Рішення № 140756885, 20.10.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/4804/26

нп 2/490/3758/2026

УКРАЇНА

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що на підставі рішення виконкому Миколаївської міської Ради народних депутатів від 13 липня 1984 року № 725 «Про заселення 9-поверхового 144-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 » він був заселений з родиною у квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 19.04-06/5678/2026 від 30.01.2026 року за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що з 2021 року, його син - ОСОБА_2 , не проживає у вказаній квартирі, не сплачує комунальні платежі, не отримує кореспонденцію за даною адресою, його особистих речей в квартирі немає і, взагалі квартирою він не цікавиться.

За такого просить визнати відповідача таким, що втратив право на проживання у вказаній квартирі, оскільки наявність зареєстрованої особи позбавляє позивача права розпорядитись своїм нерухомим майном.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

27.05.2026 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 29.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали та призначено проведення підготовчого засідання на 21.07.2026 року.

15.06.2026 року від представниці Миколаївської міської ради Коновал Д.О., до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представниця посилається на норми Житлового кодексу України, практику Верховного суду України та вказує, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Крім цього, просить розглянути справу без участі представника Миколаївської міської ради.

21.07.2026 року від представниці позивача, адвоката Коренко Т.В., надійшла заява, в якій остання просила проводити підготовче засідання без участі позивач та його представниці. Також просила закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 21.07.2026 року, клопотання представниці позивача про виклик свідків, яке міститься в позовній заяві, задоволено та викликано для допиту в судовому засіданні свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Також закрито підготовче засідання та призначено справу до судового засідання по суті на 09.09.2026 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , вказала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_4 . За адресою: АДРЕСА_3 , проживає ОСОБА_10 (дружина позивача) та ОСОБА_11 (позивач). Їх сина ОСОБА_12 свідок не бачила сім років. Пояснила, що у сім`ї були нормальні відносини, чому син поїхав вона не знає. У позивача з дружиною є ще син ОСОБА_13 , який служить та донька ОСОБА_14 .

Представниця позивача в судовому засідання просила суд замінити свідка ОСОБА_9 , так як вона через хворобу не змогла прийти в суд, на іншого свідка ОСОБА_15 . За такого, зважаючи на поважність причини неявки свідка ОСОБА_16 , та присутність іншого свідка, судом було вирішено допитати у судовому засіданні свідка ОСОБА_15 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , зазначила, що вона сусідка з позивачем та його сім`єю. Знає цю сім`ю ще з дитинства, наразі свідок є головою ОСББ, позивач та його дружина ОСОБА_10 живуть разом, у них троє дітей. Вказала, що син ОСОБА_13 служить, а донька мешкає в іншому місці. ОСОБА_17 вже давно одружений, та його не бачила понад 5 років.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , зазначила, що вона разом з сім`єю позивача проживає в одному будинку та під`їзді, свідок проживає на 2-му поверсі, а сім`я позивача на 9. Вказала, що де зараз ОСОБА_17 , вона не знає, давно його не бачила, приблизно з 2020-2021 року.

В судове засідання 20.10.2026 року позивач та його представниця не з`явилися, 19.10.2026 року представниця позивача подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представниці, вказала, що позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

В судове засідання 20.10.2026 року відповідач не з`явився, про наявність поважних причин, які перешкоджають явці в судове засідання суду не повідомив, відзив на позов (пояснення) на надав.

В судове засідання 20.10.2026 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, не з`явилась. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника Миколаївської міської ради, з висловленням позиції щодо даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 20.10.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

27.01.1984 року ОСОБА_1 був виданий ордер №172 на житлове приміщення (трикімнатна квартира) за адресою: АДРЕСА_5 . В складі сім`ї зазначено: ОСОБА_1 (голова сім`ї), ОСОБА_18 (дружина), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (донька).

Як вбачається з архівного витягу рішення виконавчого комітету Миколаївської міської Ради народних депутатів від 13 липня 1984 року №725 «Про заселення 9-поверхового 144-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , був заселений з родиною у квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 19.04-06/5678/2026 від 30.01.2026 року за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Згідно копії Акту про не проживання від 03.02.2026 року, засвідченого та головою ОСББ «Парусний 7-А», С.І. Позняк, складеного та підписаного в присутності понятих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,

ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з початку повномасштабного вторгнення рф на Україну з 2021 року за місцем реєстрації не проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч.1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі №761/5115/17.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Частиною 1 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не потребує згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Згідно статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням або на підставі положень ст. 71 ЖК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України саме на позивача. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження №61-37646св18); від 22.11.2018 року у справі №760/13113/14-ц (провадження №61-30912св18); від 26.02.2020 року у справі №333/6160/17 (провадження №61-7317св19); від 18.03.2020 року у справі №182/6536/13-ц (провадження №61-23089св19), від 09.09.2020 року у справі №755/16152/16-ц (провадження №61-11414св19), від 16.06.2021 року в справі №289/2299/18 (провадження №61-17608св20), 11.10.2021 року в справі №203/1665/19-ц (провадження №61-11593св21).

За правилами частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами глави 5 ЦПК України, а саме частини 1 статті 79 ЦПК України, частини 1 статті 80 ЦПК України, частини 6 статті 81 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Суд вважає, що стороною позивача надано достатні докази того, що відповідач тривалий час (з 2021 року) без поважних причин не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , не несе витрат за житлово-комунальні послуги. Вказане також підтверджується показами свідків в судовому засіданні.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, оскільки наявні передбачені законом підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 , суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 280-284, 288-289, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О.В. Саламатін