Рішення № 140772545, 20.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17848/25

Провадження № 2/369/6486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

встановив:

Комунальне підприємство «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , кожній із яких належить по 1/2 частці зазначеної квартири. Позивач зазначає, що відповідачі проживають у вказаній квартирі та користуються житлово-комунальними послугами, зокрема послугами з управління багатоквартирним будинком, поводження з побутовими відходами, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання гарячої води і теплової енергії. Комунальне підприємство «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області здійснює управління багатоквартирним будинком, у якому розташована квартира відповідачів, а також веде облік та нарахування плати за надані житлово-комунальні послуги, зокрема від імені КП «Вишнівськводоканал» за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, КП «Вишнівськтеплоенерго» за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води. Позивач посилається на те, що між ним та співвласниками багатоквартирного будинку укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, відповідно до умов якого споживачі зобов`язані своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги. Як зазначено у позовній заяві, позивач щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавав відповідачам рахунки на оплату житлово-комунальних послуг із зазначенням розміру заборгованості. Крім того, 04 серпня 2025 року відповідачам було направлено попередження про примусове стягнення заборгованості, однак заборгованість погашена не була. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами обов`язку щодо своєчасної та повної оплати спожитих житлово-комунальних послуг, за період з 01 жовтня 2022 року по 01 вересня 2025 року, за твердженням позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 104948,82 грн, з яких: 22 952,40 грн за послуги з управління багатоквартирним будинком; 988,02 грн за послуги з поводження з побутовими відходами; 30 881,58 грн за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення; 8 742,93 грн за послуги з постачання гарячої води; 41 383,89 грн за послуги з централізованого опалення. Посилаючись на те, що відповідачам належить по 1/2 частці квартири, позивач вважає, що кожна з них повинна сплатити заборгованість пропорційно належній їй частці у праві власності, а саме по 52 474,41 грн. Позивач зазначає, що на момент звернення до суду заборгованість відповідачами не погашена, у зв`язку з чим він змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

05 жовтня 2026 року представник позивача Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Волинська О.А. подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій, посилаючись на положення пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, просила прийняти заяву до розгляду та зменшити розмір позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 із 52 474,41 грн до 37 804,54 грн. При цьому позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 залишила без змін у розмірі 52 474,41 грн. Також позивач просив стягнути з кожної з відповідачів судові витрати в розмірі 1 514,00 грн. Крім того, 05 жовтня 2026 року представник позивача ОСОБА_3 подала додаткові письмові пояснення у справі, у яких зазначила, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, а ухвалою від 15 червня 2026 року явку представника позивача визнано обов`язковою. Враховуючи безпекову ситуацію на території Київської області та міста Києва, позивач вважав за можливе надати додаткові письмові пояснення для повного та всебічного з`ясування обставин справи.

У поданих поясненнях позивач зазначив, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності відповідачів, кожній із яких належить по 1/2 частці. Оскільки відповідачі не зверталися із заявою про розділення особового рахунку відповідно до належних їм часток у праві власності, нарахування плати за житлово-комунальні послуги здійснювалося на один особовий рахунок із подальшим розподілом загальної суми заборгованості між співвласниками пропорційно їхнім часткам. Позивач наголосив, що реєстрація місця проживання власника квартири за іншою адресою та його фактичне непроживання у належному йому житловому приміщенні не звільняють від обов`язку брати участь у витратах на утримання та управління спільним майном багатоквартирного будинку. Зокрема, плата за послугу з управління багатоквартирним будинком нараховується власнику квартири незалежно від факту його проживання чи реєстрації за відповідною адресою. Також позивач пояснив, що нарахування плати за послуги з централізованого опалення здійснюється шляхом розподілу загального обсягу теплової енергії, спожитої будинком відповідно до показань приладу обліку, між споживачами пропорційно опалюваній площі квартир незалежно від фактичного проживання їхніх власників, відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315. Водночас позивач зазначив, що нарахування плати за окремі житлово-комунальні послуги, розмір якої залежить від кількості осіб, може здійснюватися з урахуванням фактичного проживання споживачів. Оскільки відповідач ОСОБА_1 надала документи, які підтверджують реєстрацію її місця проживання за іншою адресою, нарахування плати за комунальні послуги, розмір якої залежить від кількості осіб, щодо неї не здійснюється. Разом із тим позивач вважав, що зазначена обставина не звільняє відповідача від обов`язку оплачувати послуги, пов`язані з утриманням належного їй нерухомого майна. На обґрунтування своєї позиції позивач зазначав, що співвласники нерухомого майна зобов`язані брати участь у витратах на його утримання відповідно до належних їм часток, а невиконання грошового зобов`язання є підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Крім того, у додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що 26 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до частини заявлених до неї позовних вимог у розмірі 14 669,87 грн. Позивач визнав факт пропуску строку позовної давності щодо зазначеної частини заборгованості та погодився із заявою відповідача про застосування наслідків його спливу. У зв`язку із цим просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та частково відмовити в задоволенні позовних вимог у відповідній частині. Таким чином, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 37804,54 грн та судові витрати в розмірі 1514,00 грн, а з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 52474,41 грн та судові витрати в розмірі 1514,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

26 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

В обґрунтування заяви відповідач зазначила, що в розрахунку заборгованості за жовтень 2022 року позивач у графі «Перерахунок» відобразив суму 29 339,74 грн, з яких на належну їй 1/2 частку припадає 14 669,87 грн. При цьому початкове сальдо за жовтень 2022 року становило 0,00 грн. На переконання відповідача, зазначена сума не є поточним нарахуванням за жовтень 2022 року, а фактично становить заборгованість за попередні періоди, зокрема за 20202022 роки, яку позивач включив до розрахунку під виглядом перерахунку.

Відповідач вказала, що позовну заяву подано до суду 30 вересня 2025 року, а тому, на її думку, з урахуванням установленої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності тривалістю три роки, вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла до 30 вересня 2022 року, заявлені з пропуском строку позовної давності. Посилаючись на положення статей 256, 257, 267 ЦК України, відповідач просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог у частині стягнення з неї 14 669,87 грн, що становить 1/2 частку суми перерахунку в розмірі 29 339,74 грн, та відмовити в задоволенні позову в зазначеній частині.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначила, що квартира АДРЕСА_1 належить їй та іншому відповідачу на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожній. При цьому єдиною особою, яка була зареєстрована та фактично проживала у зазначеній квартирі, була її мати ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За твердженням відповідача, після смерті матері у квартирі ніхто не зареєстрований та фактично не проживає, у зв`язку з чим житлово-комунальні послуги, обсяг споживання яких залежить від кількості мешканців, фактично не споживалися. Відповідач вказала, що вона зареєстрована та проживає за іншою адресою, на підтвердження чого посилалася на витяг із реєстру територіальної громади та довідки відповідних органів. На її думку, позивач безпідставно ототожнює поняття власника житлового приміщення та споживача житлово-комунальних послуг, оскільки сама лише наявність права власності на частку квартири не підтверджує фактичного споживання послуг, нарахування за які здійснюється залежно від кількості осіб. Також відповідач зазначила, що з жовтня 2022 року по червень 2025 року позивач здійснював нарахування плати за послуги водопостачання, водовідведення та поводження з побутовими відходами з розрахунку на одну особу, а починаючи з липня 2025 року на двох осіб, хоча, за її твердженням, у квартирі з жовтня 2020 року ніхто не зареєстрований і не проживає. При цьому позивач не надав доказів фактичного проживання відповідної кількості осіб у квартирі. Відповідач також зазначила, що засоби обліку споживання комунальних послуг у квартирі відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 посилалася на відсутність укладених нею особисто договорів із позивачем та зазначила, що не здійснювала переоформлення на своє ім`я особового рахунку № НОМЕР_1 . На її переконання, надання позивачем одного розрахунку заборгованості та однієї квитанції щодо обох співвласників не підтверджує належним чином розміру її особистих зобов`язань. Відповідач також зазначила, що 13 жовтня 2025 року звернулася до позивача із заявами про припинення нарахувань за послуги, розмір яких залежить від кількості осіб, та про надання довідки щодо стану заборгованості на дату смерті попереднього власника квартири. За її твердженням, відповідь на першу заяву вона не отримала, а довідку про стан заборгованості станом на 31 жовтня 2020 року позивач, хоча й підготував, проте відмовився їй видати. У зв`язку із цим відповідач вважала за необхідне витребувати відповідні документи в судовому порядку. Окремо відповідач заперечувала факт отримання попередження про наявність заборгованості, зазначаючи, що позивач не надав доказів його направлення та вручення, а наявна в матеріалах справи копія попередження не містить її прізвища. Крім того, ОСОБА_1 ставила під сумнів належність та допустимість наданої позивачем довідки форми № 3, вказуючи, що позивач не є уповноваженим органом реєстрації місця проживання, а відомості, зазначені в такій довідці, суперечать даним про її фактичне місце реєстрації.

Відповідач також звернула увагу на те, що в розрахунку заборгованості за жовтень 2022 року позивач відобразив у графі «Перерахунок» суму 29 339,74 грн, тоді як початкове сальдо становило 0,00 грн. На її думку, зазначена сума є заборгованістю за попередні періоди, включеною до розрахунку без належного обґрунтування підстав та часу її виникнення. У зв`язку із цим відповідач наполягала на застосуванні наслідків спливу позовної давності до належної їй 1/2 частки вказаної суми, що становить 14 669,87 грн.

Щодо нарахувань за послуги з централізованого опалення та управління багатоквартирним будинком відповідач зазначила, що наданий позивачем розрахунок не дає можливості встановити окремий розмір її заборгованості за кожним видом послуг, оскільки містить, на її думку, необґрунтовані перерахунки та нарахування за періоди, що виходять за межі позовної давності. Відтак вважала за необхідне зобов`язати позивача надати новий деталізований помісячний розрахунок заборгованості відповідно до належної їй 1/2 частки квартири.

Відповідач просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення з неї 14 669,87 грн та відмовити в задоволенні позову в цій частині; відмовити у стягненні з неї 1/2 частки нарахувань за послуги з поводження з побутовими відходами, водопостачання, водовідведення, абонентського обслуговування та постачання гарячої води у зв`язку з відсутністю фактичного проживання і споживання зазначених послуг; визнати наданий позивачем розрахунок заборгованості недостовірним щодо неї та зобов`язати позивача надати новий обґрунтований помісячний розрахунок за послуги з опалення та управління багатоквартирним будинком за період з 30 вересня 2022 року по серпень 2025 року. Також просила витребувати у позивача довідку про стан заборгованості станом на жовтень 2020 року та витяг із журналу реєстрації вихідної кореспонденції від 13 жовтня 2025 року, а під час ухвалення рішення надати оцінку правомірності нарахування плати за послуги залежно від кількості мешканців за відсутності зареєстрованих осіб у квартирі.

Представник позивача Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення їх розміру підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, підтримала доводи та заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову з наведених у відзиві підстав. Також підтримала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Водночас у судовому засіданні відмовилася від раніше заявлених клопотань про витребування доказів та просила суд їх не розглядати.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 443473096 від 15 вересня 2025 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 27 кв. м, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожній по 1/2 частці. Право власності відповідачів зареєстровано 09 вересня 2021 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області.

З наявних у матеріалах справи довідок форми № 3, виданих Комунальним підприємством «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вбачається, що зазначена квартира розташована на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку та складається з двох кімнат. У довідках зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані особи відсутні. Зокрема, у відповідних графах довідок міститься запис про те, що за вказаною адресою ніхто не зареєстрований.

Із наданого позивачем листа-попередження від 04 серпня 2025 року № 314031 вбачається, що Комунальне підприємство «Управління міським господарством» повідомляло про наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги щодо квартири АДРЕСА_1 , яка станом на 01 серпня 2025 року становила 101 068,39 грн. У зазначеному листі міститься вимога про погашення заборгованості протягом трьох робочих днів із моменту отримання попередження, а також роз`яснено можливість укладення договору реструктуризації заборгованості та наслідки її несплати, зокрема звернення до суду.

Лист-попередження адресований за місцезнаходженням квартири та не містить персонального звернення до ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 .

Із долученої до матеріалів справи копії квитанції до сплати за житлово-комунальні послуги за серпень 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що за квартирою АДРЕСА_1 обліковувалася заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 22 952,40 грн, поводження з побутовими відходами 1 882,62 грн, централізованого водопостачання та водовідведення 30 881,58 грн, абонентського обслуговування централізованого водопостачання 490,72 грн, абонентського обслуговування централізованого водовідведення 464,00 грн, постачання гарячої води 8 742,93 грн та централізованого опалення 41 383,89 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги щодо квартири АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2022 року по 01 вересня 2025 року заборгованість станом на 01 вересня 2025 року визначена позивачем у розмірі 104948,82 грн.

Згідно з окремим розрахунком заборгованості, складеним позивачем щодо 1/2 частки квартири, розмір заборгованості одного співвласника визначено у сумі 52474,40 грн, з яких 11 476,20 грн за послуги з управління багатоквартирним будинком, 494,01 грн за послуги з поводження з побутовими відходами, 15 440,79 грн за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, 4 371,46 грн за послуги з постачання гарячої води, 20 691,94 грн за послуги з постачання теплової енергії.

Судом також досліджено надані позивачем помісячні розрахунки нарахувань за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2022 року по серпень 2025 року, які містять відомості про тарифи, обсяги нарахувань, перерахунки, оплату та залишки заборгованості за окремими видами послуг.

Із зазначених розрахунків вбачається, що нарахування здійснювалися за послуги з управління багатоквартирним будинком, поводження з побутовими відходами, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання гарячої води і теплової енергії. Розрахунки містять відомості щодо одного об`єкта нерухомого майна та відповідного особового рахунку, без окремого помісячного визначення зобов`язань кожної зі співвласниць квартири.

При цьому відповідач ОСОБА_1 заперечувала правильність зазначених нарахувань, посилаючись на відсутність зареєстрованих та фактично проживаючих осіб у квартирі, а також на включення до розрахунку заборгованості за попередні періоди. Крім того, звертала увагу суду на відображення позивачем у розрахунку за жовтень 2022 року суми перерахунку в розмірі 29 339,74 грн, вважаючи, що вона стосується попередніх періодів, а тому до її 1/2 частки зазначеної суми в розмірі 14 669,87 грн підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності.

Згідно рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради Київської області від 03 листопада 2021 року № 13/13 «Про коригування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення комунального підприємства "Вишнівськводоканал" Вишневої міської ради Бучанського району Київської області» вбачається, що виконавчим комітетом прийнято рішення про коригування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надаються КП «Вишнівськводоканал», з метою приведення їх до економічно обґрунтованого рівня. До рішення долучено структуру тарифів, яка містить складові витрат підприємства, зокрема витрати на оплату праці, електричну енергію, матеріальні ресурси, амортизацію, адміністративні та інші витрати, що враховуються під час формування тарифів.

Крім того, судом досліджено рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради від 31 травня 2023 року № 31/25-2023 «Про встановлення тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами (великогабаритні, ремонтні)», яким установлено тарифи на відповідні послуги, що надаються комунальним підприємством «Управління міським господарством». Додатки до зазначеного рішення містять розрахунки економічно обґрунтованих витрат на надання відповідних послуг та їх тарифну структуру.

Також матеріали справи містять рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради від 28 вересня 2023 року № 30/1-2023, яким встановлено тарифи на послуги з управління побутовими відходами, зокрема щодо збирання, перевезення та інших операцій із побутовими відходами, із наведенням відповідних розрахунків вартості послуг.

Судом досліджено письмові докази, надані відповідачкою ОСОБА_1 на підтвердження обставин, викладених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, відповідачкою надано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 02 листопада 2020 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, відповідно до якого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис № 311.

Крім того, відповідачкою надано інформацію про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, видану відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Із зазначеного документа вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , у період із 26 березня 2005 року до 28 вересня 2022 року.

Також матеріали справи містять довідку, видану 17 грудня 2025 року виконавчим комітетом Фастівської міської ради, управлінням регіонального розвитку і житлово-комунального господарства, Мотовилівським старостинським округом, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_4 , із травня 2024 року до часу видачі довідки. У довідці зазначено, що її видано на підставі акта від двох сусідів. Крім того, відповідачкою надано витяг із Реєстру територіальної громади № 2025/018839362, сформований 17 грудня 2025 року, відповідно до якого місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано 17 грудня 2025 року за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статей 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом установлено, що КП «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги щодо квартири АДРЕСА_1 .

Позивач просив стягнути заборгованість за період із 01 жовтня 2022 року до 01 вересня 2025 року в загальному розмірі 104948,82 грн, тобто по 52474,41 грн із кожної відповідачки, а також понесені судові витрати.

З інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 443473096, сформованої 15 вересня 2025 року, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 44,1 кв. м, житлову площу 27 кв.м.

Право спільної часткової власності на зазначену квартиру зареєстровано 09 вересня 2021 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , по 1/2 частці за кожною. Підставами державної реєстрації права власності є свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 09 вересня 2021 року Вишневою міською державною нотаріальною конторою: № 1-385 щодо ОСОБА_1 та № 1-384 щодо ОСОБА_2 .

Отже, відповідачки набули право власності на спірну квартиру в порядку спадкування.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Водночас факт набуття права власності на нерухоме майно в порядку спадкування сам собою не підтверджує ані розміру заборгованості, яка могла виникнути у спадкодавця, ані правомірності включення такої заборгованості до поточних нарахувань спадкоємцям.

За змістом статей 316, 317, 319, 322 ЦК України власник здійснює належні йому правомочності щодо майна та зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна такого будинку.

Статтями 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено види житлово-комунальних послуг, права й обов`язки споживачів та порядок здійснення оплати за надані послуги.

Зокрема, пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами.

Відповідно до статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок і строки не визначені відповідним договором.

Згідно зі статтями 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 сформульовано правовий висновок про те, що відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама собою не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично отримані послуги.

Аналогічного підходу Верховний Суд дотримався у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23, наголосивши, що вирішальне значення мають установлені обставини надання послуг та наявності обов`язку з їх оплати.

Отже, відсутність окремого письмового договору, підписаного особисто кожною відповідачкою, не є достатньою підставою для звільнення їх від обов`язку оплачувати належним чином нараховані житлово-комунальні послуги.

Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти позову, посилаючись на те, що фактично не проживає у спірній квартирі, зареєстрована та проживає за іншими адресами, а після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі ніхто не зареєстрований.

На підтвердження цих обставин відповідачкою надано документи щодо реєстрації її місця проживання у м. Києві в період із 26 березня 2005 року до 28 вересня 2022 року, довідку Мотовилівського старостинського округу від 17 грудня 2025 року про фактичне проживання з травня 2024 року у с. Мотовилівка Фастівського району Київської області, а також витяг із Реєстру територіальної громади від 17 грудня 2025 року.

Оцінюючи зазначені докази, суд виходить із того, що вони мають значення для встановлення місця реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 , однак не спростовують установленого факту належності їй 1/2 частки квартири.

Саме по собі непроживання співвласника у квартирі не припиняє обов`язку брати участь у витратах на управління та утримання спільного майна багатоквартирного будинку.

Крім того, нарахування плати за постачання теплової енергії для опалення приміщення не завжди залежить від кількості осіб, які фактично проживають у квартирі.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17 викладено підхід, відповідно до якого співвласник не звільняється від оплати теплопостачання лише з підстав непроживання у квартирі, оскільки відповідні витрати пов`язані з утриманням та опаленням об`єкта нерухомості.

Водночас суд розмежовує плату за управління багатоквартирним будинком і теплопостачання та плату за інші комунальні послуги, обсяг яких може залежати від фактичного споживання, кількості осіб або показань засобів обліку.

Право споживача на неоплату окремих комунальних послуг у разі тимчасової відсутності регулюється спеціальними положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та відповідними правилами надання послуг. Реалізація такого права залежить від виду послуги, способу її обліку, тривалості відсутності та належного документального підтвердження відповідних обставин.

При цьому відсутність зареєстрованих осіб не є тотожною доведеності відсутності будь-якого фактичного споживання послуг протягом усього спірного періоду.

Досліджені судом документи підтверджують окремі періоди реєстрації та проживання ОСОБА_1 за іншими адресами, однак не дають можливості беззаперечно встановити всі обставини фактичного користування спірною квартирою протягом усього періоду, за який заявлено позов.

Водночас суд ураховує, що відповідачка не позбавлена права вимагати проведення перерахунку вартості окремих комунальних послуг за наявності передбачених законом підстав. Отже, доводи ОСОБА_1 про непроживання у квартирі заслуговують на оцінку, однак не є достатніми для повної відмови у задоволенні позову.

На підтвердження розміру заявлених вимог позивачем надано розрахунки заборгованості за житлово-комунальні послуги, відомості за особовим рахунком № НОМЕР_1 , рахунки на оплату послуг, а також документи щодо встановлення відповідних тарифів.

Із наданих розрахунків убачається, що позивач здійснював нарахування за послуги з управління багатоквартирним будинком, поводження з побутовими відходами, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання гарячої води та теплової енергії.

Разом із тим судом установлено, що у розрахунку за жовтень 2022 року позивач відобразив у графі «Перерах» суму 29 339,74 грн.

Зазначена сума складається з таких нарахувань: 6 855,00 грн за утримання будинку, 624,96 грн за вивезення побутових відходів, 1 610,40 грн за водопостачання, 2 946,90 грн за постачання гарячої води та 17 302,48 грн за опалення.

Суд звертає увагу, що вказані суми відображені саме як перерахунок, а не як звичайні поточні нарахування за відповідний розрахунковий місяць. При цьому документ не містить відомостей про періоди, за які здійснено такий перерахунок, підстави його проведення, обсяги послуг, застосовані тарифи за кожний відповідний період та вихідні дані, за якими визначено зазначені суми.

Із поданих доказів неможливо встановити, чи стосується зазначений перерахунок періоду до смерті попередньої власниці квартири ОСОБА_4 , періоду після відкриття спадщини або іншого часу.

Суд ураховує, що право власності відповідачок на квартиру зареєстроване 09 вересня 2021 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Положеннями статей 1281, 1282 ЦК України визначено особливості пред`явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців та межі відповідальності спадкоємців за зобов`язаннями спадкодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц наголосила на обов`язковості дотримання спеціального порядку пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

Отже, якщо відповідна частина заборгованості виникла за життя спадкодавця, для вирішення питання про її стягнення зі спадкоємців необхідно встановити дійсний розмір такого боргу, підстави його виникнення та дотримання передбачених законом умов відповідальності спадкоємців. Водночас сам факт відображення певної суми в особовому рахунку квартири не підтверджує автоматично виникнення відповідного зобов`язання безпосередньо у відповідачок.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 зазначено, що перехід права власності на нерухоме майно сам собою не означає переходу до нового власника боргів попереднього власника за житлово-комунальні послуги. При цьому суд ураховує, що наведена постанова стосувалася відчуження майна, тоді як у цій справі право власності набуто в порядку спадкування, що потребує застосування спеціальних норм спадкового права.

Таким чином, для стягнення спірного перерахунку позивач мав довести не лише факт його відображення у власних облікових документах, а й конкретні підстави виникнення заборгованості, період надання послуг та правові підстави покладення обов`язку з її сплати на відповідачок.

Надані позивачем документи не дають можливості перевірити обґрунтованість перерахунку в розмірі 29 339,74 грн та встановити, за які саме періоди і з яких підстав він здійснений.

Саме по собі засвідчення розрахунку підписом представника підприємства та печаткою не усуває необхідності підтвердження вихідних даних, на яких ґрунтується відповідне нарахування.

У зв`язку із цим суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість включення до заявленої заборгованості суми перерахунку 29339,74 грн.

Оскільки позовні вимоги заявлено до кожної відповідачки окремо відповідно до її 1/2 частки у праві власності, недоведеність зазначеного перерахунку стосується вимог до обох відповідачок у рівних частинах, тобто по 14 669,87 грн.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення зазначених сум задоволенню не підлягають.

Щодо заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог суд вказує таке.

Судом установлено, що 15 червня 2026 року у справі відбулося судове засідання, за результатами якого суд постановив ухвалу про витребування доказів.

Надалі, 05 жовтня 2026 року, представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив зменшити розмір вимог до ОСОБА_1 до 37 804,54 грн, залишивши вимоги до ОСОБА_2 у первісному розмірі.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання.

Зазначена норма встановлює процесуальний строк реалізації відповідного права позивача.

Оскільки перше судове засідання у справі відбулося 15 червня 2026 року, а заяву про зменшення розміру позовних вимог подано лише 05 жовтня 2026 року, тобто після початку судового розгляду, суд доходить висновку про подання такої заяви з пропуском установленого пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України процесуального строку.

При цьому матеріали справи не свідчать про те, що зазначена заява є належно оформленою частковою відмовою від позову в розумінні пункту 1 частини другої статті 49 та статті 206 ЦПК України.

За таких обставин суд не приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог як подану після закінчення встановленого законом процесуального строку та вирішує спір у межах первісно заявлених позовних вимог.

Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності суд вказує таке.

ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до частини позовних вимог у розмірі 14 669,87 грн, посилаючись на те, що відповідна сума становить половину перерахунку за попередні періоди.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Водночас суд ураховує спеціальні законодавчі положення, які регулювали перебіг позовної давності в період дії карантину та воєнного стану.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, яким передбачено продовження визначених ним строків, зокрема строку загальної позовної давності, на строк дії карантину.

Надалі Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX було передбачено продовження відповідних строків на період дії воєнного стану.

З 30 січня 2024 року набрали чинності зміни, внесені Законом України № 3450-IX, відповідно до яких перебіг позовної давності на час дії воєнного стану було зупинено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 сформулювала висновок, що в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, строк звернення до суду спочатку було продовжено на період карантину, надалі на період воєнного стану до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинено.

Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, набрав чинності 04 вересня 2025 року, у зв`язку з чим перебіг позовної давності було поновлено.

У цій справі позивач звернувся до суду у вересні 2025 року з вимогами щодо заборгованості, яка обліковується за період із жовтня 2022 року до серпня 2025 року.

За таких обставин, з урахуванням наведених законодавчих положень, позовна давність щодо належним чином підтверджених нарахувань за заявлений період не спливла.

Що стосується суми перерахунку 29 339,74 грн, то позивачем не доведено, за які саме періоди її нараховано, коли виникли відповідні грошові зобов`язання та чи належали вони спадкодавцю або відповідачкам.

Відтак суд не має підстав визначати початок і закінчення перебігу позовної давності щодо зазначеної суми на підставі припущень.

При цьому суд виходить із того, що позовна давність застосовується до вимоги, обґрунтованість якої встановлено, але щодо якої сплив установлений законом строк судового захисту.

Оскільки вимоги в частині стягнення перерахунку 29 339,74 грн є недоведеними по суті, підставою для відмови в цій частині є саме недоведеність відповідних нарахувань, а не сплив позовної давності.

Таким чином, суд відхиляє заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд вказує таке.

Первісно позивачем заявлено до стягнення 104948,82 грн заборгованості, тобто по 52474,41 грн із кожної відповідачки.

Судом установлено недоведеність включення до зазначеної суми перерахунку в розмірі 29339,74 грн, що становить по 14669,87 грн щодо кожної відповідачки.

За результатами оцінки доказів суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в загальному розмірі 75 609,08 грн, що становить: 104948,82 грн 29339,74 грн = 75 609,08 грн.

З урахуванням належності відповідачкам по 1/2 частці квартири та заявленого позивачем способу розподілу заборгованості з кожної відповідачки підлягає стягненню по 37804,54 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення по 14669,87 грн із кожної відповідачки слід відмовити як у недоведених.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судовий збір підлягає розподілу пропорційно задоволеній частині вимог.

З урахуванням співвідношення задоволених вимог у розмірі 37804,54 грн до первісно заявлених вимог у розмірі 52474,41 грн із кожної відповідачки на користь позивача підлягає стягненню по 1090,74 грн судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 7682, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 34778905, місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Зелена, буд. 2) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 37804 (тридцять сім тисяч вісімсот чотири) гривні 54 копійки та судовий збір у розмірі 1090 (одна тисяча дев`яносто) гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 34778905, місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Зелена, буд. 2) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 37804 (тридцять сім тисяч вісімсот чотири) гривні 54 копійки та судовий збір у розмірі 1090 (одна тисяча дев`яносто) гривень 74 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

20.10.2026 року