Рішення № 140758714, 20.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. справа № 300/4412/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця Світик Любов Миколаївна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представниця Світик Любов Миколаївна (представниця позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.05.2026 №0925500010678 у зв`язку із недостатністю страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989, з 18.06.1992 по 23.02.1994, з 18.05.1999 по 15.08.2000, з 06.03.1994 по 06.09.1994, з 12.10.1994 по 19.12.1994, з 17.09.1997 по 07.10.1998, з 29.08.2000 по 27.11.2001, з 29.11.2001 по 11.09.2002, з 12.11.2002 по 09.02.2004, з 21.05.2004 по 15.12.2004, з 15.08.2007 по 12.12.2013, з 20.12.2013 по 29.08.2015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального та пільгового страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження військової служби з 05.03.2022 по 28.04.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати періоди участі ОСОБА_1 в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України антитерористичній операції, забезпеченні і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції за період з 21.01.2024 по 09.07.2024, з 29.07.2024 по 29.09.2024, з 01.02.2025 по 31.03.2025 з розрахунку один місяць служби за три місяці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» як учаснику бойових дій з 03.06.2026, із виплатою заборгованості, що виникне внаслідок призначення такої пенсії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.04.2026 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 05.05.2026 про відмову у призначенні пенсії відповідно до п.4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивача період роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989, оскільки долучено неякісну сканкопію трудової книжки, а саме зрізано рік наказу прийняття, з 18.06.1992 по 23.02.1994, оскільки відсутній номер наказу при прийнятті, з 18.05.1999 по 15.08.2000 у зв`язку із відсутністю номера наказу при звільненні та періоди роботи на території РФСР, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представниця позивача вважає вказане рішення протиправним та зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки, а тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Також зазначає, що положення Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії. При цьому доводи відповідача щодо припинення з 01.01.2023 російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не повинні прийматися, оскільки це не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії Угоди.

Крім того, представниця позивача стверджує, що відповідачем протиправно не зараховано період участі ОСОБА_1 в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України антитерористичній операції, забезпеченні і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в кратному розмірі. Відтак, просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 02.10.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витребувано додаткові письмові докази.

На виконання ухвали суду від 02.10.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що після прийняття рішення від 05.05.2026 №0925500010678, пенсійна справа позивача була передана до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Ухвалою суду від 12.10.2026 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області додаткові письмові докази.

20.10.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на виконання вимог ухвали суду від 12.10.2026, надійшли додаткові письмові докази.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося.

Ухвалу від 29.06.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області отримано через підсистему Електронний суд, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача від 29.06.2026.

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомлено належним чином про розгляд справи в суді, тому дана справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокові пенсії за віком відповідно до п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

05.05.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення №092550010678 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989, оскільки долучена неякісна сканкопія трудової книжки, а саме зрізано рік наказу на прийняття, з 18.06.1992 по 23.02.1994, оскільки відсутній номер наказу при прийнятті, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, з 18.05.1999 по 15.08.2000, оскільки відсутній номер наказу при звільненні, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, з 06.03.1994 по 06.09.1994, з 12.10.1994 по 19.12.1994, з 17.09.1997 по 07.10.1998, з 29.08.2000 по 27.11.2001, з 29.11.2001 по 11.09.2002, з 12.11.2002 по 09.02.2004, з 21.05.2004 по 15.12.2004, з 15.08.2007 по 12.12.2013, з 20.12.2013 по 29.08.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.15-16).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач, в інтересах якого діє представниця, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вищевказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Необхідно зазначити, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).

Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.07.1989 вчинено такі записи про трудову діяльність:

- №9-10 про період роботи з 06.03.1994 по 06.09.1994 на посаді водія;

- №11-12 про період роботи з 12.10.1994 по 19.12.1994 на посаді водія;

- №15-17 про період роботи з 17.09.1997 по 07.10.1998 на посаді водія;

- № 20-23 про період роботи з 29.08.2000 по 27.11.2001 на посаді водія-перегонника автобусів;

- №24-25 про період роботи з 29.11.2001 по 11.09.2002 на посаді водія автобуса;

- №26-27 про період роботи з 12.11.2002 по 09.02.2004 на посаді водія автобуса;

- №18-19 про період роботи з 21.05.2004 по 15.12.2004 на посаді водія автобуса;

- №29-31 про період роботи з 15.08.2007 по 12.12.2013 на посаді водія;

- №32-33 про період роботи з 20.12.2013 по 29.08.2015 на посаді водія автобуса (а.с.17-24).

Також у матеріалах справи містяться довідка №210 від 24.02.2014 в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день водієм автомобіля з 15.08.2007 по 12.12.2013 в ООО «Ямалспецавтострой» та довідка від 28.08.2015 №2462 в якій зазначено, що позивач дійсно працював в ООО «Ямалмеханизация» водієм автомобіля вахтовим методом з 20.12.2013 по 29.08.2015 (а.с.30-32).

Відтак, судом з`ясовано що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачем, однак, зокрема, підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, з цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відтак, суд вважає не обґрунтованими посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як на підставу для незарахування стажу позивача, щодо припинення з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Відтак, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 06.03.1994 по 06.09.1994, з 12.10.1994 по 19.12.1994, з 17.09.1997 по 07.10.1998, з 29.08.2000 по 27.11.2001, з 29.11.2001 по 11.09.2002, з 12.11.2002 по 09.02.2004, з 21.05.2004 по 15.12.2004, з 15.08.2007 по 12.12.2013, з 20.12.2013 по 29.08.2015 належать до зарахування до страхового стажу позивача.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 18.06.1992 по 23.02.1994, з 18.05.1999 по 15.08.2000, суд зазначає про таке.

Як зазначалося судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (пункт 2.10 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів (пункт 2.12 Інструкції № 162).

У постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників, передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Судом встановлено, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.07.1989 вчинено записи №6-8 про період роботи з 18.06.1992 по 23.02.1994 на посаді водія та записи №18-19 про період роботи з 18.05.1999 по 15.08.2000 (а.с17-24).

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що у записі №6 відсутній номер наказу при прийнятті, а записі №19 відсутній номер наказу при звільненні.

Однак суд зауважує, що вказані неточності, необхідно розглядати як формальний недолік, допущений особою відповідальною за внесення відповідних записів на підприємстві до трудової книжки працівників, який не може давати достатні підстави для не зарахування такого періоду роботи позивача до трудового стажу.

Суд наголошує, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе адміністрація підприємства та спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. Разом з тим, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивачки, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, зокрема, щодо прийняття та звільнення з роботи позивача тощо.

Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Проте, суд повторно звертає увагу на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З наведеного суд виснує, що спірний період роботи з 18.06.1992 по 23.02.1994, з 18.05.1999 по 15.08.2000 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо періоду роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989, суд враховує таке.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.07.1989 вчинено записи №2-4 про період роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989. Дані записи скріплені відповідною печаткою та вказані підстави їх внесення. Зокрема запис № 2 внесений на підставі наказу №129-Л від 04.07.1989, запис №2 внесений на підставі наказу №154-Л від 28.08.1989 та запис №4 від 15.11.1989 внесений на підставі наказу №204-Л від 15.11.1989 (а.с.17). Однак, відповідачем вказаний період роботи зараховано частково, а саме з 29.08.1989 по 15.11.1989 з переведення, оскільки була долучена неякісна сканкопія трудової книжки.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

У відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.

Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.

Проте, як свідчать матеріали справи, жодної перевірки поданих позивачем документів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV відповідачем проведено не було.

З урахуванням наведено, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 05.07.1989 по 15.11.1989 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 05.05.2026 № 092550010678.

Щодо позовних вимог зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати періоди участі ОСОБА_1 в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України антитерористичній операції, забезпеченні і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції за період з 21.01.2024 по 09.07.2024, з 29.07.2024 по 29.09.2024, з 01.02.2025 по 31.03.2025 з розрахунку один місяць служби за три місяці, суд зазначає про таке.

Так, статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII), передбачено, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (з наступними змінами та доповненнями; далі Порядок №393).

Відповідно до підп.1 п.3 Порядку №393 до вислуги років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зараховується на пільгових умовах особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, - один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.

Зарахування періоду проходження військової служби у трикратному розмірі регулюється Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року №530 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Положення №530).

Пунктом 1.1. Положення №530 визначено, що цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.

При обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах один місяць служби за три місяці участь у бойових діях у воєнний час; час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення (абзаци перший, другий, сьомий, восьмий підп.1 п. 2.3 Положення №530).

Із системного аналізу змісту зазначених норм вбачається, що останні безпосередньо пов`язують пільгове обчислення строку служби з призначенням пенсій за вислугу років, тобто зі спеціальним видом пенсійного забезпечення, та не стосуються порядку обрахунку страхового стажу у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Крім того, суд зауважує, що пункт 2.3 Положення №530, прийнятий на виконання Закону №2262-ХІІ, є підзаконним нормативним актом, який деталізує механізм обчислення вислуги років і прямо виключає його застосування до пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу.

Таким чином, вищенаведені норми не встановлюють і не можуть встановлювати правил кратного обчислення страхового стажу для цілей призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.

При цьому, суд зауважує, що вислуга років і страховий стаж є різними за правовою природою категоріями. Вислуга років застосовується у межах спеціального пенсійного законодавства та відображає тривалість проходження служби незалежно від факту та розміру сплати страхових внесків, тоді як страховий стаж є елементом солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та обчислюється виключно за правилами, прямо визначеними Законом №1058-IV. Саме цей Закон встановлює вичерпні умови, порядок і критерії обчислення страхового стажу, що є підставою для призначення пенсій у солідарній системі.

Перенесення правил обчислення вислуги років на правила обчислення страхового стажу означало б змішування різних правових режимів та фактичну зміну законодавчо визначеного порядку формування страхового стажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.03.2026 року у справі №200/8094/24.

Разом з тим, суд звертає увагу, що пункт 2.3 Положення №530 прямо встановлює застосування пільгового порядку обчислення вислуги років для відповідних пенсій, проте «крім пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу». Отже, сам підзаконний нормативний акт, на який посилається позивач, містить пряму вказівку на неможливість поширення механізму кратного обчислення на пенсії, що призначаються відповідно до Закону №1058-IV.

У контексті цієї справи наявність імперативного припису абзацу третього частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, який визначає межі застосування пільгового порядку обчислення стажу, свідчить про відсутність колізії між нормами законодавства. Отже відсутні підстави для пошуку інших правових механізмів або застосування норм, що регулюють інші види пенсійного забезпечення, для визначення порядку обчислення страхового стажу при призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 цього Закону.

Періоди проходження військової служби підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до правил, установлених Законом №1058-IV, у їх фактичній тривалості та враховуються при визначенні права особи на призначення пенсії.

Водночас, зазначене правове регулювання застосовується саме у випадку, коли особа реалізує право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону №1058-IV. Обираючи такий вид пенсійного забезпечення, особа погоджується на застосування умов, порядку та механізму обчислення страхового стажу, прямо встановлених цим Законом. Проте пенсійне законодавство України не позбавляє особу можливості реалізувати своє право на інший вид пенсійного забезпечення, якщо для нього законодавством передбачено застосування механізму пільгового (кратного) обчислення строків служби, оскільки пенсійне законодавство України допускає право особи обрати той вид пенсії, який є для неї найбільш сприятливим, за умови відповідності встановленим законом критеріям. Таким чином, застосований підхід не звужує обсяг пенсійних прав особи, а забезпечує дотримання законодавчо визначених правил формування страхового стажу у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування».

Правовий висновок стосовно питання, чи підлягають зарахуванню періоди проходження позивачем військової служби в особливий період до страхового стажу у пільговому обчисленні "один місяць служби за три" для цілей статті 115 Закону №1058-IV, сформовано в постанові Верховного Суду від 19.03.2026 року в справі №200/8094/24.

Таким чином, Положення №530 регламентує порядок обчислення вислуги років у межах спеціального пенсійного забезпечення військовослужбовців і не змінює встановленого Законом №1058-IV механізму формування страхового стажу у солідарній системі.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип законності та межі судового тлумачення суд не вправі поширювати дію спеціальних норм на інші види пенсійного забезпечення за відсутності прямої законодавчої вказівки.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо зарахування до страхового стажу, що враховується при обчисленні пенсії, у пільговому (кратному) обчисленні з розрахунку один місяць служби за три місяці періодів його проходження військової служби з 21.01.2024 по 09.07.2024, з 29.07.2024 по 29.09.2024, з 01.02.2025 по 31.03.2025 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім того суд зазначає, що згідно з відомостями розрахунку стажу період проходження військової служби з 05.03.2022 по 28.04.2026 зараховано до загального страхового стажу ОСОБА_2 , а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, враховуючи положення ч.2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2026, та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки та висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач має право на пільги відповідно до п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №0925500010678 від 05.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33608) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 05.07.1989 по 15.11.1989, з 18.06.1992 по 23.02.1994, з 18.05.1999 по 15.08.2000, з 06.03.1994 по 06.09.1994, з 12.10.1994 по 19.12.1994, з 17.09.1997 по 07.10.1998, з 29.08.2000 по 27.11.2001, з 29.11.2001 по 11.09.2002, з 12.11.2002 по 09.02.2004, з 21.05.2004 по 15.12.2004, з 15.08.2007 по 12.12.2013, з 20.12.2013 по 29.08.2015 та повторно розглянути заяву від 28.04.2026 та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки та висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.