Ухвала суду № 140777163, 20.10.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/13017/26

Провадження № 2/712/6216/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі

головуючого - судді Пономаря В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Рясик Д.Д.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області Розпутньої І.В. про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, треті особи: ОСОБА_4 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 та малолітнього сина ОСОБА_6 , Глибоцька державна нотаріальна контора Чернівецької області, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.09.2026 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 про звільнення з-під арешту 1/4 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_2 25.09.2026 подала клопотання про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Клопотання мотивоване тим, що арешт накладено постановою слідчого СУ УМВС України в Черкаській області від 17.04.2002 у кримінальній справі, розглянутій за правилами КПК України 1960 року, а тому питання про його скасування має вирішуватися судом, який постановив вирок, у порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року. На підтвердження цієї позиції відповідач послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 953/12593/21, від 30.07.2021 у справі № 185/9002/20 та від 01.12.2021 у справі № 272/469/21.

У відповіді на відзив представник позивачки заперечила проти закриття провадження. Зазначила, що позивачка не була учасником кримінальної справи, а звернулася до суду як спадкоємиця ОСОБА_7 з вимогою про захист цивільного права. Кримінальна справа завершена постановленням вироку, чинний КПК України не встановлює для позивачки ефективного порядку вирішення такого спору, а тому він належить до цивільної юрисдикції.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала клопотання. У свою чергу представник позивачки ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні клопотання з підстав наведених у відзиві.

Дослідивши доводи клопотання, заперечення проти нього та письмові матеріали справи в межах питання, що вирішується, суд дійшов такого висновку.

За частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Застосування цієї норми передбачає встановлення того, що спір за його предметом, підставами та суб`єктним складом має вирішуватися в іншому, визначеному законом судовому порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що арешт спірної 1/4 частини квартири накладено постановою слідчого СУ УМВС України в Черкаській області від 17.04.2002 під час досудового слідства. Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.02.2003 у справі № 1-39/2003 ОСОБА_7 засуджено за частиною другою статті 187, частиною другою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, а також задоволено цивільні позови.

Виконавчий лист № 1-39, виданий 25.07.2003 щодо конфіскації майна, постановою державного виконавця від 15.07.2011 повернуто стягувачу. За наданою суду інформацією, виконавчі провадження стосовно ОСОБА_7 на виконанні не перебувають. Позивачка не була підозрюваною, обвинуваченою, засудженою чи іншим учасником зазначеної кримінальної справи та заявила позов як спадкоємиця, посилаючись на перешкоди в оформленні спадкових прав.

У постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Цей висновок узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11, від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, за змістом яких спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження).

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 953/12593/21 не змінює цього висновку. У зазначеній справі позов подав сам засуджений - особа, на майно якої як обвинуваченого було накладено арешт і щодо якої постановлено обвинувальний вирок. Саме тому Верховний Суд визнав можливим звернення цієї особи з відповідним клопотанням до суду, який постановив вирок, за правилами статей 409, 411 КПК України 1960 року.

З тих самих підстав не є подібними до цієї справи правовідносини, розглянуті у постановах Верховного Суду від 30.07.2021 у справі № 185/9002/20 та від 01.12.2021 у справі № 272/469/21, оскільки в них вимоги про зняття арешту заявляли особи, стосовно яких здійснювалося кримінальне переслідування.

Натомість ОСОБА_3 не мала процесуального статусу в кримінальній справі щодо ОСОБА_7 .

Отже, позов заявлено особою, яка не була учасником кримінальної справи, з метою захисту її цивільного інтересу як спадкоємиці. Кримінальну справу завершено постановленням вироку й іншого доступного та ефективного судового порядку розгляду саме такого спору законом не встановлено. За цих обставин підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутні, а клопотання про закриття провадження задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 19, 255, 258261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області Розпутньої Ірини Володимирівни про закриття провадження у цивільній справі № 712/13017/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 261 ЦПК України.

Ухвала окремо від рішення суду апеляційному оскарженню не підлягає. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 19.10.2026.

Суддя В.О. Пономар