Рішення № 140759680, 20.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 рокусправа № 380/14967/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до ОСОБА_1 під час призначення та виплати підвищення до пенсії правового статусу члена сім`ї реабілітованої особи замість правового статусу реабілітованої особи, підтвердженого рішенням компетентного суду та посвідченням реабілітованої особи;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладені у листі від 22 червня 2026 року №1300-5306-8/110083, щодо відмови встановлення ОСОБА_1 підвищення до пенсії як реабілітованій особі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як реабілітованій особі у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 26 грудня 1994 року, з урахуванням раніше проведених виплат як члену сім`ї реабілітованої особи.

Ухвалою від 22.07.2026 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком. Позивачка зазначає, що має статус реабілітованої особи, підтверджений відповідним посвідченням, а також документами архівних органів, які засвідчують застосування до неї політичних репресій у формі виселення на спеціальне поселення разом із батьками на підставі рішення Особливої наради при МДБ СРСР від 20.05.1950. У подальшому зазначене рішення було скасовано ухвалою Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 16.05.1959 у справі № 652н-59, справу закрито, а позивачку звільнено зі спеціального поселення.

Позивачка стверджує, що відповідач неправильно визначає її правовий статус виключно як члена сім`ї репресованих осіб, не враховуючи документально підтвердженого факту безпосереднього застосування репресивних заходів до неї. У зв`язку з цим позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії та встановлення відповідного підвищення як реабілітованій особі. Вважаючи, що відповідач не врахував належним чином її правовий статус і документи, які його підтверджують, позивачка звернулася до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати його здійснити відповідний перерахунок пенсії.

14.08.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що за інформацією відповідача, станом на 01.07.2026 розмір пенсії позивачки з урахуванням надбавок становить 10 253,49 грн, з яких: 7 575,39 грн - пенсія за віком, обчислена відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; 1 998,15 грн - доплата за 77 років понаднормового страхового стажу; 66,43 грн - підвищення дітям війни; 43,52 грн - підвищення членам сімей реабілітованих; 570,00 грн - компенсаційна виплата особам, які досягли 80-річного віку.

Щодо розміру підвищення до пенсії відповідач послався на пункт «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зазначив, що його розмір визначався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1, а надалі - згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2008 № 645. За твердженням відповідача, останньою постановою передбачено підвищення до пенсії в розмірі 54,40 грн на місяць для реабілітованих осіб та 43,52 грн на місяць для членів їхніх сімей, яких було примусово переселено. Крім того, відповідач зазначив, що бюджетні призначення на виплату такого підвищення в іншому розмірі не передбачені, у зв`язку із чим вважає відмову у встановленні позивачці підвищення в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком правомірною.

27.08.2026 позивачка надіслала суду відповідь на відзив в якій зазначає, що відповідач не надав належної правової оцінки обставинам застосування репресивних заходів безпосередньо до неї, натомість безпідставно ототожнив її правовий статус зі статусом члена сім`ї репресованої особи, яку було примусово переселено. На підтвердження своєї позиції позивачка послалася на архівні документи, які свідчать про її персональне включення до списку осіб, призначених для виселення на спецпоселення, прийняття органами МВС для етапування, фактичне перебування на спецпоселенні та подальше звільнення після скасування рішення Особливої наради при МДБ СРСР від 20.05.1950.

Позивачка наголосила, що факт її неповноліття на момент застосування репресивних заходів та перебування разом із батьками не змінює суті застосованих до неї обмежень і не виключає визнання її особою, яка безпосередньо зазнала репресій. Водночас відповідач не надав доказів, які б спростовували факт перебування позивачки на спецпоселенні та її реабілітації, а посилання на відомості пенсійної справи, сформованої у 1994 році, не спростовують змісту первинних архівних документів.

Крім того, позивачка звернула увагу на те, що у відзиві відповідач навів відомості про іншу особу, що, на її думку, свідчить про механічне перенесення частини заперечень з матеріалів іншої пенсійної справи та відсутність належного аналізу обставин цієї справи.

З огляду на викладене позивачка просила суд урахувати наведені пояснення та додатково подані докази, відхилити заперечення відповідача й задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

20 травня 1950 року Особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР прийнято постанову про виселення сім`ї ОСОБА_2 на спецпоселення з конфіскацією майна. До складу сім`ї, зазначеної в архівних матеріалах, входили ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їхня донька ОСОБА_1 .

В архівній довідці зазначено, що ОСОБА_1 народилася у 1934 році. Місцем проживання сім`ї до виселення вказано АДРЕСА_1 . На зворотному боці довідки міститься розписка органу Міністерства внутрішніх справ про прийняття сім`ї у складі трьох осіб для етапування.

Надалі питання про звільнення сім`ї зі спецпоселення розглядалося компетентними органами. Зокрема, листом Верховного Суду Української РСР від 21 серпня 1958 року щодо скарги ОСОБА_3 порушено питання про звільнення його та членів його сім`ї зі спецпоселення. В адресних відомостях зазначено місце перебування заявника: Томська область, Зирянський район, Молиновська сільська рада, поселення Чорний Яр.

Згідно з наявними у справі документами, ухвалою Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 16 травня 1959 року у справі № 652н-59 постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 20 травня 1950 року щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 скасовано, справу закрито, а зазначених осіб звільнено зі спецпоселення з поверненням конфіскованого майна.

Отже, наведені архівні документи містять відомості про застосування до сім`ї ОСОБА_2 репресивних заходів у 1950 році та подальше скасування відповідного рішення у 1959 році.

Статус ОСОБА_1 як реабілітованої особи підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком.

Як зазначено в листі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.06.2026 № 1300-0304-8/98918, на підставі заяви від 26.12.1994 та довідки від 13.12.1994 № 4/4-1618 позивачці встановлено надбавку як члену сім`ї реабілітованої особи відповідно до пункту 4.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654.

17.06.2026 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії та встановлення підвищення до пенсії як реабілітованій особі.

У зазначеній заяві позивачка вказала, що отримує пенсію за віком та має статус реабілітованої особи, який підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Обґрунтовуючи звернення, позивачка послалася на пункт 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, а також на пункт «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У заяві позивачка зазначила, що, на її переконання, як особа, яку було репресовано та надалі реабілітовано, має право на підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Також вона послалася на статті 8, 22, 46 та 92 Конституції України й навела правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 446/1563/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 345/1416/17 та від 4 березня 2020 року у справі № 446/1566/16-а.

У зв`язку з наведеним позивачка просила Пенсійний фонд перевірити її пенсійну справу, встановити підвищення до пенсії як реабілітованій особі відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», провести перерахунок пенсії та виплатити належні суми підвищення з дати звернення із заявою. Крім того, просила повідомити про наявність установлених їй доплат як реабілітованій особі, їхні правові підстави та розміри, а також надати копію рішення за результатами розгляду заяви й розрахунок перерахунку.

Листом від 22.06.2026 № 1300-0304-8/98918 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надало відповідь в якій послався на положення Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема, відповідач зазначив, що відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Водночас відповідач вказав, що з 1 вересня 2008 року підвищення до пенсії відповідно до зазначеної норми здійснюється в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення»: 54,40 грн - реабілітованим особам та 43,52 грн - членам їхніх сімей, яких було примусово переселено.

Також у листі зазначено, що позивачка перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV та не працює. За відомостями відповідача, на підставі заяви від 26 грудня 1994 року й довідки № 4/4-1618 від 13 грудня 1994 року позивачці встановлено надбавку як члену сім`ї реабілітованої особи відповідно до пункту 4.2 постанови Кабінету Міністрів України № 654.

З 1 березня 2026 року загальний розмір пенсійної виплати позивачки становив 10 253,49 грн, зокрема:

- 7 575,39 грн - пенсія за віком, обчислена відповідно до статті 27 Закону України № 1058-IV із застосуванням показника 10 100,52 грн та коефіцієнта 0,75000;

- 1 998,15 грн - доплата за понаднормовий страховий стаж відповідно до частини першої статті 28 Закону України № 1058-IV, за 77 років стажу;

- 66,43 грн - підвищення дітям війни відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 112;

- 43,52 грн - надбавка члену сім`ї реабілітованої особи відповідно до пункту 4.2 постанови Кабінету Міністрів України № 654;

- 570 грн - компенсаційна виплата особі, яка досягла 80-річного віку.

Не погоджуючись із застосуванням до неї такого статусу під час визначення розміру підвищення до пенсії та вважаючи, що має право на підвищення як реабілітована особа, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку обґрунтованості позову, суд застосовує наступні правові норми.

Частиною 2 статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII (у первісній редакції) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку. Відповідно до статті 3 цього Закону реабілітації підлягають усі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що заслання - це примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, та в інших випадках, визначених цією статтею.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю. Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до ст. 4 Закону №962-XII реабілітованим поновлюються всі громадянські права, у тому числі право проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

За правилами п. 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Щодо визначення правового статусу позивачки під час установлення підвищення до пенсії суд зазначає таке.

Системний аналіз наведених положень Закону № 962-XII дає підстави для висновку, що правове значення для вирішення цього спору має розмежування статусу особи, яка безпосередньо зазнала репресій і була реабілітована, та статусу члена сім`ї репресованої особи, якому законодавством передбачено окремі гарантії соціального захисту.

Водночас сам факт застосування репресивних заходів до сім`ї не дає підстав автоматично ототожнювати правовий статус кожного її члена. Віднесення особи до відповідної категорії має здійснюватися з урахуванням обставин застосування репресій, віку особи на той час, її сімейного становища та документів, які підтверджують правові наслідки таких заходів саме щодо неї.

Як установлено судом, рішенням Особливої наради при Міністерстві державної безпеки СРСР від 20 травня 1950 року сім`ю ОСОБА_2 було виселено до спеціального поселення. До складу цієї сім`ї входила позивачка. Надалі постановою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 16 травня 1959 року у справі № 652н-59 зазначене рішення скасовано, справу закрито, а сім`ю належало звільнити зі спеціального поселення з поверненням майна.

Наведені обставини мають оцінюватися з урахуванням статей 1 та 3 Закону № 962-XII, які передбачають можливість реабілітації осіб, що зазнали репресій у позасудовому порядку, а також осіб, яких було заслано чи вислано з постійного місця проживання та позбавлено майна з визначених законом мотивів. Отже, застосування до позивачки заходів примусового виселення разом із сім`єю та подальше скасування рішення, на підставі якого їх було застосовано, є істотними обставинами для встановлення її правового статусу.

При цьому положення статті 1-3 Закону № 962-XII щодо осіб, які належать до потерпілих від репресій, не можуть тлумачитися ізольовано від інших положень цього Закону. Для визначення того, до якої саме категорії належить позивачка в контексті пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, необхідно встановити, чи підтверджують наявні документи її статус як безпосередньо реабілітованої особи, чи йдеться про статус члена сім`ї репресованої особи, якому належить окрема гарантія соціального захисту.

З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 червня 2026 року № 1300-0304-8/98918 убачається, що позивачці виплачується підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн як члену сім`ї реабілітованої особи. Підставами для встановлення такого підвищення відповідач зазначив заяву від 26 грудня 1994 року та довідку № 4/4-1618 від 13 грудня 1994 року.

Однак факт установлення підвищення у 1994 році за певною правовою підставою сам по собі не є достатнім для висновку про відсутність у позивачки права на застосування іншого положення пенсійного законодавства. Така обставина підтверджує підставу, за якою виплату було встановлено раніше, проте не звільняє пенсійний орган від обов`язку оцінити документи, які мають значення для визначення правового статусу особи на час розгляду її нового звернення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. З огляду на це під час розгляду звернення позивачки відповідач мав перевірити наявні документи в їх сукупності та встановити, чи дають вони підстави для застосування пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII саме в частині підвищення, передбаченого для безпосередньо реабілітованих осіб.

Отже, вирішальним у цій справі є не сам факт попереднього призначення позивачці підвищення як члену сім`ї реабілітованої особи, а відповідність визначеного відповідачем правового статусу позивачки обставинам, підтвердженим належними документами, та правильність застосування до неї відповідної норми пенсійного законодавства.

Щодо розміру підвищення до пенсії суд зазначає таке.

Позивачка просить встановити їй підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій. Разом з тим, за змістом п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII підвищення на 50 процентів мінімальної пенсії за віком встановлюється репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, тоді як членам їх сімей, яких було примусово переселено, встановлюється підвищення на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як установлено судом, позивачка набула статусу потерпілої від репресій та реабілітованої особи у зв`язку з її примусовим виселенням до спеціального поселення на підставі рішення Особливої наради при Міністерстві державної безпеки СРСР від 20 травня 1950 року, яке надалі було скасовано постановою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 16 травня 1959 року у справі № 652н-59.

Тобто позивачка безпосередньо зазнала політичних репресій та відомості про її виселення на спецпоселення містяться у досліджених судом документах.

За таких обставин позивачка має право на підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів.

З огляду на викладене, вимоги позивачки про визнання протиправною відмови у встановленні підвищення до пенсії та про зобов`язання здійснити перерахунок такого підвищення підлягають задоволенню.

Щодо періоду за який належить обрахувати пенсію позивачці з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Водночас, суд наголошує, що право громадян на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Звернувшись до суду з цим позовом 20.07.2026 позивачка заявила вимоги про перерахунок її пенсії із 26.12.1994.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, зокрема, норми статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Як встановлено судом під час розгляду справи, надбавка до пенсії у розмірі 50% позивачці не нараховувалася, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Суд зазначає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від позивача, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відтак, порушене право позивача на отримання перерахунку пенсії може бути захищене судом з 20.01.2026 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не з 26.12.1994, як помилково вважає позивач.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

За правилами ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статі 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, адреса: вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівська обл., Львівський р-н,79016) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 20.01.2026, із врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна