Рішення № 140755168, 19.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18126/26

Провадження № 2/127/5187/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокумісто ВінницяВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини з позики, на підтвердження яких відповідачем було складено розписку про отримання грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США та взяття на себе зобов`язання повернути зазначені кошти до 01 січня 2023 року.

Позивач зазначав, що, передавши відповідачу грошові кошти, він виконав свої зобов`язання як позикодавець, тоді як відповідач не повернув позику в повному обсязі у встановлений сторонами строк.

Разом із тим у ході виконання зобов`язання відповідач здійснював перекази грошових коштів у рахунок часткового повернення боргу. На підтвердження таких обставин представником позивача надано скріншоти з банківського додатка, які відображають відповідні операції з переказу коштів.

З урахуванням часткового повернення позики позивач визначив розмір неповернутої заборгованості, яку просить стягнути з відповідача, у сумі 18 000 доларів США.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на положення статей 192, 193, 610, 611, 1046, 1049 Цивільного кодексу України та зазначав, що невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позики порушує його майнові права.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 18 000 доларів США, а також вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження. Тією самою ухвалою заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову 796 860 грн. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 21 серпня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, проте 19 жовтня 2026 року подав до суду заяву про визнання позову, в якій визнав заявлені позовні вимоги та просив розглянути справу за його відсутності.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, суд враховує, що представник позивача просила розглянути справу без її участі та участі позивача, а відповідач подав заяву про визнання позову й також просив розглянути справу без його участі.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, письмові докази, надані сторонами, заяву відповідача про визнання позову та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статей 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження виникнення між сторонами позикових правовідносин позивачем надано розписку від 31 грудня 2021 року, відповідно до якої відповідач отримав грошові кошти в сумі 25 000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 01 січня 2023 року.

Зі змісту зазначеного документа вбачається, що відповідач підтвердив отримання грошових коштів і взяв на себе обов`язок щодо їх повернення у визначений строк.

Крім того, представником позивача надано скріншоти з банківського додатка на підтвердження здійснення відповідачем переказів грошових коштів у рахунок часткового повернення позики.

Зазначені матеріали підлягають оцінці не ізольовано, а в сукупності з розпискою та заявою відповідача про визнання позову, оскільки остання підтверджує його процесуальну позицію щодо заявлених вимог і відсутність спору з приводу обов`язку повернути заявлену позивачем суму заборгованості.

Суд також бере до уваги, що позивач не заявляє до стягнення первісну суму позики в повному розмірі 25 000 доларів США, а просить стягнути 18 000 доларів США, тобто суму, яку визначає як залишок неповернутого боргу з урахуванням часткового виконання відповідачем зобов`язання.

Таким чином, предметом судового розгляду є не первісна сума переданої позики сама по собі, а обґрунтованість вимоги про стягнення саме тієї частини грошового зобов`язання, яка, за твердженням позивача, залишилася невиконаною.

Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, розписка про отримання коштів у борг є доказом укладення договору позики, його умов та факту передання позичальникові грошових коштів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 та від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18. Верховний Суд виходить із того, що досліджуючи боргову розписку, суд має з`ясувати її справжню правову природу, зміст зобов`язання та встановити, чи підтверджує документ отримання позики з обов`язком її повернути.

З огляду на зміст розписки від 31 грудня 2021 року суд вважає встановленим факт виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, за яким відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 25 000 доларів США та зобов`язався повернути їх у погоджений строк.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, після настання погодженого сторонами строку повернення позики у відповідача виник обов`язок повернути отримані кошти в повному обсязі з урахуванням сум, які були фактично повернуті позивачу.

За змістом статей 525 і 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що строк повернення позики був визначений сторонами до 01 січня 2023 року. Водночас позивач посилається на те, що відповідач повернув лише частину отриманих коштів, у зв`язку з чим залишок заборгованості становить 18 000 доларів США.

Відповідач, подавши заяву від 19 жовтня 2026 року, визнав заявлені позовні вимоги та не заперечував проти стягнення з нього зазначеної суми.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання позову відповідачем є його процесуальним волевиявленням, однак саме по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідають заявлені вимоги закону, чи підтверджуються вони належними доказами та чи не порушують права, свободи або інтереси інших осіб.

У цій справі визнання позову узгоджується зі змістом розписки, наданими представником позивача матеріалами щодо часткового повернення коштів та визначенням позивачем суми непогашеної заборгованості. Відомостей про те, що відповідач заперечує факт отримання позики, строк її повернення або обов`язок повернути заявлений залишок боргу, матеріали справи не містять.

Водночас суд бере до уваги здійснені відповідачем перекази коштів, підтверджені наданими скріншотами банківського додатка. Наявність таких переказів свідчить про необхідність визначати предмет стягнення з урахуванням часткового виконання зобов`язання, а не виходячи лише з первісної суми, зазначеної в розписці.

Оскільки позивач просить стягнути 18 000 доларів США як залишок заборгованості після часткового повернення коштів, а відповідач визнав саме ці позовні вимоги, суд вирішує спір у межах заявленої вимоги відповідно до статті 13 ЦПК України.

При цьому суд не вирішує питання про стягнення будь-яких сум понад заявлену вимогу, зокрема не стягує первісну суму позики в розмірі 25 000 доларів США повністю, оскільки це виходило б за межі предмета позову та не враховувало б позицію позивача щодо часткового повернення коштів.

Вирішуючи питання про валюту стягнення, суд виходить із того, що згідно з розпискою від 31 грудня 2021 року грошові кошти були передані відповідачу безпосередньо в доларах США, а не в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) дійшла висновку, що у разі визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати валюту зобов`язання, а в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що якщо предметом позики були кошти в іноземній валюті, зобов`язання щодо повернення такої позики може бути присуджене до виконання в цій валюті.

З огляду на викладене, враховуючи предмет позову та те, що позивач просить стягнути 18 000 доларів США, суд вважає належним способом захисту стягнення заборгованості саме в доларах США без одночасного визначення гривневого еквівалента цієї суми в резолютивній частині рішення.

Зазначена в ухвалі суду ціна позову в розмірі 796 860 грн має значення для процесуальних питань, зокрема визначення судового збору, але не змінює змісту заявленої вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, врахувавши зміст розписки від 31 грудня 2021 року, обставини часткового повернення коштів, заяву відповідача про визнання позову та відсутність заперечень щодо заявленого залишку заборгованості, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення 18 000 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить із такого.

Як убачається з матеріалів справи, позивач має інвалідність II групи та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі та звільнення позивача від сплати судового збору з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір, розрахований з урахуванням ціни позову 796 860 грн і коефіцієнта 0,8 за подання позовної заяви в електронній формі, у розмірі 6 374 грн 88 коп.

Підстав для повернення позивачу частини фактично сплаченого судового збору за правилами статті 142 ЦПК України немає, оскільки позивач звільнений від його сплати та відповідні кошти ним до бюджету не вносилися.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 206, 247, 258265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 525, 526, 530, 610, 612, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, оформленим розпискою від 31 грудня 2021 року у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 6 374 (шість тисяч триста сімдесят чотири) гривні 88 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя: