Рішення № 140756734, 19.10.2026, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5475/26

Провадження № 2/484/3916/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2026 р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання Заволенковської Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Окольчишина Ірина Михайлівна, до Приватного підприємства "ЄВРОТРАНС ЮГ", про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористані відпустки,

УСТАНОВИВ:

06.08.2026 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 була прийнята до Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на посаду бухгалтера.

23 червня 2026 року Позивачкою була подана заява про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання .

Через це 24 червня 2026 року виник конфлікт між Позивачкою та Відповідачем, за фактом якого наразі відкрито провадження в Первомайському районному відділі поліції ГУНП.

23 червня 2026 року, відповідно до Наказу № 14-к від 23.06.2026 р., Позивачку було звільнено з посади у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовження даної роботи, пункт 2 частини 1 ст.40 КЗпП України.

З фактом прийняття даного наказу Позивачка змогла ознайомитись лише 25 липня 2026 року в присутності слідчого Первомайського районного відділу поліції ГУНП (після того, як Позивачка поскаржилась на незаконні дії Відповідача, зателефонувавши на Урядову гарячу лінію). В цей же день Позивачка отримала також трудову книжку та їй був наданий для ознайомлення наказ про звільнення № 14-к від 23.06.2026 р без підпису директора Відповідача (через місяць після її звільнення). Копії наказу, трудової книжки та довідки ОК-5 додаються.

Позивачка з підставою свого звільнення, а саме, за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України: «виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці», повністю не згодна, про що письмово повідомила Відповідача в наданому для ознайомлення наказі про звільнення. Відповідач в свою чергу ніяк не відреагував на такі звернення Позивача.

Дії Відповідача по звільненню Позивачки за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а не за п. 1 ст. 38 КЗпП - за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, згідно поданої заяви, вважаю незаконними та такими, що порушують її права.

Позивачка більше 11 років належним чином виконувала свої обов`язки і своїми діями сприяла досягненню мети підприємства. Жодного разу не була притягнена Відповідачем до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності.

Роботодавець при працевлаштуванні зобов`язаний інформувати працівника щодо вимог до займаної посади, включаючи необхідність отримання та підтвердження кваліфікації. Проте така вимога як під час працевлаштування, так і в період роботи не була пред`явлена Відповідачем.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Таким чином, роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 753/22115/18.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідачем не було запропоновано Позивачці жодної вакантної посади.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України свідчить, що підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді.

Окрім того , відповідно до ст. 44 КЗПП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Але Відповідач не виплатив Позивачці таку вихідну допомогу.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я (постанови від 25 листопада 2020 року у справі № 621/704/17, від 06 березня 2024 року у справі № 641/3980/19).

Натомість, пункт 1 ст. 38 КЗпП надає працівнику право розірвати трудовий договір за власним бажанням, письмово попередивши роботодавця за два тижні. Якщо в заяві не зазначена дата звільнення, відлік іде від дня її подання.

Разом з тим працівник має право звільнитися в будь-який день за наявності поважних підстав: переїзд на нове місце проживання, вступ до закладу освіти в іншу місцевість, медичні показання щодо неможливості проживання, вагітність чи догляд за дитиною або за хворим членом сім`ї, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом тощо.

Позивачка 23.06.2026 подала заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі ч. 1 ст. 38 КЗПП України.

Отже, вона мала поважну підставу для звільнення - переїзд на нове місце проживання (факт переїзду підтверджується довідкою Вознесенської філії Миколаївського обласного центру зайнятості, на облік якого вона стала відразу, як отримала трудову книжку від Відповідача).

Відповідно до ст. 235 КЗПП України - у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Отже, позивач вважає, що Відповідач не мав права на власний розсуд змінювати підставу звільнення Позивачки, яка була зазначена в поданій заяві про звільнення, тим більше, що законних підстав для її звільнення за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не було.

Позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав і просила:

зобов`язати Приватне підприємство «ЄВРОТРАНС ЮГ» внести зміни до наказу № 14-к від 23.06.2026 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 щодо формулювання причини звільнення з п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України - у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовження даної роботи, на ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання;

зобов`язати Приватне підприємство «ЄВРОТРАНС ЮГ» видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки з підтвердженням загального стажу роботи без внесення недійсного запису «Звільнена з займаної посади згідно ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП». Замість недійсного запису внести запис «Звільнити з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України» з 23.06.2026 року з посиланням у графі «4» на відповідний наказ;

стягнути з Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 80 130 грн. 56 коп.;

стягнути з Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 24.06.2026 р. по день винесення рішення судом;

допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць;

стягнути з Відповідача судові витрати.

Стосовно видачі дублікату трудової книжки позивач зазначила наступне.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим законодавством збережено юридичне значення паперової трудової книжки, зокрема щодо підтвердження трудового стажу за періоди, відомості про які відсутні в електронному реєстрі.

Отже, трудова книжка не втратила свого доказового та правового значення, оскільки може бути необхідною для підтвердження періодів роботи, трудового стажу, характеру виконуваної роботи та інших обставин, пов`язаних із трудовою діяльністю особи.

Порядок видачі дубліката трудової книжки врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі Інструкція № 58).

Так, відповідно до пункту 2.10 Інструкції № 58: «При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним».

Таким чином, зазначена норма прямо встановлює право працівника на отримання дубліката трудової книжки за наявності запису про звільнення або переведення на іншу роботу, який у подальшому визнаний недійсним.

Невидача дубліката трудової книжки за наявності передбачених пунктом 2.10 Інструкції № 58 умов є порушенням трудових прав Позивача та перешкоджає належному оформленню його трудової діяльності.

Стосовно невиплаченої компенсації за невикористані відпустки позивач зазначила наступне.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника вдень їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Позивачка за весь період роботи не використала жодної відпустки. На день звільнення Відповідачем не проведено виплати грошової компенсації за всі не використані Позивачкою дні щорічної відпустки.

Згідно з розрахунком компенсації за невикористані відпустки з Відповідача на користь Позивачки підлягає стягненню компенсація за невикористані 277 днів відпустки у розмірі 80130,56 грн., без відрахування податків і зборів, а також обов`язкових платежів.

Стосовно нарахування середнього заробітку позивачка також вмотивувала свої вимоги.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 08 лютого 2022 року, справа № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На день звільнення Відповідач не провів повного розрахунку з Позивачкою. Не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки та заробітну плату за червень 2026 року.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995року нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розд. ІV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньо годинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2026 року по день повного розрахунку з середньоденного заробітку в розмірі 549,93 грн., без відрахування податків і зборів, а також обов`язкових платежів.

Справа розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (без виклику).

16.09.2026 року через систему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні з наступних підстав.

Щодо твердження позивачки про подання заяви про звільнення за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП України).

Позивачка стверджує, що 23.06.2026 нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання. Відповідач цю обставину заперечує: жодної такої заяви від ОСОБА_1 . Відповідач не отримував.

Копія заяви, додана позивачкою до позовної заяви, не містить жодних відомостей про її вручення Відповідачу чи одержання Відповідачем відсутня вхідна реєстрація, відмітка про прийняття, підпис уповноваженої особи Відповідача про отримання, дата та час вручення. Сам по собі факт складення позивачкою такого документа не є доказом його подання роботодавцю та доведення до відома останнього.

Відповідно до загальних правил доказування (ст. 12, 81 ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Обов`язок довести факт подання та вручення Відповідачу заяви про звільнення за ст. 38 КЗпП України покладається на позивачку, проте належних і допустимих доказів цього матеріали справи не містять.

За відсутності доказів отримання Відповідачем заяви про звільнення за власним бажанням, у Відповідача були відсутні будь-які правові підстави для звільнення позивачки за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Щодо законності звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом № 14-к від 23.06.2026 позивачку звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді бухгалтера внаслідок недостатньої кваліфікації.

Протоколом № 1 загальних зборів засновників Відповідача від 01.05.2026 на посаду директора призначено нову особу, якою в межах здійснення повноважень власника проведено перевірку (ревізію) відповідності працівників займаним посадам.

За результатами такої перевірки встановлено, що позивачка внаслідок недостатньої кваліфікації не може належно виконувати покладені на неї трудові обов`язки бухгалтера.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»: «При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу».

Фактичними даними, які підтверджують недостатню кваліфікацію позивачки для виконання обов`язків бухгалтера, є її невідповідність кваліфікаційним вимогам, встановленим Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336. Пунктом 1 Загальних положень цього Довідника прямо визначено: «Довідник є нормативним документом, обов`язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності». Отже, встановлені ним кваліфікаційні вимоги до посад є обов`язковими для застосування Відповідачем незалежно від форми власності підприємства.

Кваліфікаційна характеристика посади «Бухгалтер» за цим Довідником вимагає: «базова або неповна вища освіта відповідного напряму підготовки (бакалавр або молодший спеціаліст); для бакалавра - без вимог до стажу роботи, молодшого спеціаліста - стаж роботи на посаді технічного службовця у галузях фінансової діяльності, роботи з базами даних, статистики, бухгалтерського обліку - не менше 1 року». Позивачка за фахом освіти має кваліфікацію «інженер-механік» за спеціальністю «технологія машинобудування», що не є освітою відповідного напряму підготовки та не відповідає наведеній обов`язковій кваліфікаційній вимозі. Саме ця невідповідність і є тими фактичними даними про недостатню кваліфікацію, яку п. 21 постанови Пленуму визначає як підставу для визнання звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України правильним.

Висновок роботодавця про невідповідність позивачки займаній посаді є обґрунтованим та документально підтвердженим саме такий стандарт доведеності передбачено правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.09.2021 у справі № 753/22115/18, на яку посилається і сама позивачка. Обставина, що позивачка обіймала посаду понад 11 років без застосування до неї дисциплінарних стягнень, сама по собі не спростовує встановленої за результатами кваліфікаційної перевірки невідповідності освіти обов`язковим вимогам до посади.

Щодо доводів позивачки про непропонування іншої роботи (ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Станом на дату звільнення позивачки у Відповідача згідно зі штатним розписом були відсутні будь-які вакантні посади, які відповідали б освіті, кваліфікації та досвіду роботи позивачки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (Касаційний цивільний суд, від 09.06.2021, справа № 444/372/20): «Сам лише факт не запропонування роботодавцем працівнику певної вакантної посади за умови, що позивач не зміг би обійняти її відповідно до кваліфікаційних вимог цієї посади, не може свідчити про те, що роботодавцем було порушено вимоги частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України під час звільнення позивача. Судами має бути встановлено, що посаду яку не було запропоновано працівнику реально могла бути ним зайнята, оскільки у протилежному випадку скасування наказу про звільнення лише з цих підстав буде необґрунтованим та свідчитиме про формалізм щодо тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України».

Оскільки у Відповідача станом на дату звільнення позивачки відсутні були вакантні посади, які позивачка реально могла б обійняти з урахуванням її освіти (кваліфікація «інженер-механік» за спеціальністю «технологія машинобудування») та кваліфікаційних вимог до наявних посад, посилання позивачки на непропонування їй іншої роботи є формальним і не може бути самостійною підставою для визнання звільнення незаконним.

Щодо вимоги про видачу дубліката трудової книжки.

Трудову книжку позивачці видано, що підтверджується самою позивачкою в позовній заяві. Вимога позивачки про видачу дубліката з виключенням запису про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є похідною від вимоги про незаконність звільнення. Оскільки, як зазначено вище, звільнення позивачки проведено на законних підставах, запис у трудовій книжці відповідає дійсності та не є недійсним у розумінні п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 № 58, а відтак підстави для видачі дубліката без цього запису відсутні.

