Рішення № 140759436, 12.10.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5817/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Науменка В.В.

секретаря судового засідання Гловацької М.О.,

за участі:

представника позивача Квашук О.М.

представника відповідача Данілова С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через уповноваженого представника, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

1. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000067770901 від 05.05.2026р., прийняте Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, яким у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 120 000,00 грн.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000067820901, від 05.05.2026р., прийняте Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, яким у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 1 000 000,00 грн.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000067800901 від 05.05.2026р., прийняте Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, яким у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 410,00 грн.

4. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000067670901 від 05.05.2026р., прийняте Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, яким у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 389 115,00 грн.

5. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №00073920704 від 11.05.2026р., прийняте Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, яким у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 410,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактична перевірка, за наслідками якої винесено спірні ППР, призначена та проведена з порушеннями вимог закону, а виявлені порушення не відповідають фактичним обставинам. Так, зазначається, що наказ на проведення перевірки не містить конкретних підстав для проведення такої перевірки, що на думку позивача вже є достатньою підставою для визнання протиправними спірних ППР. Крім цього зазначає, що контрольна розрахункова операція проведена з порушеннями встановлених законом вимог, а саме: не зрозуміло, хто саме, де та коли провів таку операцію, які кошти було використано, куди поділось пальне, яке придбано у ході такої операції, тощо. Щодо суті виявлених порушень зазначено, що позивач дійсно має паливні резервуари, проте використовує таке пальне у власній господарській діяльності, має відповідну ліценцію на право зберігання пального. Встановлені законом умови зберігання пального обсяги, розмір ємностей, тощо, ним не порушені. Факт реалізації пального заперечує, посилаючись на постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлено його непричетність до зазначених подій. Вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та просить суд їх скасувати.

Ухвалою суду від 18.08.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 64).

03 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач позовні вимоги не визнає повністю, наполягає на правомірності прийнятих контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень. Вказує на зафіксований факт реалізації позивачем дизельного палива у кількості 5 літрів на суму 410,00 грн, що й стало підставою для накладення на позивача штрафних санкцій. Зазначає, що наказ про призначення перевірки містить необхідне обґрунтування з посиланням на підпункт 80.2.5 ПК України, що у відповідності до вимог закону та враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду надавало відповідачу право на проведення спірної фактичної перевірки господарської одиниці (АЗС) позивача. Контрольна розрахункова операція проведена у встановленому порядку, про що складено відповідний акт, який містить усі необхідні реквізити. Додатково проводилась відео- та фотофіксація під час проведення контрольної розрахункової операції та під час спілкування з ФОП ОСОБА_1 . Пальне, яке було придбано під час контрольної розрахункової операції, у подальшому було вилучено співробітниками поліції, які у свою чергу склали відносно ФОП ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення. Вказує, що правова оцінка певним фактам, надана судом у справі про адміністративне правопорушення, не є обов`язковою для суду. Просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 70-78).

07 вересня 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач наполягає на задоволенні позову, а з доводи відповідача, викладені у відзиві, вважає такими, що не спростовують позовних вимог (а.с. 106-109).

15 вересня 2026 року відповідачем подано до суду заперечення щодо відповіді на відзив (а.с. 116-124).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Наполягав на незаконності призначення та проведення перевірки з огляду на те, що в наказі про її проведення не зазначено чітких підстав для призначення фактичної перевірки. Крім цього, наголосив, що контрольна розрахункова операція відбулась з істотними порушеннями закону, а отже не може бути допустимим доказом у справі. Зокрема, зазначив, що з наданих відповідачем фото- та відеоматеріалів не зрозуміло, хто саме реалізує пальне та хто його купує, неможливо встановити, чи передавались гроші чи можливо щось інше, коли та де це відбувалось. Крім цього наголосив, що відповідно до п. 14.1.212 Податкового кодексу, операція з реалізації пального у тарі до 5 літрів включно не вважається роздрібною торгівлею пальним. Позов просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та наполягав на позиції, викладеній у відзиві.

Зазначив, що наказ про призначення перевірки обґрунтовано п. 80.2.5 ПК України, перевірку призначено з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, що є самостійною та достатньою підставою для призначення фактичної перевірки.

Вказав, що порядок здійснення контрольної розрахункової операції врегульовано Податковим кодексом України, який не передбачає окремо визначеного документування зазначеної операції, окрім складання відповідного Акту. В даному випадку Акт було складено у відповідності до встановлених законом вимог та підписано перевіряючими; при чому особа, яка безпосередньо реалізувала пальне, відмовилась перевіряючим назвати себе та підписати цей акт, що також зафіксовано в Акті. Перевіряючими велась відеозйомка вказаних подій, оскільки це їх право (а не обов`язок), визначене статтею 20 ПК України. Такі відеофайли є додатковими доказами до складеного Акту. При чому наголосив, що порядку використання коштів під час контрольно розрахункової операції, порядку проведення відеофіксації, тощо, законом не регламентовано, а отже твердження про невідповідність їх вимогам, які ставить позивач, є недоречним.

