Рішення № 140779340, 15.10.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/13005/24 2/760/8872/26Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого-судді Усатової І.А.

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 05.02.2020 р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальнісю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан»), ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту №1186910.

Законодавством України передбачено оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №1186910 від 05.02.2020 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті.

Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит №1186910 від 05.02.2020 р. з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення (долучено до позовної заяви) відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 12000 грн. Кредитний Договір № 103633406 від 02.07.2021 р. було укладено строком на 30 днів.

Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України. Внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 20.08.2020 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №02/08, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором №1186910 від 05.02.2020 р. на користь ТОВ «Дііджі Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджі Фінанс» набуло права вимоги до відповідача.

Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 35040 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 12000 грн.; - заборгованість за відсотками становить 21600 грн.; - заборгованість за комісійними винагородами становить 1440 грн.; - заборгованість за пенею становить 0 грн.

Керуючись ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджі Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору.

Незважаючи на це, позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджі Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1186910 від 05.02.2020 р. у розмірі 35040 гривень; у порядку розподілу судових витрат стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджі Фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.; - стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджі Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 6000грн.

Ухвалою суду від 20 червня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

08.07.2024 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, згідно яких останній зазначив, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що між ним та третьою особою був укладений кредитний договір в електронній формі відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом заповнення та подання 05.02.2020 в особистому кабінеті на офіційному веб - сайті ТОВ «МІЛОАН» шляхом подачі анкети - заяви на кредит №1186910. В анкеті вказана ІР адреса з якої подано заяву 94.244.49.6, проте належність вказаної адреси відповідачу чи іншій особі не підтверджена документально. Заперечив підписання кредитного договору та документальне підтвердження належність йому вказаного у договорі телефонного номера позичальника і ставить під сумнів відповідність поданих електронних доказів оригіналу, а саме: анкети - заяви на кредит, кредитний договір із правилами надання фінансових кредитів (послуг) товариством, платіжне доручення про перерахування коштів.

Крім того, анкета - заява на кредит № 1186910 від 05.02.2020 містить розділи відомості про процес оформлення та розгляду заяви. Отже цей доказ містить відомості, що були внесенні кредитодавцем, а не позичальником. Однак вказаний документ не має ознак підписання ТОВ «МІЛОАН». Оскільки через вищевказану процедуру підписання електронного договору, перевірити цілісність доказу, такого як заяв на кредит № 1186910 від 05.02.2020 неможливо і даний доказ є недопустимим та недостовірним. Також в наданих позивачем копіях відсутній сам одноразовий ідентифікатор, який нібито було надіслано йому. Також зазначив, що має сумнів щодо укладеного договору факторингу №02/08 від 20.08.2020, тому відповідачем було заявлено клопотання про надання для огляду та ознайомлення для суду оригіналів документів.

Вважає, що з наданих позивачем в якості копії первинного документу, не вбачаються відомості про господарську операцію (ідентифікувати платника та отримувача коштів, підстави перерахунку відповідних коштів та зв`язок з кредитним договором) видачу йому кредитних коштів за кредитним договором № 1186910 від 05.02.2020 р.

Єдиними письмовими доказами, що можуть доводити отримання грошових коштів та наявність заборгованості, є оригінали первинних фінаново - господарських документів, які також позивач не надав, а тому встановити факт надання позивачем та отримання відповідачем кредитних коштів, їх розміру, а також будь - яких документів неможливо.

Крім того зазначив, що у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати поза межами строку кредитування встановленого кредитним договором (договором позики), і проценти за користування кредитом.

Також відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та витребування оригіналів документів.

15.07.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якій зазначає що доводи відповідача вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

У своїх додаткових поясненнях позивач зазначав, що кредитний договір № 1186910 від 05 лютого 2020 року укладено відповідачем в електронній формі шляхом подання заявки на отримання кредиту через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «МІЛОАН» та підтвердження прийняття умов договору за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого відповідачу в SMS-повідомленні. При цьому позивач пояснював, що не має можливості самостійно надати одноразовий ідентифікатор, оскільки відповідні відомості містяться в особистому кабінеті позичальника, а тому вважав за доцільне витребувати у первісного кредитора докази на підтвердження підписання відповідачем кредитного договору. Також позивач заперечував проти доводів відповідача щодо недоведеності укладення договору, посилаючись на умови кредитного договору та правил надання фінансових кредитів, розміщених на вебсайті первісного кредитора, і зазначав, що відповідач не надав доказів на спростування належності йому IP-адреси, з якої було подано заявку на отримання кредиту.

Щодо факту надання кредитних коштів позивач зазначав, що відповідно до умов договору кредитні кошти в розмірі 12 000 грн перераховано відповідачу на зазначену ним платіжну картку, що, на думку позивача, підтверджується платіжним дорученням № 14824465 від 05 лютого 2020 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Позивач наголошував, що повний номер платіжної картки не зазначається в наявних у нього документах, оскільки вводиться позичальником та зберігається в зашифрованому вигляді у платіжній системі LiqPay, а первісний кредитор не отримує повних реквізитів картки. У зв`язку із цим позивач вважав платіжне доручення належним доказом перерахування кредитних коштів та заперечував проти доводів відповідача про відсутність первинних документів, які підтверджують надання та отримання кредиту. Також позивач пояснював, що не володіє оригіналами касових і меморіальних документів щодо проведення банківських операцій, оскільки такі документи формуються та зберігаються відповідними банківськими установами, а інформація про операції клієнтів становить банківську таємницю. Водночас позивач зазначав, що надав суду всі документи кредитної справи, передані йому первісним кредитором.

Обґрунтовуючи своє право вимоги до відповідача, позивач посилався на договір факторингу № 02/08 від 20 серпня 2020 року, витяг із реєстру прав вимоги та платіжні інструкції, які, на його думку, підтверджують відступлення ТОВ «МІЛОАН» права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Позивач також зазначав, що договір факторингу не визнаний недійсним, а тому презумпція правомірності правочину не спростована. Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, позивач наголошував, що неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не звільняє його від обов`язку виконання кредитного зобов`язання.

Щодо розміру заборгованості позивач зазначав, що відповідно до розрахунку за кредитним договором вона становить 35 040 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 000 грн, процентів за користування кредитом у розмірі 21 600 грн та комісії в розмірі 1 440 грн. Зокрема, проценти нараховано в розмірі 7 200 грн за період із 06 лютого 2020 року до 06 березня 2020 року та 14 400 грн за період із 07 березня 2020 року до 05 травня 2020 року. Заперечуючи проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування процентів поза межами строку кредитування та комісії, позивач стверджував, що розрахунок здійснено відповідно до умов договору, а заявлена до стягнення сума сформована первісним кредитором. При цьому позивач наголошував, що після набуття права вимоги не здійснював додаткових нарахувань та не застосовував до відповідача штрафних санкцій.

Позивач вважав, що відповідач не надав доказів на спростування правильності розрахунку заборгованості та не довів наявності підстав для звільнення його від обов`язку повернути кредитні кошти або зменшення суми боргу. У зв`язку із цим позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Разом з додатковими поясненням, позивач заперечив проти витребування доказів та просив витребувати докази у АТ КБ «Приватбанк» і ТОВ «МІЛОАН».

Ухвалою суду від 28.04.2025 клопотання представника позивача про витребування доказів у справі задоволено.

Ухвалою суду від 28.04.2025 у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовлено.

16.05.2025 та 02.06.2025 від представника третьої особи ТОВ «МІЛОАН» на електронний суд надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 28.04.2025 року.

03.06.2025 на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду від 28.04.2025 року з наданням запитуваної інформації.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справа, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 05.02.2020 р. між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1186910 шляхом підписання останнім анкети-заяви на отримання кредиту, на підставі якої відповідачу надані грошові кошти в розмірі 12000 грн. з кінцевим терміном повернення 06 березня 2020 р.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на запит суду надало лист від 20 травня 2025 року, яким підтверджено факт того, що на ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , та зараховано грошові кошти в сумі 12000,00 грн., від 05.02.2020 року.

Відповідач свої зобов`язання за договором про споживчий кредит №1186910 від 05.02.2020 порушив внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно наданих суду відомостей про щоденні нарахування та погашення станом на 27 вересня 2023 року складає 35040 грн., з яких: 12000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 21 600 грн. заборгованість за відсотками; 1440 грн. заборгованість за комісією; 0,00 грн. заборгованість за пенею.

20.08.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги №02/08, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являються боржниками ТОВ «МІЛОАН», в тому числі і до відповідача за договором про споживчий кредит №1186910 від 05.02.2020.

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №02/08 від 20.08.2020 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 35040 грн., з яких: 12000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 21 600 грн. заборгованість за відсотками; 1440 грн. заборгованість за комісією; 0,00 грн. заборгованість за пенею.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень ч. 1 та 2 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII, визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ст. 11 Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII, передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від ТОВ «МІЛОАН» прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав договір (здійснив акцепт пропозиції товариства), тобто договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, сторони договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному ст. 12 Закону, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону).

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування відсотків, комісії, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

Відповідач, підписавши вказаний договір, надав згоду на отримання та повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому кредитним договором.

Доводи відповідача щодо недопустимості доказів, відсутності ідентифікації та недоведеності укладення договору не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки спростовуються як письмовими доказами, так і інформацією, отриманою від банківської установи.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При розгляді даної справи по суті встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» повністю виконало свої зобов`язання перед позичальником та перерахувало на картковий рахунок відповідача кошти в сумі - 12000 грн.

Факт підписання сторонами договору №1186910 від 05.02.2020 року та отримання коштів відповідачем не спростовано, а тому суд вважає укладеним кредитний договір між сторонами.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору строк на який надається кредит становить 30 днів, до 06 березня 2020 року.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, у порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Відповідач не надав доказів на спростування розміру заборгованості.

Враховуючи, що кошти фактично отримані відповідачем та в добровільному порядку кредитору не повернуті, позивач має право вимагати виконання договору в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати відповідачем обов`язку з повернення коштів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно зі ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів визнання договору відступлення прав вимоги № 02/08 від 20.08.2020 року недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки та на умовах передбачених у договорі.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «МІЛОАН», ні на рахунки позивача.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що обсяг заборгованості знайшов своє документальне підтвердження, тому з відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 33600 грн., з яких: 12000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 21 600 грн. заборгованість за відсотками.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 1 440 грн, суд виходить із такого.

Як убачається з розрахунку заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача комісію за надання кредиту, встановлену в розмірі 12 % від суми кредиту, що становить 1440 грн.

Водночас саме по собі передбачення договором обов`язку позичальника сплатити комісію не є безумовною підставою для її стягнення. Для вирішення цього питання суд має встановити правову природу відповідного платежу, зміст послуг, за які він установлений, та відповідність відповідної умови договору вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22 Верховний Суд, розглядаючи умови договорів про споживчий кредит, укладених із ТОВ «МІЛОАН», звернув увагу на необхідність перевірки змісту положень про комісійні платежі та наявності визначених додаткових і супутніх послуг, за які встановлено відповідну плату. Верховний Суд також зазначив, що за наявності спору щодо правових наслідків нікчемного правочину суд повинен перевірити відповідні доводи та відобразити висновок щодо нікчемності в мотивувальній частині судового рішення.

Водночас позивачем не доведено, яку саме окрему послугу було надано відповідачу за встановлену договором комісію та в чому полягав її зміст. За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення 1440 грн комісії не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення судових витрат судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову, на позивача - у разі відмови в позові, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за звернення до суду з цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 5884-1547-8373-0968 від 01 червня 2024 року.

Враховуючи, що позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» задоволено в повному обсязі, суд доходить висновку, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в повному розмірі - 2 422 грн 40 коп.

Крім того, представник позивача просив відшкодувати понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду та збирання доказів, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, сплаченої або такої, що підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас пунктом 1 частини четвертої статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, його фіксований розмір або погодинна оплата, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та інші умови визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за домовленістю між адвокатом і клієнтом, однак під час розподілу судових витрат суд має встановити не лише наявність домовленості про оплату правничої допомоги, а й обґрунтованість суми, що покладається на іншу сторону спору.

Витрати на правничу допомогу підлягають документальному підтвердженню. На підтвердження їх розміру суду подаються, зокрема, договір про надання правничої допомоги, документи щодо вартості послуг, а також докази фактичної сплати таких витрат або виникнення обов`язку їх сплатити. При цьому склад і розмір витрат на професійну правничу допомогу є обставинами, які підлягають оцінці судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір № 42649746 від 01 квітня 2024 року про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Білецьким Б. М., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 56118/10, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення кредитної заборгованості, а також акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 10 травня 2024 року.

Разом із тим відповідач подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому поставив питання про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат із характером спору та обсягом роботи, необхідної для його розгляду.

Оцінюючи наведені доводи, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт витраченого часу не може бути підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в разі погодження сторонами фіксованого гонорару. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що неспівмірність витрат може доводитися, зокрема, з огляду на складність справи, ціну позову, обсяг матеріалів, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість судових засідань і тривалість розгляду справи.

Отже, наведений правовий висновок не виключає можливості зменшення витрат на правничу допомогу за наявності відповідного клопотання іншої сторони та встановлення їх неспівмірності, а вимагає оцінювати такі витрати з урахуванням обставин конкретної справи, не обмежуючись формальними недоліками детального опису робіт.

Аналогічний підхід до вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Відповідно до зазначених правових висновків суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат має оцінити їх дійсність, необхідність і розумність розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Крім того, у практиці Європейського суду з прав людини сформовано підхід, відповідно до якого заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Такий підхід, зокрема, відображено в рішеннях ЄСПЛ у справах «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, «Гімайдуліна та інші проти України» від 10 грудня 2009 року, «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року та «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року. У рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року ЄСПЛ також зазначив, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на наведене суд зазначає, що наявність договору про надання правничої допомоги та документів, які підтверджують обсяг наданих послуг, сама по собі не зумовлює безумовного покладення на іншу сторону обов`язку відшкодувати всі заявлені витрати в повному обсязі. Вирішальним є встановлення того, чи відповідає заявлена до відшкодування сума критеріям співмірності, необхідності та розумності.

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги характер спірних правовідносин, категорію справи, її складність, обсяг матеріалів, необхідних для підготовки позову та його обґрунтування, а також обсяг наданих адвокатом послуг. Оцінивши зазначені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн є неспівмірною з обсягом роботи, необхідної для розгляду цієї справи, та не відповідає критеріям розумності й пропорційності.

При цьому суд враховує, що зменшення розміру витрат на правничу допомогу не є оцінкою домовленості між позивачем та його адвокатом щодо розміру гонорару, а стосується виключно визначення суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони в межах розподілу судових витрат.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача до 1 500 грн.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 16, 512, 514, 524, 525, 526, 530, 625, 629, 1046, 1048, 1077 ЦК України, ст. ст. 12, 76 - 81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42649746, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) заборгованість за кредитним договором № 1186910 від 05.02.2020 року в розмірі 33600 грн., яка складається з: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21600 грн - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42649746, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) судові витрати у вигляду судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.А.Усатова