Щодо вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідач заперечує проти заявленого позивачкою розміру компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (277 днів) та середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки наданий позивачкою розрахунок є одностороннім і не підтверджений первинними документами обліку робочого часу та наданих відпусток.

09.10.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано копію відповіді Миколаївського обласного центру зайнятості на її звернення та копію свідоцтва про закінчення курсів з організації бухгалтерського та податкового обліку в Україні.

У клопотанні зазначено, що відповідно до копії відповіді Миколаївського обласного центру зайнятості від 06.10.2026 р. Первомайським міськрайонним центром зайнятості 01.12.2014 року було видано направлення на працевлаштування ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» (код ЄДРПОУ 36200606), згідно якого вона була працевлаштована до підприємства 01.12.2014 року на посаду бухгалтера.

Відповідно до копії Свідоцтва , виданого приватним підприємцем ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з 15.09.2014 по 15.02.2015 року закінчила курси з організації бухгалтерського та податкового обліку в Україні.

Отже, відповідач на момент вирішення питання про працевлаштування позивачки був достеменно обізнаний щодо рівня та напряму її освіти. При цьому Первомайським міськрайонним центром зайнятості позивачці було видано направлення на працевлаштування саме до відповідача на відповідну посаду, що свідчить про проходження нею процедури направлення на зайняття вакантної посади з урахуванням заявлених вимог роботодавця.

За таких обставин, приймаючи позивачку на роботу, відповідач мав можливість оцінити її освітній рівень та встановити його відповідність вимогам до посади. Якби освіта позивачки не відповідала встановленим відповідачем кваліфікаційним вимогам, останній мав можливість відмовити їй у працевлаштуванні на відповідному етапі. Натомість відповідач допустив позивачку до роботи, будучи обізнаним про її освіту, а отже, подальше посилання виключно на відсутність у неї профільної освіти як на підставу для звільнення потребує належного правового та фактичного обґрунтування.

Відповідно до постанови об`єднаної палати КЦС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) підставою для розірвання трудового договору згідно пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець, на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов`язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію. На особу, яка є виконуючим обов`язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.

Відповідачем до суду було надіслано копію диплома про вищу освіту позивачки (диплом спеціаліста), у якому зазначено, що ОСОБА_1 закінчила у 2005 році Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Технологія машинобудування» та здобула кваліфікацію інженера-механіка.

13.10.2026 року від відповідача через систему Електронний суд надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів, в яких відповідач звертає увагу суду на наступне.

Постанова ОП КЦС ВС від 27.01.2020 у справі № 654/941/17 підтримує позицію Відповідача, а не позивачки. Позивачка посилається на цю постанову, проте оминає її основний висновок. Об`єднана палата вказала: «Підставою для розірвання трудового договору згідно пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді». Далі: «Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію».

Відповідач не стверджує, що звільнив позивачку лише через відсутність диплома. Невідповідність позивачки посаді була виявлена в ході перевірки, проведеної новим директором, і проявилася саме в неналежному виконанні нею обов`язків бухгалтера.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставою розірвання трудового договору є «виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи». Така невідповідність і була виявлена.

Виявлена невідповідність: неналежне виконання обов`язків через недостатню кваліфікацію.

Протоколом № 1 загальних зборів від 01.05.2026 директором призначено нову особу, яка провела перевірку діяльності підприємства та працівників. За її результатами встановлено, що у період з середини 2023 року до 22.06.2026 позивачка, обіймаючи посаду бухгалтера та маючи доступ до банківського рахунку підприємства, здійснювала операції за рахунок підприємства без належних підстав: оформлювала договори страхування за кошти підприємства та неодноразово знімала готівку. Це завдало підприємству значної матеріальної шкоди.

Такі дії не відповідають вимогам до ведення бухгалтерського обліку та до цільового використання коштів, які покладаються на бухгалтера. Вони свідчать про недостатній професійний рівень позивачки, необхідний для належного виконання обов`язків за цією посадою, тобто про неналежне виконання обов`язків саме через недостатню кваліфікацію, про яку говорить ОП КЦС ВС.

Ці обставини підтверджуються: витягом з ЄРДР від 25.06.2026 про кримінальне провадження № 12026152110000474 за заявою від 24.06.2026 щодо діяльності позивачки як бухгалтера підприємства у період до 22.06.2026, тобто до видання наказу № 14- к; позовною заявою, в якій позивачка сама посилається на відкрите провадження в Первомайському районному відділі поліції ГУНП за фактом конфлікту з Відповідачем.

Вимог ОП КЦС ВС щодо доказування неналежного виконання обов`язків Відповідачем дотримано.

Освіта позивачки не відповідає обов`язковим кваліфікаційним вимогам до посади бухгалтера

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (наказ Мінпраці від 29.12.2004 № 336) за п. 1 Загальних положень «є нормативним документом, обов`язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності». Для посади бухгалтера він вимагає «базову або неповну вищу освіту відповідного напряму підготовки (бакалавр або молодший спеціаліст)». Позивачка має кваліфікацію «інженер-механік» за спеціальністю «технологія машинобудування», що не є освітою відповідного напряму. Це підсилює висновок про недостатню кваліфікацію, продемонстровану фактичним виконанням обов`язків.

Додані позивачкою докази не підтверджують її доводів. Направлення центру зайнятості від 01.12.2014. Видача направлення державною службою зайнятості підтверджує лише факт направлення особи на вакантну посаду. В направленні Центру зайнятості не було зазначено освіту позивачки. При прийнятті на роботу відповідач керувався тим, що Центр зайнятості, направляючи особу на певну роботу та посаду, перед цим перевірив кваліфікаційні вимоги працівника на відповідність їх вільним вакансіям на ринку праці. Тому відповідач прийняв на роботу позивачку виходячи з направлення, а не освіти. Позивачка не довела, що Відповідач при прийнятті на роботу отримав і перевірив диплом чи відомості про спеціальність позивачки та, знаючи про невідповідність вимогам, свідомо її призначив. А саме ці обидві обставини ОП КЦС ВС вважає необхідними, щоб відсутність документа про освіту не могла бути підставою звільнення. У справі № 654/941/17 працівниця сама повідомила роботодавця про відсутність освіти і була призначена на тимчасово виконуючу посаду, тоді як у цій справі подібних фактів немає. Інформація про направлення також не підтверджує тверджень позивачки про «урахування заявлених вимог роботодавця».

Свідоцтво про бухгалтерські курси. Курси тривали з 15.09.2014 до 15.02.2015, тобто завершилися вже після прийняття позивачки на роботу 01.12.2014. Свідоцтво не могло бути підставою для рішення про прийняття. Крім того, воно не є документом про базову чи неповну вищу освіту відповідного напряму, якого вимагає Довідник.

Той факт, що позивачка працювала в Відповідача понад 11 років, не означає, що вимоги до кваліфікації були виконані: невідповідність виявлена у 2026 році за результатами перевірки.

Дослідивши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що 01.12.2014 року позивачка була прийнята на роботу, на посаду бухгалтера Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» відповідно до наказу № 53-к від 01.12.2014 року та працювала на цій посаді до 23.06.2026 року. Позивачка була працевлаштована на вказану посаду за направленням Первомайського міськрайонного центру зайнятості від 01.12.2014 року.

Наказом № 14-К від 23 червня 2026 року директор ПП «ЄВРОТРАНС ЮГ» ОСОБА_3 звільнила позивачку з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовження даної роботи, пункт 2 частини 1 ст. 40 КЗпП України. З копії цього наказу вбачається, що ОСОБА_1 була ознайомлена з ним та отримала його копію лише 25.07.2026 року.

Запис про звільнення був внесений до трудової книжки позивачки, серія НОМЕР_1 , копія якої додана до позову.

На копії наказу про звільнення позивачка від руки дописала, що з ним не згодна у зв`язку з тим, що в заяві на звільнення була вказана стаття 38 КЗпП України, як підстава для звільнення.

Також до позову ОСОБА_1 додала копію заяви про звільнення написану нею на ім`я директора ПП «ЄВРОТРАНС ЮГ», в якій зазначено прохання звільнити її з 23.06.2026 року згідно ст. 38 КЗпП України у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, догляд за хворим членом сім`ї. На заяві про звільнення відсутні будь які відмітки підприємства про її прийняття.

Також до позову долучено копію довідки про те, що ОСОБА_1 зареєстрована як безробітна в Вознесенській філії Миколаївського ОЦЗ з 29 липня 2026 року.

Заперечуючи проти позову в частині підстави звільнення позивача, відповідач послався на вимоги щодо освіти, які застосовуються до працівника, що обіймає посаду бухгалтера на підприємстві, і які визначені у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336

Проте, суд вважає, що відповідач помилково застосував вищевказаний нормативно-правовий акт з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення національної системи кваліфікацій відповідно до актуальних потреб ринку праці» від 15.04.2025 року було викладено в новій редакції ст. 4-1 КЗпП України - Професія (вид занять), кваліфікація, Єдиний реєстр кваліфікацій - Класифікатор професій.

Цією статтею КЗпП визначено, зокрема наступне.

Професійна кваліфікація (повна професійна кваліфікація) - це визнана або присвоєна/підтверджена суб`єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати трудові функції, визначені відповідним професійним стандартом.

Часткова професійна кваліфікація - це визнана або присвоєна/підтверджена суб`єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати частину трудових функцій, визначених відповідним професійним стандартом.

Перелік робіт, які не потребують наявності в особи професійної або часткової професійної кваліфікації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.

Єдиний реєстр кваліфікацій - Класифікатор професій - це автоматизована система класифікації, збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту інформації про кваліфікації, професії (види занять).

Національне агентство кваліфікацій забезпечує створення і ведення Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій.

Порядок створення, внесення змін та ведення Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.

Володільцем Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій та виключних майнових прав на програмне забезпечення Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій є держава.

Держателем та адміністратором Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій від імені держави є Національне агентство кваліфікацій.

Держатель Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій є володільцем реєстрових даних, які містяться в ньому.

Доступ до реєстрових даних Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій є відкритим та безоплатним.

Єдиний реєстр кваліфікацій - Класифікатор професій забезпечує обмін аналітичними, агрегованими даними, а також електронну інформаційну взаємодію з Єдиною державною електронною базою з питань освіти, Єдиною інформаційно-аналітичною системою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, Реєстром застрахованих осіб, Єдиним порталом вакансій EURES (Європейської мережі служб зайнятості), інформаційною системою органів державної статистики, інформаційно-комунікаційними системами Пенсійного фонду України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2025 року № 1387 «Деякі питання функціонування Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій», яка набрала чинності 2 травня 2026 року, розпочато процес перетворення Реєстру кваліфікацій на Єдиний реєстр кваліфікацій - Класифікатор професій. Цією постановою затверджено Порядок створення, внесення змін та ведення Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій. Реєстр почав працювати у вільному доступі з 02.06.2026 року.

Отже, на момент прийняття роботодавцем, директором ПП «ЄВРОТРАНС ЮГ» ОСОБА_3 рішення про звільнення позивачки, вимоги до професійної кваліфікації працівника визначались відповідно до Єдиного реєстру кваліфікацій - Класифікатора професій, яким визначено професійний стандарт «Бухгалтер».

