Рішення № 140757036, 20.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 жовтня 2026 р. Справа № 120/8693/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо своєчасності передачі йому поштової кореспонденції.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 30.06.2025 року.

Ухвалою від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

Відповідачу копія ухвали надіслана в його електронний кабінет та доставлена 28.07.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі №500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог та доказів на їх спростування до суду не надав.

Водночас неподання відповідачем відзиву не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених позовних вимог та встановити на підставі наявних у матеріалах справи доказів фактичні обставини спірних правовідносин.

Відтак суд вирішує спір за наявними у справі матеріалами, виходячи з доводів позовної заяви та письмових доказів, доданих позивачем на їх підтвердження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Позивач, відбуваючи покарання у виді довічного позбавлення волі, звертався через адміністрацію установи із заявами та клопотаннями до органів державної влади, а також мав отримати адресовані йому судові рішення та відповіді на звернення. Однак, за його твердженнями, окремі звернення не були надіслані адресатам, а вхідна кореспонденція вручалася несвоєчасно або не вручалася взагалі. Вважаючи, що такою протиправною бездіяльністю відповідача порушено його право на листування, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує наступне.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією і законами України.

Статті 31 та 55 Конституції України гарантують таємницю листування і судовий захист прав. Відповідно до частини третьої статті 63 Конституції України засуджений користується правами людини і громадянина, крім обмежень, визначених законом та встановлених вироком суду.

Право на повагу до кореспонденції охороняється також статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Перебування особи в установі виконання покарань саме по собі не усуває цього права. Встановлений законом порядок листування покладає на адміністрацію обов`язок організувати його практичну реалізацію.

Статтею 40 Конституції України передбачено право кожного направляти письмові звернення до органів державної влади та обов`язок таких органів розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Перебування позивача в установі виконання покарань не усуває цього права, проте визначає спеціальний порядок передання його письмових звернень адресатам.

Статті 7, 8, 107 та 113 Кримінально-виконавчого кодексу України закріплюють правовий статус засудженого, право звертатися із заявами і скаргами та право на листування. Довічне позбавлення волі не є підставою для позбавлення права на звернення до судів та інших державних органів. Матеріальні обов`язки установи суд оцінює за законодавством, чинним на час відповідної дії або бездіяльності; нові редакції нормативних актів не застосовуються до минулих подій автоматично.

Відповідно до частин першої та другої статті 7 КВК України держава поважає й охороняє права, свободи та законні інтереси засуджених. Вони користуються конституційними правами з урахуванням обмежень, установлених законом та вироком суду. Частина друга статті 151 КВК України поширює на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, права та обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Частиною першою статті 8 КВК України передбачено право засудженого звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів та установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури та інших органів державної влади. Відповідні звернення подаються до адміністрації установи, яка видає талон-підтвердження та направляє їх адресатові у встановлений строк.

Частина перша статті 107 КВК України закріплює право засудженого здійснювати листування з особами, які перебувають за межами колонії, у встановленому порядку. Частина перша статті 113 КВК України дозволяє одержувати й відправляти листи та телеграми без обмеження їх кількості. Таким чином, адміністрація установи має забезпечувати не лише прийняття та облік звернень, а й їх фактичне направлення за належністю.

Порядок роботи з кореспонденцією конкретизовано Інструкцією з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2013 № 1304/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.07.2013 за № 1110/23642 (далі - Інструкція № 1304/5). Вона поширюється як на засуджених до позбавлення волі, так і на осіб, узятих під варту.

Пункт 4 розділу I Інструкції № 1304/5 передбачає подання звернень через адміністрацію та видачу талона-підтвердження. Загальний строк направлення становить три доби, а у визначених законодавством випадках - одну добу. Для кореспонденції, що направляється до суду і прокуророві встановлено спеціальний режим, зокрема, вона не підлягає перегляду та надсилається протягом доби з часу подання.

Абзац другий пункту 5 розділу II Інструкції № 1304/5 у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, прямо передбачав вручення кореспонденції, отриманої від органів та осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 4 розділу I, протягом доби в запечатаному вигляді. Суди належать до цього переліку. Отже, для вручення позивачеві судової кореспонденції застосовується спеціальний добовий строк.

Загальні положення про опрацювання чи оголошення відповідей не можуть тлумачитися як дозвіл продовжити спеціальний строк вручення кореспонденції від суду. Зокрема, загальний триденний строк оголошення відповідей не усуває обов`язку виконати пункт 5 розділу II Інструкції № 1304/5. Організація роботи канцелярії та передання документа між підрозділами установи належать до сфери відповідальності адміністрації й самі по собі не змінюють строку виконання цього обов`язку.

Пункти 2, 3, 5 та 6 розділу II Інструкції № 1304/5 регламентують облік кореспонденції, реєстрацію її відповідних видів у журналі та вручення під особистий підпис. Із цих норм випливає необхідність розмежовувати прийняття звернення від засудженого, його внутрішню реєстрацію, передання оператору поштового зв`язку і надходження адресатові. Так само дата вихідного листа органу влади не є датою його отримання установою виконання покарань.

Надаючи оцінку вимогам щодо несвоєчасного вручення судових ухвал, суд зазначає наступне.

Надходження ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 22.03.2024 до установи 28.03.2024 та 29.03.2024 ухвали Вінницького апеляційного суду від 28.03.2024 підтверджено листом прокуратури від 08.05.2024 № 50-213-21. Саме з надходженням кореспонденції до установи виник обов`язок організувати її вручення в установленому спеціальному порядку.

Позивач послідовно пов`язує порушення зі врученням обох документів 04.04.2024. Це пояснення узгоджується з повідомленням прокуратури про недоліки своєчасності вручення. Доказів вручення раніше, зокрема відповідного підпису позивача в журналі, у матеріалах немає. Сукупність цих відомостей дає підстави для висновку про недодержання добового строку щодо кожної з двох ухвал.

Відповідно до пункту 22 глави 3 розділу VII Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5, відповіді на заяви, скарги, клопотання та листи ув`язнених і засуджених реєструються та протягом трьох робочих днів оголошуються під підпис, крім випадків, передбачених законодавством.

Однак для вручення кореспонденції від суду діє спеціальний добовий строк, установлений абзацом другим пункту 5 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2013 № 1304/5.

Для встановлення протиправності цієї бездіяльності не вимагається додатково доводити фактичний пропуск строку оскарження судових рішень. Своєчасне отримання судової кореспонденції є самостійною гарантією реалізації процесуальних прав. Подальше вручення припиняє стан невиконання обов`язку, проте не робить попередню затримку правомірною.

Отже, позов у цій частині належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення своєчасного вручення зазначених ухвал.

Так, надаючи оцінку посиланням позивача на ненадсилання письмових звернень за належністю, суд зазначає наступне.

Із листа Вінницької окружної прокуратури від 21.02.2024 № 50-213-21 убачається, що два звернення позивача від 28.12.2023 до органів Державної міграційної служби та Міністерства юстиції України, звернення від 10.01.2024 до Вінницької окружної прокуратури і від 12.01.2024 до Вінницької обласної прокуратури прийнято адміністрацією установи та зареєстровано. Позивачеві видано талони-підтвердження. У листі також повідомлено про доставлення поштових листів до відділення АТ «Укрпошта» для спрямування за належністю.

Листом Вінницької окружної прокуратури від 26.09.2024 № 50-213-21 підтверджено прийняття двох звернень від 24.04.2024, зареєстрованих за № 1065 та № 1066, і звернення від 23.05.2024, зареєстрованого за № 1986. Разом із тим у цьому ж листі зазначено, що вказані звернення до окружної прокуратури не надходили.

Прийняття звернення від 18.07.2024 до Вінницької обласної прокуратури та його реєстрація за № 1675 підтверджуються відомостями, викладеними в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2024 у справі № 127/29410/24, а також у листі окружної прокуратури від 15.11.2024 № 50-213-21. В ухвалі наведено інформацію установи про реєстрацію звернення у журналі № 6654н, однак зазначено про відсутність підтвердження фактичного відправлення та дати приймання заяви поштовим відділенням. Також наведено відомості обласної прокуратури про ненадходження заяви.

Таким чином, наявні письмові матеріали підтверджують отримання адміністрацією установи зазначеної кореспонденції для її подальшого надсилання за адресами, визначеними позивачем. Саме прийняття листів створило для відповідача обов`язок забезпечити їх фактичне направлення у встановленому порядку.

Поряд із цим талони-підтвердження, супровідні листи та відомості журналів внутрішнього обліку підтверджують прийняття й оформлення кореспонденції, проте самі по собі не засвідчують передачі конкретних поштових відправлень оператору поштового зв`язку. Прийняття звернення адміністрацією та його прийняття для пересилання поштовим оператором є окремими діями.

Судом враховано, що листи прокуратури від 21.02.2024, 26.09.2024 та 15.11.2024 містять повідомлення про доставлення кореспонденції до АТ «Укрпошта». Однак ці повідомлення не містять конкретних дат поштового приймання, реквізитів поштових реєстрів або іншої інформації, яка дозволяла б перевірити передачу саме спірних листів оператору поштового зв`язку. Зокрема, у листі від 15.11.2024 висновок щодо звернення від 18.07.2024 викладено з посиланням на письмову інформацію установи та її журнал обліку, тобто на відомості про внутрішнє оформлення кореспонденції.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок довести правомірність оспорюваної бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не надано жодних доказів, які б могли підтвердити саме факт надсилання кореспонденції позивача (реєстри відправки поштової кореспонденції з відмітною відділення поштового зв`язку тощо). Засуджений не зобов`язаний замість установи документувати дію, яка вчиняється її уповноваженими працівниками поза межами його контролю.

Не отримання суб`єктами владних повноважень та їх посадовими особами заяв (скарг, звернень) позивача спричинило порушення передбаченого нормами статей 8, 107, 113 КВК України права позивача на листування, оскільки судом із наданих представником позивача доказів встановлено, що листи не отримувалися адресатами.

Відтак, встановивши факт прийняття відповідачем конкретної кореспонденції та оцінивши наявні відомості про її подальший рух, суд доходить висновку, що виконання обов`язку щодо її надсилання відповідачем не доведено. Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадсилання двох звернень від 28.12.2023, звернень від 10.01.2024 і 12.01.2024, двох звернень від 24.04.2024, звернень від 23.05.2024 і 18.07.2024 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача від 07.02.2025 до четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, суд враховує наступне.

Позивач зазначає, що передав адміністрації установи для відправлення клопотання від 07.02.2025 про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42025022110000014. Зі змісту ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2025 у справі № 127/8213/25 вбачається, що за результатами двох запитів слідчого судді адміністрація установи листами від 19.03.2025 № 4/3312 та від 09.04.2025 № 8/4258 повідомила про прийняття в період із 07.02.2025 одного листа позивача до цього слідчого відділу. На підтвердження вказано запис у журналі № 6787н, супровідний лист і талон-підтвердження. При цьому доказів фактичної передачі зазначеного листа поштовому відділенню або кур`єру установою не надано.

Суд бере до уваги, що наведені в ухвалі відомості не відтворюють змісту прийнятого конверта. Однак вони надані установою саме у відповідь на перевірку факту надсилання клопотання позивача від 07.02.2025, стосуються того самого адресата й визначеного періоду та підтверджують прийняття лише одного листа. У сукупності з поясненнями позивача ці дані є достатньою фактичною підставою для перевірки виконання установою обов`язку відправлення спірної кореспонденції. Відомостей про інший предмет прийнятого листа матеріали не містять.

Тому відсутність у позивача власної копії клопотання не спростовує підтвердженого установою прийняття конверта для відправлення. Така копія могла б засвідчувати зміст звернення, але не фактичну передачу поштовому оператору, доведення якої належить до обов`язків відповідача.

У зазначеній ухвалі наведено також службову записку органу ДБР від 18.03.2025 № 14-16/268/25 та пояснення слідчого про ненадходження клопотання від 07.02.2025. Відмова слідчого судді у скарзі обумовлена відсутністю в органі розслідування документа, який мав бути розглянутий, а не встановленням належного відправлення установою виконання покарань. Слідчий суддя окремо зазначив, що оцінка поведінки працівників установи виходить за межі предмета тієї скарги.

З огляду на підтверджене прийняття кореспонденції адміністрацією, відсутність доказів її фактичного відправлення та відомості про ненадходження клопотання адресатові суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і в цій частині.

Щодо вимог про невручення відповідей прокуратури від 13.02.2025 та 19.03.2025 суд зазначає наступне.

Лист обласної прокуратури від 14.04.2025 № 27-860-16 підтверджує існування відповідей від 13.02.2025 та 19.03.2025 за № 20-860-16 і повідомлення про їх направлення позивачеві. Проте дата документа та його вихідна реєстрація не встановлюють дня фактичного отримання адміністрацією установи. Відомості про надсилання відправником і про одержання установою мають різний предмет доказування.

Обов`язок вручити вхідну кореспонденцію виникає після її надходження до установи. У наданих матеріалах немає підтвердження первісного надходження кожної зі спірних відповідей, яке дозволяло б встановити початок перебігу строку вручення та його порушення. Самого зазначення адреси установи у відповіді для такого висновку недостатньо.

Отримання позивачем копій 18.04.2025 разом із супровідним листом від 14.04.2025 не підтверджує ані своєчасного вручення первісних відправлень, ані їх попереднього утримання адміністрацією. Це окрема подія пересилання копій, яку не можна переносити на невстановлені дати первісного отримання листів установою.

Отже, факт протиправного невручення відповідачем первісних відповідей від 13.02.2025 та 19.03.2025 за наявними матеріалами не встановлений.

Таким чином у суду відсутні підстави стверджувати про порушення прав засудженого на звернення до адміністрації установи виконання покарань, а також на порушення права на отримання інформації у відповідності даних звернень, адже доказів їх отримання адміністрацією установи матеріали справи не містять. Отже у цій частині адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України гарантує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю їх органів і посадових осіб при здійсненні повноважень. За частиною п`ятою статті 21 КАС України вимога про відшкодування шкоди розглядається адміністративним судом, якщо заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає право на відшкодування моральної шкоди та визначає її можливі прояви, зокрема фізичний біль, душевні страждання, приниження честі й гідності. Для визначення грошового відшкодування враховуються характер порушення, глибина страждань, інші істотні обставини, вимоги розумності та справедливості.

Статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України встановлюють спеціальні правила відповідальності за шкоду, заподіяну владною діяльністю, незалежно від вини відповідного органу або посадової особи. Отже, відсутність доказів вини працівника установи не може бути самостійною підставою для відмови. Натомість необхідними залишаються встановлення шкоди та причинного зв`язку між нею і конкретним протиправним діянням.

У цій справі встановлено порушення обов`язків відповідача щодо своєчасного вручення двох судових ухвал та надсилання визначених звернень позивача. Наявність цих порушень є підставою для визнання бездіяльності протиправною, проте вимога про грошову компенсацію потребує окремої оцінки немайнових наслідків і їх причинного зв`язку з такою бездіяльністю.

Суд не заперечує, що затримка судової кореспонденції здатна викликати тривогу та роздратування, особливо за умов несвободи та залежності особи від адміністрації установи. Однак при вирішенні вимоги про грошову компенсацію необхідно оцінити конкретні обставини: тривалість і наслідки затримки, характер пояснених переживань та їх зв`язок із порушенням.

Позивач обґрунтовує суму 10 000 грн посиланнями на переживання, приниження та необхідність повторного захисту своїх прав. Суд враховує кількість і характер установлених порушень, а також залежність позивача від адміністрації в питаннях листування. Водночас пояснення не містять достатньої конкретизації характеру, тривалості та інтенсивності немайнових наслідків, які позивач пов`язує з кожним порушенням або їх сукупністю. Не встановлено також конкретного погіршення стану здоров`я, втрати можливості судового захисту чи іншого істотного негативного наслідку, причинно пов`язаного з установленою бездіяльністю. Жоден із таких наслідків не є обов`язковим у кожній справі, проте їх відсутність у наданих матеріалах ураховується разом зі змістом пояснень позивача при оцінці доведеності шкоди.

Медичні документи від 08.10.2024 підтверджують стан здоров`я та лікування позивача, проте не встановлюють виникнення чи загострення захворювань унаслідок установлених порушень у роботі з кореспонденцією. За наявності захворювань до спірних подій сам збіг у часі листування і лікування не є достатньою підставою для висновку про причинний зв`язок.

Медичний висновок чи висновок експерта не є обов`язковим у кожній справі про моральну шкоду. Таку шкоду можна доводити поясненнями та іншими належними доказами, а її існування - встановлювати з характеру самого порушення. У цьому випадку відмова зумовлена оцінкою всього наданого матеріалу, а не відсутністю окремого виду доказу чи неможливістю математично обчислити страждання.

Заявлені поштові, телефонні та інші витрати також не доводять самі по собі моральної шкоди. Їх майновий характер потребує окремого встановлення факту понесення та правової підстави відшкодування. Вони не замінюють доведення немайнових наслідків.

За сукупністю наведених обставин суд не встановив достатніх підстав для покладення грошового обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Тому у вимозі про стягнення 10 000 грн належить відмовити. Цей висновок не спростовує встановленої протиправності несвоєчасного вручення кореспонденції і не означає, що подібне порушення за інших доведених обставин не може спричинити моральної шкоди.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів позивача та оцінивши наявні докази у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного вручення двох судових ухвал і незабезпечення надсилання визначених письмових звернень. У задоволенні вимог щодо невручення первісних відповідей прокуратури та відшкодування моральної шкоди належить відмовити.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, а тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» щодо незабезпечення вручення ОСОБА_1 в установлений абзацом другим пункту 5 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2013 № 1304/5, добовий строк ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 22.03.2024, яка надійшла до установи 28.03.2024, та ухвали Вінницького апеляційного суду від 28.03.2024, яка надійшла до установи 29.03.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», яка виразилася у незабезпеченні надсилання за належністю письмової кореспонденції ОСОБА_1 : від 28.12.2023 - до Державної міграційної служби України; від 28.12.2023 - до Міністерства юстиції України; від 10.01.2024 - до Вінницької окружної прокуратури; від 12.01.2024 - до Вінницької обласної прокуратури; від 24.04.2024 - до Вінницької окружної прокуратури; від 23.05.2024 - до Вінницької обласної прокуратури; від 18.07.2024 - до Вінницької обласної прокуратури; від 07.02.2025 - до четвертого слідчого відділу (з дислокацією у місті Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ: 08562602)

Суддя Чернюк Алла Юріївна