Наполягав на тому, що факт продажу позивачем пального у кількості 5 літрів на суму 410 грн, що мало місце 31.03.2026 року, зафіксовано належними та допустимими доказами, а отже позивачем допущено порушення вимог Податкового кодексу України та Закону №3817, що й обумовило необхідність винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що наявність постанови суду у справі про адміністративні правопорушення не впливає на право податкового органу застосовувати відповідні фінансові санкції.

Також зазначив, що доводи позивача щодо реалізації пального лише у кількості 5 літрів та посилання на п. 14.1.212 ПКУ є по суті додатковою підставою позову, якою позивач доповнив свої вимоги лише під час надання пояснень суду, проте у позовній заяві про вказане порушення взагалі не йшлось.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 05.10.2010 року, основний вид економічної діяльності 01.11. Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Матеріалами справи підтверджується наявність у ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки); зазначена ліцензія була чинною на час спірних правовідносин, що сторонами не заперечується.

Також судом встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нерухомого майна АЗС, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області №483-п від 23.03.2026 року призначено проведення фактичної перевірки господарського об`єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , з 23.03.2026 року тривалістю не більше 10 діб, за період діяльності з 01.01.2025 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального (а.с. 90).

На підставі вищевказаного наказу контролюючим органом видано направлення на перевірку від 23.03.2026 №715, №720 та №714 (а.с. 91-92).

До початку перевірки господарського об`єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , 31.03.2026 року проведено контрольну розрахункову операції за місцем реалізації товарів (надання послуг) та складено відповідний Акт, у відповідності до якого особою, що здійснює розрахункові операції отримано кошти у сумі 410,00 грн та реалізовано дизельне паливо у кількості 5 л. на суму 410,00 грн. Вказаний акт підписано особами, які проводили перевірку: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , водночас особа, яка здійснила розрахункові операції, відмовилась представитись та відмовилась від підпису, що також зафіксовано в Акті (а.с.61).

Під час перегляду судом відеоматеріалів проведення контрольної розрахункової операції, наданих відповідачем на оптичному носії до суду (а.с. 115) судом встановлено, що на автозаправній станції особа, яку представник відповідача упізнав як співробітника ГУ ДПС ОСОБА_3 , купує наливом у каністру пальне з паливоналивної колонки у оператора, вдягненого у червону бейсболку. Оператор наливає пальне у каністру, після чого бере у ОСОБА_3 грошові кошти. Інший відеофайл містить огляд місця, де відбувалась купівля пального, яка становить АЗС на дві паливоналивні колонки та чотири резервуари з пальним. Наступні відеофайли фіксують факт спілкування перевіряючих з ОСОБА_1 (якого на відео впізнала представник позивача), під час якого представляються останньому, повідомляють про призначену фактичну перевірку та про здійснення контрольної розрахункової операції, пред`являють службові посвідчення, наказ про призначення перевірки та направлення на перевірку, проте ОСОБА_1 відмовляється від підписів у вказаних документах. Під час спілкування ОСОБА_1 , серед іншого, підтверджує, що пальне та резервуари дійсно належать ФОП ОСОБА_1 , проте наголошує, що не знає, хто перевіряючим продав пальне.

За фактом відмови від підписання направлення на перевірку та відмови отримати копію наказу складено відповідний Акт від 31.03.2026 (а.с. 100).

За наслідками проведеної фактичної перевірки посадовими особами ГУ ДПС в Кіровоградській області складено Акт №4210/11-28-09-01/ НОМЕР_2 від 02.04.2026, згідно якого встановлено порушення:

- ч. 2 ст. 29 Закону №3817 в частині реалізації пального без наявності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним;

- п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України в частині відсутності реєстрації акцизного складу у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку розпорядником акцизного складу;

- п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України в частині необладнання та відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та витратомірів-лічильників на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі;

- п.п. 212.3.4 п. 212.2 ст. 212 ПК України в частині здійснення реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку;

- п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України в частині відмови в проведенні інвентаризації (зняття фактичних залишків) пального;

- п. 1, п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР в частині не проведення розрахункової операції на повну суму покупки; не роздрукування та не видачі споживачу розрахункового документу.

Відомостей щодо подачі платником податку заперечення до Акту перевірки матеріали справи не містять.

На підставі вищезазначеного акту перевірки контролюючим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення (а.с. 93-99), а саме:

№000067670901 від 05.05.2026, яким застосовано штраф у розмірі 389115,00 грн.;

№000067800901 від 05.05.2026, яким застосовано штраф у розмірі 410,00 грн.;

№000067820901 від 05.05.2026, яким застосовано штраф у розмірі 1000000,00 грн.;

№000067770901 від 05.05.2026, яким застосовано штраф у розмірі 120000,00 грн.;

№00073920704 від 11.05.2026, яким застосовано штраф у розмірі 410,00 грн.

Відомостей щодо оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень до ДПС України в адміністративному порядку матеріали справи не містять.

Разом з тим, не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу, позивач ініціював розгляд даної справи в адміністративному суді.

Надаючи оцінну спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 80.1 статті 81 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Аналіз підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами - лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 у справі № 560/4883/21, від 12 серпня 2021 року у справі № 140/14625/20, від 10 квітня 2020 року у справі № 815/1978/18, від 5 листопада 2018 року у справі № 803/988/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4766/17, від 22 травня 2018 року у справі № 810/1394/16.

Як встановлено судом, матеріали справи містять наказ ГУ ДПС в Кіровоградській області №483-п від 23.03.2026, у якому зазначено підставою проведення перевірки - здійснення контролю за дотриманням норм законодавства, у тому числі у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів, з посиланням при цьому на п.п. 80.2.5 п. 80.2. ст. 80 ПК України, що є обставиною, яка, на думку суду, надавала право контролюючому органу проводити фактичну перевірку позивача.

Підпунктами 1-4 пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Судом встановлено, що посадові особи контролюючого органу, приступаючи 31.03.2026 до проведення фактичної перевірки позивача, пред`явили останньому направлення на проведення такої перевірки, службові посвідчення, а також надали копію наказу про проведення перевірки, який містив, серед іншого, встановлені законом підстави для проведення такої перевірки, водночас позивач відмовився їх отримувати та ставити особистий підпис, що у відповідності до абз. 8 п. 81.1 ст. 81 ПК України зафіксовано в Акті від 31.03.2026 (а.с. 100) та підтверджується переглянутими судом відеоматеріалами.

За таких обставин, суд не знаходить в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства щодо порядку призначення та проведення спірної фактичної перевірки позивача.

Що стосується доводів позивача про неналежне проведення контрольної розрахункової операції, фіксування її ходу та результатів, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 80.4 статті 80 ПК України, перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Підпунктом 20.1.10 п. 20.1 статті 20 ПК України визначено право контролюючого органу здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до підпункту 20.1.11 п. 20.1 статті 20 ПК України, контролюючий орган має право проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.

Крім цього, згідно підпункту 20.1.48 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган має право відкрито застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису; відкрито здійснювати звукозапис, фото-, відеофіксацію (відеозйомку), накопичувати та використовувати таку мультимедійну інформацію (фото, відео-, звукозапис) під час проведення перевірок.

Аналіз зазначених норм закону дозволяє зробити висновок про наявність у контролюючого органу права на проведення контрольної розрахункової операції до початку проведення фактичної перевірки, а також права на ведення відео- та фотозйомки за допомогою технічних засобів.

Разом з тим, суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює окремих формальних вимог як до проведення контрольної розрахункової операції, так і до технічних засобів, якими може фіксуватись вказана подія, а також до процесу фіксації такої операції.

Отже, суд звертає увагу, що доводи позову щодо нібито невідповідності зазначеної події (контрольної розрахункової операції), технічних засобів, тощо, певним формальним вимогам, не ґрунтуються на вимогах законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Описані позивачем формальні вимоги до технічних засобів, використаних грошових коштів, складу осіб, та інші вимоги, які притаманні заходам, що здійснюються оперативно-розшуковими та слідчими підрозділами правоохоронних органів, у даному випадку не застосовні до спірних правовідносин через принципово різне правове врегулювання.

Таким чином, суд не вбачає жодних порушень під час проведення відповідачем контрольної розрахункової операції з придбання 5 літрів дизельного палива на суму 410 грн., що мало місце 31.03.2026 на АЗС, яка належить позивачу, а наданий до суду Акт контрольної розрахункової операції у сукупності з наявними у справі відеоматеріалами та іншими матеріалами справи, на переконання суду, у повній мірі підтверджує наведені обставини щодо реалізації такого пального.

Що стосується виявлених під час перевірки порушень, суд зазначає, що такі порушення безпосередньо пов`язані або є похідними відносно встановленого перевіркою факту продажу ФОП ОСОБА_1 дизельного палива у кількості 5 літрів на суму 410 грн., що згідно Акту контрольно розрахункової операції та Акту перевірки мало місце 31 березня 2026 року на АЗС у м. Бобринець по вул. Незалежності, буд 3.

Зокрема, як встановлено судом з наявних у справі письмових та відеоматеріалів, мав місце зафіксований належним чином факт роздрібної торгівлі пальним з АЗС, належного позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18 червня 2024 року № 3817-IX (далі Закон №3817), роздрібна торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Такої ліцензії позивач не мав, що сторонами не заперечується.

Відповідно до п.п. 212.3.4. п.212.3 ст. 212 ПК України, особи, які здійснюватимуть реалізацію пального або спирту етилового, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, постійних представництв, місцем проживання фізичних осіб - підприємців до початку здійснення реалізації пального або спирту етилового.

Позивач не зареєстрований як платник акцизного податку, що також сторонами не заперечується.

У відповідності до п. 230.1 ст. 230 ПК України, акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.

Відповідно до вимог п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України, акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі; усі акцизні склади в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Позивач не реєстрував акцизний склад та не реєстрував витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники, оскільки, за твердженням останнього, господарською діяльністю щодо реалізації пального не займався.

Відповідно до п. 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі Закон №265/95), суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

З наявних матеріалів справи вбачається, що під час проведення контрольної розрахункової операції 31.03.2026 позивачем не проводилась розрахункова операція через РРО та не видавався розрахунковий документ встановленого зразка.

Отже, судом встановлено, шо місце реалізації пального по вул. Незалежності, 3 у м. Бобринець не зареєстроване як акцизний склад, не обладнано рівнемірами-лічильниками та витратомірами-лічильниками, зареєстрованими у встановленому законом порядку, позивач не мав ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та не був платником акцизного податку, крім цього не використовував РРО для проведення розрахункової операції.

Будь-яких спростувань щодо зазначених обставин позивачем до суду не надано.

Доводи позивача щодо використання зазначеного АЗС виключно для власного споживання спростовуються вищенаведеними обставинами та відповідними доказами, про що судом вже надано оцінку вище.

Доводи позивача про те, що продаж пального об`ємом до 5 літрів у розумінні ПК України не вважається реалізацією пального, судом не приймаються за наступних підстав.

Так, відповідно до абз. 8, 9 пп. 14.1.212 п. 14.1 статті 14 ПК України, не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками.

Аналогічна за змістом норма міститься також у частині 3 статті 29 Закону №3817.

Разом з тим, аналіз зазначених норми закону свідчить про те, що вони поширюють свою дію на операції щодо передачі пального у споживчій тарі, тоді як у спірному випадку мала місце реалізація пального наливом з паливороздавальної колонки.

Отже, суд виснував, що наведена позивачем норма пп. 14.1.212 п. 14.1 статті 14 ПК України, як і ч. 3 ст. 29 Закону №3817, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Що стосується посилань відповідача на наявність такого, що набрало законної сили, рішення (постанови) суду у справі про адміністративне правопорушення, яке, на думку позивача, має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, врахування судом обставин, встановлених у справі про адміністративне правопорушення, має істотні особливості.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, для врахування судом постанови про адміністративне правопорушення обов`язкове значення мають лише питання, чи мали місце певні дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою.

Водночас, надана позивачем до суду постанова Кропивницького апеляційного суду від 09.07.2026 у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП (провадження №33/4809/287/26), таких висновків не містить (а.с. 45-55).

Так, зазначена постанова суду, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито, містить висновок щодо відсутності складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 через недоведеність вини останнього, проте не містить висновку щодо відсутності самої події та причетності до неї останнього.

Зазначена постанова ґрунтується на тому, що наданих доказів недостатньо для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Разом з тим, суд наголошує, що частиною 7 статті 78 КАС України визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, висновки суду у справі про адміністративне правопорушення щодо недоведеності вини ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП, які зроблені на підставі правової оцінки тих чи інших фактів та доказів, не можуть бути обов`язковими для суду під час розгляду цієї справи, предмет якої стосується оскарження дій та рішень контролюючого органу щодо проведеної фактичної перевірки господарської діяльності позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність встановлених відповідачем порушень та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних рішень підтверджено належними та допустимими доказами.

Отже, судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях контролюючого органу під час винесення спірних рішень, а тому позовні вимоги щодо визнання його протиправним та скасування є такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, розподілу не підлягають.

Доказів понесення відповідачем судових витрат у справі до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати вважати фактично понесеними.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 20 жовтня 2026 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО