Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/39366/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ТОВ «Авіа-Оіл»
до Головного управління ДПС в м.Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и в:
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Авіа-Оіл» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС в м.Києві (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення
Головного управління ДПС у м. Києві від 05.10.2023 №62371/0902, форма «С», про застосування фінансових санкцій у сумі 500 000 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та необґрунтованим, оскільки відповідачем не доведено порушення вимог законодавства та неправомірно застосовано штрафні санкції.
Відповідач заперечує проти задоволення позову, вважає оскаржуване рішення правомірним, прийнятим на підставі встановлених під час перевірки порушень вимог чинного законодавства.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» (код ЄДРПОУ 36852220) здійснює господарську діяльність у сфері обігу нафтопродуктів.
ТОВ «АВІА ОІЛ» мало ліцензію на право зберігання пального для потреб власного споживання чи промислової переробки за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4.
11.05.2023 між ТОВ «АВІА ОІЛ» та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» укладено договір поставки бензину-розчинника.
Відповідно до специфікації №1 до зазначеного договору предметом поставки визначено бензин-розчинник виробництва ORLEN Poіudnie Spуіka Akcyjna (Польща), код згідно з УКТ ЗЕД 2710 12 25 00.
Загальна вартість товару відповідно до специфікації становила 253 627,80 грн, у тому числі ПДВ 42 271,30 грн.
17.05.2023 ТОВ «АВІА ОІЛ» оформлено видаткову накладну №РН-1115 щодо поставки зазначеного товару.
24.08.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві видано наказ №4172-п про проведення фактичної перевірки ТОВ «АВІА ОІЛ» за місцем здійснення господарської діяльності у м. Києві по вул. Малинській, 4.
Під час фактичної перевірки контролюючим органом використано відомості Єдиного реєстру акцизних накладних та Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового щодо операцій ТОВ «АВІА ОІЛ» із пальним.
11.09.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт фактичної перевірки №58535/Ж5/26-15-09-02/36852220, у якому зафіксовано порушення ТОВ «АВІА ОІЛ» вимог статті 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР щодо здійснення діяльності у сфері обігу пального без відповідної ліцензії.
05.10.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі акта фактичної перевірки від 11.09.2023 №58535/Ж5/26-15-09-02/36852220 прийнято податкове повідомлення-рішення №62371/0902, яким до ТОВ «АВІА ОІЛ» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000,00 грн.
У податковому повідомленні-рішенні від 05.10.2023 №62371/0902 як правову підставу застосування фінансових санкцій зазначено абзац дев`ятий частини другої статті 17 Закону України №481/95-ВР.
Позивач вважає рішення необгрунтованим як нормативно, так і документально, тому звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.141-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пальне-нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України реалізацією пального для цілей розділу VI цього Кодексу є операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати, у випадках, визначених зазначеною нормою.
Підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України визначено перелік товарів (продукції), що належать до пального, із зазначенням відповідних кодів згідно з УКТ ЗЕД та ставок акцизного податку.
Відповідно до підпункту 58.1.1 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення повинно містити передбачені законом відомості щодо підстав визначення грошового зобов`язання, його розміру та посилання на норми законодавства, відповідно до яких здійснено розрахунок.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, зокрема щодо дотримання законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися, зокрема, у разі здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу пального.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки відповідно до вимог, установлених цим Кодексом.
Статтею 1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що оптова торгівля пальним діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб`єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР зберігання пального діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Згідно зі статтею 1 Закону №481/95-ВР місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності відповідних ліцензій.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР передбачено отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним за кожним місцем оптової торгівлі пальним, а за відсутності таких місць однієї ліцензії за місцезнаходженням суб`єкта господарювання. Ліцензія на право зберігання пального отримується на кожне місце його зберігання.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР також передбачено особливості отримання ліцензії на право зберігання пального, що використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР за оптову торгівлю пальним або зберігання пального без наявності ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 500 000 гривень.
Згідно з абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 250 000 гривень.
VI. Оцінка суду
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.10.2023 №62371/0902, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» (код ЄДРПОУ 36852220) застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000,00 грн за порушення вимог законодавства у сфері обігу пального.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади здійснення діяльності з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним, а також його зберігання на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» у редакції, чинній на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР зберігання пального визначається як діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно зі статтею 15 Закону №481/95-ВР зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання.
При цьому законодавством передбачено особливий порядок отримання ліцензії на право зберігання пального для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Отже, законодавець розмежовує діяльність з оптової торгівлі пальним, діяльність зі зберігання пального та зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Зазначені види діяльності мають самостійне правове регулювання, а їх здійснення пов`язується з необхідністю дотримання відповідних ліцензійних вимог.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР за оптову торгівлю пальним або зберігання пального без наявності ліцензії передбачено застосування фінансових санкцій у розмірі 500 000,00 грн.
Водночас абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено відповідальність за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії у розмірі 250 000,00 грн.
Таким чином, наведені положення Закону №481/95-ВР встановлюють відповідальність за різні порушення вимог законодавства, які мають самостійні юридичні ознаки та передбачають застосування різних фінансових санкцій.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі наказу від 24.08.2023 №4172-п проведено фактичну перевірку ТОВ «АВІА ОІЛ» за місцем здійснення господарської діяльності.
За результатами перевірки складено акт від 11.09.2023 №58535/Ж5/26-15-09-02/36852220, у якому контролюючим органом викладено висновки про порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР.
На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2023 №62371/0902, яким до ТОВ «АВІА ОІЛ» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000,00 грн.
Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності належних доказів здійснення зберігання пального без відповідної ліцензії, суд зазначає таке.
За змістом статті 1 Закону №481/95-ВР для встановлення факту зберігання пального необхідно з`ясувати фактичні обставини здійснення відповідної діяльності, зокрема наявність місця зберігання, споруд, обладнання або ємностей, які використовувалися для зберігання пального, а також обставини його фактичного розміщення у відповідному місці.
При цьому наявність у суб`єкта господарювання певного обладнання чи ємностей сама по собі не є безумовним підтвердженням здійснення зберігання пального без ліцензії.
Визначальним є встановлення факту використання відповідного обладнання для зберігання пального у період, за який контролюючим органом установлено порушення.
Як убачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу ґрунтуються, зокрема, на відомостях інформаційних систем ДПС щодо операцій із пальним.
Водночас такі відомості підтверджують насамперед відображення відповідних операцій у системі податкового адміністрування та самі по собі не встановлюють усіх фактичних обставин зберігання пального у конкретному місці.
Зокрема, відомості про придбання пального, реєстрацію акцизних накладних або облік обсягів пального не є тотожними доказам його фактичного зберігання у визначеному контролюючим органом місці без належної ліцензії.
Відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу має спеціальне нормативне визначення.
Зазначене визначення використовується для цілей акцизного оподаткування та не може без урахування фактичних обставин господарської діяльності ототожнюватися зі зберіганням пального у розумінні Закону №481/95-ВР.
Отже, встановлення факту здійснення операцій з пальним у системі електронного адміністрування не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести наявність усіх юридичних ознак порушення, за яке застосовано фінансову санкцію.
Суд зазначає, що застосування відповідальності за зберігання пального без ліцензії можливе лише за умови належного підтвердження фактичного здійснення такого зберігання та відсутності відповідної ліцензії у період установленого порушення.
При цьому обов`язок доказування наведених обставин покладається на контролюючий орган.
Стосовно доводів позивача щодо наявності ліцензії на право здійснення діяльності у сфері обігу пального суд зазначає, що сам факт здійснення господарських операцій з пальним не свідчить про порушення вимог Закону №481/95-ВР.
Для встановлення відповідного порушення необхідно визначити, який саме вид діяльності здійснював суб`єкт господарювання, яка ліцензія вимагалася для його здійснення та чи була така ліцензія відсутня у відповідний період.
За змістом статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензування оптової торгівлі пальним та його зберігання здійснюється окремо.
Водночас наявність ліцензії на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі не підтверджує автоматично право зберігати пальне у будь-якому місці, так само як наявність ліцензії на право зберігання пального не надає права здійснювати його оптову торгівлю.
Отже, для правильного вирішення спору необхідним є встановлення конкретного виду діяльності, який контролюючий орган вважає протиправним.
Натомість загальне посилання на порушення статті 15 Закону №481/95-ВР без належного визначення характеру порушення не є достатнім для застосування фінансової санкції.
Щодо доводів позивача про відсутність належного обґрунтування акта фактичної перевірки суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки.
Акт перевірки є документом, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
При цьому висновки акта перевірки повинні ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах та відповідних доказах, а не виключно на припущеннях контролюючого органу.
Акт перевірки не є рішенням про застосування фінансових санкцій, однак саме встановлені під час перевірки обставини становлять фактичну основу подальшого рішення контролюючого органу.
Відтак контролюючий орган не може застосовувати фінансову санкцію за порушення, фактичні та юридичні ознаки якого не встановлені належним чином.
Суд ураховує, що акт фактичної перевірки від 11.09.2023 №58535/Ж5/26-15-09-02/36852220 містить висновки про порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР.
Водночас наведені висновки підлягають оцінці з урахуванням конкретної правової підстави застосованої фінансової санкції та доказів, якими підтверджуються обставини вчинення відповідного правопорушення.
При цьому сам факт складення акта перевірки не створює презумпції достовірності всіх викладених у ньому висновків.
Оцінюючи доводи позивача щодо неправильного зазначення контролюючим органом правової підстави застосування фінансових санкцій, суд виходить з такого.
Як убачається зі змісту відповіді на відзив, сформованої представником позивача в системі «Електронний суд» 29.12.2023 у справі №320/39366/23, позивач зазначає, що у податковому повідомленні-рішенні від 05.10.2023 №62371/0902 контролюючим органом визначено правовою підставою застосування фінансових санкцій абзац дев`ятий частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.
Водночас зазначена норма у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачала відповідальність за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії у розмірі 250 000,00 грн.
Натомість до позивача застосовано фінансову санкцію у розмірі 500 000,00 грн.
Суд зазначає, що абзацом восьмим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено застосування фінансових санкцій за оптову торгівлю пальним або зберігання пального без наявності ліцензії у розмірі 500 000,00 грн.
Таким чином, положення абзаців восьмого та дев`ятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлюють відповідальність за різні порушення законодавства.
Відповідно до підпункту 58.1.1 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення повинно містити суму та підставу визначення грошового зобов`язання, а також посилання на норми Податкового кодексу України та/або іншого закону, відповідно до яких здійснено його розрахунок.
Наведена вимога спрямована на забезпечення визначеності правових підстав притягнення платника податків до відповідальності та можливості перевірки законності відповідного рішення.
Суд зазначає, що визначення конкретної норми права, якою передбачено відповідальність за встановлене порушення, належить до обов`язків контролюючого органу.
При цьому зазначення у податковому повідомленні-рішенні норми, яка передбачає відповідальність за інше правопорушення та інший розмір фінансової санкції, не може залишатися поза правовою оцінкою суду.
Разом із тим суд ураховує, що не кожна помилка у зазначенні реквізитів нормативно-правового акта є самостійною підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.
Вирішальне значення має те, чи дозволяють зміст рішення, встановлені перевіркою обставини та документи, покладені в його основу, однозначно визначити правопорушення, за яке застосовано відповідальність, і правову підставу такої відповідальності.
У цій справі судом установлено, що у податковому повідомленні-рішенні від 05.10.2023 №62371/0902 зазначено норму, яка передбачає відповідальність за роздрібну торгівлю пальним без ліцензії, тоді як розмір застосованої санкції відповідає відповідальності за оптову торгівлю пальним або його зберігання без ліцензії.
При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що до позивача застосовано штрафні санкції відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.
Отже, правова підстава відповідальності, зазначена безпосередньо в оскаржуваному рішенні, не відповідає правовій підставі, якою відповідач обґрунтовує його правомірність під час судового розгляду.
Суд зазначає, що наведення відповідачем у відзиві додаткових пояснень щодо правової кваліфікації порушення не змінює змісту прийнятого ним індивідуального акта.
Відзив на позовну заяву є процесуальним документом, у якому відповідач викладає свої заперечення проти позову, однак не є способом внесення змін до податкового повідомлення-рішення.
Відтак правомірність оскаржуваного рішення повинна оцінюватися з урахуванням тих фактичних та правових підстав, які існували на момент його прийняття.
Суд також ураховує, що роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля пальним та зберігання пального є різними видами господарської діяльності, для яких законодавством установлені окремі вимоги.
Тому зазначення норми, яка передбачає відповідальність за роздрібну торгівлю пальним, за відсутності встановленого контролюючим органом порушення саме цього виду діяльності не може вважатися належним правовим обґрунтуванням застосування відповідної фінансової санкції.
При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати юридичну кваліфікацію встановленого контролюючим органом порушення та визначати замість нього іншу правову підставу притягнення платника податків до відповідальності.
Зазначене виходило б за межі судового контролю за законністю рішення суб`єкта владних повноважень та фактично означало б прийняття судом нового рішення замість контролюючого органу.
Отже, доводи позивача щодо невідповідності зазначеної у податковому повідомленні-рішенні правової підстави характеру встановленого порушення та розміру застосованої фінансової санкції є обґрунтованими.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05.02.2021 у справі №815/6356/15 суд зазначає, що при вирішенні питання про правомірність індивідуального акта необхідно враховувати не лише формальне зазначення у ньому відповідних реквізитів, а й можливість установлення конкретних правових підстав прийняття рішення.
Водночас оцінка істотності недоліків індивідуального акта здійснюється з урахуванням обставин конкретної справи.
У цій справі невідповідність між зазначеною нормою відповідальності та розміром застосованої санкції стосується не лише оформлення податкового повідомлення-рішення, а й юридичної кваліфікації правопорушення.
За таких обставин суд уважає, що наведений недолік не може бути усунутий виключно шляхом надання відповідачем пояснень під час судового розгляду.
Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності в акті фактичної перевірки посилання на конкретний абзац частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, суд зазначає, що сама по собі відсутність такого посилання в акті перевірки не є безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.
Водночас у сукупності з невідповідністю правової підстави, зазначеної в оскаржуваному рішенні, фактично застосованому розміру фінансової санкції ця обставина має значення для перевірки обґрунтованості рішення контролюючого органу.
Зокрема, відсутність чіткого визначення правової кваліфікації порушення в матеріалах перевірки не може компенсуватися подальшим посиланням відповідача у відзиві на іншу норму відповідальності.
Суд також надає оцінку доводам позивача щодо здійснення операцій з постачання бензину-розчинника.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «АВІА ОІЛ» та відокремленим підрозділом «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» укладено договір поставки від 11.05.2023.
Відповідно до специфікації №1 предметом поставки визначено бензин-розчинник виробництва ORLEN Poіudnie Spуіka Akcyjna (Польща), код згідно з УКТ ЗЕД 2710 12 25 00.
Загальна вартість товару становила 253 627,80 грн, у тому числі ПДВ 42 271,30 грн.
На виконання договору оформлено видаткову накладну від 17.05.2023 №РН-1115.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.141-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поняття пального охоплює товари, визначені підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.
Тому комерційне найменування товару як бензину-розчинника та його використання для виробничих потреб не виключають застосування до відповідних операцій законодавства у сфері обігу пального.
Водночас сам факт здійснення позивачем операції з постачання бензину-розчинника не підтверджує автоматично порушення вимог законодавства щодо ліцензування.
Для застосування відповідальності контролюючий орган повинен установити не лише факт реалізації товару, який належить до категорії пального, а й конкретний вид діяльності, здійснення якого вимагало відповідної ліцензії, та факт відсутності такої ліцензії.
Суд звертає увагу, що стаття 15 Закону №481/95-ВР передбачала можливість здійснення оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі за умови отримання відповідної ліцензії.
Таким чином, відсутність фізичного відвантаження пального зі складу позивача сама по собі не виключає здійснення оптової торгівлі пальним.
Водночас зазначена обставина має значення для оцінки доводів контролюючого органу про фактичне зберігання пального у конкретному місці.
Отже, документи щодо постачання бензину-розчинника підтверджують здійснення господарської операції, однак не можуть самі по собі підтверджувати всі ознаки порушення, пов`язаного зі зберіганням пального без ліцензії.
При цьому суд зазначає, що відповідальність за порушення законодавства у сфері обігу пального не може застосовуватися виключно на підставі припущення про те, що здійснення операцій з придбання або реалізації пального обов`язково супроводжувалося його зберіганням без відповідної ліцензії.
Стосовно доводів відповідача про достатність відомостей інформаційних систем ДПС для підтвердження встановленого порушення суд зазначає, що відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відтак інформація з електронних баз даних контролюючого органу підлягає оцінці поряд з іншими доказами, однак не має переваги перед первинними документами та не звільняє відповідача від обов`язку довести фактичні обставини порушення.
При цьому доказування правомірності застосування фінансових санкцій не може обмежуватися лише наведенням загальних положень законодавства та відтворенням висновків акта перевірки.
Відповідач повинен підтвердити конкретні обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке застосовано відповідальність.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме Головне управління ДПС у м. Києві повинно довести наявність фактичних та правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.10.2023 №62371/0902.
Судом установлено, що відповідачем застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000,00 грн, водночас у податковому повідомленні-рішенні зазначено норму Закону №481/95-ВР, яка передбачала відповідальність за інший вид порушення та інший розмір санкції.
Наведена невідповідність у сукупності з необхідністю розмежування діяльності з оптової торгівлі пальним, його роздрібної торгівлі та зберігання не дає підстав визнати належним чином обґрунтованою застосовану до позивача фінансову санкцію.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
Критерій обґрунтованості рішення передбачає необхідність урахування суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
При цьому обов`язковою умовою правомірного застосування фінансової санкції є встановлення конкретного правопорушення та визначення норми закону, яка передбачає відповідальність за його вчинення.
Наявність у контролюючого органу повноважень на проведення фактичної перевірки та застосування фінансових санкцій не звільняє його від обов`язку належним чином установити обставини порушення та обґрунтувати прийняте рішення.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що наданими відповідачем доказами не підтверджено належним чином правомірність застосування до ТОВ «АВІА ОІЛ» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000,00 грн саме на тій правовій підставі, яка зазначена у податковому повідомленні-рішенні від 05.10.2023 №62371/0902.
При цьому суд ураховує, що встановлення факту здійснення господарських операцій із пальним не є достатнім для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності без визначення конкретного порушення ліцензійних вимог та належної правової кваліфікації такого порушення.
Суд також зазначає, що недоліки правового обґрунтування оскаржуваного рішення не можуть бути усунуті шляхом самостійного визначення судом іншої норми відповідальності замість тієї, яку застосував контролюючий орган.
Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та правової визначеності, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.10.2023 №62371/0902, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі в частині оскарження податкового повідомлення-рішення.
VІI. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 7500,00 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві витрати по сплаті судового збору у розмірі 7500,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення
Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) від 05.10.2023 №62371/0902, форма «С», про застосування фінансових санкцій у сумі 500 000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» (ЄДРПОУ: 36852220, місцезнаходження: 01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, кім. 3) судовий збір у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Судове рішення № 140758765, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 20.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 320/39366/23. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: