Рішення № 140764513, 20.10.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

20.10.2026

ЄУН 389/3321/26

Провадження №2/389/1732/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

У складі: головуючого судді - Українського В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Стрільця О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду у місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь частину недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у відпустку за 2022, 2023 та 2025 роки; одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі десяти середньомісячних заробітків у сумі 138858 гривень 60 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01 вересня 2025 року по день постановлення судового рішення у розмірі 111135,60 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що у період з 07 березня 1987 року по 01 вересня 2025 року працювала у відповідача, остання посада оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Знам`янка позакласна регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 01 вересня 2025 року звільнена з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років.

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги передбачені п.4.17 Колективного договору при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, у розмірі 10 середньомісячних заробітків проводити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця»; протокол комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі №35 від 22.08.2025. Відповідач після звільнення позивача виплатив йому тільки компенсацію за невикористані 40 днів відпусток, про що зазначено в наказі.

Таким чином відповідач в день звільнення позивача в порушення законодавства не виплатив належної їй суми, а саме відповідно до п.4.16 Колективного договору не сплатив одноразову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, та відповідно до п.4.17 Колективного договору одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі десяти середньомісячних заробітків.

Вважає АТ «Укрзалізниця» безпідставно не провела остаточного розрахунку в день звільнення, чим порушила вимоги ст. 116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність встановлена у ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову мотивував тим, що відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідно до Наказу про припинення трудового договору (контракту) виплату одноразової та додаткової допомоги при звільненні, будуть виплачені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивач була особисто ознайомлена під підпис з умовами виплат.

Ці виплати на даний час призупинені згідно з витягу з протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення.

За 2022 та 2023 роки, матеріальна допомога на оздоровлення не нараховувалась та не виплачувалась. Вважає, що строк звернення до суду з вимогою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік закінчився 31.12.2022, за 2023 31.12.2023,а за 2025 31.12.2025. З цим позовом позивач звернувся до суду 28.08.2026. Позивач не міг не знати, що йому відповідачем не було виплачена за 2022-2025 роки матеріальна допомога на оздоровлення. Позивач не наводив жодних доводів про поважність причин за яких не звернувся до суду у встановлений строк, а відтак відсутні підстави вважати про їх наявність, відповідно відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду з такою вимогою.

За 2025 рік, матеріальна допомога на оздоровлення була виплачена у розмірі 30 % від посадового окладу. Оскільки заяву про надання матеріальної допомоги у 2025 році Позивачка подала роботодавцеві після ухвалення правлінням АТ «Українська залізниця» рішення від 27 червня 2024 року, оформленого протоколом №Ц-82/39, підстави для стягнення з АТ «Українська залізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 50% від посадового окладу відсутні.

Враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування, важке матеріальне становище, в якому опинився Відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо Суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просить зменшити його розмір на 95%.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач та її представник у судовому засіданні підтримали вимоги позову та просять його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та просить відмовити в задоволенні вимог позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач з 07 березня 1987 року по 01 вересня 2025 року працювала в АТ «Укрзалізниця», остання посада оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Знам`янка позакласна регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Наказом (розпорядженням) заступника начальника служби роботи станцій №174-ос від 21.08.2025 позивача звільнено із займаної посади з 01.09.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 40 днів відпустки. Водночас, виплати одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги передбачені п.4.17 Колективного договору при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, у розмірі 10 середньомісячних заробітків вирішено проводити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця»; протокол комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі №35 від 22.08.2025.

Позивач 05 серпня 2026 року звернувся до заступника начальника служби роботи станції Знам`янського регіону РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою, в якій просила провести з нею повний розрахунок при звільненні всіх виплат, повідомити про суми які повинні бути нараховані та не виплачені при звільненні.

У відповідь на вказане звернення відповідач частково визнав заборгованість у розмірі 138858,60 грн та надав копії запитуваних документів.

На вимогу позивача відповідачем надана довідка про середню зарплату, відповідно до якої середньомісячна зарплата становить 13885,86 грн. Також надала розрахунок сум, які мали б бути виплачені позивачу відповідно до умов колективного договору у зв`язку з її звільненням на пенсію. Сума вихідної допомоги у розмірі 10 середньомісячних заробітків складає 138858,60 грн.

Щорічна відпустка за 2022 рік надана позивачу в період з 09.08.2022 по 01.09.2022 із наданням матеріальної допомоги, виплату якої провести після окремого рішення правління, як вказано у наказі про надання відпустки №302/К від 29.07.2022. У серпні 2022 оклад позивача складав 5624,00 грн, сума одноразової допомоги на оздоровлення 50% посадового окладу складатиме 2812,00 грн. Щорічна відпустка за 2023 рік надана позивачу в період з 28.06.2023 по 21.07.2023 із наданням матеріальної допомоги, виплату якої провести після окремого рішення правління, як вказано у наказі про надання відпустки №192/К від 31.05.2023. У червні 2023 оклад позивача складав 5624,00 грн, сума одноразової допомоги на оздоровлення 50% посадового окладу складатиме 2812,00 грн. Щорічна відпустка за 2025 надана позивачу в період з 26.04.2025 по 19.05.2025 із наданням матеріальної допомоги, виплату якої провести відповідно до рішення правління від 27.06.2024, як вказано у наказі про надання відпустки №101/13 від 18.04.2025. У квітні 2025 оклад позивача складав 6805 грн, сума одноразової допомоги на оздоровлення 50% посадового окладу складатиме 3402,5 грн., виплачена у розмірі 2041,50 грн. Отже, недоплачена одноразова допомогу на оздоровлення до 50% посадового окладу складає 1361,00 грн. Розмір заборгованості становить 6985,00 грн.

Згідно з п.4.16 Колективного договору адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7.

Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.4.16 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 10 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Відповідачем не наданий витяг з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, нормами якого він обґрунтовує відзив на позов. Однак вказує, та факт не оспорюється позивачем, що згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

У свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 21.12.2010 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору);

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. понад 35 років для жінок п`ять середньомісячних заробітків…. (п.4.17 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Пункт 1.6 вказаного колективного договору передбачає, що договір не може погіршувати положення працівників по відношенню до діючого законодавства, Генеральної та Галузевої угод. У випадку якщо в період дії колективного договору будуть прийняті державні нормативні акти з гарантіями, нижче ніж передбачено колективним договором, то норми колективного договору діють до закінчення строку його дії.

Як слідує з роз`яснень, наданих позивачу в листі служби роботи станцій від 26.08.2026, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 24.02.2022 року не вносилося.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивача пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване. Таким чином у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, та не у повному обсязі виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік, а також при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків.

Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 100% посадового окладу 5624,00 гривень, за 2023 рік у розмірі 50% посадового окладу 2812,00 гривень та достягнути за 2025 рік у розмірі 1361,00 гривень, що складає різницю між виплаченою сумою у 20%.

Відповідач заперечив щодо такого стягнення, мотивуючи заперечення тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду із виплатами за 2022 та 2023 роки. За 2025 рік обґрунтовано сплачено позивачеві одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу відповідно до рішення №Ц-82/39 Ком.т. правління АТ «Українська залізниця» від 27 червня 2024 року.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпПУ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025

У свою чергу, частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У наказі про припинення трудового договору №174-ОС від 21.08.2025 відсутні відомості про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, інші письмові повідомлення про такі суми відсутні, тому позивачем не пропущено тримісячний строк для звернення до суду для вирішення даного спору.

Крім того, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

Водночас, виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 30% відповідач обґрунтовував прийнятим правлінням АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 рішенням (витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т.), відповідно до якого ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим нарахування та виплата такої допомоги здійснюється в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Разом з тим, як встановлено судом, відповідні зміни до Колективного договору також не вносилися, доказів попередження позивача про такі обмеження відповідачем не надано. При цьому, що п.3.2.18 Галузевої угоди передбачено надання працівникам галузі матеріальної допомоги на оздоровлення на умовах і в розмірі, передбачених колективними договорами.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для зменшення розміру виплати позивачу одноразової допомоги на оздоровлення до 30%.

Також, позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків. Для розрахунку позивачем взято заробітну плату за два попередні місяці, які йдуть перед звільненням, а саме за липень та серпень 2025 року. Відповідно до розрахунку сум, які б мали бути виплачені позивачу відповідно до умов колективного договору у зв`язку з її звільненням на пенсію, здійсненого начальником обліково-розрахункової групи виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», сума вихідної допомоги в розмірі 10-ти середньомісячних заробітків (посадових окладів) складає 138858,60 гривень без відрахування обов`язкових зборів та податків. Позивач просить стягнути саме таку суму відповідно до вказаного розрахунку.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01 вересня 2025 року до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач узяв розрахунок сум, які б мали бути виплачені позивачем відповідно до умов колективного договору у зв`язку з його звільненням на пенсію, здійсненого виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Середньомісячна заробітна плата із розрахунку двох останніх місяців (липень, серпень 2025 року) становить 13885,86 гривень. Середньоденна заробітна плата складає 617,42 гривень, із таким розміром середньоденної заробітної плати позивач погодився та відповідно до такого розміру заробітної плати просить стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 01 вересня 2025 року та має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Позивач здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки за 180 днів із врахуванням середньоденної заробітної плати 617,42 гривень та просить стягнути 111135,60 гривень.

Представник відповідача просить зменшити розмір середнього заробітку за час затримки на 95%, враховуючи важке матеріальне становище. А саме, призупинення частини виплат згідно умов колективного договору було зумовлено військовою агресією російської федерації проти України, яка призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо). Крім того, у лютому 2026 року Київською школою економіки опубліковано «Звіт про непрямі фінансові втрати економіки внаслідок військової агресії росії проти України до кінця 2026 року», згідно якого з 2022 року і по 2026 рік непрямі втрати по залізничному транспорту становлять понад 10 млрд. доларів. Також, загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» у 2024 році отримало збиток у розмірі 2,7 млрд. грн, а на початку 2026 року оголошено про технічний дефолт відповідача. Оскільки відповідач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, що унормовано постановою КМУ від 23.12.2004 № 1734, залишати зруйноване майно без відновлення до закінчення воєнних дій, в більшості випадків відповідач не має право, тому більша частина доходів спрямовується на відновлення такого знищеного (зруйнованого), через що відповідач був змушений призупинити окремі види виплат, передбачених колективним договором, до покращення свого майнового стану. У складних умовах збройної агресії основною метою діяльності відповідача є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не вдосконалення діяльності та процесів Товариства. Всі сили та ресурси відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни.

Однак відповідач не надав жодного доказу важкого матеріального становища. Інформація, вказана у відзиві не є загальновідомою та загальнодоступною.

За таких обставин, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення. Заявлена позивачем сума стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є пропорційною із розміром заборгованості та невиплачених сум, не є більшою за сумою стягнених коштів та розрахована не більше ніж за шість місяців та має виключно компенсаційний характер. Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 264, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки в розмірі 6985 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі десяти середньомісячних заробітків у сумі 138858 гривень 60 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію у сумі 111135 гривень 60 коп. без урахування всіх необхідних податків і зборів.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2570 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вул. Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя В.В. Український