.З.