Рішення № 140764992, 16.09.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/187/25провадження №: 2/398/163/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" вересня 2026 р. м.Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Голосеніної Т.В.,

за участю секретаря Шаповал І.Ф.

представника позивача Ковальової Т.Ю.

представника відповідача Гудкової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу вокзалу станції ім.Т.Шевченка, філії «Вокзальна компанія», про визнання протиправним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Ковальової Т.Ю., звернулася до суду з позовом про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що позивач працювала в АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», а саме на виробничому підрозділі вокзалу станції ім. Т. Шевченка філії «Вокзальна компанія» на посаді чергового по вокзалу станції Олександрія до 10.03.2022 року. Проте, наказом (розпорядженням) № 19/ ОС від 10.03.2022 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено з посади чергового по вокзалу станції Олександрія, згідно ч.1 ст. 36 КЗпПП. В основу вказаного наказу в якості правової підстави покладено заяву ОСОБА_1 та згоду власника. Зазначає, що припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП застосовується лише у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, яка у нашому випадку була відсутня. Тому, вважає наказ № 19/ ОС від 10.03.2022 року незаконним, протиправним, необґрунтованим, виданим за відсутності домовленості сторін та таким, що підлягає скасуванню повністю. ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказом (розпорядженням) № 19/ ОС від 10.03.2022 року та не ставила свій підпис в даному документі, оскільки була за кордоном в момент її офіційного звільнення. В Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан відповідно на Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який діє і на момент розгляду спірних правовідносин. Позивач була вимушена написати заяву б/н від 28.02.2022 року про надання відпустки, без збереження заробітної плати на період з 02.03.2022 року по 31.03.2022 року. Дана заява була прийнята відповідачем та ОСОБА_1 була надана відповідна відпустка. Проте, у даний період позивач ОСОБА_1 була незаконно звільнена стороною відповідача АТ «Укрзалізниця», навіть без її присутності та належного повідомлення. Наказ (розпорядження) № 19/ ОС від 10.03.2022 року містить відомості про те, що ОСОБА_1 10.03.2022 року була ознайомлена з даним наказом та поставила свій підпис, проте позивач не ставила свій підпис та фізично не могла це зробити, адже 10.03.2022 року знаходилась за кордоном, що підтверджується копією закордонного паспорта ОСОБА_1 , а саме відповідними відмітками, де зазначено, що позивач виїхала за кордон 02.03.2022 року та повернулась до України 30.08.2022 року, що підтверджується копією закордонного паспорта. Копію вищевказаного наказу та трудову книжку ОСОБА_1 не отримувала та не могла отримати через те, що тимчасово не перебувала на території України, зміст такого наказу їй не був відомий та ознайомилась вона з ним, після надсилання адвокатського запиту б/н від 20.11.2024 року, відповідь на який була отримана 18.12.2024 року. Звертаємо увагу суду на те, що на початку березня 2022 року, в телефонному режимі, керівництво філії «АТ «Укрзалізниці» неодноразово змушувало позивача написати заяву про звільнення, погрожуючи при цьому звільненням останньої будь-якими іншими способами, вдавалися до психологічного тиску. Про відповідні обставини, а саме її звільнення, ОСОБА_1 була протиправно повідомлена в месенджері, що вкотре порушує вимоги чинного законодавства України. Незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану АТ «Укрзалізниця», будучи об`єктом критичної інфраструктури, свою діяльність не призупинило та здійснює її і надалі протягом усього часу, тому дане звільнення порушує права позивача та змушує її звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів. ОСОБА_1 була позбавлена можливості одразу звернутись за професійною правничою допомогою, задля вирішення питання щодо незаконного звільнення, адже в період з 2023 по 2024 року перебувала на лікуванні, згодом на реабілітації, у зв`язку із переломом ключиці. Вважаємо незаконним наказ № 19/ОС від 10.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 та вбачає законні підстави для поновлення її на посаді чергового по вокзалу станції Олександрія, оскільки жодної заяви про звільнення, за п.1 ст. 36 КЗпПП, позивач не писала та на адресу відповідача не направляла. З наказом № 19/ ОС від 10.03.2022 року позивач та її представник адвокат Ковальова Т.Ю. вперше ознайомились 18.12.2024 року, що підтверджується вищеозначеними обставинами, отже строк на його оскарження не є пропущеним та поновленню не підлягає. Роботодавець не врахував, що на момент звільнення позивач ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, чим допустив порушення вимог пункту 1 статті 36, пункту 1 статті 38, пункту 1 статті 39 КЗпП України та порядок звільнення, у зв`язку з виходом на пенсію. Між адміністрацією і комітетом профспілки пасажирського вокзалу ім. Т. Шевченка було укладено Колективний договір на 2011- 2015 роки, зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення від 31.03.2011 № 219 (діючий і на момент звернення до суду). Пунктом 4.16. Колективного договору (с. 12) обумовлено при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати основну одноразову грошову допомогу, згідно Додатку №7 до Колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітних плат в залежності від стажу роботи в певній галузі: · до 5 років- один середньомісячний заробіток; · від 5 до 10 років два середньомісячних заробітка; · від 10 до 15 років три середньомісячних заробітка; · більше 15 років п`ять середньомісячних заробітків. Вважає, що відповідач умисно звільнив ОСОБА_1 за ч.1 ст. 36 КЗпПП, а не за п.1 ст. 38 КЗпПП, щоб уникнути виплати вищеописаної одноразової матеріальної допомоги. Отже, наявне порушення прав позивача щодо невиплати їй одноразової матеріальної допомоги, право на яку вона набула у зв`язку із виходом на пенсію. У відповідача наявний обов`язок виплатити позивачу його середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. У зв`язку з вищеописаним незаконним звільненням ОСОБА_1 з посади чергового по вокзалу станції Олександрія, яке відбулось 10.03.2022 року та було оформлено наказом № 19/ОС від 10.03.2022 року, позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що ч.1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

