Рішення № 140762603, 20.10.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20413/25

РІШЕННЯ

іменем України

20 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування та архітектури обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації (далі відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, оформленої листом від 06.10.2025 № 68/25; зобов`язати відповідача розглянути звернення щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823989200:01:010:0012, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Ухвалою суду від 03.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Вказує, що йому належать на праві приватної власності житловий будинок та земельна ділянка, цільове призначення якої передбачає будівництво й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначає, що, маючи намір здійснити реконструкцію житлового будинку, він підготував ескізні наміри забудови та звернувся до відповідача із заявою про видачу будівельного паспорта.

Стверджує, що відповідач повідомив про неможливість його видачі, пославшись на розташування земельної ділянки в межах охоронної протипожежної зони хвойного лісу.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона перешкоджає реалізації його права власності та не враховує цільового призначення земельної ділянки й існування на ній зареєстрованого житлового будинку.

Відповідач подав відзив, у якому заперечує проти задоволення позову повністю.

Посилається, що у спірних правовідносинах діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А отже, на думку відповідача, він не допустив порушення прав та законних інтересів позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

27.07.2022 між ОСОБА_2 , від імені якої діяла представниця Матвійчук Ольга Вікторівна, та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Артемовою Н.А., зареєстрований у реєстрі за № 215.

На підставі цього договору позивач придбав житловий будинок із господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823989200:01:010:0012.

Загальна площа житлового будинку становить 91,0 кв. м, житлова площа - 59,6 кв. м.

Право приватної власності позивача на житловий будинок зареєстровано 27.07.2022, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 305999047.

Рішенням Улашанівської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області від 23.12.2022 № 10-23/2022 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передано позивачу у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823989200:01:010:0012.

03.02.2023 за позивачем зареєстровано право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Ця обставина підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 322327776 від 08.02.2023.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови і має цільове призначення за кодом 02.01 - для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Отже, право власності позивача на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок підтверджене письмовими доказами й не заперечується відповідачем.

Для реконструкції житлового будинку підготовлено ескізні наміри забудови.

Відповідно до пояснювальної записки та графічних матеріалів передбачено реконструкцію індивідуального житлового будинку, після якої його загальна площа становитиме 160,84 кв. м, площа забудови - 161,20 кв. м, гранична висота - 10,1 м.

Ескізні наміри містять план розміщення будинку на земельній ділянці, плани поверхів, фасади, розрізи, відомості про конструктивні рішення та заходи пожежної безпеки.

Зіставлення параметрів існуючого будинку з показниками, наведеними в ескізних намірах, свідчить про заплановану зміну параметрів об`єкта.

Отже, предметом звернення позивача є реконструкція існуючого житлового будинку, а не ремонтні роботи без зміни його параметрів.

Матеріали справи підтверджують звернення позивача до відповідача із заявою про видачу будівельного паспорта для зазначеної реконструкції.

Зі змісту листа відповідача від 06.10.2025 № 68/25 убачається, що він має назву «Повторний розгляд Вашої заяви щодо видачі будівельного паспорта» та стосується повторної заяви позивача.

Водночас, матеріали справи не містять примірника цієї заяви, який дозволяв би встановити точну дату її подання, вхідний реєстраційний номер та дату реєстрації відповідачем.

Із наявних доказів також неможливо встановити дату подання й результати розгляду попередньої заяви позивача.

Однак факт надходження до відповідача звернення про видачу будівельного паспорта для реконструкції зазначеного будинку та предмет такого звернення сторонами не заперечуються.

Вказані обставини також підтверджуються змістом листа від 06.10.2025 № 68/25.

Отже, спірне звернення ідентифікується за предметом, об`єктом реконструкції та листом, яким відповідач повідомив про результат його повторного розгляду.

06.10.2025 відповідач оформив лист № 68/25, підписаний начальником відділу - головним архітектором області Іриною Дунаєвською.

У листі повідомлено про неможливість видачі будівельного паспорта.

Як основну підставу такого висновку відповідач зазначив, що земельна ділянка позивача повністю розташована в межах охоронної протипожежної зони хвойного лісу, визначеної генеральним планом села Цвітоха.

Відповідач стверджував, що в межах цієї території законодавство забороняє будівництво та реконструкцію житлових будинків й інших капітальних споруд.

Крім того, у листі зазначено, що позивач у заяві через портал «Дія» повідомив про відсутність обмежень у використанні земельної ділянки.

Відповідач визнав такі відомості недостовірними з огляду на наявність відповідного обмеження в містобудівній документації.

Нормативне обґрунтування листа містить посилання на статті 27, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 88, 89 Лісового кодексу України та ДБН Б.2.2-12:2019.

Водночас, лист не містить реквізитів рішення, внесеного до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Матеріали справи не містять окремого рішення про повернення документів, прийнятого відповідно до пункту 2.5 розділу II Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (далі Порядок № 103 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 902/19640, або доказів внесення відповідного рішення до Реєстру будівельної діяльності.

До матеріалів справи долучено викопіювання з генерального плану та плану зонування села Цвітоха.

Ці матеріали відображають планувальні обмеження, пов`язані з лісовими територіями та необхідністю забезпечення протипожежних розривів.

У відзиві відповідач додатково послався на необхідність дотримання 100-метрової протипожежної відстані до хвойного лісу.

Водночас, фактичної відстані від існуючого або запроєктованого будинку до межі хвойного лісу відповідач не навів.

Надані картографічні матеріали не містять числового визначення такої відстані.

Окремого розрахунку відповідності конкретних намірів реконструкції нормативній протипожежній відстані матеріали справи також не містять.

Суд бере до уваги, що в одному з положень пояснювальної записки до ескізних намірів забудови зазначено кадастровий номер 5624683300:07:033:0814, тоді як інші матеріали ідентифікують земельну ділянку за кадастровим номером 6823989200:01:010:0012.

Однак така розбіжність не була зазначена відповідачем у листі від 06.10.2025 № 68/25 як підстава неможливості видачі будівельного паспорта.

Тому суд не використовує її як самостійну підставу для підтвердження правомірності поведінки відповідача у спірних правовідносинах.

Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір щодо належного виконання відповідачем повноважень при розгляді заяви позивача про видачу будівельного паспорта.

Предметом судової перевірки є правомірність фактичного негативного вирішення звернення, дотримання спеціальної процедури та наявність законних підстав для відмови.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з розглядом заяви позивача про видачу будівельного паспорта та повідомленням про неможливість його видачі листом від 06.10.2025 № 68/25.

Отже, суд перевіряє правомірність поведінки відповідача у спірних правовідносинах на підставі законодавства, чинного станом на 06.10.2025, та обставин, що існували на відповідний момент.

Водночас, подальші зміни законодавства не можуть бути використані для ретроспективного виправдання поведінки суб`єкта владних повноважень.

Наявність у відповідача повноваження розглядати заяви про видачу будівельного паспорта не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановлених законом підстав і процедури прийняття відповідного рішення.

При цьому, суд не підміняє орган містобудування та архітектури у здійсненні наданих йому повноважень, але перевіряє, чи реалізовані вони відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частини перша і друга статті 41 Конституції України встановлюють, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Водночас, частина третя статті 375 ЦК України встановлює, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

За змістом частини четвертої статті 26 Закону № 3038-VI, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Отже, наявність права власності та цільового призначення земельної ділянки, яке допускає житлову забудову, не звільняє особу від необхідності дотримання містобудівних і будівельних норм.

Разом із тим, обмеження здійснення права власності повинно ґрунтуватися на належній правовій підставі, а застосування такого обмеження до конкретних намірів забудови повинно бути фактично обґрунтованим.

Частиною першою статті 27 Закону № 3038-VI встановлено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 3038-VI, надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Пунктом 2.3 розділу II Порядку № 103 передбачено, що уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.

Відповідно до пункту 2.4 розділу II Порядку № 103, пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, будівельним нормам і правилам; подання замовником заяви в довільній формі про відмову від отримання будівельного паспорта.

Отже, уповноважений орган наділений повноваженням установлювати відповідність конкретних намірів забудови зазначеним вимогам і за наявності передбачених пунктом 2.4 Порядку № 103 підстав повертати пакет документів.

Водночас, таке повноваження повинно реалізовуватися у спосіб, передбачений законодавством.

Пунктом 2.5 розділу II Порядку № 103 визначено, що документи для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертаються замовнику у спосіб, відповідно до якого подавалися такі документи за рішенням уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури шляхом направлення повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта з відповідним обґрунтуванням усіх підстав повернення у строк, який не перевищує строк його надання, з попереднім внесенням відповідного рішення до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - Реєстр будівельної діяльності).

Отже, суд вказує на те, що негативне вирішення заяви про видачу будівельного паспорта передбачає вчинення сукупності юридично значущих дій: прийняття рішення уповноваженим органом, внесення його до Реєстру будівельної діяльності та направлення заявникові повідомлення про відмову.

У той же час, зазначена норма не встановлює звичайне листування із заявником як альтернативу виконанню визначених нею процедурних вимог.

Водночас, найменування документа не є єдиним критерієм визначення його правової природи.

Документ, оформлений як лист, може містити владне волевиявлення щодо прав особи, проте така обставина не усуває необхідності перевірити дотримання спеціальної процедури, встановленої Порядком № 103.

Пунктом 15.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» передбачено протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд сільських населених пунктів, а також від меж ділянок дачних поселень і садової забудови до лісових ділянок.

Залежно від виду лісу ці відстані становлять 20 метрів для листяного, 50 метрів для мішаного та 100 метрів для хвойного лісу.

Зазначена норма є релевантною для спірних правовідносин, оскільки відповідач посилається на розташування земельної ділянки поблизу хвойного лісу.

Водночас, правове значення цієї вимоги для конкретної реконструкції необхідно визначати з урахуванням місця розташування об`єкта, характеру запланованих будівельних робіт та відповідних положень містобудівної документації.

Існування нормативної протипожежної відстані не заперечується самим фактом належності земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови.

Надаючи оцінку дотримання відповідачем процедури розгляду заяви позивача, суд зазначає про таке.

Так, суд установив, що листом від 06.10.2025 № 68/25 відповідач повідомив позивача про результати повторного розгляду заяви щодо видачі будівельного паспорта.

Із цього листа вбачається, що звернення стосувалося реконструкції житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відповідач визнав факт надходження звернення та фактичного його опрацювання.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, які дозволяли б установити точну дату подання повторної заяви, її вхідний номер і дату реєстрації відповідачем.

Суд ураховує, що відповідно до змісту частини третьої статті 27 Закону № 3038-VI строк надання будівельного паспорта обчислюється з дня надходження заяви та необхідного пакета документів.

Оскільки дата надходження відповідної заяви не встановлена, суд не має підстав робити висновок про порушення відповідачем передбаченого зазначеною нормою десятиденного строку.

Водночас, відсутність реєстраційних реквізитів заяви в наявних доказах не спростовує факту її надходження та предмета звернення, які визнаються відповідачем і підтверджуються листом № 68/25.

Щодо правової природи листа відповідача від 06.10.2025 № 68/25, суд вказує на таке.

За своїм змістом лист № 68/25 не є лише консультацією чи загальним роз`ясненням законодавства.

Він містить фактичне негативне вирішення питання про видачу будівельного паспорта та мотиви, з яких відповідач вважає неможливим задовольнити відповідне звернення.

Отже, цей лист має юридичне значення як прояв владної поведінки відповідача.

Проте пункт 2.5 розділу II Порядку № 103 визначає спеціальну процедуру негативного вирішення заяви про видачу будівельного паспорта.

Вона передбачає прийняття рішення уповноваженим органом, внесення його до Реєстру будівельної діяльності та направлення заявникові повідомлення про відмову.

У той же час, лист № 68/25 не містить відомостей, які підтверджують внесення відповідного рішення до Реєстру будівельної діяльності.

Відповідач також не надав інших документів, які підтверджували б прийняття та реєстрацію рішення відповідно до пункту 2.5 розділу II Порядку № 103.

При цьому, суд розрізняє відсутність у справі доказів реєстрації та достовірно встановлену відсутність відповідного запису в Реєстрі будівельної діяльності.

Матеріали справи не містять витягу з Реєстру, який безпосередньо засвідчував би відсутність такого запису.

Однак ця обставина підлягає оцінці з урахуванням установленого статтею 77 КАС України розподілу обов`язку доказування.

Так, відповідно до змісту частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із змістом частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі позивач підтвердив право власності на житловий будинок і земельну ділянку, факт звернення щодо видачі будівельного паспорта, предмет звернення та факт отримання негативної відповіді.

Ці обставини не заперечуються відповідачем.

Водночас, відповідач повинен довести правомірність своєї поведінки, зокрема наявність установлених пунктом 2.4 Порядку № 103 підстав для повернення документів та дотримання процедури, визначеної пунктом 2.5 цього Порядку.

Саме відповідач як уповноважений орган здійснює відповідні процедурні дії та має обов`язок забезпечити внесення рішення до Реєстру будівельної діяльності.

Натомість відповідач не надав доказів виконання зазначеного обов`язку.

Отже, суд доходить висновку, що відповідач не довів належного завершення процедури розгляду заяви позивача.

При цьому, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невиконанні встановленого законом обов`язку вчинити юридично значущу дію за наявності передбачених законом умов.

Факт направлення заявникові письмової відповіді сам по собі не виключає можливості встановлення протиправної бездіяльності, коли спеціальним законодавством на орган покладено обов`язок учинити інші визначені дії.

У спірних правовідносинах відповідач фактично опрацював звернення та повідомив позивача про неможливість видачі будівельного паспорта.

Водночас, відповідач не довів виконання обов`язку завершити розгляд заяви шляхом прийняття та внесення до Реєстру будівельної діяльності відповідного рішення.

Отже, порушення полягає не в повній відсутності фактичного реагування на заяву, а в недоведеності виконання обов`язку юридично належним чином завершити процедуру її розгляду.

З огляду на встановлені обставини та правила розподілу обов`язку доказування суд доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо неприйняття за заявою позивача рішення з дотриманням вимог пункту 2.5 розділу II Порядку № 103.

Щодо права власності позивача та цільового призначення земельної ділянки, суд виходить із таких міркувань.

Позивач посилається на те, що земельна ділянка належить йому на праві приватної власності та має цільове призначення, яке передбачає будівництво й обслуговування житлового будинку.

Суд визнає зазначені обставини встановленими.

Вони підтверджують право позивача звернутися до уповноваженого органу за отриманням будівельного паспорта для реконструкції належного йому житлового будинку.

Водночас, належність земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови та її цільове призначення за кодом 02.01 не означають безумовного права на здійснення реконструкції без дотримання будівельних і містобудівних норм.

Зокрема, частина друга статті 375 Цивільного кодексу України та частина четверта статті 26 Закону № 3038-VI передбачають необхідність додержання відповідних вимог під час реалізації права на забудову.

Отже, доводи позивача про право власності не спростовують необхідності врахування містобудівних обмежень.

Проте й наявність таких обмежень не звільняє відповідача від обов`язку належно розглянути заяву та ухвалити передбачене законодавством рішення.

Із приводу характеру запланованої реконструкції, суд зазначає про таке.

Відповідач зазначає, що позивач має намір здійснити реконструкцію зі зміною параметрів будинку, а не ремонтні роботи без такої зміни.

Суд погоджується з цим доводом.

Так, із матеріалів справи встановлено, що загальна площа існуючого будинку становить 91,0 кв. м, тоді як за ескізними намірами реконструкції вона становитиме 160,84 кв. м.

Отже, заплановані роботи передбачають зміну параметрів об`єкта.

Ця обставина має значення для перевірки відповідності намірів забудови будівельним нормам.

Водночас, сама зміна параметрів існуючого будинку не становить окремої підстави повернення документів відповідно до пункту 2.4 Порядку № 103.

Для цього необхідно встановити невідповідність конкретних намірів реконструкції відповідним нормативним вимогам.

Щодо розташування земельної ділянки в протипожежній зоні хвойного лісу, суд вказує на таке.

Основним аргументом відповідача є розташування земельної ділянки позивача в охоронній протипожежній зоні хвойного лісу.

Суд ураховує, що вимоги містобудівної документації є обов`язковими для суб`єктів містобудування.

Надані викопіювання з генерального плану та плану зонування села Цвітоха підтверджують наявність у містобудівній документації планувального обмеження, пов`язаного з лісовими територіями та протипожежними розривами.

Отже, суд не приймає позицію, за якою відповідне обмеження слід ігнорувати лише через існування права власності позивача на будинок і земельну ділянку.

У той же час, пункт 15.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019 установлює нормативну протипожежну відстань від будівель до лісових ділянок.

Застосування цієї норми до конкретних намірів реконструкції передбачає встановлення фактичних обставин, необхідних для оцінки відповідності запропонованого розміщення будинку зазначеній вимозі.

Відповідач не навів конкретної відстані від існуючого або запроєктованого будинку до межі хвойного лісу.

У матеріалах справи також немає розрахунку, за допомогою якого можна перевірити відповідність намірів реконструкції нормативній протипожежній відстані.

При цьому, суд не вважає обов`язковим подання саме окремого геодезичного вимірювання, оскільки місце розташування об`єктів та відстані між ними можуть підтверджуватися належними картографічними матеріалами.

Проте надані у цій справі матеріали не містять достатніх відомостей для встановлення конкретної відстані від реконструйованого будинку до межі лісу.

Суд також ураховує, що містобудівна документація встановлює планувальні обмеження території, тоді як пункт 15.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019 визначає нормативні протипожежні відстані.

Ці правові приписи пов`язані між собою, але їх не можна застосовувати без установлення відповідних фактичних передумов.

Отже, відповідач не довів належними та достатніми доказами, що саме заплановані позивачем наміри реконструкції суперечать застосовним будівельним нормам у спосіб, який становить підставу повернення документів за пунктом 2.4 Порядку № 103.

Водночас, цей висновок не означає встановлення судом відповідності запланованої реконструкції всім протипожежним вимогам.

Із приводу тверджень відповідача про недостовірні відомості в заяві, то суд виходить із такого.

Відповідач стверджує, що позивач повідомив про відсутність обмежень у використанні земельної ділянки.

У листі № 68/25 наведено відповідне твердження відповідача.

Проте матеріали справи не містять повного примірника заяви позивача, що унеможливлює перевірку змісту всіх повідомлених ним відомостей.

Крім того, пункт 2.4 Порядку № 103 не передбачає окремої самостійної підстави повернення документів із формулюванням «подання недостовірних відомостей».

Такі відомості можуть мати юридичне значення для оцінки повноти документів і відповідності намірів забудови законодавству.

Однак уповноважений орган повинен співвіднести відповідну обставину з конкретною підставою повернення документів, визначеною пунктом 2.4 Порядку № 103.

Відповідач не довів, що зазначені ним відомості самі по собі становили передбачену цим пунктом самостійну підставу для відмови.

Тому наведений аргумент не підтверджує правомірності фактичного негативного вирішення заяви.

Щодо інших нормативних посилань відповідача, суд зазначає про таке.

Відповідач посилається на статті 88, 89 Лісового кодексу України, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів і Порядок організації охорони і захисту лісів.

Суд ураховує, що зазначені нормативно-правові акти регулюють питання охорони лісів, планування територій та безпеки населення.

Водночас, відповідач не обґрунтував, які конкретні приписи цих актів установлюють безумовну заборону запланованої реконструкції існуючого житлового будинку позивача незалежно від її параметрів.

Саме по собі посилання на нормативно-правовий акт без визначення конкретного припису та пояснення його застосування до встановлених обставин не є достатнім обґрунтуванням повернення документів.

Суд також звертає увагу, що стаття 29 Закону № 3038-VI регулює питання містобудівних умов та обмежень.

Натомість спір стосується видачі будівельного паспорта, порядок якої визначений статтею 27 цього Закону та Порядком № 103.

Отже, посилання на статтю 29 Закону № 3038-VI не замінює перевірки підстав, передбачених пунктом 2.4 Порядку № 103.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 520/11587/19 Верховний Суд розглядав спір про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень.

У цій постанові сформульовано підхід, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність оскаржуваного рішення новими фактичними обставинами, які не були покладені в його основу під час прийняття.

Суд ураховує цей правовий висновок, оскільки в даній справі також оскаржується результат здійснення повноважень у сфері містобудування.

Водночас, суд розмежовує наведення нових фактичних підстав та уточнення правового обґрунтування тих обставин, які були зазначені в первісній відмові.

Посилання відповідача у відзиві на пункт 15.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019 стосується протипожежного обмеження, яке було зазначене в листі № 68/25.

Тому таке посилання оцінюється як конкретизація нормативної аргументації, а не як нова фактична підстава відмови.

Проте воно не звільняє відповідача від обов`язку довести фактичні обставини, необхідні для застосування відповідної норми.

У постанові від 09.09.2025 у справі № 280/578/19 Верховний Суд розглянув спір щодо відмови у видачі будівельного паспорта.

Верховний Суд установив, що підстави, якими орган обґрунтував відмову, не знайшли підтвердження, а інших законних підстав для відмови наведено не було.

У пунктах 6364 постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин повторний розгляд документів не забезпечує ефективного поновлення порушеного права, а належним способом захисту є зобов`язання уповноваженого органу видати будівельний паспорт.

Зазначена постанова є релевантною для вирішення цього спору з огляду на подібність предмета правовідносин.

Водночас, суд ураховує істотні відмінності фактичних обставин.

Так, у справі № 280/578/19 було встановлено спростування всіх підстав відмови та відсутність інших правових перешкод для видачі будівельного паспорта.

У справі № 560/20413/25 надані матеріали підтверджують існування планувального обмеження, пов`язаного з хвойним лісом, однак не дозволяють остаточно встановити відповідність конкретних намірів реконструкції всім застосовним містобудівним і будівельним вимогам.

Отже, суд не має підстав стверджувати, що виконані всі передбачені законодавством умови для безпосередньої видачі будівельного паспорта.

Тому правовий висновок Верховного Суду від 09.09.2025 не зумовлює необхідності зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт у цій справі.

Крім того, суд ураховує, що спірна відмова у справі № 280/578/19 була прийнята у 2018 році.

Отже, зазначена постанова не містить безпосереднього висновку щодо застосування пункту 2.5 Порядку № 103 у редакції, чинній станом на 06.10.2025, яка передбачає внесення рішення до Реєстру будівельної діяльності.

Водночас, вона підтверджує необхідність забезпечення ефективного судового захисту й оцінки результатів діяльності уповноваженого органу за змістом, а не лише за назвою оформленого документа.

Із приводу меж позовних вимог та належного способу захисту, суд вказує на таке.

Відповідно до змісту частини другої статті 9 КАС України, адміністративний суд розглядає справу в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, коли це необхідно для ефективного захисту порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 360/4114/20 розглянуто питання застосування принципу диспозитивності та визначення належного способу захисту в адміністративному судочинстві.

Суд ураховує необхідність збереження фактичної основи спору та неприпустимість довільної заміни його предмета.

Так, у цій справі позивач оскаржує поведінку відповідача при розгляді заяви про видачу будівельного паспорта та просить зобов`язати його належно розглянути відповідне звернення.

Отже, предметом судового захисту є право позивача на вирішення поданої заяви відповідно до встановленої законодавством процедури.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів виконання обов`язку завершити розгляд заяви шляхом прийняття та реєстрації рішення відповідно до пункту 2.5 Порядку № 103.

За таких обставин, визначення судом належного способу захисту у вигляді визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання прийняти рішення не змінює фактичної основи спору.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушення того самого права, для захисту якого позивач звернувся до суду.

Щодо постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 560/7602/25, суд виходить із таких міркувань.

Відповідач посилається на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 560/7602/25.

Так, встановлено, що предметом зазначеного спору була відмова у видачі будівельного паспорта щодо іншої земельної ділянки - кадастровий номер 6823989200:01:005:0062.

У справі № 560/20413/25 йдеться про реконструкцію існуючого житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 6823989200:01:010:0012.

Отже, обставини зазначених справ відрізняються за об`єктами нерухомості, характером запланованих робіт та фактичними передумовами застосування містобудівних обмежень.

Відповідно до змісту частини четвертої статті 78 КАС України, преюдиціальне значення мають встановлені судовим рішенням обставини за умов, визначених цією нормою.

Згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Тому постанова у справі № 560/7602/25 не встановлює преюдиціальних обставин щодо фактичної відстані від будинку позивача до хвойного лісу, відповідності його конкретних намірів реконструкції будівельним нормам або дотримання відповідачем спеціальної процедури розгляду заяви.

Водночас, суд ураховує висновок апеляційного суду щодо обов`язковості містобудівної документації при вирішенні питань забудови.

Відповідно до змісту частини другої статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, коли це необхідно для ефективного захисту порушеного права.

Згідно із змістом пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

У цій справі суд установив, що відповідач листом від 06.10.2025 № 68/25 фактично повідомив позивача про неможливість видачі будівельного паспорта.

Водночас, відповідач не довів прийняття рішення за результатами розгляду заяви з дотриманням пункту 2.5 розділу II Порядку № 103.

За таких обставин, суд доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо належного завершення процедури розгляду заяви позивача.

Позивач просив визнати протиправними дії щодо відмови у видачі будівельного паспорта та зобов`язати відповідача розглянути відповідне звернення.

Оскільки встановлене судом порушення полягає в недоведеності виконання відповідачем юридичного обов`язку прийняти та оформити рішення у встановленій спеціальній процедурі, належним способом захисту є визнання відповідної бездіяльності протиправною.

Для забезпечення ефективного відновлення права позивача необхідно також зобов`язати відповідача розглянути заяву й прийняти рішення відповідно до статті 27 Закону № 3038-VI та пунктів 2.32.5 розділу II Порядку № 103 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.

Суд ураховує, що дата подання заяви, її вхідний номер і дата реєстрації відповідачем документально не встановлені.

Однак звернення може бути однозначно ідентифіковане за його предметом, об`єктом реконструкції та листом відповідача від 06.10.2025 № 68/25, у якому повідомлено про результат його повторного розгляду.

Тому відсутність зазначених реєстраційних реквізитів не перешкоджає визначенню конкретного звернення, щодо якого відповідач має виконати покладений на нього обов`язок.

Застосування судом способу захисту у вигляді визнання протиправною бездіяльності не змінює фактичної основи спору й забезпечує поновлення саме того права, на захист якого спрямовано позов.

Обрання судом іншого ефективного способу захисту відповідно до частини другої статті 9 КАС України саме по собі не є підставою для часткового задоволення позову або відмови у заявленій вимозі.

Водночас, суд не встановив усіх необхідних передумов для безпосереднього зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю із застосуванням належного способу судового захисту.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, витрати позивача зі сплати судового збору в належному розмірі 968, 96 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації, яка полягає у неприйнятті з дотриманням вимог пункту 2.5 розділу II Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 № 103 «Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 902/19640, рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу будівельного паспорта для реконструкції житлового будинку на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823989200:01:010:0012, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами повторного розгляду якої Відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації надано лист від 06.10.2025 № 68/25.

Зобов`язати Відділ містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу будівельного паспорта для реконструкції житлового будинку на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823989200:01:010:0012, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами повторного розгляду якої Відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації надано лист від 06.10.2025 № 68/25, та прийняти за результатами її розгляду рішення відповідно до статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI та пунктів 2.3, 2.4, 2.5 розділу II Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 № 103 «Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 902/19640, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )Відповідач:Відділ містобудування та архітектури обласної державної адміністрації (вул. Грушевського, 87,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 38714803)

Головуючий суддя Є.В. Печений