Рішення № 140759205, 20.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року справа № 320/8040/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, 08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнення позовних вимог),

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у невчиненні дій щодо належного перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати, отриманої після 31.07.2011 року, з якої фактично були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України, відповідно до вимог частини четвертої статті 42 Закону України «Про протиправною загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV;

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера починаючи з 13.11.2025 з дати звернення позивача про перерахунок пенсії, з урахуванням заробітної плати (доходу), отриманої після 31.07.2011 року, з якої фактично були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України, на найбільш вигідних умовах відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 позовну заяву було залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб і строк для їх усунення, який становив десять днів.

У подальшому, на адресу Київського окружного адміністративного суду 09.04.2026 від позивача надійшла письмова заява про усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком у розмірі 8 428 грн 46 коп. та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Страховий стаж позивача становить 41 рік 2 місяці 3 дні, з яких 27 років 3 місяці 28 днів припадають на період до 01 січня 2004 року, 13 років 10 місяців 5 днів - на період після зазначеної дати, а 2 місяці 2 дні становить робота під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції за списком № 1. Зазначені обставини, за твердженням позивача, підтверджуються записами у трудовій книжці та даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України. ОСОБА_1 вважає, що розмір призначеної йому пенсії не відповідає тривалості страхового стажу та вимогам чинного законодавства у зв`язку з порушеннями, допущеними відповідачем під час обчислення пенсії. Зазначає, що після призначення пенсії продовжував працювати та отримувати заробітну плату, з якої роботодавцями сплачувалися страхові внески до системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Водночас відповідач не здійснював належного перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати, отриманої позивачем після призначення пенсії, яка, на його думку, впливає на розмір пенсійних виплат. Зокрема, під час обчислення пенсії відповідачем враховано заробітну плату лише за період з 01 липня 2000 року до 31 липня 2011 року, хоча позивач продовжував працювати й надалі та станом на лютий 2026 року продовжує трудову діяльність зі сплатою страхових внесків. З метою відновлення порушених пенсійних прав 13 листопада 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із письмовою заявою про здійснення належного перерахунку пенсії за віком, зареєстрованою за вхідним номером № 39822/Ц-1000-25. У зазначеній заяві позивач виклав обставини, які, на його думку, свідчать про порушення його пенсійних прав, послався на відповідні норми законодавства та просив провести повний перерахунок пенсії з урахуванням усіх періодів страхового стажу й заробітної плати, з якої сплачено страхові внески. Однак листом від 27 листопада 2025 року № 38399-39822/Ц-02/8-1000/25 відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача, зазначивши, що заробітну плату враховано за період з 01 липня 2000 року до 31 липня 2011 року, а страховий стаж - по 29 квітня 2024 року. ОСОБА_1 вважає, що зазначена відповідь свідчить про неврахування відповідачем заробітної плати, отриманої після 31 липня 2011 року, з якої сплачувалися страхові внески, та про неналежне виконання обов`язків щодо перерахунку пенсії відповідно до вимог пенсійного законодавства. На переконання позивача, бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні належного перерахунку та виплати пенсії з урахуванням відповідних періодів страхового стажу й заробітної плати, є протиправною, порушує його права у сфері пенсійного забезпечення та конституційні гарантії соціального захисту. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення його порушених пенсійних прав.

27.05.2026 уповноважений представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області скористався правом на подання письмового відзиву на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд заявлені позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що порядок функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій визначається Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним нормативно-правовим актом у цій сфері. Відповідач посилається на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до зазначеного Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, яким визначено процедуру подання, оформлення та опрацювання заяв про призначення і перерахунок пенсій. Зокрема, пунктами 1.1, 4.2 та 4.8 цього Порядку передбачено подання відповідних заяв до територіального органу Пенсійного фонду України через сервісний центр, реєстрацію заяви, сканування документів, формування електронної пенсійної справи та прийняття рішення за результатами розгляду заяви уповноваженою посадовою особою. Також відповідач зазначає, що відповідно до пункту 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами. При цьому статтею 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилаючись на пункт 4.2 зазначеного Порядку, відповідач наголошує, що під час приймання документів працівник сервісного центру здійснює ідентифікацію заявника, реєструє заяву, перевіряє належне оформлення документів, уточнює відомості про трудову діяльність та інші періоди, які можуть бути зараховані до страхового стажу, а за необхідності повідомляє про потребу подання додаткових документів. Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, уповноваженого призначати пенсію, який формує електронну пенсійну справу. Принцип екстериторіальності, за твердженням відповідача, передбачає можливість розгляду заяви будь-яким територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним програмним забезпеченням незалежно від місця проживання заявника. Крім того, відповідач посилається на статтю 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій за мінімальний страховий внесок. Страховий стаж за періоди починаючи з 01 січня 2004 року обчислюється за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її впровадження - на підставі документів у порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. За твердженням відповідача, розмір пенсії позивача обчислено з урахуванням страхового стажу тривалістю 41 рік 2 місяці 3 дні та коефіцієнта страхового стажу 0,41167. До страхового стажу зараховано всі документально підтверджені періоди, а стаж враховано по 29 лютого 2024 року. Заробітну плату для обчислення пенсії визначено за період з 01 липня 2000 року до 31 липня 2011 року. При цьому застосовано осучаснений показник середньої заробітної плати в Україні в розмірі 8 913,83 грн, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 2,23275, а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 19 902,35 грн. Розмір пенсії за віком станом на листопад 2025 року становить 8 428,46 грн. Відповідач стверджує, що пенсію обчислено на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи. Щодо листа від 27 листопада 2025 року відповідач зазначає, що він мав виключно роз`яснювальний характер та не був рішенням про відмову в перерахунку пенсії. На думку відповідача, обов`язок прийняти рішення за результатами розгляду заяви виникає за умови подання заяви, оформленої відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. Відповідач стверджує, що позивач не звертався до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії, оформленою у встановленому порядку, а тому рішення про відмову в такому перерахунку не приймалося. З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України і законами України, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком у розмірі 8 428 грн 46 коп.

Згідно з матеріалами справи, страховий стаж позивача становить 41 рік 2 місяці 3 дні, з яких 27 років 3 місяці 28 днів припадають на період до 01 січня 2004 року, 13 років 10 місяців 5 днів - на період після зазначеної дати, а 2 місяці 2 дні становить робота під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції за списком № 1. Відомості про трудову діяльність позивача містяться у трудовій книжці та даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

13 листопада 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із письмовою заявою, зареєстрованою за вхідним номером № 39822/Ц-1000-25, щодо перерахунку пенсії за віком. У заяві позивач просив провести перерахунок пенсії з урахуванням усіх періодів роботи, підтверджених трудовою книжкою, щорічних індексацій та коригувань показника середньої заробітної плати, які, на його думку, мали проводитися відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також позивач просив виплатити різницю між належним і фактично виплаченим розміром пенсії за весь період її заниження, прийняти рішення за результатами розгляду заяви у десятиденний строк із посиланням на частину п`яту статті 45 зазначеного Закону та надати письмову відповідь.

27 листопада 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надало позивачу лист № 38399-39822/Ц-02/8-1000/25, у якому повідомило про проведені перерахунки пенсії, застосовані коефіцієнти індексації, враховані показники страхового стажу та заробітної плати. Зокрема, у листі зазначено, що страховий стаж позивача враховано по 29 лютого 2024 року, а заробітну плату для обчислення пенсії визначено за період з 01 липня 2000 року до 31 липня 2011 року. Розмір пенсії за віком станом на листопад 2025 року становив 8 428 грн 46 коп.

У зазначеному листі також наведено відомості про обчислення пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні в розмірі 8 913,83 грн, індивідуального коефіцієнта заробітної плати 2,23275 та коефіцієнта страхового стажу 0,41167. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії визначено в розмірі 19 902,35 грн.

Таким чином, предметом спору є правомірність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області під час обчислення та перерахунку пенсії позивача, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії з урахуванням заявлених позовних вимог.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) та Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова № 209).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].

Відповідно до частини другої-третьої статті 42 Закону №1058 для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії відповідно до статті 42 Закону №1058, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність у нього права на перерахунок пенсії відповідно до вказаної норми Закону та яким саме чином відповідач порушив його на такий перерахунок, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, а відсутність такої умови є самостійною підставою для відмови у позові. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Частина четверта статті 42 Закону № 1058-IV передбачає: якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії; такий перерахунок проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

Лише за бажанням пенсіонера перерахунок проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії. Обчислення страхового стажу для перерахунку здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Таким чином, закон пов`язує обов`язок органу Пенсійного фонду врахувати при перерахунку заробітну плату, яку особа отримала після призначення пенсії, з реалізацією пенсіонером свого права вибору, тобто з його волевиявленням, а також з набуттям права на перерахунок за наявності не менше 24 місяців стажу після попереднього перерахунку.

Оцінюючи заяву позивача від 13.11.2025 за її змістом, суд дійшов висновку, що вона не містить вимоги про перерахунок пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV з урахуванням заробітної плати за періоди після 31.07.2011.

Позивач просив перерахувати пенсію з урахуванням усіх періодів роботи за трудовою книжкою та щорічних індексацій і коригувань показника середньої заробітної плати, які, на його думку, мали проводитися автоматично за частиною першою статті 42 Закону. Питання вибору періоду заробітної плати за частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV позивач перед відповідачем не ставив. За відсутності такого волевиявлення у відповідача не виник обов`язок вчиняти дії, про бездіяльність щодо яких заявлено в позові. Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і зобов`язувати його вирішити питання, з яким особа до нього не зверталася.

Окремо суд зазначає, що страховий стаж позивача враховано по 29.02.2024. Двадцять чотири місяці страхового стажу після цієї дати спливли 01.03.2026, тобто вже після звернення позивача 13.11.2025 і після листа відповідача від 27.11.2025.

Отже, станом на дату звернення позивач не набув права на перерахунок пенсії за частиною четвертою статті 42 Закону № 1058-IV, і вимога про зобов`язання здійснити такий перерахунок з 13.11.2025 не ґрунтується на законі.

Підстав для застосування абзацу четвертого частини четвертої статті 42 Закону (перерахунок за заявою незалежно від часу, що минув після призначення, для особи, яка набула стаж, достатній для обчислення пенсії за частиною першою статті 28 Закону) суд не вбачає, оскільки позивач має страховий стаж, значно більший за необхідний, і доводів щодо його недостатності при призначенні пенсії не наводить.

Водночас, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач взагалі не звертався із заявою про перерахунок через недотримання форми, встановленої додатком 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Заява позивача була прийнята, зареєстрована і розглянута відповідачем, а недотримання форми не може позбавляти особу права на розгляд її звернення по суті. Однак цей висновок не впливає на результат вирішення спору, оскільки відмова в позові ґрунтується не на формальних недоліках заяви, а на відсутності в ній вимоги, яка є предметом позову, та на відсутності станом на дату звернення права на перерахунок за частиною четвертою статті 42 Закону № 1058-IV.

Вирішуючи питання щодо доводів відповідача про неналежне оформлення заяви, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Zubac проти Хорватії» (заява № 40160/12, рішення Великої Палати від 5 квітня 2018 року, §§ 76 99), а також у рішеннях у справах «Bмleљ та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47273/99, від 12 листопада 2002 року, §§ 50 51, 69) та «Walchli проти Франції» (заява № 35787/03, від 26 липня 2007 року, § 29). У зазначених рішеннях ЄСПЛ наголосив, що надмірний формалізм може перешкоджати ефективному доступу до суду, водночас процесуальні вимоги є виправданими, якщо вони забезпечують юридичну визначеність і належне здійснення правосуддя.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, діючи в межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, протиправної бездіяльності щодо перерахунку пенсії позивача не допустив, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання дій відповідача протиправними. З огляду на викладене, враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, 08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнення позовних вимог) відмовити.

2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.