Рішення № 140782410, 21.10.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/2601/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю.

за участю секретаря: Бельзецької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокаль в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Волиньвугілля» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд та просить стягнути з відповідача заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 110818 грн. 80коп, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні сумі 96835 грн. 97коп. Свої вимоги мотивує наступним.

З 21.10.2025 року по 17.03.2026 року ОСОБА_1 , працював контролером на контрольно-пропускному пункті у Відокремленому підрозділі «Шахта «Бужанська» Державного підприємства «Волиньвугілля».

17.03.2026 позивач звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю. На час звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку належних йому сум заробітної плати в розмірі 110818 грн. 80коп., а саме за період з жовтня по грудень 2025 року та зі січня по березень 2026 року. Письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні він не отримував. Розрахунку з позивачем не проведено до даного часу.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03.07.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Позивач звернувся до суду з додатковими поясненнями, окрім того, подав заяву про розгляд справи без його присутності, вказав, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався, проте звернувся до суду з додатковими поясненнями, в яких повідомив, що позовні вимоги визнає частково, розгляд справи просив проводити без особистої присутності представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

З копії трудової книжки встановлено, що відповідно до наказу ВП «Шахта «Бужанська» №48-к позивач звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із невиконанням адміністрацією законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору 17 березня 2026 року з виплатою вихідної допомоги в тримісячного середнього заробітку.

В розпорядження суду надано копію довідки від 18.06.2026р. відповідно до якої заборгованість з виплати заробітної плати позивачу складає 110 818,80 грн., а саме: жовтень 2025 року - 9009,85 грн., листопад 2025 року 29274,84 грн., грудень 2025 року 32770,22 грн., січень 2026 року - 83,33 грн., березень 2026 року - 1079,90 грн., та вихідна допомога 35 319,99 грн., і лікарняні за рахунок підприємства - 3281,00 грн.

Окрім того, середньоденна заробітна плата (згідно з Порядком КМУ №100 від 08.02.1995 р.,) за два останні місяці, які передували звільненню складає - 728,09 грн.

Відповідно до ст..233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 11.12.2025 року.

Відповідно до наказу позивача звільнено з 17.03.2026 року, і як встановлено з позовної заяви та не спростовано відповідачем, письмове повідомлення у якому наявна інформація про розмір сум, які нараховані та виплачені позивачу при звільненні не видавалось окрім листа-відповіді від 19.06.2026 року на адвокатський запит, отже строк на звернення до суду щодо стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні не пропущено.

Перевірка дотримання вимог щодо строків звернення до суду здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку на відміну від застосування позовної давності, що також узгоджується з постановою Верховного Суду від 16.09.2026 року у справі 373/1381/25.

Суд також враховує, що кожен епізод оплати в межах тієї частини зобов`язання якої він стосується є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Тобто в даній ситуації особа має право на стягнення заробітної плати, середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та вихідної допомоги.

Як встановлено в ході розгляду справи, заборгованість із виплати заробітної плати позивачу відповідачем станом на дату звільнення працівника та звернення до суду не було виплачено, а тому вимога про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати є підставною та підлягає до задоволення в розмірі 75 499,14 грн.

В свою чергу вихідна допомога є виплатою, яка пов`язана лише з фактом звільнення працівника, її розмір залежить від підстави звільнення працівника та не пов`язаний з кількістю і якістю праці. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

При звільненні працівника за певних підстав законодавство гарантує йому виплату вихідної допомоги, її розмір повинен становити не менше середнього місячного заробітку, що передбачено приписами ст.44 КЗпП України. Оскільки позивач звільнений з роботи відповідно до п.3 ст.38 КЗпП України, а тому він має право на вихідну допомогу у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Механізм обчислення середньомісячної заробітної плати для визначення вихідної допомоги закріплений у Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, а саме обчислюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин у розрахунковому періоді (пункт 8 розділу 4 вказаного Порядку). При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна зарплата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана виплата згідно з графіком підприємства.

В разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

В свою чергу, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком підприємства. Для визначення середньоденної зарплати необхідно суму заробітку за розрахунковий період поділити на кількість робочих днів, фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді.

Разом з тим, вказаним Порядком передбачені види виплат, які не беруться до уваги, зокрема одноразові премії (до професійних свят і так далі), та виплати за час, протягом якого за працівником зберігалась середня зарплата (відпускні, за період відрядження), а також виплати нараховані у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Якщо протягом останніх двох місяців працівник перебував у трудових відносинах з роботодавцем, але не працював (немає фактично відпрацьованих днів), то середню зарплату обчислюємо виходячи з виплат за попередні два календарні місяці роботи. Якщо ж працівник не працював жодного дня протягом 4 місяців то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме: якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного окладу). Якщо оклад є меншим за мінімальну заробітну плату, то середня рахується з мінімальної зарплати на момент розрахунку.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

В даному випадку (звільнення за п.3 ст.38 КЗпП) сума виплати вихідної допомоги має бути у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, відповідно до приписів ст.44 КЗпП України.

Відповідно до довідки, наданої відповідачем позивачу, розмір вихідної допомоги складає 35 319,99 грн., та зазначена сума ніким не оспорюється, проте станом на дату розгляду в суду відсутня інформація добровільну виплату вихідної допомоги, а тому така вимога підлягає до задоволення.

Крім цього, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Однак, Законом України №2352-ІХ від 19.07.2022 року внесено зміни та передбачено, що період стягнення середнього заробітку не може перевищувати шість місяців.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП (із змінами), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вказане також резонується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі 306/2708/23. Порушення прав працівника відбулось саме в день звільнення, тому ці відносини повинні регулюватись нормою статті 117 КЗпП України, яка чинна на момент звільнення.

Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено, відповідно до Постанови Верховного Суду у справі №521/12004/23 від 08.05.2025 року.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, відповідно до п.5 розд. IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розд. IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц.

Відповідно до матеріалів справи (заяви представника позивача від 23.09.2026 року та довідки відповідача від 18.06.2026 року) розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2026 року по 18.09.2026 року слід рахувати за формулою 133 (робочих дні) * 728,09 (середньоденна заробітна плата)= 96 835,97 грн.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП (із змінами), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Разом з тим, представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру середнього заробітку, оскільки основна заборгованість майже подвоює розмір первісного грошового зобов`язання, а тому з огляду на необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів просить зменшити розмір середнього заробітку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

В Постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст..ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того обставини справи, які за законом мають бути підтвердженими належними доказами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

З нормами ст..97 КЗпП України оплату праці працівників здійснюють першочергово. Усі інші платежі здійснюють після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Враховуючи, що заробітну плату дійсно не виплачено вчасно, проте матеріали справи не містять доводів про умисну затримку належних звільненому працівникові сум роботодавцем, та з врахуванням загальної суми виплат, щодо яких виникло порушення, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та дії роботодавця в ході розгляду справи, суд визнає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у розмірі 80 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач є звільненим від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення заробітної плати, та сплатив судовий збір за іншою вимогою.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору за дві позовні вимоги, а саме 1331,20грн., про стягнення заборгованості із заробітної плати та в розмірі 1331,20грн. щодо вимоги про стягнення середнього заробітку.

Позовні вимоги судом задоволено у розмірі 91,89 %.

Відповідно, із відповідача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 2446,48 грн. судового збору. Оскільки позивач не сплачував судовий збір при поданні позову, бо звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір слід стягнути із відповідача в користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» в ОСОБА_1 110 818 (сто десять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 80 коп. заборгованості із виплати заробітної плати з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 80 (вісімдесят тисяч) грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» в дохід держави 2446,48 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят дві) грн. 66 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Волиньвугілля» ЄДРПОУ 32365965, місце знаходження: вул. Луцька, 1, м. Нововолинськ, Волинська область.

Головуючий: Л. Ю. Фарина