03.01.2025 року представник позивача адвокат Ковальова Т.Ю. отримала відповідь на адвокатський запит за № Ц-17/0/1.4-03-25 від 02.01.2025 року, а саме довідку про середню заробітну плату № 7 від 03.01.2025 року. Із виданої довідки № 7 від 03.01.2025 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи в АТ «Укрзалізниця» (січень, лютий 2022 року) склала 13 878, 35 грн. та 12 376,19 грн.. Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням вказана в розмірі - 444,99 грн. на день і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 за кожен день вимушеного прогулу по день постановлення судового рішення про поновлення на посаді. Протиправними діями відповідача, а саме незаконним звільненням була завдана моральна шкода ОСОБА_1 , яка повинна бути відшкодована, згідно норм чинного законодавства. В обґрунтування завданої позивачу моральної шкоди, зазначає, що у зв`язку з незаконним звільненням заподіяне приниження честі та гідності ОСОБА_1 , що відобразилося на її діловій репутації та моральних стражданнях, що в свою чергу призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що врешті-решт відобразилося і на її фізичному стані. ОСОБА_1 є пенсіонеркою і вона потребує матеріальних виплат, які були передбачені їй договірними відносинами АТ «Укрзалізниця» задля забезпечення своєї життєдіяльності, проте всупереч вимогам закону вона була позбавлена можливості їх отримати.

Просить визнати протиправним звільнення, поновити позивача на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 20000 грн., а також стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Ухвалою від 17.01.2025 року позов залишено без руху та позивачу надано строку для усунення недоліків.

Заявою від 20.01.2025 року недоліки позову усунено.

Ухвалою від 27.01.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у спрощеному провадженні з викликом сторін.

Представником позивача, у визначений ухвалою суду строк, подано відзив, відповідно до якого зазначено, що Наказом від 01.10.2020 № 08/ОС Позивачка була зарахована до особового складу вокзалу станції Олександрія виробничого підрозділу вокзал станції ім. Т. Шевченка філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця». У зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє в Україні по теперішній час. Наказом від 28.02.2022 року № 14/ВТ Позивачці була надана відпустка без збереження заробітної плати з 02.03.2022 року до 09.03.2022 року включно (копія наказу додається). Під час відпустки, а саме 02 березня 2022 року, Позивачка виїхала за кордон, що підтверджується наданою нею копією закордонного паспорту.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

10 березня 2022 року, перебуваючи за межами України, Позивачка з номеру телефона НОМЕР_1 направила за допомогою додатка-месенджера Viber на номер телефона НОМЕР_2 , який належить начальнику вокзалу станції Олександрія вокзалу станції ім. Т. Шевченка Мельничук Ларисі Костянтинівні фотографію власноруч написаної заяви на ім`я в.о. начальника вокзалу станції ім. Т. Шевченка Коломієць Є.О. про звільнення Позивачки за угодою сторін з 10 березня 2022 року. На роздруківці заяви на звільнення виконуючим обов`язки начальника вокзалу станції ім. Т. Шевченка Коломійцем Є.О., була проставлена резолюція з вказівкою центру управління персоналом підготувати наказ про звільнення (копія роздруківці з резолюцією керівника додається). Наказом від 10.03.2022 року № 19/ОС Позивачка була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. В цей же день позивачці фотографія наказу була направлена на номер телефона НОМЕР_1 з номеру НОМЕР_2 за допомогою додатка-месенджера Viber, що в умовах початку повномасштабного вторгнення було єдиним засобом надіслання кадрової документації та інших документів працівникам, які перебувають за кордоном. З урахуванням того, що Позивачка перебувала за кордоном, трудова книжка, за її проханням, зберігалась у центрі управління персоналом вокзалу станції ім. Т. Шевченка філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця». 5 вересня 2022 року позивачка зателефонувала провідному інженеру центру управління персоналом ОСОБА_2 та повідомила, що повернулась в Україну. 27 вересня 2022 року позивачка прийшла до центру управління персоналом вокзалу станції ім. Т. Шевченка, а саме до провідного інженера центру управління персоналом ОСОБА_2 , та у присутності інспектора з кадрів ОСОБА_3 , отримала наказ про звільнення за угодою сторін у паперовій формі та трудову книжку, що підтверджується її особистим підписом у наказі про звільнення, особовій картці працівника форми №П-2 та особистою розпискою про отримання трудової книжки Позивачки у журналі про рух трудових книжок та вкладишів до них (копія форми № п-2 та копія титульних аркушів та аркуша № 31 журналу додаються). Дату ознайомлення з наказом про звільнення Позивачка зазначила власноруч -10.03.2022 року, як дату, коли вона фактично була ознайомлена з наказом про звільнення шляхом отримання фото наказу на свій номер телефону НОМЕР_1 за допомогою додатку Viber, що підтверджує, що саме 10.03.2022 року між працівником та роботодавцем було досягнуто згоди про звільнення працівника за угодою сторін та саме 10.03.2022 Позивачка була звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України. З 10.03.2022 року, отже майже три роки, Позивачка не мала намірів щодо подальшої роботи у Відповідача, з будь-якими заявами до Відповідача не зверталась, та тільки 24 жовтня 2024 року звернулась до начальника вокзалу станції ім. Т. Шевченка із заявою про надання роз`яснень щодо несплати їй посадових окладів при звільненні, як особі, яка звільнилась у зв`язку з виходом на пенсію (копія заяви додається). Оскільки Колективним договором, укладеним між адміністрацією і комітетом профспілки пасажирського вокзалу ім. Т.Шевченка на 2011-2015 роки, дія якого продовжено до 31.12.2025 року, та відповідно до додатку № 7 до Колективного договору «Порядок та умови виплати допомоги при звільненні на пенсію» (копія витягу з Колективного договору та Додатку № 7 додані Позивачем до позову), не передбачені виплати грошової допомоги при звільнені за угодою сторін, Позивачці була направлена відповідь від 30 жовтня 2024 року № 465 з наданням відповідних роз`яснень (копія відповіді додається). Отже, виходячи із змісту заяви Позивачки від 24.10.2024 року, вона достовірно була обізнана про своє звільнення, та майже через три роки Позивачка вирішила, що її не влаштовує, що при її звільненні їй не були виплачені кошти, які підлягають виплаті особам, що звільняються уперше за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Після отримання відповіді на заяву від 24.10.2024 року, Позивачка 11 листопада 2024 року уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом, яка зверталась до Відповідача з адвокатськими запитами від 20 листопада 2024, 02 січня 2025 року та від 03 січня 2025 року, про надання копії заяви про звільнення з датою ознайомлення з наказом, копії трудового договору та довідку про середню заробітну плату Позивачки. Після звернення за правовою допомогою, Позивачкою та її представником була обрана позиція, яка вказує на недобросовісну поведінку Позивачки, та полягає у викладенні неправдивих відомостей, що суперечить попереднім діям Позивачки.

Наступного дня після закінчення відпустці, а саме 10 березня 2022 року, Позивачка, перебуваючи за кордоном, що свідчить про відсутність у неї наміру виходити на роботу та бажання працювати у Відповідача, з номеру телефона НОМЕР_1 направила за допомогою додатка-месенджера Viber на номер телефона НОМЕР_2 , який належить начальнику вокзалу станції Олександрія вокзалу станції ім. Т. Шевченка Мельничук Ларисі Костянтинівні фотографію власноруч написаної заяви на ім`я в.о. начальника вокзалу станції ім. Т. Шевченка Коломієць Є.О. про звільнення Позивачки за угодою сторін з 10 березня 2022 року. На роздруківці заяви на звільнення виконуючим обов`язки начальника вокзалу станції ім. Т. Шевченка ОСОБА_4 , була проставлена резолюція з вказівкою центру управління персоналом підготувати наказ про звільнення (копія роздруківці з резолюцією керівника додається). Оскільки Позивачка виїхала за кордон після початку повномасштабного вторгнення рф, вона була ознайомлена з наказом про звільнення за угодою сторін у такий же спосіб - шляхом направлення їй фотографії наказу з номеру телефону НОМЕР_2 , який належить начальнику вокзалу станції Олександрія вокзалу станції ім. Т. Шевченка ОСОБА_5 на її номер телефону НОМЕР_1 за допомогою додатку месенджера Viber.

Зазначає, що особа, яка не вважає себе звільненою, після відпустки приступає до роботи, тоді як Позивачка після закінчення її відпустки без збереження заробітної плати 09.03.2022 року, 10.03.2022 року до роботи приступити не намагалась, що підтверджується її перебуванням за кордоном, тому й написала заяву про звільнення за угодою сторін саме з 10 березня 2022 року, при цьому протягом майже трьох років з дати звільнення з намірами працювати у Відповідача не зверталась, що вказує на її бажання безпідставно отримати від Відповідача кошти за час так званого «вимушеного прогулу» на підставі надуманих фактів.

Щодо неможливості у період 2023-2024 роки звернутися за правничою допомогою у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, вважає за необхідне заявити про надання суду Позивачкою підробленого документу, а саме довідки від 04.03.2024 року № 53 (без реєстраційного номеру лікарні), видану КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії Олександрійської міської ради» для посадки на літак. Зазначена довідка має очевидні виправлення (стертий та виправлений рік у датах перебування у стаціонарі на 2023). При цьому, виходячи з цієї довідки Позивачка перебувала на лікуванні з 08.09.2023 по 18.09.2023, але перелом отримала 11.09.2023, що вочевидь є неможливим та додатково вказує на недобросовісну та протиправну поведінку Позивачки. Позиція Позивачки з цього приводу є незрозумілою та суперечливою. Так, Позивачка звернулась до Відповідача із заявою від 24 жовтня 2024 року, в якій вона просила надати роз`яснення щодо несплати їй посадових окладів при звільненні, як особі, яка звільнилась у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач листом від 30 жовтня 2024 року № 465 надав Позивачці відповідь, якою їй було відмовлено у сплаті посадових окладів, оскільки Колективним договором, укладеним між адміністрацією і комітетом профспілки пасажирського вокзалу ім. Т.Шевченка на 2011-2015 роки, дія якого продовжено до 31.12.2025 року, та відповідно до додатку № 7 до Колективного договору «Порядок та умови виплати допомоги при звільненні на пенсію», при звільненні за угодою сторін, виплати грошової допомоги не передбачені. Оскільки така відповідь Позивачку не задовольнила, вона вирішила майже через три роки заявити про начебто незаконне звільнення, намагаючись у спосіб, який не відповідає принципу добросовісності, отримати від Відповідача кошти за так званий «вимушений» прогул. Разом з цим, слід зазначити, що невиплата коштів при звільненні в будь-якому разі не є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним та ці підстави позову суперечить одна одній.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представником позивача подано додаткові пояснення, відповідно до яких зазначено, що абсолютна неможливість надання відповідачем роботи позивачу не вбачалась, оскільки на території, де вона безпосередньо працювала, не велись активні бойові дії, місто під окупацією не перебувало. Відповідачем також не було запропоновано переведення її на іншу роботу із збереженням середньої заробітної плати, в тому числі до іншого структурного підрозділу. Варто зазначити, що після відпустки ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача з повідомленням про готовність працювати, однак отримувала необґрунтовану відмову. 24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався. На початку березня 2022 року, в телефонному режимі, керівництво філії «АТ «Укрзалізниці» неодноразово змушувало позивача написати заяву про звільнення, погрожуючи при цьому звільненням останньої будь-якими іншими способами, вдавалися до психологічного тиску. Про відповідні обставини, а саме її звільнення, ОСОБА_1 була протиправно повідомлена в месенджері, про це було зазначено і у позові ОСОБА_1 , проте саму заяву на звільнення позивач не писала, адже бажала працювати у відповідача. Дії АТ «Укрзалізниця» були незрозумілі їй з точки зору законодавства, через те, що керівництво запевняло її, що їх дії (а саме оформлення даної заяви) не впливають на роботу позивача, через те, що їм потрібно це оформити, задля звітування та документації. Проте, незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану АТ «Укрзалізниця, будучи об`єктом критичної інфраструктури, свою діяльність не призупинило та здійснює її і надалі протягом усього часу, тому дане звільнення порушує права позивача та змушує її звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів. Наказ (розпорядження) № 19/ ОС від 10.03.2022 року містить відомості про те, що ОСОБА_1 10.03.2022 року була ознайомлена з даним наказом та поставила свій підпис, проте позивач не ставила свій підпис та фізично не могла це зробити, адже 10.03.2022 року знаходилась за кордоном, що підтверджується копією закордонного паспорта ОСОБА_1 , а саме відповідними відмітками, де зазначено, що позивач виїхала за кордон 02.03.2022 року та повернулась до України 30.08.2022 року (копію закордонного паспорта прикладаємо до позовної заяви). Звичайно ж копію вищевказаного наказу та трудову книжку ОСОБА_1 не отримувала та не могла отримати, через те, що тимчасово не перебувала на території України, зміст такого наказу їй не був відомий та ознайомилась вона з ним, після надсилання адвокатського запиту б/н від 20.11.2024 року, відповідь на який була отримана 18.12.2024 року.

Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 підтримали позов в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні їх позиції в позові та додаткових поясненнях.

Представник відповідача заперечила проти задоволення позову з підстав, вказаних у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №08/ОС з 01.10.2020 року зараховано до штатного розпису виробничого підрозділу вокзалу станції ім.Т.Г.Шевченка філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» штатну одиницю вокзалу станції Олександрія 2 класу Знам`янської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Одеська залізниця» 12 штатних одиниць. Зараховано до особового складу та продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 на посаді черговий по вокзалу.

Наказом (Розпорядженням) №14/Вт від 28.02.2022 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 02.03.2022 року по 09.03.2022 року.

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 10.03.2022 року остання просить звільнити її з роботи за згодою двох сторін з 10.03.2022 року, у зв`язку з воєнним станом.

Наказом (Розпорядженням) №19/06 від 10.03.2022 року ОСОБА_1 , чергового по вокзалу, звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін, підстава заява ОСОБА_1 від 10.03.2022 року.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору містяться у статті 36 КЗпП України, де, серед інших, передбачено звільнення з згодою сторін.

На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 року по 09.03.2022 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, зазначений факт підтверджується наказом №14/вт від 28.02.2022 року.

В подальшому, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 за кордоном, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон, через застосунок «Вайбер» ОСОБА_1 повідомила відповідача про звільнення за згодою сторін.

Наказом №19/ос від 10.03.2022 року ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП. Твердження ОСОБА_1 про неотримання копії наказу є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами справи. Факт направлення та доставки зазначеного наказу на особистий номер телефону Позивача через мобільний додаток "Viber" підтверджується іншими належними та допустимими доказами, що містяться у справі.

Так, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що чергові по вокзалу підпорядковані безпосередньо їй. 01.03.2022 року ОСОБА_1 мала вийти на роботу, але не вийшла, а написала заяву на відпустку без збереження заробітної плати, оскільки з дитиною виїхала до Польщі. 10.03.2022 року позивач у застосунку вайбер їй скинула власноруч написану заяву про звільнення, оскільки далі продовжувала перебувати за кордоном. У той час всі заяви надсилалися вайбером, оскільки кадрова служба знаходилася у м.Сміла, а поїзди працювали лише на евакуацію громадян із зони активних бойових дій.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначила, що вона працює на посаді провідного інженера центру управління персоналом вокзалу-станції ім.Т.Шевченка. 10.03.2022 року їй на вайбер надійшла від ОСОБА_5 заява ОСОБА_1 про звільнення. На той час багато людей звільнялося. ОСОБА_7 підготувала наказ на звільнення. У вересні 2022 року ОСОБА_1 особисто з`явилася до кадрової служби на отримала наказ на звільнення та трудову книжку. Позивач із клопотанням про продовження трудової діяльності до відповідача не зверталася.

Свідок ОСОБА_3 суду зазначила, що працює інспектором відділу кадрів вокзалу-станції ім..Т.Шевчена. ОСОБА_1 в кінці вересня 2022 року звернулася до відділу кадрів та отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку. Жодних претензій від позивачки не надходило.

Суд також враховує, що позивач 24.10.2024 року звернулася до відповідача із заявою, відповідно до якої просить роз`яснити, на якій підставі їй не були виплачені оклади при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до ст..89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Оцінивши зібрані в ході судового розгляду докази, суд дійшов висновку, що позивачем месенджером вайбер 10.03.2026 року була направлена заява про звільнення. Зазначений факт підтверджується як матеріалами справи, так і поясненнями свідків.

Проте, у судовому засідання не знайшов підтвердження факт, що відповідачем, в той же день, як того вимагає ст..47 КЗпП, було сповіщено позивача про звільнення, що є порушенням з боку відповідача.

Однак, суд зазначає, що твердження позивача про необізнаність її щодо звільнення з підприємства є надуманими.

Так, відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них під номером 301 зазначено, що ОСОБА_8 , на підставі наказу №19/ос від 10.03.2022 року, отримала трудову книжку під особистий підпис.

Окрім цього, допитані у судовому засіданні свідки підтвердили той факт, що ОСОБА_8 у кінці вересня 2024 року особисто отримала наказ на звільнення та трудову книжку.

Також, відповідно до заяви від 24.10.2024 року, позивач просить надати роз`яснення, на якій підставі їй не були виплачені оклади при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Окрім цього, позивач у судовому засіданні зазначила, що станом на 24.10.2024 рік їй вже було відомо про звільнення та вона звернулася до відповідача із заявою про виплату окладів при звільненні з роботи.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не було доведено обставин, які б вказували на дотримання вимог законодавства при звільненні позивача, щодо сповіщення позивача про звільнення.

Разом з цим, відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з позовною заявою про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу до місцевого загального суду за місцезнаходженням підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача відповідно до порядку, передбаченого законодавством, в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Беручи до уваги вимоги ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до фактичних обставин, які з`ясовані у судовому засіданні, позивач отримав копію наказу та трудову книжку у кінці вересня 2024 року. Станом на кінець жовтня 2024 року позивач достоменно знала про своє звільнення, отже, на думку суду, строк позовної давності сплинув 24.11.2024 року (від дня звернення позивача за роз`ясненнями щодо невиплати окладів у зв`язку зі звільненням 24.10.2024), проте позивач звернувся до суду лише 11.01.2025 року.

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України, місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 р. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).

В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки, при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

З урахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропущенням строку на звернення до суду.

Відтак, в силу пропущення строку оскарження наказу про звільнення, суд вважає, що інші вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі, є похідними, а тому у їх задоволенні теж слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 259, 263 - 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу вокзалу станції ім.Т.Шевченка, філії «Вокзальна компанія», про визнання протиправним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21.09.2026 року

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивача: адвокат Ковальова Тетяна Юріївна, РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця знаходження: Кіровоградська область, м.Олександрія, пр.-т Соборний, 68;

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу вокзалу станції ім.Т.Г.Шевченка філії «Вокзальна компанія», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5.

Суддя Т.В. Голосеніна