Рішення № 140783408, 20.10.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7537/26

Провадження № 2/204/4587/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

21 червня 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому прохає стягнути із неї заборгованість за кредитним договором № 1570-7819 від 01 липня 2025 року у сумі 19318 гривень 50 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 гривень 30 копійок, заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК у сумі 8908 гривень 20 копійок, заборгованості по комісії у сумі 135 гривень (а. с. 1-10).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 01 липня 2025 року між ТОВ УКР КРЕДИТ ФІНАНС та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1570-7819. Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А9481, для підписання Кредитного договору №1570-7819 від 01 липня 2025 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 3000 гривень; строк кредитування 365 днів; базовий період* 30 днів; комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту; знижена % ставка 1,00 % в день; стандартна % ставка 1,00 % в день та 0.74% в день. Додатковими угодами № 1 - № 20 до Договору про відкриття кредитної лінії №1570-7819 від 01 липня 2025 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит, а саме 17 липня 2025 року на суму 4500 гривень; 23 липня 2025 року на суму 2000 гривень; 25 липня 2025 року на суму 2500 гривень; 01 серпня 2025 року на суму 2500 гривень; 05 серпня 2025 року на суму 2000 гривень; 18 серпня 2025 року на суму 1400 гривень; 31 серпня 2025 року на суму 3900 гривень; 01 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 02 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 03 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 04 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 05 вересня 2025 року на суму 1500 гривень; 06 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 07 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 08 вересня 2025 року на суму 4500 гривень; 11 вересня 2025 року на суму 4500 гривень; 12 вересня 2025 року на суму 1500 гривень; 01 жовтня 2025 року на суму 4500 гривень; 31 жовтня 2025 року на суму 900 гривень; 28 листопада 2025 року на суму 900 гривень. Умовами Кредитного договору, укладеного між сторонами передбачено, що тип процентної ставки за користуванням Кредитом фіксована та процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Позивач (через партнера ТОВ «ФК «Контрактовий день» з яким укладено договір № 02/06/2020 про надання послуг з приймання та переказу коштів від 10 червня 2020 року) видав відповідачці кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за Договором своєчасно та в повному обсязі. Станом на 10 квітня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить 19318 гривень 50 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 гривень 30 копійок, заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК у сумі 8908 гривень 20 копійок, заборгованості по комісії у сумі 135 гривень, разом із судовими витратами по справі у сумі 2662 гривні 40 копійок.

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 215), копія якої надіслана учасникам справи супровідним листом від 26 червня 2026 року (а. с. 216).

12 липня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачки (а. с. 220-221 та на звороті), в якому вона прохає відмовити у задоволенні позовної заяви.

В обґрунтування відзиву відповідачка вказала, що вважає заявлені вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що підлягають відхиленню повністю або частково. Зазначає, що розрахунок, складений позивачем, не є беззаперечним доказом існування боргу саме у заявленому розмірі. Матеріали позову не містять належних доказів, які беззаперечно підтверджують: фактичне отримання нею кожної суми кредиту; дату кожного перерахування; рух коштів; правильність нарахування процентів; правильність визначення строків прострочення; правильність застосування умов договору. Крім того, позивач не довів факт укладення кожної додаткової угоди, використання саме позивачкою одноразового ідентифікатора, підтвердження саме позивачки волевиявлення, а також фактичне отримання коштів за кожною додатковою угодою. Пояснює, що у період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Прохає відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині, що не підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 липня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1570-7819 на суму 3000 гривень, строком на 365 календарних днів зі сплатою відсотків, комісія за видачу кредиту - 15 % від суми кредиту, базовий період 30 календарних днів, дата поверненням кредиту 30 червня 2026 року (а. с. 14-24 та на звороті).

Відповідно до умов вищевказаного договору, знижена процентна ставка становить 1.00 % за кожен день користування кредитом, стандартна процентна ставка становить 1.00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору, та 0.74% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Згідно із п. 3.1. даного договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Так, судом встановлено, що відповідачкою 01 липня 2025 року було підписано Кредитний договір № 1570-7819 одноразовим ідентифікатором А9481, разом із Правилами відкриття кредитної лінії та Графіком платежів.

Довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 15 квітня 2026 року підтверджується, що на картку відповідачки 01 липня 2025 року № НОМЕР_1 було здійснено перерахування коштів у сумі 3000 гривень за кредитним договором №1570-7819 від 01 липня 2025 року (а. с. 97).

Крім того, Додатковими угодами № 1 - № 20 до Договору про відкриття кредитної лінії №1570-7819 від 01 липня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 домовились про надання додаткових коштів у кредит, а саме додатковими угодами: 17 липня 2025 року на суму 4500 гривень; 23 липня 2025 року на суму 2000 гривень; 25 липня 2025 року на суму 2500 гривень; 01 серпня 2025 року на суму 2500 гривень; 05 серпня 2025 року на суму 2000 гривень; 18 серпня 2025 року на суму 1400 гривень; 31 серпня 2025 року на суму 3900 гривень; 01 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 02 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 03 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 04 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 05 вересня 2025 року на суму 1500 гривень; 06 вересня 2025 року на суму 2000 гривень; 07 вересня 2025 року на суму 2500 гривень; 08 вересня 2025 року на суму 4500 гривень; 11 вересня 2025 року на суму 4500 гривень; 12 вересня 2025 року на суму 1500 гривень; 01 жовтня 2025 року на суму 4500 гривень; 31 жовтня 2025 року на суму 900 гривень; 28 листопада 2025 року на суму 900 гривень (а. с. 108 на звороті-187 та на звороті).

Відповідно до останньої додаткової угоди від 28 листопада 2025 року, строк кредитування продовжено до 365 днів з дати укладення цієї додаткової угоди, з урахуванням цього строк кредитування за договором становить 515 днів (остання дата платежу 27 листопада 2026 року).

Довідками ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» (а. с. 97 на звороті -107) підтверджується, що на картки відповідачки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (що вказані у реквізитах позичальника у додаткових угодах) було здійснено перерахування коштів передбачені угодами, що в загальному розмірі становить 50600 гривень.

Про підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачці, позивачем також надано довідку ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а. с. 188 та на звороті), на загальну суму 53600 гривень.

Згідно із розрахунком заборгованості позивача за договором №1570-7819 від 01 липня 2025 року, станом на 10 квітня 2026 року, за відповідачкою рахується заборгованість у сумі 19318 гривень 50 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень, залишку відсотків у сумі 5865 гривень 30 копійок, залишку відсотків за ст. 625 ЦК у сумі 8908 гривень 20 копійок, залишку комісії у сумі 135 гривень (а. с. 189-192 та на звороті).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до вимог ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Як убачається зі змісту кредитного договору № 1570-7819 від 01 липня 2025 року сторони узгодили те, що даний договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», а його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора, який надсилається смс-повідомленням або шляхом здійснення дзвінка на номер телефону, який був наданий позичальником.

В даному випадку, кредитний договір підписаний шляхом введення одноразового ідентифікатора, як і додаткові угоди до нього, правила відкриття кредитної лінії та графіки платежів.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачкою належним чином не спростовано того, що вказаний кредитний договір та додаткові угоди до нього нею були підписані в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже остання погодилася зі всіма умовами та правилами даного договору, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, комісією, відсотками за користування кредитними коштами.

У відзиві на позовну заяву відповідачка прохала витребувати у позивача докази, однак суд відхиляє вказане клопотання, оскільки прохальна частина відзиву, разом із вимогами, містить вимогу про витребування доказів, проте нормами цивільного законодавства передбачено, що у прохальній частині викладаються вимоги щодо позовної заяви та виключно надається право заявити клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, якщо такий розгляд допускається, викладення інших клопотань та заяв у прохальній частині позову не передбачено.

Разом з цим, відповідачкою не надано доказів вжиття заходів для отримання зазначених доказів та (або) причини неможливості самостійного їх отримання.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до принципу змагальності сторін та загальних правил розподілу тягаря доказування, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на позовну заяву відповідачка не заперечувала сам факт укладання нею договору, та додаткових угод до нього, а також факт отримання кредитних коштів у позивача.

Відповідачка обмежилася лише процесуальним запереченням обставин справи та перекладенням усього тягаря доказування виключно на позивача, не надавши при цьому жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. При цьому відповідачка не була позбавлена можливості самостійно подати належні докази на спростування вказаних обставин (зокрема відомості про належність номера телефону іншій особі чи витяг про відсутність рахунку), однак вказаним процесуальним правом не скористалася.

Зокрема, відповідачкою не подано доказів того, що номер мобільного телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, та електронна пошта, їй не належить, як і не надано доказів того, що банківські картки (рахунки), зазначені при оформленні кредиту, не перебували у її користуванні. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення відповідачки до правоохоронних органів щодо можливого неправомірного використання її персональних даних, номера телефону чи банківських реквізитів третіми особами, що також могло слугувати для спростовання доводів позивача щодо укладення кредитного договору.

Водночас, відповідачкою також не надано суду виписки по банківським рахункам, яка могла б підтвердити відсутність перерахування кредитних коштів на її рахунки.

Разом з цим, відповідачкою не надано контррозрахунку заборгованості, не зазначено власного розрахунку процентів чи суми фактично отриманих та повернутих коштів, а наведені у відзиві заперечення мають загальний характер та не підтверджені належними доказами.

Саме лише посилання сторони на недоведеність обставин, на які посилається позивач, без подання доказів на підтвердження власних заперечень, не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин чи невиконання позивачем обов`язку доказування.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого строку кредитним договором, на підтвердження чого позивачем було надано відповідні довідки товариства про здійснення операції перерахування коштів, із зазначенням № транзакції, дати перерахування, рахунку отримувача, номеру договору та суми, яка перераховується.

Відповідачка скористалася наданим кредитом, проте зобов`язання належним чином за договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість, що також підтверджується розрахунком заборгованості позивача.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відповідний розрахунок заборгованості, з якого убачається, що після укладення договору ОСОБА_1 користувалася наданими банком кредитними коштами, та здійснювала погашення за вказаним кредитним договором на загальну суму 62576 гривень 48 копійок, проте допустила систематичне прострочення погашення заборгованості по кредиту, отже заборгованість винесена на прострочку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином судом встановлено, що відповідачкою було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит.

Судом встановлено, що відповідачка в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернула, що підтверджується розрахунком заборгованості, згідно з яким станом на 10 квітня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить грошову суму у розмірі 19318 гривень 50 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 гривень 30 копійок, заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК у сумі 8908 гривень 20 копійок, заборгованості по комісії у сумі 135 гривень.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1570-7819 від 01 липня 2025 року у розмірі 10275 гривень 30 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень та заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 гривень 30 копійок, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31) вказала на те, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у своїй постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

З огляду на викладене, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови кредитного договору та додаткових угод до кредитного договору № 1570-7819 від 01 липня 2025 року про встановлення комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги позивача про стягнення комісії за цим договором у сумі 135 гривень за надання кредиту, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 розтлумачила термін «користування чужими коштами, який може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

Водночас, суд зазначає, що наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством, зокрема приписами ст. 625 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Натомість, як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а. с. 189-192 та на звороті), він по-перше, не містить детального обрахунку сум визначених ст. 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3 % річних).

По-друге, з нього убачається, що позивачем у період з 30 грудня 2025 року по 09 квітня 2026 року включно, тобто у період правомірного користування відповідачкою чужими коштами (оскільки кредит надано 01 липня 2025 року, додатковими угодами з 17 липня 2025 року до 28 листопада 2025 року, відповідно до графіку платежів (а. с. 187) строком до 27 листопада 2026 року) здійснювалося одночасне нарахування відповідачці відсотків у порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України, що відповідно до вимог постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 у справі № 912/1120/16, є неправомірним.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, у період правомірного користування чужими коштами, зокрема з 30 грудня 2025 року по 09 квітня 2026 року включно у сумі 8908 гривень 20 копійок, не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1570-7819 від 01 липня 2025 року в сумі 10275 гривень 30 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 4410 гривень та заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 гривень 30 копійок.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1416 гривень 10 копійок, виходячи із розрахунку 2662,4*(10275,3/19318,5).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407; ЄДРПОУ 38548598) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1570-7819 від 01 липня 2025 року в сумі 10275 (десять тисяч двісті сімдесят п`ять) гривень 30 (тридцять) копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 4410 (чотири тисячі чотириста десять) гривень та заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5865 (п`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) гривень 30 (тридцять) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1416 (одна тисяча чотириста шістнадцять) гривень 10 (десять) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна