Рішення № 140790529, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/7780/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури (вул.Предславинська, буд.45/9, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) в інтересах держави в особі Київської міської ради (вул.Хрещатик, буд.36, м.Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (вул.Глибочицька, буд.17, м.Київ, 04052; ідентифікаційний код 42343534)

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

За участі представників:

прокуратури: Редька М.В.;

позивача: Стороженко К.М.;

відповідача: Монастиренко О.Ю.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», у якій просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, а саме:

1) скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» на нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000), здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогози О.П. від 17.08.2018 (індексний номер рішення 42594127), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021»;

2) закрити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000);

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, що укладений 16.02.2023 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за номером 314;

4) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній нежитлових будівель загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1542867080000).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва передана відповідачу в оренду у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів) на підставі абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України у зв`язку з розташуванням на ній об`єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстровано за відповідачем. Однак вказаний об`єкт нерухомого майна є самочинно збудованим, позаяк його збудовано (1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту. Відтак, незважаючи на здійснену державну реєстрацію речового права на об`єкт самочинного будівництва, відповідач не набув право власності на вказане майно, і, відповідно, не мав правових підстав для отримання у користування земельної ділянки у позаконкурентний спосіб.

26.06.2026 від прокуратури надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 заяву заступника керівника Київської міської прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено та вжито наступні заходи забезпечення позову:

- до набрання рішенням законної сили у даній справі заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з будівництва громадсько-житлового комплексу на вказаній земельній ділянці, а також заборонено здійснювати будь-які дії з нею;

- до набрання рішенням законної сили у даній справі накладено арешт на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000);

- до набрання рішенням законної сили у даній справі заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000), в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- до набрання рішенням законної сили у даній справі заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомості на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.07.2026 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

16.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позивач просить суд залишити позов без розгляду.

За доводами відповідача, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор неодноразово зазначає про порушення прав територіальної громади міста Києва та Київської міської ради як власника земельної ділянки. Тобто предметом захисту визначено саме комунальну власність територіальної громади, а не державну власність чи інший безпосередній інтерес держави, що визначено у статті 131-1 Конституції України. Також відповідач зауважує про прийняття Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025, яким окремі приписи абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та в контексті викладених у цьому рішенні висновків, відповідач наголошує, що прокурором не доведено наявності виключного випадку, який відповідно до Конституції України надає йому право на представництво інтересів держави у даній справі, тоді як Київська міська рада є самостійним суб`єктом владних повноважень, який не позбавлений можливості самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів.

По суті заявлених вимог відповідач зазначив, що він є добросовісним набувачем, на якого усупереч принципу «належного урядування» буде покладено негативні наслідки можливих недоліків у діяльності державних органів, державних реєстраторів та інших уповноважених суб`єктів, в тому числі органів місцевого самоврядування, які протягом багатьох років визнавали існування спірного права та пов`язували з ним відповідні юридичні наслідки. Оскільки відповідач спірний об`єкт нерухомого майна набув на підставі відплатного правочину, а в подальшому оформив право користування земельною ділянкою, він вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести таке майно та повернення земельної ділянки й згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини таке втручання у право власності відповідача є грубим порушенням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також відповідач зауважує, що прокурором не доведено наявності передбачених законом підстав для застосування кожного із заявлених способів судового захисту та для задоволення кожної із заявлених вимог, які мають різний предмет доказування, різні матеріально-правові підстави та різні юридичні наслідки, при цьому позовні вимоги не узгоджуються із наведеними прокурором фактичними обставинами та обраною правовою конструкцією спору.

21.07.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що Конституційний Суд України реалізував своє повноваження, визначене частиною 2 статті 152 Конституції України, та відтермінував втрату чинності окремими приписами абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що визнані неконституційними, із 1 січня 2027 року. Прокурор також зауважує, що при поданні позову дотримано діючий на даний час порядок представницької діяльності, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», який узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також у позові обґрунтовано виключність випадку, порушення інтересів держави та бездіяльність уповноваженого органу. Прокуратура наголошує, що предметом захисту у цій справі є не лише майнові права територіальної громади, а й публічний інтерес, пов`язаний із забезпеченням законності у сфері розпорядження землями комунальної власності, які є складовою землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

По суті спору прокуратура вказує на те, що відповідача не можна вважати добросовісним набувачем майна, оскільки він усвідомлював весь ланцюг незаконних дій щодо реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва та відсутність у нього і попередніх власників такого об`єкта речових прав на земельну ділянку. Втручання у право володіння відповідача самочинно збудованим майном, яке останній за добросовісної поведінки не міг придбати, не є для нього надмірним тягарем, а зобов`язання знести таке майно не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи відповідача про те, що фактичні підстави позову нібито не узгоджуються з його прохальною частиною, на думку прокурора, є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні предмета позову і способів судового захисту. Прокурор наголошує, що у даній справі кожна із заявлених позовних вимог має самостійну правову та фактичну підставу, належним чином обґрунтована нормами матеріального права, підтверджена належними та допустимими доказами і в своїй сукупності вони спрямовані на повне та ефективне відновлення порушених прав власника земельної ділянки.

23.07.2026 від позивача надійшли пояснення, відповідно до яких позивач підтримує позовні вимоги із підстав, викладених у позовній заяві.

29.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання через зайнятість представника в іншому судовому процесі.

У підготовче засідання 30.07.2026 з`явились прокурор та представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 30.07.2026 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання (у зв`язку з відсутністю доказів зайнятості представника відповідача в іншому судовому процесі та не доведення неможливості залучення іншого представника), прийнято подані учасниками справи заяви по суті справи та оголошено перерву до 24.08.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 24.08.2026.

21.08.2026 від відповідача надійшли клопотання про долучення додаткових доказів, клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказу - висновку експерта, а також додаткові пояснення щодо доводів, викладених у відповіді прокуратури на відзив та поясненнях позивача.

Щодо підстав для представництва відповідач у додаткових поясненнях зазначив, що прокурор і у відповіді на відзив не довів існування саме того виключного випадку, про який ідеться у пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України. Відповідач наголошує, що саме по собі посилання на суспільний інтерес, землю як національне багатство, можливі бюджетні наслідки або бездіяльність Київської міської ради не перетворює будь-який земельний спір на виключний випадок представництва прокуратурою. Так, Конституційний Суд України прямо звернув увагу, що представницька функція прокурора має бути винятковою, а застосування прокуратурою невизначених критеріїв «нездійснення» чи «неналежного здійснення» захисту створює ризик перетворення такого повноваження на універсальний механізм втручання у діяльність інших органів. Отже, прокурор повинен був довести не лише певний публічний інтерес, а й конкретні обставини, які роблять саме цю справу виключним випадком, у якому Київська міська рада об`єктивно не може самостійно захистити відповідне право.

Також відповідач не погоджується з обвинувальною характеристикою дій відповідача зі сторони прокурора, та зауважує, що реальна поведінка відповідача була протилежною тій, яку йому приписує прокурор, оскільки відповідач: придбав майно за відплатним нотаріально посвідченим договором; перевірив існування зареєстрованого права власності продавця; діяв через офіційні державні реєстраційні процедури; здійснював реконструкцію; отримав зареєстровану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації; звернувся до Київської міської ради за оформленням землекористування; отримав рішення Київської міської ради; уклав з нею нотаріально посвідчений договір оренди; отримав містобудівні умови та обмеження щодо подальшого будівництва на об`єкті, що в сукупності вказує на його добросовісність як власника майна.

Також відповідач відзначає, що нинішня позиція Київської міської ради не узгоджується з її попередньою офіційною поведінкою та судовими рішеннями (у справі № 320/20288/23) щодо подальшого використання цієї ж земельної ділянки й нерухомого майна.

У підготовче засідання 24.08.2026 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 24.08.2026 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів, оскільки їх подано із порушенням встановленого у статті 80 Господарського процесуального кодексу України строку та не обґрунтовано неможливість їх подання у вказаний строк, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про встановлення додаткового строку для подання доказу - висновку експерта, оскільки відповідач у відзиві усупереч пункту 6 частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України не повідомляв про докази, які не можуть бути подані разом із відзивом, суд прийняв додаткові пояснення відповідача, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.09.2026.

09.09.2026 від відповідача надійшли клопотання про залишення позову без розгляду та про долучення додаткового доказу (висновку експерта) із обґрунтуванням причин неможливості його подання у встановлений законом строк.

У судове засідання 10.09.2026 з`явились представники учасників справи.

У судовому засіданні 10.09.2026 судом було відмовлено у визнанні поважними причин неподання відповідачем у встановлений законом строк висновку експерта та відмовлено у його долученні до матеріалів справи, оскільки експертиза проводилася за заявою відповідача від 11.03.2026, тобто відповідач знав про проведення на його замовлення експертизи, проте, усупереч частині 4 статті 80, пункту 6 частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві не повідомив суд про майбутній висновок експерта, який не може бути поданий у встановлений законом строк. Суд також зауважує, що вказаний обов`язок не залежить ані від виду доказу, ані від його змісту, а повідомлення учасника справи про те, що ним замовлено проведення експертизи є загальноприйнятою практикою.

Під час розгляду справи по суті прокурор виступив із вступним словом, після чого судом було оголошено перерву до 14:00 того ж дня у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Після перерви судом було відкладено судове засідання на 14.09.2026 через неявку представника відповідача, який подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із залученням його представника до проведення процесуальних дій в рамках кримінального провадження, що суд визнав поважною причиною неявки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2026 відповідача було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 14.09.2026.

14.09.2026 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

14.09.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника відповідача.

У судове засідання 14.09.2026 з`явились представники прокуратури та позивача, представник відповідача не з`явився.

У судовому засіданні 14.09.2026 судом було визнано поважними причини неявки представника відповідача та відкладено судове засідання на 19.10.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2026 відповідача було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 19.10.2026.

У судове засідання 19.10.2026 з`явились представники учасників справи.

У судовому засіданні 19.10.2026 прокурор, представники позивача та відповідача виступили із вступними словами, судом надано можливість учасникам справи поставити один одному питання, судом з`ясовано обставини справи, досліджено наявні в матеріалах справи докази та заслухано промови представників учасників справи у судових дебатах. Після перерви суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Киво» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі № 1-2011, згідно з пунктами 1, 2 якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов`язується оплатити на нижчевикладених умовах нежитлову будівлю, розташовану за адресою: місто Київ, вулиця Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі м.Києва. Нежитлова будівля, що відчужується, складається з окремо розташованої нежитлової будівлі загальною площею 40 кв.м.

На підставі цього договору, а також складеного на його виконання акту приймання-передачі нежитлової будівлі від 20.11.2002, державним реєстратором філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Грусевичем С.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер рішення 40885822 від 02.05.2018), відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг» на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 40 кв.м, розташовану за адресою: м.Київ, вул.Вершигори Петра, буд.2А/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000).

07.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 496 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П. Згідно з пунктом 1.1 цього договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, А, загальною площею 40,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкт розташований на земельній ділянці площею 0,4681 га, кадастровий номер - 8000000000:66:900:0141, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000 (індексний номер рішення 41483801 від 07.06.2018).

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації КВ 141181981012 від 17.07.2018, виданої Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 01.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено наступні зміни до відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000, а саме його загальну площу « 40 кв.м» змінено на « 39 кв.м».

17.08.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П. Згідно з пунктом 1.1 цього договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, А, загальною площею 39,0 кв.м, розташована за адресою: місто Київ, вулиця Вершигори Петра, будинок 2А/2. Об`єкт розташований на земельній ділянці площею 0,4681 га, кадастровий номер - 8000000000:66:900:0141, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П. зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000 (індексний номер рішення 42594127 від 17.08.2018).

У подальшому на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» Асоціацією «Авістор-Буд» було складено технічний паспорт та видано довідку № 270420-2 від 27.04.2020 про показники об`єкта нерухомого майна, у якій зазначено, що відповідно до проведеної інвентаризації нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 мають такі показники:

- нежитлова будівля (СТО) літ.А: загальна площа 39,0 кв.м;

- гаражний бокс літ.Б: загальна площа 21,6 кв.м;

- нежитлова будівля літ.В: загальна площа 60,5 кв.м.

На підставі вказаної довідки 30.04.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000, а саме його загальну площу « 39 кв.м» змінено на « 121,1 кв.м».

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-9965065522026 від 08.05.2026 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі м.Києва зареєстрована в Державному земельному кадастрі 17.04.2020 та належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код виду цільового призначення - 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4860/4901 Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4681 га (кадастровий номер 8000000000:66:900:0141) для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури на вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» 16.02.2023 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 314 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З.

16.02.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. проведено одночасно державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» та права власності Київської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141.

Як зазначає прокурор, вказана земельна ділянка передана Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» в оренду у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів) на підставі абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України у зв`язку із розташуванням на ній об`єкту нерухомого майна, право власності на який зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021». Разом з цим, державну реєстрацію на нежитлові будівлі за адресою: м.Київ, вул.Вершигори Петра, буд.2А/2 здійснено із порушенням вимог чинного законодавства, а самі будівлі, на які зареєстровано право власності, мають ознаки самочинного будівництва, передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, а саме: здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

За доводами прокуратури Київською міською радою рішення щодо передачі (надання) земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Киво» та іншим фізичним або юридичним особам для будівництва не приймалось, що підтверджується інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.06.2026 № 057-8527; згідно з відомостями Державного земельного кадастру, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га здійснена Головним управлінням Держгеокадастру у м.Києві лише 17.04.2020, на підставі проекту землеустрою, розробленого ФОП Холявком В.М. на замовлення відповідача, що виключає можливість законного здійснення забудови цієї земельної ділянки до її формування як об`єкта цивільних прав; документи, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, не видавались та не реєструвались, що підтверджується листами Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 09.06.2026 № 073-2561 та Державної інспекції архітектури та містобудування України від 10.06.2026 № 4338/03/18-26. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», незважаючи на здійснену державну реєстрацію прав на об`єкт самочинного будівництва, не набуло права власності на вказане майно, і, відповідно, не мало правових підстав для отримання у користування земельної ділянки у позаконкурентний спосіб. При цьому подальша реконструкція такого об`єкта або внесення змін до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не припиняє та не змінює статусу об`єкта як самочинно збудованого, оскільки правомірність створення об`єкта та законність виникнення права власності мають оцінюватися з моменту його створення, а не лише на момент внесення змін до реєстру.

З огляду на викладене, прокурор просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, а саме:

1) скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» на нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000), здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогози О.П. від 17.08.2018 (індексний номер рішення 42594127), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021»;

2) закрити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000);

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, що укладений 16.02.2023 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за номером 314;

4) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній нежитлових будівель загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1542867080000).

Київська міська рада позов підтримує із підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступні групи обставин:

1) прокурором не доведено наявності конституційних підстав для представництва інтересів держави у даній справі. За доводами відповідача прокурор безпідставно ототожнює інтереси «територіальної громади», в інтересах якої подано позов, з «інтересами держави», які підлягають захисту у виключних випадках. Відповідач посилається на прийняття Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025, яким окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та в контексті викладених у цьому рішенні висновків, відповідач наголошує, що прокурором не доведено наявності виключного випадку, який відповідно до Конституції України надає йому право на представництво інтересів держави у даній справі, тоді як Київська міська рада є самостійним суб`єктом владних повноважень, який не позбавлений можливості самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів;

2) відповідач доводить, що він є добросовісним набувачем оскільки: придбав майно за відплатним нотаріально посвідченим договором; перевірив існування зареєстрованого права власності продавця; діяв через офіційні державні реєстраційні процедури; здійснював реконструкцію; отримав зареєстровану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації; звернувся до Київської міської ради за оформленням землекористування; отримав рішення Київської міської ради; уклав з нею нотаріально посвідчений договір оренди; отримав містобудівні умови та обмеження щодо подальшого будівництва на об`єкті. У цьому контексті відповідач відзначає суперечливу поведінку Київської міської ради та вважає, що внаслідок задоволення позову на нього буде покладено негативні наслідки можливих недоліків у діяльності державних органів, державних реєстраторів та інших уповноважених суб`єктів, в тому числі органів місцевого самоврядування, які протягом багатьох років визнавали існування спірного права та пов`язували з ним відповідні юридичні наслідки, що не відповідає принципу «належного урядування» та становить втручання у право власності відповідача, захищене Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

3) відповідач вважає, що прокурором не доведено наявності передбачених законом підстав для застосування кожного із заявлених способів судового захисту та для задоволення кожної із заявлених вимог, які мають різний предмет доказування, різні матеріально-правові підстави та різні юридичні наслідки, при цьому позовні вимоги не узгоджуються із наведеними прокурором фактичними обставинами та обраною правовою конструкцією спору.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 до 1 січня 2027 року положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять «інтереси держави» та «представництво інтересів держави в суді», наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

«…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави».

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник «виключний» означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення «у виключних випадках», яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом», який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.06.2026 у справі № 910/403/26, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів».

Як встановлено судом, Київська міська прокуратура листом від 01.06.2026 № 15/1-481вих-26 проінформувала Київську міську раду про виявлені порушення та витребувала інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за вказаним фактом. У відповідь Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 11.06.2026 № 057-8527 повідомив Київську міську прокуратуру про відсутність інформації щодо вжиття Київською міською радою заходів цивільно-правового характеру.

Таким чином, оскільки Київська міська рада, будучи обізнаною про обставини, які свідчать про порушення інтересів територіальної громади, та маючи визначені законом повноваження щодо їх захисту, протягом тривалого часу не вжила належних і ефективних заходів для поновлення порушених прав та не звернулася до суду з відповідним позовом, Київська міська прокуратура направила Київській міській раді повідомлення у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про вжиття прокуратурою заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду із цією позовною заявою.

Виключність випадку прокурор, як у позовній заяві, так і у відповідь на доводи відповідача, обґрунтував тим, що виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора щоб інтереси держави не залишалися незахищеними. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

При цьому пред`явлення цього позову прокурором спрямоване на відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва, усунення наслідків незаконної державної реєстрації права власності, незаконного надання землі в оренду та повернення спірних правовідносин у стан, що відповідає вимогам земельного та цивільного законодавства України. Прокуратура наголошує, що предметом захисту у цій справі є не лише майнові права територіальної громади, а й публічний інтерес, пов`язаний із забезпеченням законності у сфері розпорядження землями комунальної власності, які є складовою землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Оцінюючи наведені доводи прокуратури та заперечення проти них відповідача, суд дійшов висновку про достатню виключність даного випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді у розумінні припису пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням приписів статей 13, 14 Конституції України, згідно з якими земля є основним національним багатством та об`єктом права власності Українського народу, що перебуває під особливою охороною держави, а також враховуючи те, що підстави для позову прокурором встановлено під час виконання конституційних повноважень із процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях № 42025100000000264 від 10.11.2025, № 42025102040000081 від 12.11.2025 й ситуація щодо надання спірної земельної ділянки в оренду набула розголосу, про що свідчать долучені до позовної заяви докази (інформаційні повідомлення у медіа; електронна петиція № 14156).

В контексті обставин цієї справи суд також враховує практику Верховного Суду у справах із подібними правовідносинами. Так, у справі № 910/5201/19 було подано позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).

Прокурор також слушно посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 296/704/21, де зазначено, що звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють й інтереси певної територіальної громади (зокрема, коли порушником її інтересів є її орган місцевого самоврядування), фактично діє в інтересах держави.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За браком такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування значною мірою може стати ілюзорним. Так само брак зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України).

Відтак, з огляду на суспільну значущість цього спору, конституційні гарантії прав на землю та їх охорони, відсутність іншого органу, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади та непослідовність Київської міської ради, яку відзначає сам відповідач, суд вважає підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді в даному випадку, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також безпосередньо самим договором оренди землі.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі», стаття 93 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів.

Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу другого частини 2 статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач на виконання вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Судом встановлено, що на момент прийняття Київською міською радою рішення від 23.06.2022 № 4860/4901 про передачу відповідачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 на ній було збудовано об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000, що складається з трьох нежитлових будівель, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач зазначає, що оскільки право власності на такий об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за ним, останній, у силу вищенаведених положень Земельного кодексу України, набув право оформити у користування відповідну земельну ділянку.

Прокуратура, з якою погоджується позивач, вважає, що належний відповідачу об`єкт нерухомого майна має ознаки самочинного будівництва.

Відповідно до частин 1 - 5 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 виснував про те, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23).

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини 4 цієї статті (правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 375 Цивільного кодексу України право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у листі № 062/14-11394 від 27.05.2026 повідомило, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» по нежитловому фонду за адресою вул.Вершигори Петра, 2-А/2 в м.Києві нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.

Судом встановлено, що первинна (з відкриттям розділу) реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м.Київ, вул.Вершигори Петра, буд.2А/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000) була здійснена 26.04.2018 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг».

При цьому підставою для державної реєстрації був договір купівлі-продажу нежитлової будівлі № 1-2011 від 20.11.2002 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Киво» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг» (покупець).

Однак у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відведення земельної ділянки за адресою: м.Київ, вул.Вершигори Петра, 2А/2 під забудову Товариству з обмеженою відповідальністю «Киво» або Товариству з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг».

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва була зареєстрована в Державному земельному кадастрі лише 17.04.2020.

Документацією із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація цієї земельної ділянки є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складений Фізичною особою-підприємцем Холявком В.М. на замовлення відповідача.

За приписами частин 3, 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За викладеного до 17.04.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 не була сформованою та не була об`єктом цивільних прав, а відтак взагалі не могла бути передана в користування жодній особі.

У листі Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 073-2561 від 09.06.2026 повідомлено, що Департамент зареєстрував:

- замовникові будівництва, фізичній особі, повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі м.Києва» від 20.06.2018 № КВ 061181701263 та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) за цією адресою від 17.07.2018 № КВ 141181981012;

- замовникові будівництва, Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція приміщень гаражного боксу (літ. Б), приміщень нежитлової будівлі (літ. В) за адресою:вул. Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі м.Києва» від 04.06.2020 № КВ 061201560324 та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) за цією адресою від 23.06.2020 № КВ 141201751123.

Ці ж відомості відображено й у листі Державної інспекції архітектури та містобудування України № 4338/03/18-26 від 10.06.2026.

З листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 055-9890 від 10.06.2026 вбачається, що згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м.Києва» та Реєстру будівельної діяльності, замовнику будівництва Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі № 320/20288/23 та постанови Верховного суду від 13.03.2025 у справі № 320/20288/23, надано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м.Київ, Дніпровський район, вул.Петра Вершигори, будинок 2-А/2», затверджені наказом Департаменту від 02.10.2025 № 1306, реєстраційний номер електронної системи MU01:8752-2861-6851-6514.

Проте докази видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Киво» або Товариству з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг» документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту в матеріалах справи також відсутні.

За викладеного судом встановлено наявність двох ознак самочинного будівництва, визначених частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України, а саме: (1) будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; (2) будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Наведене дає підстави для висновку те, що об`єкт нерухомого майна за адресою: м.Київ, вул.Вершигори Петра, буд.2А/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000) є самочинно збудованим.

При цьому, як слушно зауважує прокурор, проведення реконструкції, зміна площі, конфігурації чи найменування об`єкта не може змінювати юридичну природу такого майна та не може легалізувати об`єкт, який був створений із порушенням вимог законодавства, а отримані відповідачем документи не підтверджують виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна та не усувають відсутності законних підстав для його набуття, вони можуть підтверджувати лише технічні характеристики об`єкта або факт проведення певних будівельних робіт, однак не підтверджують наявність у попередніх власників законного права на забудову земельної ділянки, а також не підтверджують правомірність первинного створення об`єкта нерухомості.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що у розумінні частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта.

Норма частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 904/3031/24.

Із цих же підстав підлягають відхиленню доводи відповідача про видачу йому містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на підставі судових рішень у справі № 320/20288/23.

Додатково суд відзначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються публічно-правові спори, тому у справі № 320/20288/23 не вирішувався спір про право і справу було розглянуто з урахуванням не спростованої презумпції права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна, який, як встановлено судом у цій справі є самочинно збудованим.

Підсумовуючи вищенаведене, суд констатує, що за відсутності правомірно набутого права власності на нерухоме майно, у відповідача були відсутні підстави для отримання земельної ділянки в оренду на позаконкурентних засадах. Фактично, з метою обслуговування самочинно збудованого об`єкта нерухомості, відбулося відведення вільної земельної ділянки для нового будівництва, що імперативно вимагає проведення земельних торгів.

При цьому у даному випадку площа відведеної земельної ділянки не має суттєвого значення, адже йдеться про відсутність підстав для її набуття в цілому.

Таким чином, передача Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва відбулась із порушенням вимог статті 134 Земельного кодексу України на позаконкурентних засадах, оскільки об`єкт нерухомого майна, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем, був самочинно збудованим, право власності на який не набувається.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недодержання при укладенні договору оренди земельної ділянки від 16.02.2023, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 314 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог, що свідчить про наявність підстав для визнання вказаного правочину недійсним у силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас за змістом прохальної частини позову прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки як спосіб усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141, що синтаксично відповідає негаторному позову.

Суд зауважує, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний з вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

Наведене дає підстави для висновку про те, що позов про визнання договору оренди земельної ділянки не є негаторним, натомість належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, де Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 527/600/17 та від 25.03.2020 у справі № 527/605/17 про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом, та зазначила, що метою позову є захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин, та розрахований він на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах.

Наведене вище, втім, не спростовує висновку про недійсність договору оренди земельної ділянки та обґрунтованість позову в цій частині, у зв`язку з чим суд розглядає цю вимогу як зобов`язально-правовий спосіб захисту.

У цьому висновку суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 925/455/23, згідно з якими невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.

Водночас вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ згідно з частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України, а зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 Цивільного кодексу України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Як встановлено судом, Київська міська рада не надавала згоди на визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Киво» (первинним власником) на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі, позаяк підтримує позов прокуратури.

Внаслідок укладення в подальшому договорів купівлі-продажу самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна та державної реєстрації права власності на нього у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Фінанс Холдинг», ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» не виникло права власності на нерухому річ, оскільки право на нерухому річ не виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю «Киво» як у особи, яка здійснила самочинне будівництво, і не могло бути передане іншим особам.

Разом з цим розташований на земельній ділянці об`єкт самочинного будівництва, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» та зареєстрований за ним, створює перешкоди для власника земельної ділянки.

Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, вирішуючи питання щодо визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва, виснувала, що відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). При цьому останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

З урахуванням викладеного належним відповідачем у цій справі за вимогою про повернення територіальній громаді земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан є Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», оскільки саме ця особа є останнім набувачем прав на об`єкт самочинного будівництва та чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Отже, позовна вимога прокурора в частині усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній нежитлових будівель загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1542867080000), підлягає задоволенню.

В контексті доводів відповідача, суд надає оцінку відповідності заходу втручання у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься (постанова Великої Палати Верхового Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як зазначалося вище, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

При розгляді справи судом не встановлено обставин наявності речового права на спірну земельну ділянку ані у відповідача, ані у будь-якої іншої особи, що передбачало б можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на цій ділянці, а відповідачем належними і допустимими доказами відповідно до статей 73 - 79 Господарського процесуального кодексу України таких обставин не доведено.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

У контексті зазначеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватись розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.

Відповідач, проявивши розумну обачність при купівлі об`єкта нерухомого майна, мав можливість перевірити у відповідних реєстрах інформацію щодо прав у ОСОБА_1 (продавця за договором купівлі-продажу, що посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогозою О.П.) на спірну земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований.

Зазначені обставини в їхньому системному взаємозв`язку не дають підстав вважати про недотримання принципу «належного урядування».

Необхідно зазначити, що положення Конвенції направлені на захист саме законного права, проте у цій справі судом не встановлено набуття відповідачем об`єкта самочинного будівництва на відповідній правовій підставі (частини 3, 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Відтак подальші законні дії відповідача, спрямовані на забудову земельної ділянки не спростовують незаконний спосіб набуття самочинного будівництва та позаконкурентне відведення земельної ділянки під ним, у зв`язку чим відповідач не може вважатися добросовісним набувачем.

Отже, надавши оцінку фактичним обставинам справи, суд встановив відсутність обставин, за якими Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У цій справі прокурор також просить усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом:

- скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» на нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000), здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогози О.П. від 17.08.2018 (індексний номер рішення 42594127), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021»;

- закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), що розташовані за адресою: вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542867080000).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17; див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 викладено висновок про те, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21, у якій додатково зазначив, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

При цьому, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, зазначивши про те, що у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

Таким чином, усталеною є практика Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора чи державної реєстрації прав є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

У розвиток цих правових висновків, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абзацу другого частини 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі знищення об`єкта нерухомого майна.

Отже державна реєстрація припинення права власності, закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи у зв`язку зі знищенням майна є заключними етапами знесення об`єкта нерухомого майна.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, де зазначено, що у разі розміщення на земельній ділянці комунальної власності тимчасової споруди без належних правових підстав, належним та ефективним способом захисту прав володіючого власника землі (териріальної громади) є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні землею (зокрема, шляхом демонтажу цієї тимчасової споруди) та скасування державної реєстрації права власності на неї із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, оскільки така реєстрація здійснена помилково, а майно не є нерухомим.

Водночас цей правовий висновок не є релевантним до обставин справи, що розглядається, оскільки за обставинами цієї справи розміщене на спірній земельній ділянці майно є нерухомим.

За таких обставин, оскільки вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом приведення її у придатний для використання стан (знесення самочинно збудованих об`єктів) підлягає задоволенню як така, що є належним та ефективним способом захисту, в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000 з одночасним припиненням права власності відповідача, а також про закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1542867080000, слід відмовити через обрання позивачем неналежного способу захисту, адже такі вимоги поглинаються вимогою про повернення землі та знесення об`єкту самочинного будівництва.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, що укладений 16.02.2023 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрованого в реєстрі за номером 314, а також усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній нежитлових будівель загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1542867080000).

Судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 11 980,80 грн, з яких 10 649,60 грн судового збору за подання позовної заяви та 1 331,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 5 990,40 грн - на відповідача, в розмірі 5 990,40 грн - на Київську міську прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, що укладений 16.02.2023 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за номером 314.

3. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул.Хрещатик, буд.36, м.Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (вул.Глибочицька, буд.17, м.Київ, 04052; ідентифікаційний код 42343534) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул.Хрещатик, буд.36, м.Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 площею 0,4681 га по вул.Петра Вершигори, 2А/2 у Дніпровському районі міста Києва з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній нежитлових будівель загальною площею 121,1 кв.м (складовими частинами яких є нежитлова будівля (СТО), «А» загальною площею 39 кв.м, гаражний бокс «Б», загальною площею 21,6 кв.м, нежитлова будівля «В», загальною площею 60,5 кв.м), право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1542867080000).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (вул.Глибочицька, буд.17, м.Київ, 04052; ідентифікаційний код 42343534) на користь Київської міської прокуратури (вул.Предславинська, буд.45/9, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 990 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн 40 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.10.2026.

Суддя Т.П. Капцова