Відповідно до професійного стандарту «Бухгалтер», розробленого Державною установою "Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю", розділ 7, визначено назви документів, що підтверджують професійну кваліфікацію особи, а саме: Документ (диплом, свідоцтво, сертифікат, тощо), виданий суб`єктом, уповноваженим законодавством на присвоєння/підтвердження та визнання професійної або часткової професійної кваліфікації «Бухгалтер».

Позивач надала суду на підтвердження своєї професійної кваліфікації копію Свідоцтва , виданого приватним підприємцем ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 з 15.09.2014 по 15.02.2015 року закінчила курси з організації бухгалтерського та податкового обліку в Україні.

Суд вважає, що чинне на момент звільнення позивача з роботи законодавство не містило обов`язкової вимоги базової або неповної вищої освіти відповідного напряму підготовки, для роботи на посаді бухгалтера приватного підприємства, як про це наголошує відповідач.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач не надав суду доказів встановлення на підприємстві конкретно визначених вимог, щодо освіти та кваліфікації працівника на посаді «Бухгалтер», та не надав доказів невідповідності працівника (позивача) займаній посаді, неякісного виконання нею роботи чи неналежного виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

За змістом п. 2.10 цієї Інструкції при зміні формулювання причин звільнення, попередній запис визнається недійсним.

Оскільки судом встановлено незаконність звільнення позивача за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виходячи з позовних вимог не про поновлення на роботі а про зміну формулювання звільнення, суд приходить до переконання про те, що права позивача слід поновити саме у спосіб, заявлений у позові, зобов`язавши відповідача внести зміни до наказу № 14-к від 23.06.2026 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 щодо формулювання причини звільнення з п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Слід також зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки з підтвердженням загального стажу роботи без внесення недійсного запису «Звільнена з займаної посади згідно ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП», замість недійсного запису внести запис «Звільнити з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України» з 23.06.2026 року з посиланням у графі «4» на відповідний наказ, оскільки такі вимоги не суперечать положенням ст. 48 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 № 58.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що на-лежать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника вдень їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідачем не надано суду доказів проведення розрахунку з позивачем після звільнення, не надано відомостей про належні до виплати суми заробітної плати, компенсацій невикористаних відпусток, та не надано доказів їх використання.

За наведеного суд погоджується з доданими до позову розрахунками позивача та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 80 130 грн. 56 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 24.06.2026 року по 14.10.2026 року в розмірі 45094 грн. 26 коп. (82 робочих дня х 549,93 грн. середньоденного заробітку).

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 1064 грн. 96 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., а всього: 11064 грн. 96 коп. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного підприємства "ЄВРОТРАНС ЮГ" (адреса: Миколаївська область, Первомайський район, с. Грушівка, вул. Новогрушівська, 9, ЄДРПОУ 36200606) про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористані відпустки задовольнити.

Зобов`язати Приватне підприємство «ЄВРОТРАНС ЮГ» внести зміни до наказу № 14-к від 23.06.2026 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 щодо формулювання причини звільнення з п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України - у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовження даної роботи, на ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Зобов`язати Приватне підприємство «ЄВРОТРАНС ЮГ» видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки з підтвердженням загального стажу роботи без внесення недійсного запису «Звільнена з займаної посади згідно ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП», замість недійсного запису внести запис «Звільнити з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України» з 23.06.2026 року з посиланням у графі «4» на відповідний наказ.

Стягнути з Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 80 130 (вісімдесят тисяч сто тридцять) грн. 56 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 24.06.2026 року по 14.10.2026 року в розмірі 45094 (сорок п`ять тисяч дев`яносто чотири) грн. 26 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «ЄВРОТРАНС ЮГ» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 1064 грн. 96 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., а всього: 11064 (одинадцять тисяч шістдесят чотири) грн. 96 коп. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Дата складання повного тексту рішення - 19.10.2026 року.

Суддя: