Рішення № 140782422, 21.10.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1641/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Бельзецька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокаль в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд та просить стягнути з відповідача заборгованість із виплати заробітної плати, недоплачену частину вихідної допомоги, розрахункові виплати та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує наступним.

ОСОБА_1 , був працевлаштованим у ПАТ «Шахта«Надія» на посаді підземного помічника начальника по провітрюванню та газованому контролю, з повним робочим днем під землею. 28.02.2026р., позивач звільнений з роботи за станом здоров`я, відповідно до наказу від 27.02.2026 року. На час звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку належних йому сум заробітної плати та інших виплат. Розрахунку з позивачем не проведено до моменту звернення до суду.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28.04.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

На стадії підготовчого засідання позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог. Окрім того, подав заяву про розгляд справи без його присутності, вказав, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відповідач належним чином викликався до суду, однак в судове засідання не прибув та не повідомив причини неявки.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). Незалежно від причини звільнення, роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок і виплатити всі суми.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Згідно з копією трудової книжки встановлено, що відповідно до наказу ПАТ «Шахта «Надія» №30-к від 27.02.2026р., позивач звільнений з роботи за станом здоров`я.

Із довідки від 12.01.2026р., доданої до позовної заяви та виданої відповідачем позивачу встановлено, що заборгованість із виплати заробітної плати позивачу складає 154 952,96 грн. (жовтень 2020р. 15 100,34грн., листопад 2020р. 8 671,92грн., грудень 2020р. 4 836,16грн.) та 126 344,54 грн. (січень 2025р.-5 103,54, квітень 2025р.- 15061,71, травень 2025р.-26090,30, червень 2025р.-26 235,53, липень 2025р.- 26 682,62, вересень 2025р.- 9 124,81, жовтень 2025р.- 7 413,98, листопад 2025р.- 1 011,82, грудень 2025р.- 9 620,23).

Ухвалою від 28 квітня 2026 року, за клопотанням позивача, судом витребовувалась інформація у відповідача про усі нараховані виплати за 2020 рік та за період роботи з 2025 року по 2026 рік, а також табелі обліку робочого часу за липень-серпень 2025 року щодо ОСОБА_1 , однак такі відомості суду відповідач не надав.

Позивач в свою чергу подав до суду копію довідки про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виготовлену відповідно до Постанови КМУ №439, в якій вказані його доходи по місцю праці за період з січня 2025 по січень 2026 року.

Проте, 12.10.2026 року від ПрАТ «Шахта «Надія» до суду надійшла довідка про наявну заборгованість і відповідно до неї, станом на 12.10.2026 року позивачу виплачено всю заробітну плату за 2025 рік та залишилась заборгованість лише за 2020 рік, зокрема за жовтень 2020р. 15 100,34 грн., листопад 2020р. 8 671,92 грн., грудень 2020р. 4 836,16 грн. Крім того, суду надано інформацію про середньоденну заробітну плату позивача, розраховану згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, що складає 711 грн. 11 коп.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 11.12.2025 року.

Відповідно до наказу позивача звільнено з 28.02.2026 року і суду разом з позовною заявою надано розрахунковий листок за лютий 2026 року, у якому наявна інформація про розмір сум, які нараховані та виплачені позивачу при звільненні, отже строк на звернення до суду щодо стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні не пропущено, оскільки на момент його звернення до суду не пройшло більше трьох місяців.

Перевірка дотримання вимог щодо строків звернення до суду здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку на відміну від застосування позовної давності, що також узгоджується з постановою Верховного Суду від 16.09.2026 року у справі 373/1381/25.

Суд також враховує, що кожен епізод оплати в межах тієї частини зобов`язання якої він стосується є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Тобто в даній ситуації особа має право на стягнення заробітної плати, середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та вихідної допомоги.

Як встановлено в ході розгляду справи, заборгованість із виплати заробітної плати позивачу відповідачем станом на дату звільнення працівника та звернення до суду не було виплачено, а тому вимога про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати є підставною та підлягає до задоволення.

Разом з тим, станом на дату розгляду справи в суді відповідачем погашено заборгованість за період протягом всього 2025 року, а отже слід стягнути лише невиплачену частину, зокрема заборгованість за жовтень 2020р. 15 100,34 грн., листопад 2020р. 8 671,92 грн., грудень 2020р. 4 836,16 грн.

В свою чергу вихідна допомога є виплатою, яка пов`язана лише з фактом звільнення працівника, її розмір залежить від підстави звільнення працівника та не пов`язаний з кількістю і якістю праці. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

При звільненні працівника за певних підстав законодавство гарантує йому виплату вихідної допомоги, її розмір повинен становити не менше середнього місячного заробітку, що передбачено приписами ст.44 КЗпП України. Оскільки позивач звільнений з роботи відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України, а тому він має право на вихідну допомогу у розмірі одного середнього місячного заробітку.

Відповідно до позовної заяви, йому виплачено вихідну допомогу в розмірі посадового окладу.

Механізм обчислення середньомісячної заробітної плати для визначення вихідної допомоги закріплений у Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, а саме обчислюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин у розрахунковому періоді (пункт 8 розділу 4 вказаного Порядку). При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна зарплата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана виплата згідно з графіком підприємства.

В разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

В свою чергу, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком підприємства. Для визначення середньоденної зарплати необхідно суму заробітку за розрахунковий період поділити на кількість робочих днів, фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді.

Разом з тим, вказаним Порядком передбачені види виплат, які не беруться до уваги, зокрема одноразові премії (до професійних свят і так далі), та виплати за час, протягом якого за працівником зберігалась середня зарплата (відпускні, за період відрядження), а також виплати нараховані у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Якщо протягом останніх двох місяців працівник перебував у трудових відносинах з роботодавцем, але не працював (немає фактично відпрацьованих днів), то середню зарплату обчислюємо виходячи з виплат за попередні два календарні місяці роботи. Якщо ж працівник не працював жодного дня протягом 4 місяців то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме: якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного окладу). Якщо оклад є меншим за мінімальну заробітну плату, то середня рахується з мінімальної зарплати на момент розрахунку.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

В даному випадку (звільнення за п.2 ст.40 КЗпП) розмір виплати вихідної допомоги має бути не меншим ніж середній місячний заробіток, відповідно до приписів ст.44 КЗпП України. Крім того, як встановлено з позовної заяви позивача, останніми відпрацьованими місяцями були липень та серпень 2025 року, а отже протягом останніх чотирьох місяців перед звільненням (тобто в його розрахунковому періоді) у нього відсутні відпрацьовані дні, а тому розмір вихідної має визначатись відповідно до 3-5 абзаців пункту 4 цього Порядку.

Вказане також узгоджується з Постановою ВС у справі 760/9123/24 від , та Постановами у справах 541/3201/22 від 26.11.2025 року, 640/25187/29 від 24.10.2024 року, 756/9295/22 від 05.02.2025 року, 507/1435/22 від 27.03.2024 року.

Як встановлено з довідки від 12.10.2026 року, середньоденну заробітну плату визначали керуючись вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 та оскільки особа не працювала в період, який обирався для розрахунку, а тому суму виплати визначено в розмірі посадового окладу.

Для перерахунку позивач надав суду копії розрахункових листків за липень та серпень 2025 року та на їхній основі просив суд здійснити перерахунок одноразової допомоги. Проте суд не може враховувати дані розрахункові листки, оскільки позивач був звільненим в лютому, а отже липень та серпень не є тими календарними місяцями, які передують звільненню, відповідно до механізму розрахунку, передбаченого вказаним вище Порядком 100 (абзац 4,5 пункту 2 Порядку).

Разом з тим, у розрахунковому листку за лютий 2026 року та в зазначених вище листках за липень і серпень 2025 року, вказано розмір посадового окладу позивача, який в свою чергу складає 16000 грн., і саме цю суму вказано в графі «Вихідна допомога» даного листка за лютий. Оскільки зазначену суму при звільненні виплачено роботодавцем, що підтверджується позовною заявою та матеріали справи не містять належних доказів, з якими можна достеменно спростувати вказаний розмір вихідної допомоги, то в такій позовній вимозі слід відмовити.

Разом з тим суд критично розцінює заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити ЄСВ на суму вихідної допомоги, оскільки остання вказана пунктом 4 розділу 1 у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Постановою від 22 грудня 2010 року №1170, а також така виплата не належить до фонду оплати праці, а входить до інших виплат, п.3.8 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати №5, тому вона не є базою для нарахування ЄСВ.

ЄСВ це податкове зобов`язання роботодавця перед державою (Пенсійним фондом), а не виплата безпосередньо позивачу. Згідно з частиною 2 ст.9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» зі змінами та доповненнями обчислення ЄСВ здійснюється роботодавцями на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування або які підтверджують обчислення виплат (доходу), на які відповідно до вказаного Закону нараховується єдиний внесок.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення, відповідно до Постанови ВС від 07.10.2020 року у справі 523/14396/19.

Разом з тим, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2025 року у справі 990/317/23, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податку (обов`язкового платежу) і належної працівникові винагороди знаходяться в площині податкових, а не трудових відносин, а тому суд при вирішенні спору про стягнення заробітної плати не вирішує питання про належні до сплати податки.

Крім цього, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Однак, Законом України №2352-ІХ від 19.07.2022 року внесено зміни та передбачено, що період стягнення середнього заробітку не може перевищувати шість місяців.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП (із змінами), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вказане також резонується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі 306/2708/23. Порушення прав працівника відбулось саме в день звільнення, тому ці відносини повинні регулюватись нормою статті 117 КЗпП України, яка чинна на момент звільнення.

Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено, відповідно до Постанови Верховного Суду у справі №521/12004/23 від 08.05.2025 року.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто в даному випадку - передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до розділу ІІ цього Порядку, якщо протягом останніх двох місяців працівник перебував у трудових відносинах з роботодавцем, але не працював (немає фактично відпрацьованих днів), то середню зарплату обчислюємо виходячи з виплат за попередні два календарні місяці роботи. Якщо ж працівник не працював жодного дня протягом 4 місяців то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме: якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

При цьому, відповідно до п.5 розд. IV вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розд. IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц.

Відповідно до довідки про заробітну плату від 12.10.2026 року середньоденна заробітна плата позивача, розрахована відповідно до вимог Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року складає 711 грн. 11 коп., та за графіком підприємства у позивача п`ятиденний робочий тиждень, отже всього робочих днів за період 6 місяців після звільнення складає 131 день. Відповідно розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період складає: 711,11*131 = 93155грн. 41 коп.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст..ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того обставини справи, які за законом мають бути підтвердженими належними доказами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

З нормами ст..97 КЗпП України оплату праці працівників здійснюють першочергово. Усі інші платежі здійснюють після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

В Постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- причину тривалості затримки виплати;

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що особа змушена тривалий час боротись за свою заробітну плату, проте роботодавець протягом розгляду справи в суді поступово вживав заходів для погашення заборгованості, суд визнає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у розмірі 60 000 грн.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства, викладені обставини та досліджені докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з підстав, що наведені вище. При цьому суд враховує те, що відповідачем відзив на позов подано не було, жодні доводи позивача не спростовано, однак частково погашено заявлену заборгованість по заробітній платі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд бере до уваги наступне.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач є звільненим від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення заробітної плати.

Також, під час звернення до суду позивач вказав, що є батьком трьох дітей, двоє з яких мають інвалідність з народження та надав копії посвідчень № НОМЕР_1 та 33 і копії свідоцтв про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а отже, відповідно до приписів ст..8 ЗУ «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній в частині 1 цієї статті.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору за чотири позовні вимоги, а саме: 1331,20 грн. за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати, 1331,20 грн. щодо вимоги про стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги 1331,20 грн. та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по заробітній платі та вихідній допомозі - 1331,20 грн. Позовні вимоги судом задоволено у розмірі 75%.

Відповідно, із відповідача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 3993,60грн. судового збору. Оскільки позивач не сплачував судовий збір при поданні позову, бо звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір слід стягнути із відповідача в користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 28 608 (двадцять вісім тисяч шістсот вісім) грн. 42 коп. заборгованості із виплати заробітної плати за період з жовтня 2020 року по грудень 2020 року (28 608 грн.42 коп.) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохід держави 3993,60грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн. 60 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія» ЄДРПОУ 00178175, місце знаходження: с.Сілець, Шептицького району, Львівської області.

Головуючий: Л. Ю. Фарина