Рішення № 140780657, 13.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/863/26-Е

Провадження № 2/522/4922/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Домусчі Л. В.,

за участі секретаря судового засідання Мазовецької А.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одеський обласний академічний драматичний театр» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 22.01.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одеський обласний академічний драматичний театр» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 листопада 2024 року між ним та КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» було укладено контракт № 90/24, відповідно до пункту 1.1 якого контракт є строковим трудовим договором. Згідно з пунктом 7.1 контракту строк його дії встановлено з 01 листопада 2024 року до 31 грудня 2024 року. Надалі дію контракту було продовжено на період з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року. Наказом відповідача від 22 грудня 2025 року №122-к ОСОБА_1 звільнено з посади артиста драми другої категорії 31 грудня 2025 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, посилаючись на положення статті 39-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких у визначених законом випадках трудові відносини після закінчення строку трудового договору можуть вважатися продовженими на невизначений строк, а трудові договори, переукладені один чи декілька разів, за загальним правилом вважаються такими, що укладені на невизначений строк, крім передбачених законом винятків.

На думку позивача, з огляду на продовження строку дії контракту трудові відносини між сторонами фактично набули характеру безстрокових, у зв`язку із чим припинення трудових відносин на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є незаконним. Посилаючись на положення статей 21, 39-1, 235 Кодексу законів про працю України, статті 43 Конституції України та інші норми законодавства, позивач просить суд поновити його на попередній посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного позивач просить суд:

- Поновити ОСОБА_1 на посаді артиста драми другої категорії Комунального підприємства «Одеський обласний академічний драматичний театр» з 31 грудня 2025 року.

- Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Матеріали позову отримано суддею 23.01.2026 року.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

Недоліки позову були усунуті 06.02.2026 року та надано суду уточнену позовну заяву.

Заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву суддя отримала 09.02.2026 року.

Ухвалою суду від 25.02.2026 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.03.2026 року.

Також зазначеною ухвалою витребувано з КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» довідку про нараховану позивачу заробітну плату за два місяці, що передували його звільненню.

03.03.2026 року та 04.03.2026 року представник КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» - Шрамко О.В. через підсистему Електронний суд надала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У відзиві сторона відповідача посилалась на те, що Позивач був прийнятий на основну роботу на посаду артиста драми другої категорії 15 тарифного розряду за контрактом з 16 червня 2023 р. (наказ №50-к від 15.06.2023 р. підстава - особиста заява Романа ГЕРМАНИЧА) тобто Роман ГЕРМАНИЧ особисто погоджується на роботу за контрактом №40/23 від 15.06.2023 р. Термін дії контракту встановлено до 31.07.2023 р. та продовжено до 31.12.2023 р. далі до 31.12.2024 р., але у зв`язку зі змінами у штатному розкладі ОСОБА_2 було переведено з 15 тарифного розряду на 16 тарифний розряд, у зв`язку з чим, згідно Наказу №97-к від 01 листопада 2024 р., контракт №40/23 від 15.06.2023 втратив чинності з 01.11.2024 р., З 01.11.2024 р. по 31.12.2024 р. заключено новий контракт №90/24 та продовжено до 31.12.2025 р. У подальшому, 22 грудня 2025 р., Наказом №122-к ОСОБА_2 було звільнено з посади актора драми другої категорії з 31.12.2025 р. відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України з закінченням строку дії контракту. Бухгалтерія провела остаточний розрахунок з ОСОБА_3 та виплатила грошову компенсацію у зв`язку зі звільнення за 15 календарних днів щорічної основної відпустки, право на яку виникло до 31 грудня 2023 р., про що свідчать розрахункові листи позивача.

Зазначали, що хоча роботодавець не зобов`язаний заздалегідь повідомляти робітника по звільнення у зв`язку з п.2 ст.36 КЗпП, адміністрація КП Одеського обласного академічного драматичного театру 12.12.2025 р. письмово повідомила позивача, що його контракт не буде продовжено, ОСОБА_4 ознайомився з листом, про що свідчить його особистий підпис.

Сторона відповідача посилалась на те, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що якщо закон прямо вимагає укладання контракту (як у випадку з акторами), то його переукладання один або кілька разів не перетворює його на безстроковий договір. За викладеного просили відмовити у задоволенні позову.

30.03.2026 року представник позивача - Реу К.П. через підсистему Електронний суд надала клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 30.03.2026 року була присутня представник КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» - Боброва С.М., просила прийняти відзив.

Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача та прийнято відзив, у зв`язку з чим позивачу надано час на відповідь, та у зв`язку з неявкою позивача та його представника, розгляд справи відкладено на 11.05.2026 року.

У підготовчому засіданні 11.05.2026 року була присутня представник КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» - Боброва С.М., просила долучити до матеріалів справи довідку щодо заробітної плати позивача за жовтень та листопад 2025 року.

Позивач та його представник адвокат Реу К.П. не заперечували проти долучення довідки. Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача та приєднано до матеріалів справи докази дві довідки про нарахування заробітної плати за жовтень та листопад 2025 року.

Позивач та його представник адвокат Реу К.П. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, зазначивши, що всі докази надані, не заперечували проти закриття підготовчого засідання по справі та призначити її до розгляду по суті.

Адвокат Реу К.П. також зазначила, що відповідь на відзив надавати не будуть.

Представник КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» - Боброва С.М. позов не визнала у повному обсязі, зазначивши, що усі докази надані, не заперечувала проти закриття підготовчого засідання по справі та призначити її до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 23 червня 2026 року.

У судовому засіданні 23.06.2026 року були присутні : позивач та його представник; представник відповідача.

Позивач та представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач додатково пояснив, що він є актор драматичного театру та кіно, зараз ще навчається в Міжнародному гуманітарному університеті. З червня 2023 року по грудень 2025 року працював в Академічному театрі на посаді актора драми 2 категорії, посилався на те, що виконував свою роботу добре, проте з кінця 2025 року у нього виник конфлікт із керівництвом театру. Він просив керівництво театру допомогти із бронюванням, проте йому було відмовлено, та в серпні 2025 року з цього приводу виник конфлікт. Зі слів позивача, у нього була відпустка з серпня 2025 року до 04 вересня 2025 року, а коли він повернувся, то думав, що конфлікт вичерпаний. Далі, позивач просив керівництво відпустити його на процедури 12.09.2025 року, бо були проблеми зі здоров?ям, а 08.09.2025 року йому стало погано, то з 09.09.2025 року відкрили лікарняний до 14.09.2025 року. Під час перебування позивача на лікарняному, йому запропонували знятись у кіно та позивач погодився і 12.09.2025 року пішов працювати, бо були потрібні кошти на навчання. У подальшому, 16 та 17 вересня 2025 року позивачу необхідно було стати на військовий облік, про що він взяв відповідну довідку з навчання. Вказував, що 17.09.2025 року йому зателефонували з театру та повідомили, що він повинен бути на роботі, на що позивач відповів, що він в ТЦК та десь о 17.00 приїхав до театру. Посилався на те, що на нього вже чекало керівництво театру (5 осіб) та останні почали його обвинувачувати, що позивач не на роботі, що він погана людина та підвів театр з виставою, зі слів позивача перейшли на особисте . Посилався на те, що з того часу йому зробили «хороші умови для роботи»: постійно викликали у вихідні, кричали на нього та висміювали. Вказував, що на фоні стресу він схуд, почалось емоційне вигорання та психіатр виписав йому препарати. Зазначив, що у грудні 2025 року кожен актор повинен був продовжувати контракт, але він не побачив свого прізвища у списку, зазначив, що його робота в театрі за останні півроку стало нестерпною, тому він дійсно підписав лист керівництва (11.12.2025 року), а пізніше забрав свою трудову книжку. Зазначив, що йому нічого іншого не залишалося.

Розгляд справи було відкладено на 23.09.2026 року.

У судовому засіданні 23.09.2026 року були присутні представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, посилаючись на те, що контракт між сторонами став безстроковим, оскільки переукладався декілька раз, а причиною розірвання контракту був фактично конфлікт між сторонами.

Представник відповідача заперечувала проти позову та просила відмовити, посилаюсь на те, що зі сторони керівництва театру були дотримані всі вимоги законодавства. Зазначила, що дійсно позивач звертався з приводу оформлення йому бронювання, але у них не було можливості зробити бронювання позивача та йому було рекомендовано поступити на навчання, після цього позивач обурився, почав говорити неприємні речі в колективі та підбурював інших акторів звільнятись із театру. 12.09.2025 року було відкриття сезону в театрі і позивач був задіяний у виставі, проте останній взяв лікарняний та того ж дня 12.09.2025 року пішов зніматись у кіно, про що виставив в інстаграмм. Керівництво театру було обурене, бо вистава була під загрозою, тому перевірили дійсність лікарняного. Зазначила, що контракти з акторами є строковими .

Розгляд справи був відкладений на 13.10.2026 року.

У судове засідання 13.10.2026 року з`явилися представник позивача адвокат Реу К.П., підтримала раніше надані пояснення, просила позов задовольнити. Представник відповідача Боброва С.М., підтримала раніше надані пояснення та просила відмовити у задоволенні позову.

Суд оголосив про перехід до стадії проголошення рішення у справі.

13.10.2026 року суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення суду

Відповідно до ст. 268 ЦПК України повний текст рішення складено 20.10.2026 року.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, визначивши характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, суд доходить таких висновків.

Предметом позовних вимог є поновлення позивача на посаді артиста драми другої категорії Комунального підприємства «Одеський обласний академічний драматичний театр» та стягнення заробітку за час вимушеного прогул у зв`язку з незаконним звільненням згідно наказу відповідача від 22 грудня 2025 року № 122-к .

Підставою позовних вимог позивач зазначає, що його не мали права звільняти оскільки трудові відносини були продовженими на невизначений строк враховуючи

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як убачається з матеріалів справи, 15 червня 2023 року між сторонами було укладено контракт № 40/23, на підставі якого позивач працював на посаді артиста драми другої категорії.

Строк дії контракту був визначений із 16.06.2023 року по 31.07.2023 року. Контракт був підписаний на підставі заяви позивача, згідно даної заяви останній був згодний саме на укладання контракту.

Надалі, у зв`язку зі змінами у штатному розписі та переведенням позивача з 15-го на 16-й тарифний розряд, наказом відповідача від 01 листопада 2024 року № 97-к попередній контракт утратив чинність, а між сторонами укладено новий контракт № 90/24.

Згідно з умовами контракту № 90/24 його строк дії було встановлено до 31 грудня 2024 року, а надалі продовжено до 31 грудня 2025 року.

Суд виходить із того, що наявність попередніх трудових відносин між сторонами та продовження строку дії контракту самі по собі не свідчать про набуття трудовим договором безстрокового характеру, якщо відповідні відносини належать до передбачених законом випадків застосування контрактної форми трудового договору.

Позивач не навів обставин, які за встановлених у справі умов свідчили б про те, що трудові відносини з ним не могли оформлюватися контрактом відповідно до спеціального законодавства, або що сам по собі факт продовження строку контракту спричинив його перетворення на безстроковий трудовий договір.

Оцінюючи правомірність звільнення позивача, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Зі змісту наданих матеріалів убачається, що строк дії контракту № 90/24 закінчувався 31 грудня 2025 року.

12 грудня 2025 року адміністрація театру письмово повідомила позивача про непродовження контракту.

За твердженням відповідача, позивач ознайомився із зазначеним повідомленням, що підтверджується його особистим підписом. Зазначене підтверджено позивачем у судовому засіданні.

Наказом відповідача КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» від 22 грудня 2025 року № 122-к позивача звільнено з посади артиста драми другої категорії з 31 грудня 2025 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

За встановлених обставин строк, на який укладено контракт, закінчився, а роботодавець висловив волю припинити трудові відносини після його завершення.

Законодавство не встановлює загального обов`язку роботодавця попереджати працівника за певну кількість днів про звільнення саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору, якщо інше не передбачено спеціальними нормами або умовами договору.

Тому саме по собі письмове повідомлення від 12 грудня 2025 року не є обов`язковою передумовою припинення трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, однак може враховуватися судом як доказ волевиявлення роботодавця щодо припинення трудових відносин.

При цьому суд ураховує, що законність звільнення визначається насамперед наявністю належної правової підстави та дотриманням вимог трудового законодавства, а не лише фактом попереднього повідомлення працівника.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці.

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці, а також умови розірвання договору можуть визначатися угодою сторін у межах вимог законодавства.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, або таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, умов її виконання, інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Таким чином, умовами укладення строкового трудового договору є: 1) характер виконуваної роботи; 2) умови виконання роботи; 3) інтереси працівника; 4) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною другою статті 39-1 КЗпП України передбачено, що трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Таким чином, застосування положень статті 39-1 КЗпП України потребує встановлення того, чи належать спірні трудові відносини до випадків, у яких законом допускається або передбачається укладення строкового трудового договору.

Правове регулювання трудових відносин із працівниками театральної сфери здійснюється також Законом України «Про театри і театральну справу».

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних і комунальних театрів оформлюються шляхом укладення контрактів. Зазначене положення є спеціальною нормою, яка регулює форму трудових відносин з відповідною категорією працівників театрів.

З огляду на встановлені у справі обставини позивач працював на посаді артиста драми другої категорії в Комунальному підприємстві «Одеський обласний академічний драматичний театр».

Отже, посада позивача належить до артистичного персоналу театру, а відповідач є комунальним театром.

За таких обставин трудові відносини між сторонами підлягають регулюванню з урахуванням спеціальних положень законодавства про театри і театральну справу.

Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 274/4132/21, відповідно до якого переукладення строкового трудового договору або продовження строку його дії у випадках, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, не призводить до набуття таким договором характеру безстрокового трудового договору.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що укладення контракту на певний строк у випадках, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, виключає застосування правила частини другої статті 39-1 КЗпП України про перетворення повторно укладеного строкового договору на безстроковий.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/16504/20.

Відповідна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 756/3578/17, в якій розглядалося питання застосування контрактної форми трудових відносин із працівником артистичного персоналу театру.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що стаття 20 Закону України «Про театри і театральну справу» передбачає контрактну форму трудових відносин із художнім та артистичним персоналом державних і комунальних театрів, а правова оцінка припинення трудових відносин має здійснюватися з урахуванням спеціального законодавчого регулювання.

Суд зазначає, що правові висновки Верховного Суду підлягають урахуванню під час вирішення цієї справи з огляду на подібність правового питання щодо застосування статей 23 та 39-1 КЗпП України до контрактних трудових відносин у сфері театрального мистецтва. Разом із тим правова оцінка кожної справи залежить від установлених у ній фактичних обставин та змісту досліджених доказів.

Доводи позивача щодо застосування статті 39-1 КЗпП України не спростовують установлених обставин щодо строкового характеру контракту та передбаченої законом контрактної форми трудових відносин з артистичним персоналом комунальних театрів.

Рішенням Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(ІІ)/2019, який визнав норми щодо обов`язковості контрактів у сфері культури такими, що відповідають Конституції України.

З огляду на спеціальне законодавче регулювання та правові висновки Верховного Суду суд доходить висновку, що повторне укладення або продовження строку дії контракту за відповідних умов не є достатньою підставою для визнання трудових відносин безстроковими.

Відтак, за умови належного оформлення контракту та наказу про звільнення, припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідає пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Суд також бере до уваги, що відповідач зазначив про проведення остаточного розрахунку з позивачем та виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.

Водночас питання остаточного розрахунку не є самостійним предметом заявлених позовних вимог і не змінює правової оцінки підстави припинення трудових відносин.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, із вирішенням питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Отже, необхідною передумовою поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є встановлення факту незаконності звільнення.

Таким чином звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП (закінчення строку дії договору) є правомірним. Чинне законодавство у сфері культури чітко визначає строковість відносин

Оскільки за встановлених обставин суд не встановив достатніх правових підстав для висновку про незаконність звільнення позивача, вимога про поновлення на роботі задоволенню не підлягає.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

За відсутності підстав для поновлення на роботі відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Це фундаментальний принцип цивільного, господарського та адміністративного судочинства України (принцип змагальності), закріплений у процесуальних кодексах (зокрема, ст. 81 ЦПК).

Ключові позиції Верховного Суду щодо доказування та обґрунтування:

1.Принцип «Хто стверджує, той і доводить» (Affirmanti incumbit probatio)

Суд не може збирати докази замість сторін (за винятком окремих випадків витребування). Позивач має самостійно довести наявність порушеного права та фактів, які це підтверджують. Як зазначив ВС, учасники справи не можуть будувати свою позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.

2.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Будь-які твердження про підстави позову повинні підтверджуватися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Якщо позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд відмовляє в позові саме через недоведеність.

3.Розмежування підстави та правового обґрунтування позову

Усталена практика ВС (зокрема, постанова КЦС ВС від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19 та позиції Великої Палати) розрізняє ці поняття:

Фактичні підстави позову це обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги (їх мають доводити сторони).

Правові підстави (правове обґрунтування) це посилання на норми права. ВС підкреслює: якщо позивач помилився чи неточно вказав норму закону, суд зобов`язаний самостійно визначити правову кваліфікацію спору (принцип jura novit curia «суд знає закони»). Незгода суду з правовим обґрунтуванням позову не є підставою для відмови чи повернення заяви.

4.Стандарт доказування «Вірогідність доказів».

ВС застосовує стандарт «балансу вірогідностей» (preponderance of evidence). Це означає, що суд оцінює, чи є обставини, на які посилається позивач, більш вірогідними, ніж заперечення відповідача.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали позову, докази, надані сторонами, предмет та підстави позову, суд вбачає, що останні не знайшли свого правового обґрунтування за розглядом справи. Укладений між сторонами контракт не набув статусу безстрокового та був розірваний відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже підстав для поновлення позивача на роботі не було. Посилання ж позивача на мобінг на роботі суд не досліджує, оскільки останнє не є підставами даного позову.

За викладеного, оцінивши доводи сторін у сукупності з наведеними нормами матеріального права та правовими висновками Верховного Суду, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 133, 141, 223, 258265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 21, 23, пунктом 2 статті 36, статтею 39-1, статтею 235 Кодексу законів про працю України, статтею 20 Закону України «Про театри і театральну справу», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одеський обласний академічний драматичний театр» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 20.10.2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.