Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 148/3136/25
Провадження №2/148/372/26
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
08 жовтня 2026 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,
за участю секретаря Семенової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, за участі: відповідачки - ОСОБА_1 , -
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 26.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 укладено Договір № 4422003, про надання коштів на умовах споживчого кредиту, у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи на сайті Товариства, через Вебсайт Товариства або мобільний застосунок «Credit7», після електронної ідентифікації, добровільно без примусу чи тиску уклав кредитний договір акцептувавши відповідну оферту надіслану йому кредитодавцем.
Відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні, на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Відповідно до умов договору:
п. 1.2. Договору, тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 2500 грн.;
п. 1.3 Договору, строк кредиту 360 днів: з 26.02.2024 по 20.02.2025; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. На пільговий строк 10 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.
Свої зобов`язання ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 2500 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ «Універсал Банк».
Також, 23.09.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу №23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до відповідача.
У зв`язку з даними обставинами ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» змушено звернутися до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості в розмірі 25000 грн, а також понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого з поданими вимогами не погоджується повністю з огляду на їх безпідставність недоведеність. Договір із ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» або ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» не укладала, кошти у сумі 2 500 грн не отримувала. До того ж, картка НОМЕР_1 , на яку нібито зараховано кредит, не належить відповідачці, її банківська картка «Monobank» з іншим номером, електронного підпису, про який йдеться в позовній заяві, ОСОБА_1 не створювала, більш того вона взагалі ніколи не створювала ніякого електронного підпису та не надавала дозволу на переказ коштів. Також, не встановлювала в свій мобільний телефон додаток «Monobank» і не користувалась цим додатком.
У позивача відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджували факт укладення кредитного договору відповідачки із ТОВ «Лінеура Україна», не надано доказів на підтвердження отримання кредиту відповідачкою в ТОВ «Лінеура Україна». Сам по собі факт перерахування коштів на невстановлений рахунок не підтверджує виникнення зобов`язання за відповідачкою. Картка НОМЕР_1 не належить відповідачці, тому фактично кредит нею не міг бути отриманий.
Електронна адреса відповідача, яка зазначена у позовній заяві e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча дана електронна адреса їй не належить, відповідачка її ніколи не створювала, не користувалася нею та не надавала такої електронної адреси жодним фінансовим установам, також, позивач не надав доказів належності цієї електронної адреси саме ОСОБА_1 . Факт використання сторонньої електронної адреси свідчить про можливе використання персональних даних відповідачки третіми особами без її відома та згоди. Стосовно вимоги позивача про стягнення судового збору 2422,40 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., а також та 3% річних і інфляційних втрат, теж є безпідставними.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, від нього надійшло клопотання, у якому просить розгляд справи здійснювати за його відсутності.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши відповідачку, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 26.02.2024 в електронній формі укладено Договір № 4422003 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до п.1.2 договору сума кредиту складає 2500 грн.
Згідно п.1.3 Кредитного договору, строк кредитування становить 360 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього договору.
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору тип процентної ставки - фіксована.
Згідно із п.1.4.1 Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту.
За п.1.6.1 Кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом становить 25000.
Відповідно до п.2.1 зазначеного Кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 (а.с. зв.б. 20-30).
Згідно додатку № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4422003 від 26.02.2024, сторонами погоджено графік платежів, згідно якого сума усього платежу за розрахунковий період складає 25 000 грн (а.с. 31).
Згідно листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» № 20241003-2315 від 03.10.2024, між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ПЕЙТЕК» укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 03012024-1 від 03.01.2024, та відповідно до вищевказаного договору було здійснено операцію з перерахунку коштів від ТОВ «Лінеура Україна» на платіжну картку № НОМЕР_1 , 26.02.2024 о 15:05:04 год на суму 2500 грн (а.с. зв.б. 39).
Згідно розрахунку заборгованості по Кредитному договорі №4422003, первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» за період з 24.09.2024 по 19.02.2025 нараховано заборгованість в загальній сумі 16937,5 грн (а.с. 52-58).
У подальшому, 23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу №23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 81-85).
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024, ТОВ «Українські фінансові операції» прийняв реєстр боржників кількістю 4493 шт. та загальна сума заборгованості складає - 73665798,15 грн (а.с. зв.б. 58).
На виконання ухвали суду від 13.01.2026, АТ «Універсал Банк» надав суду інформацію, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 , та з 26.02.2024 включно та протягом наступних 5 календарних днів було зарахування коштів у розмірі 2500 грн (а.с. 133).
Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовується правове регулювання щодо відносин за договором позики.
За таких обставин зобов`язання за кредитним договором виникають з моменту передачі кредитодавцем позичальнику коштів, згідно умов кредитного договору.
Статтею 1050 ЦК України, передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким виконанням щодо кредитних правовідношень є повернення кредитних ресурсів та сплата відсотків за їх використання з дотриманням визначених законодавством або договором умов, якими по відношенню до кредитних договорів є повернення, строковість, платність.
Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач правомірно набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором №4422003 від 26.02.2024, згідно вищезазначеного укладеного договору факторингу, оскільки відбулось процесуальне правонаступництво у зв`язку із зміною кредитора.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки установлені договором або законом.
За ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо позиції відповідачки ОСОБА_1 , викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити, що дані твердження не підтверджені жодними доказами. Твердження відповідачки про те, що вона не укладала кредитний договір, не створювала електронного підпису, не користувалася додатком «Monobank», а зазначені в позові банківська картка та адреса електронної пошти їй не належать, не підкріплені жодним документальним доказом. Відповідачкою не надано суду офіційних довідок банківської установи про перелік відкритих на її ім`я рахунків та платіжних карток, а також доказів звернення до правоохоронних органів з приводу неправомірного використання її персональних даних третіми особами чи вчинення шахрайських дій.
Станом на день розгляду справи спір між сторонами не врегульований, відповідач заборгованість за кредитним договором у добровільному порядку не сплатила, будь-яких доказів на спростування позиції представника позивача до суду не надала, тому суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та з відповідачки слід стягнути суму заборгованості за Договором кредиту №4422003 від 26.02.2024 в розмірі 25000 грн., з яких: 2500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 13187,50 грн. - сума заборгованості нарахованих процентів первісним кредитором; 9312,5 грн. - сума заборгованості за відсотками нарахованими позивачем в межах строку договору.
Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Разом з тим, згідно ч.11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Крім того, наведена вище стаття є нормою процесуального права, не містить імперативного характеру, тобто у суду немає обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення.
Суд зазначає також, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 31.03.2024 тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час, враховуючи, що ухвалення рішення в цій частині є правом суду, тому суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання позивача про надання в порядку частин 10, 11 ст.265 ЦПК України вказівки органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, починаючи із дати набрання рішенням законної сили та до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості, необхідно відмовити.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог представника позивача та про існування правових підстав для задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
Згідно матеріалів справи, представник позивача в підтвердження витрат на правничу допомогу надав: акт № 4422003 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, складеного 25.11.2025 (а.с. 32), в якому визначено гонорар адвоката у розмірі 10000 грн, детальний опис робіт № 4422003 від 25.11.2025 (а.с. 33), заявку № 4422003 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024, складеного 21.04.2025 (а.с. 34, 35), договір про надання юридичних послуг (а.с. зв.б. 104-106), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10 від 24.03.2017 (а.с. зв.б. 109).
Надаючи оцінку наданим доказам суд зважає, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача 5000 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 599, 610-612, 625, 629, 1048 -1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 247, 263- 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», місцезнаходження якого за адресою: вул. Глибочицька, 40, приміщення 19 «Н», «П», м. Київ, 04070, ЄДРПОУ 40966896, заборгованість за Договором № 4422003 від 26.02.2024, про надання коштів на умовах споживчого кредиту, в розмірі 25000 грн (двадцять п`ять тисяч гривень), з яких: 2500 грн - заборгованість за основним боргом; 13187,50 грн - заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором; 9312,5 грн. - заборгованість за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції».
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», місцезнаходження якого за адресою: вул. Глибочицька, 40, приміщення 19 «Н», «П», м. Київ, 04070, ЄДРПОУ 40966896, судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (п`ять тисяч гривень).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.10.2026.
Суддя:
Судове рішення № 140780294, Тульчинський районний суд Вінницької області було прийнято 08.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 148/3136/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: