Вирок № 140770004, 16.10.2026, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2368/26

Провадження № 1-кп/163/248/26

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області кримінальне провадження № 22026030000000109 від 13.07.2026 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дружківка Донецької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , громадянки України, середньої спеціальної освіти, розлученої, непрацюючої, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 , будучи громадянкою України, в силу свого освітнього рівня, спеціальних знань і життєвого досвіду, достовірно володіла інформацією, що починаючи з 24.02.2022 російською федерацією, зокрема підрозділами її збройних сил та іншими військовими формуваннями здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміла, що представниками такої держави-агресора вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, свідомо висловлювалася щодо заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, за таких обставин.

Так, ОСОБА_4 , в ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією рф, перебуваючи під впливом інформаційно -психолочічних спецоперацій (ІПСО) росії проти України, які стали невід`ємною частиною ведення гібридної війни, і, зокрема, щодо правомірності дій держави агресора проти України із захоплення її територій та заперечення відповідальності Росії за прийняте рішення про напад та здійснення військової агресії по відношенню до України, тощо, водночас, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду та вільний доступ до офіційних інформаційних джерел і відомостей, в тому числі, міжнародних, про ведення рф психологічного впливу з тим, щоб налаштовувати один проти одного населення України, політичних та соціальних опонентів, створення ворожнечі між людьми, а відтак, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 18.04.2026, перебуваючи за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , в ході розмови з іншою особою, висловила особисті судження, згідно з якими бойові дії між Україною та Росією ніби то не є результатом збройної агресії Російської Федерації проти України, а керуються та фінансуються єдиним зовнішнім центром управління, який контролює обидві сторони конфлікту. В ході розмови ОСОБА_4 заперечила наявність самостійних дій Росії як держави-агресора, стверджуючи, що «один штаб» ніби то керує як Україною, так і Росією, а війна використовується для знищення чоловічого населення, що виразилось, зокрема, серед інших, у таких висловлюваннях: «Нет, она (Росія) не вызволяет ни кого. Что теми, что теми руководят с одного штаба. Один штаб руководит и теми и теми. Идет просто и с той стороны и с той стороны утилизация мужского населения. Там вот этот Моссад еврейский и ЦАХАЛ короче.».

У наведених висловлюваннях збройна агресія РФ проти України заперечується шляхом представлення війни не як нападу Російської Федерації на Україну, а як штучно організованого та керованого третіми особами процесу, за який ніби то відповідальні зовнішні сили. У такий спосіб відповідальність за виникнення та перебіг війни переноситься з Російської Федерації на невизначений «єдиний штаб», «Моссад», «Цахал» та «євреїв», а роль РФ як безпосереднього суб?єкта збройної агресії нівелюється.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у запереченні збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, ОСОБА_4 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 436-2 Кримінального кодексу України.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнала в повному обсязі, підтвердила місце, спосіб, час вчинення злочину. У вчиненому розкаялась, про скоєне шкодує, просила суворо її не карати.

Показання обвинуваченої є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останньою змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності її позиції. Зважаючи на те, що обвинувачена підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини і беззаперечно визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, покази обвинуваченої суд вважає такими, що відповідають фактичним обставинам, які встановлені судом.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просив визнати винною ОСОБА_4 та призначити покарання за ч. 1 ст. 436-2 КК України у виді 1 року позбавлення волі, звільнивши останню на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 2 роки.

Враховуючи те, що обвинувачена в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися.

При ухваленні вироку щодо обвинуваченої суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинувачену, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

При призначенні покарання обвинуваченій, суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винної та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, а також сукупність всіх обставин вчинення кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченої, яка повністю визнала свою вину, щиро розкаялась у скоєному, а також її посткримінальну поведінку.

Крім того, суд враховує особу обвинуваченої ОСОБА_4 , яка є внутрішньо-переміщеною особою, не працевлаштована, розлучена, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває; раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась.

До пом`якшуючих відповідальність обставин, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

У відповідності до ст. 67 КК України, обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

З урахуванням викладеного, суд вважає за доцільне призначити покарання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 436-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

Разом з тим, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченої до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останньої після вчинення кримінального правопорушення, індивідуальних особливостей обвинуваченої, зокрема способу життя, характеризуючи її дані, її вік, а також наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої, суд дійшов висновку, що вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення покарання з іспитовим строком, оскільки на думку суду, перевиховання ОСОБА_4 ще можливе без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади, що виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів.

Зазначене у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду про доцільність застосування до ОСОБА_4 положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком в два роки з визначенням відповідних обов`язків судом, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати вимогам закону та особі винної.

Підсумовуючи все вище зазначене, суд вважає, що саме дана міра покарання відносно обвинуваченої є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченої.

Кримінальним правопорушенням шкода не завдана, цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України, а питання щодо накладеного арешту згідно із ч.4 ст.174 КПК України.

На підставі ст.124 КПК України судові витрати на проведення судово-лінгвістичного семантико-текстуального експертного дослідження слід покласти на обвинувачену.

Запобіжний захід щодо обвинуваченої не застосовано, клопотання про застосування такого заходу не заявлено.

Керуючись ст.ст. 373, 374, ч.15 ст.615 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України, і призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає такі обов`язки: періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Речовий доказ: мобільний телефон марки РОСО Х3 Pro ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 з сім-карткою НОМЕР_3 , який зберігається в індивідуальному сейфі слідчого СВ УСБУ у Волинській області, - повернути ОСОБА_4 , скасувавши накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 28.08.2026 року арешт.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) гривень 88 копійок процесуальних витрат за проведення судово-лінгвістичного семантико-текстуального експертного дослідження (висновок №СЕ26-68/Л/1/3 від 09.09.2026).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення через Любомльський районний суд.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Головуюча: суддя ОСОБА_1