Рішення № 140758976, 19.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року Справа №320/44742/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати відмову в призначенні пенсії оформленої рішенням від 14.05.2025 р. № 282840025605 протиправною;

- зобов`язати відповідача врахувати (зарахувати) ОСОБА_1 період роботи на посаді інструктора по плаванню з 15.03.1995 року по 03.11.1997 року у дитячому дошкільному закладі № 75 м. Чернігова, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що була зарахована та працювала на посадах які дають право на пенсію за вислугу років. 07.05.2025 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років додавши документи, які підтверджують її право на пенсію. Рішенням від 14.05.2025 № 282840025605 відповідач відмовив в призначенні пенсії з причини відсутності необхідного стажу (педагогічного стажу) для призначення пенсії. Позивачка вважає, що спірні періоди її роботи мають враховуватися до спеціального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по вислузі років.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано від відповідача ГУ ПФУ у Львівській області за ініціативою суду належним чином завірені докази: - матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

Заяви чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.10.1994 року була зарахована на посаду викладача у Чернігівську комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу та працювала там до 13.03.1995 року.

З 15.03.1995 року позивачка зарахована на посаду інструкторам по плаванню у дитячий дошкільний заклад № 75 м. Чернігова та працювала там до 03.11.1997 року.

З 04.11.1997 року позивачка зарахована на посаду тренера викладача з плавання у Чернігівську комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу та працювала там до 03.12.1999 року.

З 11.12.1999 року позивачка зарахована на посаду чергового навчально-спортивної бази у Національний університет фізичного виховання і спорту України та працювала там до 01.09.2000 року.

02.09.2002 року позивачка прийнята на посаду викладача кафедри водних видів спорту у Національний університет фізичного виховання і спорту України та працюю там по сьогоднішній день.

10.06.2006 року позивачка переведена на посаду старшого викладача водних видів спорту за контрактом.

З 13.04.2010 року позивачка була прийнята на посаду інструктора спортивного комплексу Олімп по сумісництву та працювала там до 01.09.2011 року.

З 10.10.2013 позивачка була прийнята на посаду інструктора спортивного комплексу Олімп по сумісництву та працювала там до 08.05.2014 року.

07.05.2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років, до якої додано: копію паспорта та ідентифікаційного коду; трудову книжку; інші документи, які вимагались пенсійним органом та наявні у позивача.

Рішенням від 14.05.2025 № 262840025605 відповідач відмовив позивачці в призначенні пенсії за вислугою років з підстав відсутності у неї необхідного стажу (педагогічного стажу) для призначення пенсії.

У відмові відповідач визнав, що стаж позивачки становить 26 років 6 місяців.

Згідно вказаного рішення спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не підтверджений.

Відповідач зазначив серед своїх мотивів відмови те, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах тим самим стверджуючи, що начебто подала їх копії.

А також зазначив, що Національний університет фізичного виховання і спорту України відсутній в переліку закладів і установ освіти КМУ №909 від 04.11.1993 р.

Відповідач вважає, що увесь стаж роботи позивачки, який складається виключно з педагогічної (викладацької) роботи не може бути включений до спеціального стажу (педагогічного).

Суд враховує, що позивачем допущено описку при зазначенні в позові номеру спірного рішення, у зв`язку із чим враховує встановлене та вирішує спір за предметом спору - рішення відповідача від 14.05.2025 № 262840025605.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (частина 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Положенням статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За приписами статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Згідно п.1.1. Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Таким чином, вказані норми свідчать про необхідність при обчисленні страхового стажу керуватись відомостями, які містяться у трудовій книжці.

Згідно п. 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії (п. 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування).

Стаття 55 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

Суд погоджується із твердженнями позивачки, що в контексті заявлених позовних вимог та доводів правомірність відмови у призначенні пенсії має перевірятись шляхом дослідження того, чи має включатись періоди роботи позивачки згідно записів трудової книжки до спеціального стажу який дає право на пенсію по вислузі років.

Суд констатує, що аналіз відмови відповідача свідчить, що факт роботи позивачки на посадах зазначених в її трудовій книжці пенсійним органом не заперечується. Більше того, такі періоди включені до загального страхового стажу.

Також суд вказує, що відповідачем не заперечуються те, що посади які зазначені в трудовій книжці позивачки віднесені до педагогічних і дають право на пенсію по вислузі років. З цього приводу відповідач жодних заперечень, а ні у спірному рішенні, а ні у заявах по суті справи, у визначений процесуальним законодавством спосіб не заявив.

Факт роботи позивачки на посадах в навчальних установах підтверджується наявними відомостями з трудової книжки № НОМЕР_1 від 03.10.1994.

Вирішальним для вирішення спору, що виник між сторонами, є встановлення наступної обставини - чи включається період роботи позивачки згідно даних її трудової книжки зокрема з 01.10.1994 р. по 13.03.1995 р. на посаді тренера-викладача у Чернігівській комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі, з 15.03.1995 р. по 03.11.1997 р. на посаді інструктора у д/з №75 м. Чернігова, з 04.11.1997 р. по 03.12.1999 р. на посаді тренера - викладача з плавання у Чернігівській комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі, з 11.12.1999 року по 01.09.2000 року на посаді чергового навчально-спортивної бази та з 02.09.2002 р. по теперішній час (станом на час винесення рішення суду) на посаді викладача кафедри водних видів спорту у Національному університеті фізичного виховання і спорту України до спеціального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по вислузі років.

Згідно записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 03.10.1994 р., містяться наступні записи:

Запис № 1 - 01.10.1994 р. прийнята тренером-викладачем;

Запис №2 - 13.03.1995 р. звільнення за згодою сторін;

Запис №3 - 15.03.1995 р. прийнята на посаду інструктора у д/з №75 м. Чернігова;

Запис №4 - 03.11.1997 р. звільнена з роботи за власним бажанням;

Запис №5 - 04.11.1997 р. прийнята тренером-викладачем з плавання з навантаженням 24 години на тиждень.

Запис №6 - 03.12.1999 р. звільнена за власним бажанням у зв`язку із переведенням чоловіка на роботу в іншу місцевість ст. 38 КЗпП України;

Запис №7 - 11.12.1999 року прийнята на посаду чергової навчально-спортивної бази;

Запис №8 - 01.09.2000 року - звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України;

Запис №9 - 02.09.2002 прийнята на посаду викладача кафедри водних видів спорту за контрактом;

Запис №10 01.09.2006 року переведена на посаду старшого викладача кафедри водних видів спорту за контрактом в зв`язку з обранням за конкурсом.

Згідно довідки Національного університету фізичного виховання і спорту України від 02.10.2026 року № 4/205 ОСОБА_1 дійсно працює в Національному університеті фізичного виховання і спорту України з 02.09.2002 р. на посаді викладача кафедри водних видів спорту по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджений перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

У переліку вказані вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації.

Відповідач акцентує на цій обставині свою увагу, що в контексті даної справи слід розуміти як неможливість врахування у стаж який дає право на пенсію по вислуги років, періоду роботи позивачки по дату звернення до відповідача із заявою на посаді викладача кафедри водних видів спорту у Національному університеті фізичного виховання і спорту України до спеціального стажу і, як наслідок, для відмови у призначенні пенсії.

Законом, який регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, є Закон України Про освіту від 05.09.2017 № 2145-VIII (далі також Закон № 2145-VIII).

Згідно частини 1 статті 57 Закон № 2145-VIII держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, правовий, соціальний, професійний захист; пенсію за вислугу років; інші гарантії, визначені законом України.

Згідно пункту 21 частини 1 статті 1 Закон № 2145-VIII педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.

Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України Про освіту передбачено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посада викладач належить до категорії педагогічних працівників, а посада старший викладач до категорії науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти.

Отже, гарантії пенсійного та соціального забезпечення, пов`язаного із пенсією за вислугу років, закріплені за позивачкою на рівні законодавчого акту - Закону України Про освіту.

За таких підстав, посилання відповідача на норми Постанови КМУ №909 без врахування положень Закону України Про освіту є безпідставним звуженням прав позивачки, гарантованих на рівні Закону.

Національний університеті фізичного виховання і спорту України входить в систему закладів освіти і даних, що на спірні періоди її роботи Національний університеті фізичного виховання і спорту України не мав І-ІІ рівня акредитації відповідачем не надано.

Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спори, пов`язані із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років №909 від 04.11.1993, дійшла висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФУ до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Суд вказує, що подані позивачем документи достовірно підтверджували трудову діяльність позивача у спірний період

Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 зазначив, що пенсія за віком це свого роду державний депозит (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи та підлягає безумовному поверненню державою в установленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім випадків, що можуть бути встановлені законом. Особу можна позбавити як права на депозит, так і права на пенсію лише за добровільної відмови від цього виду власності.

Серед критеріїв, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відтак, враховуючи те, що з 02.09.2002 та в подальшому позивачка продовжує працювати на посаді викладача кафедри водних видів спорту у Національному університеті фізичного виховання і спорту України, то такий період слід зарахувати до спеціального стажу, який дає право позивачці на призначення пенсії по вислузі років.

Щодо в цілому загального періоду роботу позивачки, то слід зазначити, що її загальний стаж роботи становить 30 років 1 місяць з них усі на посадах які дають право на призначення пенсії за вислугу років та мають враховуватися у відповідний (спеціальний) стаж.

Щодо змісту спірного рішення відповідача №262840025605 від 14.05.2025, то суд зазначає, що вказане рішення не містить належного обґрунтування, зокрема відсутня логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття (не зазначено який період стажу не підтверджений, чому він підтверджений), пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення.

Даючи оцінку спірному рішенню, яке зумовило звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №262840025605 від 14.05.2025 не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду рішень і чинному законодавству та порушує право позивача на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною третьою статті 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, суд зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачу період роботи згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1994, період навчання згідно копії диплому про освіту НОМЕР_2 від 25.06.1993, періоди догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно копій свідоцтв про народження дітей НОМЕР_3 від 25.09.2003 та НОМЕР_4 від 29.11.2006 року, до стажу роботи та зобов`язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини 3 статті 242 КАС України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 3 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позову.

За наслідками вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір за подання даного позову до суду у розмірі 1211,20 грн, застосовуючи положення частини 1 статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 77-80, 90, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.05.2025 № 262840025605 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) період роботи згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1994, період навчання згідно копії диплому про освіту НОМЕР_2 від 25.06.1993, періоди догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно копій свідоцтв про народження дітей НОМЕР_3 від 25.09.2003 та НОМЕР_4 від 29.11.2006 року, до стажу роботи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення пенсії за вислугу років та прийняти рішення з урахуванням висновків суду в даній справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.