Рішення № 140784573, 20.10.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 465/4112/26

пр.№ 2/464/2836/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2026 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.

секретаря судових засідань Лазар Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 33409,48 грн та понесених судових витрат.

Обґрунтовує позов тим, що 28.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір позики №969455489. Відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/46 від 29.07.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до останнього перейшли права грошової вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. Відповідно до договору факторингу № 29/1225-01 від 29.12.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем до останнього перейшли права грошової вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. Згідно з витягом з Реєстру боржників № 1 від 29.12.2025 до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 33409,48 грн, з яких: 9400 грн заборгованість за основним боргом, 18745,48 грн заборгованість за відсотками, 564 грн заборгованість по комісії, 4700 грн заборгованість за неустойкою. Однак, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, тому просить позов задовольнити, стягнути вказану суму боргу та судові витрати.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 04.05.2026 позовну заяву з додатками направлено до Сихівського районного суду м.Львова за підсудністю.

Справа надійшла до суду 02.06.2026, протоколом автоматизованого розподілу визначено суддю Горбань О.Ю.

Ухвалою від 04.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 12.06.2026, після усунення недоліків, прийнято позов до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом відповідача) та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

03.08.2026 від відповідача на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечила. Вказує на те, що не отримувала копій позовної заяви від позивача, який не довів факту укладення електронного кредитного договору саме в наданій редакції, не доведено погодження відповідачем усіх умов кредитування, фактичного перерахування коштів саме відповідачу. Вважає, що односторонній розрахунок позивача не доводить розміру боргу, проценти мають нараховуватись в межах строку кредиту, а пролонгація повинна бути доведена окремо. Процентна ставка також не може перевищувати законодавче обмеження. Також вважає, що комісії та додаткові платежі повинні бути виключені, в тому числі пеня, штрафи, які не стягуються в період воєнного сатану. Окрім цього, вважає, що позивачем не доведено безперервного переходу права вимоги до інших факторів. Просить в позові відмовити в повному обсязі.

05.08.2026 від представника позивача Старинець М.О. на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Навела обставини, за яких відповідачем укладено кредитний договір та отримано кредитні кошти в межах строку кредитування та на умовах, зазначених у електронному договорі, з якими відповідач погодилася, просить позов задовольнити. Також подала клопотання про витребування доказів з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а саме інформацію про оформлення кредиту з відповідачем та отримання нею кредитних коштів.

Представник позивача Старинець М.О. в судове засідання не викликалася, в позовній заяві та відповіді на відзив просить розглядати справу за її відсутності, позов підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, правом на подання відзиву на позовну заяву скористалася, просить у такому позовні вимоги залишити без задоволення, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Установлено, що 28.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір позики №969455489.

Договір укладений сторонами електронній формі у відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну документами (заявка на отримання кредиту, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), підтвердження укладення кредитного договору). Такі документи підписані відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора, який наданий відповідачу.

Фінансова установа свої зобов`язання за договором виконала в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/46 від 29.07.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до останнього перейшли права грошової вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. Відповідно до договору факторингу № 29/1225-01 від 29.12.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем до останнього перейшли права грошової вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. Згідно з витягом з Реєстру боржників № 1 від 29.12.2025 до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 33409,48 грн, з яких: 9400 грн заборгованість за основним боргом, 18745,48 грн заборгованість за відсотками, 564 грн заборгованість по комісії, 4700 грн заборгованість за неустойкою.

З моменту отримання права вимоги до відповідача з 29.12.2025 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Норми ч.5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII (зі змінами) передбачають, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

На підтвердження існування договірних відносин між ОСОБА_1 (як позичальником) та первісним кредитором у справі надані заявка на отримання кредиту, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), підтвердження укладення кредитного договору. Вказані документи підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Як убачається з матеріалів справи, витребуваної інформації судом у первісного кредитора, перерахування коштів у сумі, визначеній умовами кредитного договору, кредитором здійснювалось на реквізити банківської картки, яка зазначена у довідці первісного кредитора на отримання кредиту, лише після схвалення заявки кредитором укладено договір від 28.05.2025. У вказаній довідці також зазначено анкетні дані відповідача, які надані самим відповідачем. Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.

Отже, суд вважає доведеним той факт, що між ОСОБА_1 та первісним кредитором виникли зобов`язання із договору кредиту, відповідач отримала кошти в розмірі 9400 грн, однак свої зобов`язання щодо повернення коштів за цим договором не виконала.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Оскільки між сторонами існують договірні правовідносини щодо отримання кредиту, позичальником не виконані зобов`язання перед кредитодавцем, кошти, отримані в кредит, в обумовлений строк відповідачем добровільно не повернуті, кредитор має право на отримання від позичальника ОСОБА_1 простроченої заборгованості за кредитом.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 , позивач, крім заборгованості за кредитом, просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Водночас згідно зі ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Зобов`язання в цивільному праві має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності, справедливості (ч.3 ст. 509 ЦК України). Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII (зі змінами) визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит (ч.1 ст. 3 згаданого Закону). Згідно з п.11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір, отримала саме споживчий кредит. Для визначення розміру відсотків, що підлягають сплаті позичальником за користування наданим йому кредитом, у договорі застосовані поняття «базова процентна ставка у розмірі 0,98% за 1 день користування кредитом та дисконтна процентна ставка в розмірі 0,10 відсотків, які нараховувались в межах строку кредиту до 27.06.2025, а кінцева дата повернення кредиту - 27.06.2030. Пролонгація в договорі не передбачена.

Вказані процентні ставки узгоджуються із нормами Закону України «Про споживче кредитування», тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача у частині стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом в розмірі 18745,48 грн також підлягають задоволенню.

Будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов`язань, суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено розмір нарахованої заборгованості по тілу кредиту та процентами за користування кредитом, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Судом не приймаються доводи відповідача про не доведення факту укладення електронного кредитного договору саме в наданій редакції, погодження відповідачем усіх умов кредитування, фактичного перерахування коштів саме відповідачу, розміру боргу, процентів, які на думку відповідача нараховувались поза межами строку кредиту з пролонгацією, безперервного переходу права вимоги до інших факторів та ін., оскільки в матеріалах справи міститься належні та допустимі докази укладення кредитного договору між сторонами, надання позивачем та отримання відповідачем кредитних коштів, а також порушення відповідачем кредитних зобов`язань.

Разом з тим суд зауважує, що розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений умовами договору, відповідач погодилася на такі умови, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати будь яку фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 33409,48 грн, з яких: 9400 грн заборгованість за основним боргом, 18745,48 грн заборгованість за відсотками.

З огляду на те, що відповідачем не надано інших розрахунків заборгованостей чи відомостей про відсутність таких, суд, ухвалюючи рішення у справі, приймає вказані розрахунки позивача щодо нарахування заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом як належні та допустимі докази.

Крім цього, позивач просить стягнути на його користь з відповідача за договором №969455489 від 28.05.2025 неустойку в розмірі 4700 грн та комісію в розмірі 564 грн.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо неправомірності нарахування неустойки та комісії, і переконаний, що такі задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

З позовних вимог позивача випливає, що слід застосувати спеціальну норму права, якою є Закон України «Про споживче кредитування», п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону». Тобто неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, оскільки з цієї дати така заборона відсутня.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин слід дійти висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої неустойки в розмірі 4700 грн.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Дії по «оформленню кредиту» є діями, які кредитодавець здійснює на власну користь (ведення кредитної справи, оформлення договору, облік заборгованості споживача тощо). В свою чергу, наявність Кредитного договору та процесу кредитування передбачає і дії, які споживач (позичальник) здійснює на користь кредитодавця (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє кредитодавець або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оформлення та обслуговування кредиту є супутніми послугами. Відтак, умови Кредитного договору, якими передбачена винагорода «за оформлення, надання, обслуговування кредиту та ін.», є нікчемними згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини другої статті 215 ЦК України.

Позивачем у поданій ним до суду позовній заяві також не обґрунтовано законності вимоги про стягнення комісії, а тому нарахована позивачем комісія в розмірі 564 грн за вказаним вище договором задоволенню також не підлягає.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушила умови кредитного договору, у добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості за такими, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 28145,48 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9400 грн, заборгованості по відсотках в розмірі 18745,48 грн. У задоволенні вимог про стягнення неустойки в розмірі 4700 грн та комісії в розмірі 564 грн слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141, 142 ЦПК України, задовольняючи позовні вимоги частково (84,2%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2242,91 грн.

На підставі ст.ст.525, 526, 527, 530, 610, 634, 639, 1048, 1054 ЦК України, керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №969455489 від 28.05.2025 в розмірі 28145 (двадцять вісім тисяч сто сорок п`ять) грн 48 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9400 грн та заборгованості по відсотках в розмірі 18745,48 грн; судові витрати в розмірі 2242 грн 91 коп.

В позовних вимогах про стягнення комісії та неустойки відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Лісова, 2, ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення суду виготовлено та підписано 20.10.2026.

Суддя Олена ГОРБАНЬ