Ухвала суду № 140759504, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/21359/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

19 жовтня 2026 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за заявою ОСОБА_1 до Гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 Регіональної військово-лікарської комісії, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними так скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 до Гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 Регіональної військово-лікарської комісії код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 , Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України код ЄДРПОУ 08356179, адреса: 01133, Україна, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 16, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу №2026-0703-1207-1886-3 від 03 липня 2026 року, про непридатність ОСОБА_1 до військової служби;

- визнати протиправним та скасувати протокол засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 14.07.2026 № 2026-0714-1232-0819-7, яким затверджено постанову гарнізонної військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_1 , оформлену Свідоцтвом про хворобу від 03.07.2026 року № 2026 0703-1207-1886-3;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлене листом №598/5/24423 від 21.09.2026 року, яким відмовлено у задоволенні скарги щодо перегляду постанови гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленої Свідоцтвом про хворобу від 03.07.2026 року №2026-0703-1207-1886-3, прийнятті постанови про потребу в лікуванні/реабілітації та направленні ОСОБА_1 на повторний медичний огляд військово лікарської комісії;

- зобов`язати Гарнізонну військово-лікарську комісію військової частини НОМЕР_1 провести повторний медичний огляд військовослужбовцю ОСОБА_1 , після належного обстеження з дотриманням Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року № 402, та вирішенням питання про необхідність подальшого лікування/реабілітації позивача.

До суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії постанови Гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформленої Свідоцтвом про хворобу № 2026-0703-1207-1886-3 від 03.07.2026, та затвердженої протоколом засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії № 2026-0714-1232-0819-7 від 14.07.2026 в частині винесення та затвердження висновку про непридатність ОСОБА_1 до військової служби з виключенням з військового обліку - до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі та заборони Командиру Військової частини НОМЕР_1 (або особам, які тимчасово виконують його обов`язки) та іншим уповноваженим посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо підготовки документів, видання наказу про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини молодшого сержанта ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного Свідоцтва про хворобу № 2026-0703-1207-1886-3 від 03.07.2026 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.

Вказана заява мотивована тим, що видання наказу командира ВЧ НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі списків особового складу призведе до повної і миттєвої ліквідації його правового статусу як чинного військовослужбовця Збройних Сил України. Після видання такого наказу припиняється спеціальний режим військово-медичного, матеріального та грошового забезпечення під час лікування. Оскільки реабілітація ОСОБА_1 після операції є незавершеною, а висновок ВЛК - передчасним. Чинне законодавство України прямо передбачає, що після видання наказу про звільнення військовослужбовця відпустка для лікування після поранення вже не надається. Отже, якщо позивача звільнять під час судового процесу, він буде остаточно позбавлений можливості реалізувати право на повноцінне відновлення та продовження служби, що повністю нівелює мету судового захисту. Вжиття заходів забезпечення позову лише тимчасово збереже існуючий правовий статус (status quo) вмотивованого молодшого сержанта на час, поки суд оцінює законність процедури його медичного огляду та винесення відповідної постанови ВЛК, якою військовослужбовця визнано непридатним до військової служби.

Від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на вказану заяву, які мотивовані тим, що навіть якби позивача було звільнено, то звільнення не мало б незворотних наслідків. Звільнення за станом здоров`я на підставі постанови ВЛК про непридатність передбачене статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказ про звільнення може бути оскаржений, а позивач поновлений на службі з виплатою грошового забезпечення за весь період. Втрата виплат, на яку посилається заявник, є майновою шкодою, яку можна відновити. Права на лікування та реабілітацію позивач також не втрачає. Як учасник бойових дій він має право на безоплатну медичну допомогу та реабілітацію відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Як особа, щодо якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, він користується також гарантіями Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». Отже, ефективний захист прав позивача в разі задоволення позову можливий і без забезпечення. Заходи, яких просить позивач, фактично вирішують спір по суті. Мета позову - зберегти за позивачем статус військовослужбовця. Саме цей результат дає йому заборона звільнення, причому ще до того, як суд дослідить докази та оцінить законність постанови ВЛК. Забезпечення позову має тимчасовий характер і не може підміняти судове рішення. Крім того, заборона спрямована на блокування майбутнього наказу командира, який не є предметом оскарження у цій справі. Це суперечить пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України. Такі заходи неспівмірні із заявленими вимогами та порушують баланс інтересів, якого вимагає частина друга статті 151 КАС України. Очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови також немає. Позивач не стверджує, що ВЛК діяла поза межами повноважень. Його доводи зводяться до того, що реабілітація не завершена, а висновок про непридатність передчасний. Це питання медичної оцінки стану здоров`я, яке суд може вирішити лише після дослідження доказів під час розгляду справи по суті. Тому такі доводи за своєю природою не можуть свідчити про очевидну протиправність.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи відсутність необхідності у наданні учасниками справи пояснень та додаткових доказів, суд вважає за можливе розглянути заяву без їх повідомлення.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб`єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частина друга статті 151 КАС України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

Частини перша і третя статті 152 КАС України визначає, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Отже, обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Суддя зазначає, що позивач в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не надав належних та достатніх доказів, що унеможливлює надання їм оцінки судом та встановлення наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність відповідачів є очевидно протиправними.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Суд не має підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Представник позивача зазначає, що видання наказу командира ВЧ НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі списків особового складу призведе до повної і миттєвої ліквідації його правового статусу як чинного військовослужбовця Збройних Сил України.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Отже, на такому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності рішень відповідачів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби, оскільки не надано належних доказів та обґрунтувань того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд погоджується із твердженнями представника Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до яких звільнення позивача не несе незворотних наслідків, оскільки наказ про звільнення може бути оскаржений, а позивач - поновлений на службі з виплатою грошового забезпечення за весь період. Втрата виплат, на яку посилається заявник, є майновою шкодою, яку можна відновити. Права на лікування та реабілітацію позивач також не втрачає, оскільки як учасник бойових дій він має право на безоплатну медичну допомогу та реабілітацію відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З огляду на викладене, суддя вважає, що відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України, обставини для вжиття заходів забезпечення позову, а тому немає підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в :

у заяві представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 , 16 Регіональної військово-лікарської комісії, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними так скасування рішень, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович