Рішення № 140758728, 19.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року справа №320/31701/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач та/або пенсійний орган), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, у позовній заяві позивач зазначив, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262). 01.04.2025 він звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії в повному розмірі без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, проте листом від 11.04.2025 відповідач у такій виплаті відмовив, посилаючись на статтю 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX) та вказану постанову.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, відповідно до частини третьої статті 1-1 цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тоді як Закон № 4059-IX таких змін не вносив; закон про Державний бюджет України, за правовими позиціями Конституційного Суду України, не може встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів; Закон № 2262 є спеціальним і має перевагу над бюджетним законом; постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 (далі - Порядок № 1) не може змінювати умови пенсійного забезпечення, встановлені законом. Позивач також зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної за Законом № 2262, суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а різне регулювання застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених за одним і тим самим законом, залежно від участі особи у заходах, визначених пунктом 2 Порядку № 1, містить ознаки дискримінації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано від відповідача докази у справі.

14.07.2025 відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 240 КАС України, мотивоване тим, що в провадженні суду перебуває справа № 320/21823/25 між тими самими сторонами, з тим самим предметом і з тих самих підстав. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду у задоволенні цього клопотання відмовлено, оскільки ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі № 320/21823/25 позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 240 КАС України за заявою позивача, а отже така справа в провадженні суду не перебуває.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, витребувані ухвалою суду докази не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262.

З 01.01.2025 відповідачем здійснюється виплата пенсії позивачу із застосуванням до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Порядок № 1).

01.04.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплачувати йому пенсію з 01.01.2025 у повному розмірі без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Порядком № 1.

Листом від 11.04.2025 відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX та Порядку № 1 пенсії, призначені, зокрема, за Законом № 2262, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення; коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь у заходах, визначених пунктом 2 Порядку № 1, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а тому розмір пенсії позивача обмежено відповідно до зазначеної постанови.

Позивач вважає таку відмову протиправною, а свої права порушеними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до абзацу третього преамбули Закону № 2262 держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частиною першою статті 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262 встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв Порядок № 1, пунктом 1 якого визначено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів такого прожиткового мінімуму, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, та не перевищує 13 розмірів такого прожиткового мінімуму, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, та не перевищує 17 розмірів такого прожиткового мінімуму, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, та не перевищує 21 розмір такого прожиткового мінімуму, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, - 0,1.

Пунктом 2 Порядку № 1 передбачено, що зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та в інших заходах, необхідних для забезпечення оборони України, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сімей загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб. Згідно з пунктом 3 Порядку № 1 ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року.

Отже, Порядком № 1 для пенсій, призначених за Законом № 2262, з 01.01.2025 запроваджено механізм зменшення розміру пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, шляхом застосування до суми перевищення понижуючих коефіцієнтів.

Разом з тим, як зазначалося, частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262 визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон № 4059-IX змін до Закону № 2262 або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не вносив. Сам Закон № 2262 положень про застосування до сум перевищення пенсії коефіцієнтів не містить і повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати такі коефіцієнти не передбачає.

Крім того, Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 27.11.2008 № 26-рп/2008 виходив із того, що закон про Державний бюджет України має особливий предмет регулювання, який стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому цим законом не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень мають використовуватися окремі закони.

Таким чином, стаття 46 Закону № 4059-IX у частині встановлення для пенсій, призначених за Законом № 2262, особливого порядку виплати із застосуванням понижуючих коефіцієнтів не може застосовуватися як така, що змінює умови пенсійного забезпечення, визначені спеціальним законом. У разі колізії між Законом № 2262, який є спеціальним актом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та нормою бюджетного закону перевагу має спеціальний закон (lex specialis derogat generali). Тим більше не можуть бути підставою для зменшення розміру пенсії положення підзаконного акта - Порядку № 1, який прийнято на виконання вказаної норми бюджетного закону.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист.

Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Отже, у період дії в Україні воєнного стану конституційні права і свободи людини і громадянина, встановлені статтею 46 Конституції України, не обмежуються.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25, в якій суд дійшов висновку, що змінити умови пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, можна лише шляхом внесення змін до відповідного закону, а не підзаконними актами чи положеннями бюджетного закону, та визнав протиправним застосування статті 46 Закону № 4059-IX і Порядку № 1 при виплаті пенсій, призначених за Законом № 2262, із застосуванням коефіцієнтів до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Посилання відповідача в листі від 11.04.2025 на статтю 46 Закону № 4059-IX та Порядок № 1 як на підставу обмеження пенсії позивача суд оцінює критично з огляду на викладене вище. Той факт, що пунктом 2 Порядку № 1 передбачено перелік осіб, на пенсії яких коефіцієнти не поширюються, не усуває незаконності самого механізму зменшення пенсії, запровадженого підзаконним актом на виконання норми бюджетного закону, і не надає відповідачу права застосовувати до пенсії позивача, призначеної за Законом № 2262, обмеження, не передбачені цим Законом. З огляду на цей висновок суд не вдається до окремої оцінки доводів позивача щодо дискримінаційного характеру диференціації, встановленої пунктом 2 Порядку № 1.

Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, суд зазначає таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011, шляхом викладення статті 43 Закону № 2262 в новій редакції та встановлення відповідного обмеження в статті 2 Закону № 3668-VІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення ці положення втрачають чинність з дня ухвалення Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер, а тому заходи, спрямовані на забезпечення соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю чи соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені. Обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.

Таким чином, з 20.12.2016 у Законі № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни є нереалізованими. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.

Положення статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, змін не зазнали, внаслідок чого наявна колізія між Законом № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VІ у частині обмеження максимальним розміром пенсії осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону № 2262.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VІ. Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18 та від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.

Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 2 Закону № 3668-VІ зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262, в тій частині, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Тим самим Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Конституції України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.04.2025 у справі № 380/8998/24.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем до пенсії позивача, призначеної за Законом № 2262, обмеження її максимальним розміром та коефіцієнтів до сум перевищення десяти прожиткових мінімумів, встановлених Порядком № 1, з 01.01.2025 є протиправним, а відмова у виплаті пенсії без такого обмеження, викладена у листі від 11.04.2025, - необґрунтованою.

Належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Порядком № 1, починаючи з 01.01.2025, і зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з цієї дати з урахуванням раніше проведених виплат. Таке зобов`язання кінцевою датою не обмежене та є триваючим.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Відповідач правомірності своїх дій не довів. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, тому судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», починаючи з 01.01.2025.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_1 ) пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.