Рішення № 140787275, 19.10.2026, Тетіївський районний суд Київської області

19.10.2026 Провадження по справі № 2/940/459/26

Справа № 940/528/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Косович Т.П..

при секретарі Козуб І.С.

з участю адвоката Котелевського К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

26.03.2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС», що є правонаступником права вимоги за зобов`язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Онлайн Фінанс», що є правонаступником права вимоги за зобов`язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», що є правонаступником права вимоги за зобов`язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року, укладним між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в сумі 79647,81 грн. та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.07.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 432964660, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 22000 гривень на строк 10 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 649% річних та 839,50% річних при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, в обмін на зобов`язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов`язань належним чином не виконала, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 79647,81 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

01.04.2026 представник відповідачки адвокат Тальчук П.І. подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідачка вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Позивач до позовної заяви додає Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в редакції від 13.05.2021 року. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, додані до позовної заяви, розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи кредитний договір № 432964660 від 18.07.2021 року. Вказані Правила надання коштів у позику, долучені позивачем до позову не можна вважати належним та допустимим доказом та частиною кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року, оскільки вони не містять підпису позичальника та до яких договорів вони стосуються. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував ідентифікацію особи позичальника, підписання кредитного договору та Правил надання первісним кредитором коштів у позику електронним підписом одноразовим ідентифікатором(одноразовим паролем). Інформації про те, що саме на номер телефону відповідача було надіслано пароль, матеріали справи не містять. Так само не є належним доказом укладення кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту, з огляду на те, що паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Позивачем до позовної заяви не долучено жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по кредитному договору № 432964660 від 18.07.2021 року. У зв`язку із відсутністю в матеріалах справи вказаних документів, відсутня можливість перевірити як факт наявності заборгованості у відповідачки, так і встановити її розмір. На підтвердження надання грошових коштів у кредит позивач надав платіжні доручення, але вказані документи не є належним доказом для підтвердження факту надання кредитором і, відповідно, отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року. Дані документи не містять в собі інформації та доказів приналежності платіжної картки НОМЕР_1 саме відповідачці, а не іншій особі. Щодо нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту відповідачка вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Згідно із ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Крім того, з наданих позивачем розрахунків вбачається, що відсотки нараховані за користування кредитом не лише за період дії договору, а і поза межами строку дії кредитного договору. Відповідачка заперечує щодо дій кредитора нараховувати відсотки понад строк користування кредитом, адже після спливу строку надання кредиту припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором та інші платежі за цим договором. З огляду на зміст та тлумачення кредитного договору, нарахування заборгованості за процентами поза 10 денним строком кредитування здійснювалась, як міра відповідальності за порушення певних умов кредитного договору. Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Відступлення прав вимоги за договорами факторингу до укладення договору кредиту свідчить про недоведеність переходу права вимоги доп. На момент укладення договорів факторингу боргові зобов`язання за кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новим кредиторам на час укладення договорів факторингу. Наявні у справі реєстри прав вимог, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, оскільки належними доказами, крім реєстрів, є докази на підтвердження оплати за договором факторингу. Таким чином, відсутність доказів оплати та належним чином засвідчених витягів з оригінальних Реєстрів боржників за договорами факторингу вчергове свідчить про недоведення передачі права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС». Щодо витрат на професійну правничу (правову) допомогу позивача в сумі 7000 грн., то з огляду на малозначність справи та складність написання позову, дані витрати є значно завищеними та не відповідають критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.

06.04.2026 представник позивача Сахарова О.І. подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що заперечення представника відповідачки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав. Правила надання кредитних коштів знаходяться у відкритому доступі на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредитодавець не порушив прав позичальника, адже останній мав можливість необмежену кількість разів ознайомлюватись з цими умовами самостійно. При укладенні договору позичальник також висловлює згоду на приєднання до умов правил надання кредитних коштів. Підписуючи цей договір, позичальник підтверджує свою згоду з умовами Правил, зокрема, визнає, що він не відмовився від них та не розриває договір. Правила та Паспорт споживчого кредиту є невід`ємною частиною кредитного договору, проте, всі істотні умови кредитування погоджені самим договором № 432964660 від 18.07.2021 року. Щодо перерахування кредитних коштів, то відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов`язання та платіжними дорученнями ініціювало переказ коштів у загальній сумі 22000 грн на картковий рахунок відповідачки, на підтвердження чого позивачем надано платіжні доручення з відміткою товариства. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою та не надає фінансових платіжних послуг, а отже, не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів (банківських платіжних доручень). Товариство в межах виконання умов укладеного договору ініціював платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого їх зарахування на рахунок отримувача. Щодо розрахунків заборгованості, то ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» не є банківськими фінансовими установами, а в межах виконання умов укладеного договору здійснюють розрахунки заборгованості, де чітко відображено нарахування відсотків, погашення заборгованості, залишок суми боргу. Дані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються, зокрема, містять таблиці з даними та обчисленнями, з яких можна зрозуміти яким чином отримано результат. Отже, розрахунки заборгованості, надані попередніми кредиторами й позивачем в сукупності з платіжними дорученнями про перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі. Щодо нарахування відсотків за кредитним договором, то виходячи з умов кредитного договору, нараховані відповідачці проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення відповідачкою строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з нього в повному обсязі. Крім того, звертає увагу, що відповідачка здійснювала часткові платежі на виконання умов кредитного договору, що свідчить про усвідомлення факту існування зазначеного договору та визнання зобов`язань за ним. Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, то 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, в подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021 року, №31 від 31.12.2022 року, №32 від 31.12.2023 року - якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року. Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Тобто, наданий позивачем Реєстр було підписано вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою та містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент. Враховуючи наведене, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин із ОСОБА_1 18.07.2021 року, не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, то позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

08.04.2026 року представник відповідача адвокат Тальчук П.І. подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначила, що на момент укладення договору строк дисконтного періоду користування кредитом складає 10 днів від дати отримання позичальником першого траншу та зміни у зазначений пункт договору не вносились, строк дисконтного періоду залишається незмінним - 10 днів. Строк кредитування закінчився 28.07.2021 року, а у матеріалах справи відсутні докази продовження строку кредитування (дисконтного періоду) шляхом здійснення позичальником оплати протягом дисконтного періоду всіх процентів фактично нарахованих за користування кредитом. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, позовна заява містить лише посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України, а з розрахунків заборгованості, доданих до позовної заяви чітко вбачається нарахування відсотків саме за користування кредитом.

13.04.2026 представник позивача ОСОБА_2 подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, зокрема, що сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 839,50 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. У позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст. 1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України). Крім того, позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» Рябова Є.І. позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Котелевський К.В. позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» не визнав з підстав, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що 18.07.2021 року відповідачка ОСОБА_1 заповнила заявку на отримання грошових коштів в кредит, згідно якої надала про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та вказала номер картки НОМЕР_1 .

18.07.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 432964660, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн 00 коп, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до днього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допмога».

Відповідно до п. 1.2 договору, сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

Відповідно до п. 1.3 договору, кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 3000 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 28.07.2021 року.

Відповідно до п. 1.4, 1.5 договору, позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору, може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається достроково припиненим шляхом його повного виконання. Другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим договором. Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії договору.

Відповідно до пунктів 1.9, 1.9.1, 1.9.2, 1.9.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 375,95% річних, що становить 1,03% від суми кредиту за кожний день користування ним.

За умови продовження строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.8 договору з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 375,20% річних, що становить 1,03% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються, застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що складають 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

За змістом пункту 1.12.2 договору з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щодення сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 2.2.2.1 договору, позичальник зобов`язаний, зокрема, здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок кредитодавця, що вказаний в реквізитах договору, у строки передбачені договором.

Відповідно до п. 14.1 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.uaта які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.4 договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до п. 4.13 договору, позичальник підтверджує, що отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка необхідна для отримання споживчого кредиту, включаючи інформацію, що наведена в Паспорті споживчого кредиту та Правилах та інформація надана Кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Також, 18.07.2021 року відповідачкою було підписано паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору № 432964660 від 18.07.2021 року.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на веб-сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заповнила заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, в якій зазначила свої персональні дані: прізвище, ім`я, по батькові, ідентифікаційний номер, рік народження, паспортні дані, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти, номер банківського рахунку для перерахування коштів, обрала для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів і бажаний строк кредитування, та пропонувала, на власний розсуд, вказати логін і пароль (унікальний алфавітно-числовий набір символів) для входу в Особистий Кабінет. Після чого, у разі погодження заявки на кредит (прийняття товариством рішення надати позичальнику кошти в кредит, на обраних ним умовах), відповідачка запрошується для переходу на сторінку для ознайомлення з офертою, яка містить у собі істотні умови договору, який підписується відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим, що підтверджується наданим товариством порядком та алгоритмом дій споживача щодо укладення кредитного договору.

З довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що клієнта ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 432964660 від 18.07.2021 року, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор MNV4АS56 та номер телефону НОМЕР_2 ) та здійснено акцепт договору.

Також, з вказаної довідки вбачається, що одноразовий персональний ідентифікатор - MNV4АS56 направлено відповідачці 18.07.2021 о 20:07:46 на номер мобільного телефону вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 , та введено відповідачкою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - 18.07.2021 о 20:08:21, що підтверджується відомостями у кредитному договорі та в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб відносно відповідачки, як і незаконності заволодінням її персональними даними.

Тому, підписання кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року (електронним підписом одноразовим ідентифікатором) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору кредитної лінії № 432964660 від 18.07.2021 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним.

Таким чином, договір кредитної лінії № 432964660 від 18.07.2021 року, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 18.07.2021 року між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 ЦПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

У даному випадку, позивачем подано до суду електронну копію договору кредитної лінії № 432964660 від 18.07.2021 року разом із позовною заявою, на який накладено кваліфікований електронний підпис.

При цьому, стороною відповідачки не заявлялося клопотання у порядку ст. 84 ЦПК України щодо витребування оригіналу вказаного договору, а у суду відсутні сумніви у добросовісному здійсненні позивачем процесуальних прав або виконанні обов`язку щодо доказів, тому суд критично оцінює доводи представника відповідача у відзиві на позов.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Представник відповідачки, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивач до позовної заяви додає Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в редакції від 13.05.2021 року, але матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи кредитний договір № 432964660 від 18.07.2021 року. Вказані Правила надання коштів у позику не можна вважати належним та допустимим доказом та частиною кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року, оскільки вони не містять підпису позичальника та такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Велика Палата, зазначила, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 06 лютого 2014 року, шляхом підписання заяви-анкети.

Однак, суд відхиляє доводи представника відповідача, про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається представник відповідача (№342/180/17) встановлені різні фактичні обставини.

У справі №342/180/17, на яку посилається представник відповідача, предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, а кредитний договір сторони уклали не в електронному, а в паперовому вигляді шляхом підписання заяви позичальника. Натомість уданій справі сторони уклали кредитний договір в електронній формі у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а нормативно-правове регулювання укладення такого договору є відмінним від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20).

Суд також враховує правові висновки викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, у якій зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та предмет спору.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Отже, правові висновки викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не є релевантними та не можуть бути застосовані у межах цієї справи, з огляду на встановлені фактичні обставини у даній справі та відсутності їх подібності.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач надав платіжні доручення, але вказані документи не є належними доказами для підтвердження факту надання кредитором і, відповідно, отримання відповідачкою грошових коштів на виконання умов кредитного договору № 432964660 від 18.07.2021 року, оскільки дані платіжні доручення не містять в собі інформації та доказів приналежності платіжної картки НОМЕР_1 саме відповідачці, а не іншій особі. Отже, жодних належних доказів, які підтверджують видачу кредитних коштів позичальнику (первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») за кредитним договором від кредитора до позовної заяви долучено не було.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.

Так, перерахування на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 22000 грн за кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року, підтверджується платіжними дорученнями: № 2bbf9f37-7c0a-4a0b-9cfe-44534a1e6dc2 від 18.07.2021 року, № a42eb2d9-5bbb-4857-bbe5-504b87ced73c від 18.07.2021 року, № 8712b2cc-8cac-4b36-f4e1-bd22365e0a22 від 18.07.2021 року, № 850e7795-9c7b-4558-a-5bf-8ede1a068340 від 19.07.2021 року та № 7fcfb3cd-20d0-4d8d-b7bd-744b85eed07b від 19.07.2021 року на суму 22000 грн та довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у яких вказано, що надавачем платіжних послуг було здійснено платіжні операції з переказу грошових коштів у загальному розмірі 22000 грн. на рахунок одержувача, а саме на картку відповідача НОМЕР_1 .

Вказані обставини підтверджується також випискою по картковому рахунку за період з 18.07.2021 року по 24.07.2021 року та інформацією, яка надана АТ КБ «ПриватБанк», на виконання вимог ухвали про витребування доказів та не спростовані відповідачкою належними та допустимими доказами, враховуючи, що вона не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало умови договору № 432964660 від 18.07.2021 року та перерахувало відповідачці кредитні кошти у загальному розмірі 22000 грн.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що договори факторингу між первісними кредиторами були укладені раніше, ніж сама поява кредитних правовідносин між відповідачкою і первісним кредитором, а тому позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Наявні у справі реєстри прав вимог, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, оскільки належними доказами, крім реєстрів, є докази на підтвердження оплати за договором факторингу.

Суд критично оцінює зазначене твердження представника відповідача виходячи з наступного.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, у якому сторони обумовили: клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1); фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній (пункт 2.2); фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.1); право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1.); договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін (пункт 8.4 договору).

У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01: від 28 листопада 2019 року №19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року; від 31 грудня 2020 року №26, якою викладено договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року; від 31 грудня 2021 року №27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року; від 31 грудня 2022 року №31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року; від 31 грудня 2023 року №32, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Пунктом 2.1 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Тобто предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) визначено, що під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Таким чином, договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 28.09.2021 року №153 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 50806,38 грн.

Таким чином, відступлення прав вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу саме 28.09.2021 року в межах часових рамок чинності договору факторингу.

Після чого ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу від 30.10.2023 року № 30/1023-01.

Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 30.10.2023 року № 1 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» факторингу від 30.10.2023 року № 30/1023-01 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 79647,81 грн.

Також ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» вчинено договір факторингу від 11.07.2025 року № 11/07/25-Е, за змістом витягу з реєстру боржників до якого від 14.07.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуто право вимоги до ОСОБА_1 на суму 79647,81 грн.

До матеріалів справи приєднано виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 18.07.2021 року № 432964660, за якою заборгованість за кредитом ОСОБА_1 складає 79647,81 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту в сумі 21999,70 грн. та заборгованість за процентами в сумі 57648,11 грн.

При цьому, заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачкою грошових коштів у загальному розмірі 22000 грн та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення, а тому суд дійшов висновку, що з останньої підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору № 432964660 від 18.07.2021 року в розмірі 21999,70 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 57648,81 грн, суд враховує наступне.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту відповідачка вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Згідно із ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Однак, вказані норми застосовуються щодо нарахування непропорційно великих сум штрафних санкцій за порушення виконання позичальником умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не до відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.

Тому, вимоги позивача про стягнення відсотків є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року та Паспортом споживчого кредиту до вказаного кредитного договору, які підписані відповідачкою, відтак, остання була обізнана з такими умовами договору перед його укладанням.

Представник відповідачки, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що після спливу строку надання кредиту припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором та інші платежі за цим договором. При вирішенні питання щодо розміру заборгованості, необхідно керуватись чітко обумовленими кредитним договором умовами, якими визначено, що строк кредитування складає 10 днів, адже доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Отже, після спливу строку надання кредиту, а саме з 28.07.2021 року, припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором та інших платежів за цим договором.

Суд враховує зазначені твердження, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України, передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором кредитної лінії № 432964660 від 18.07.2021 року вбачається, що заборгованість відповідачки становить 79647,81 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту в сумі 21999,70 грн. та заборгованість за процентами в сумі 57648,11 грн.

Як зазначено вище у рішенні, 18.07.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 432964660, п. 1.7 якого визначено, що кредитна лінія надається строком на 10 днів від дати отримання кредиту (дисконтний період), а саме до 28.07.2021 року.

Відповідно до п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Натомість, у матеріалах справи відсутні докази продовження строку договору (дисконтного періоду) після закінчення дисконтного періоду 28.07.2021 року, а саме встановлення позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду.

З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» процентів за користування кредитом з 29.07.2021 року по 24.11.2023 року, тобто поза межами строку кредитування.

Відповідно до розрахунку заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в період з 18.07.2021 року по 28.07.2021 року ОСОБА_1 нараховано проценти за користування кредитними коштами в сумі 2152,70 грн, які остання 28.07.2021 року сплатила, а тому позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 40956 від 24.03.2026 року, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 гривень, що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та адвокатським бюро «Соломко та партнери», копією додаткової угоди до нього № 25770929768 від 01.09.2025 року та копією акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, а тому суд дані витрати у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує з відповідачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 2668,86 грн.

Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13, рахунок: НОМЕР_4 в АТ «Універсал Банк», МФО 322001, - 21999 (двадцять одну тисячу дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 70 копійок заборгованості за кредитним договором № 432964660 від 18.07.2021 року, укладеним між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та 2668 (дві тисячі шістсот шістдесят вісім) гривень 86 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 21.10.2026 року.

Суддя: Т.П.Косович