Рішення № 140753057, 15.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/50627/25

Провадження № 2/761/6425/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1: Рудак О.В. ,

представника відповідача 2: Ковальової А.Г. ,

представника відповідача 3: Кутєпова О.Є. ,

представника відповідача 4: Котляр Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві, Офісу Генерального прокурора України, Київської міської прокуратури, Держави Україна, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної, матеріальної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів державної влади, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві, Офісу Генерального прокурора України, Київської міської прокуратури, Держави Україна, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної, матеріальної шкоди, завданої неправомірною, протиправною, протизаконною бездіяльністю органів державної влади, в якому просив вважати доведеною іншими судами бездіяльність відповідачів 1-4, як автоматично протизаконною, стягнути з держави Україна в особі відповідачів солідарно моральну шкоду в сумі 768 тис грн шляхом списання коштів з державного бюджету України, матеріальну шкоду в розмірі 16 тис. грн (розхідний витратний матеріал), 320 тис. грн упущеної вигоди, а всього 1 млн. 104 тис. грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачі систематично не виконують ухвали судів зобов`язального характеру, не реагують на клопотання позивача, виготовляють підробні документи у кримінальних провадженнях №62022000000000821 та №42022000000001361 Загалом було не виконано п`ять ухвал по десяти його заявлених клопотаннях. Звертає увагу, що на виготовлення цього позову та додатків було витрачено близько 16 тис. грн.

Моральну шкоду оцінює в 768 тис. грн, упущену вигоду (витрачений час за систематичні судові процеси) - 320 тис. грн.

У відзиві на позов представник відповідача 5 заперечив щодо його задоволення (а.с. 181-185 т.1), вважає себе неналежним відповідачем, у даних правовідносинах в силу приписів статті 170 ЦК України представляти Державу Україна в суді наділені повноваженнями Відповідачі 1, 2, 3, 4. Звертає увагу у на тому, що Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, підстави для зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, відсутні. Позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність або незаконність дій уповноважених осіб Відповідачів 1, 2, 3, 4, по відношенню до Позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідачів та шкодою, на яку посилаються Позивач. Судових рішень про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювач шкоди) позивач не надав. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження понесення вказаних ним витрат, а тому вимога щодо стягнення матеріальної шкоди не підлягає задоволенню.

У відзиві на позов представник відповідача 1 заперечує щодо його задоволення (а.с. 149-156 т.1), зазначає, що ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності дій ДБР та відповідно існування причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями (діями) службових осіб ДБР й наслідками у вигляді ймовірно завданої, за твердженнями позивача, моральної шкоди. Звертає увагу, що ДБР виконало і ухвали слідчих суддів від 12.03.2021 у справі № 761/7506/21;- від 06.04.2021 у справі № 761/12011/21;від 04.06.2021 у справі № 761/16632/21; від 10.08.2022 у справі № 761/15371/22; від 12.12.2022 у справі № 761/27586/22; від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22, про йдеться в позовній заяві. Розгляд слідчим поданого клопотання не є тотожним його задоволенню, як помилково стверджує ОСОБА_1 . Просить врахувати, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22 серед зареєстрованих вхідних документів не значиться, на адресу ДБР не надходила. Факт прийняття слідчими суддями процесуальних ухвал у порядку статей 303, 307 КПК України (за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування) не свідчить про безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Матеріальну та моральну шкоду вважає необгрунтованою. Також позивач не доводить ані факту існування реального джерела доходу, яке він втратив, ані того, що саме дії відповідача у цій справі перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з такими втратами. Заявлена сума є умовною, розрахованою абстрактною та ґрунтується виключно на припущенні, що час, витрачений на складання процесуальних документів, автоматично еквівалентний втраченому заробітку.

У відзиві на позов представник відповідача 3 заперечив щодо його задоволення (а.с. 47-53 т.2), ухвалами слідчих суддів від 12.12.2022 у справі № 761/27586/22, від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22, від 11.03.2025 у справі № 761/2538/25, від 12.08.2025 у справі № 761/27225/25, від 04.06.2021№ 761/16632/21, від 15.08.2022 у справі 761/15374/22, від 08.02.2023 у справі № 760/10328/22, від 01.10.2025 у справі № 761/37805/25 зобов`язано слідчих (уповноважених осіб) Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України вчинити певні дії (розглянути клопотання, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення). Виконання зазначених ухвал суду належить до компетенції Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Національного антикорупційного бюро України та Служби безпеки України. При цьому вищезазначені ухвали не стосувались безпосередньої діяльності органів прокуратури, зокрема Офісу Генерального прокурора, дії рішення чи бездіяльність протиправними не визнавались, вимог зобов`язального характеру щодо органів прокуратури, їх посадових, службових осіб не містили. Позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди з підстав, заявлених у позові, позивач не надав доказів спричинення йому душевних страждань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. Понесені позивачем на підготовку копій документів у зв`язку зі зверненням до суду не можуть вважатись завданням матеріальних збитків. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

У відзиві на позов представник відповідача 2 (а.с. 1-6 т.2) заперечує щодо його задоволення, зазначає, що ТУ ДБР у м. Києві вжито усі необхідні та належні заходи для виконання ухвал слідчих суддів, на які посилається позивач. Зобов`язання слідчого ухвалою слідчого судді розглянути повторно клопотання заявника/потерпілого у рамках кримінального провадження, не є тотожним зобов`язанню ухвалою слідчого судді задовольнити таке клопотання. Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал у порядку статей 303, 307 КПК України (за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування) не зумовлює виникнення безумовних наслідків цивільно-правового характеру для держави, оскільки не може бути доказом того, що дії та бездіяльність органу досудового розслідування заподіяли позивачу моральну шкоду. Також ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження обсягу страждань, яких він зазнав, у зв`язку з діями ТУ ДБР у м. Києві в цілому та стосовно характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Також жодних доказів заподіяння позивачу матеріальної шкоди матеріали справи не містять.

У відзиві на позов представник відповідача 4 (а.с. 190-196 т.1) заперечує щодо його задоволення, зазначає що ухвалами слідчих суддів від 12.12.2022 у справі № 761/27586/22, від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22, від 11.03.2025 у справі № 761/2538/25, від 12.08.2025 у справі № 761/27225/25, від 04.06.2021№ 761/16632/21, від 15.08.2022 у справі 761/15374/22, від 08.02.2023 у справі № 760/10328/22, від 01.10.2025 у справі № 761/37805/25 зобов`язано слідчих (уповноважених осіб) Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України вчинити певні дії (розглянути клопотання, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення). Виконання зазначених ухвал суду належить до компетенції Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Національного антикорупційного бюро України та Служби безпеки України. При цьому вищезазначеними ухвалами суду бездіяльність службових чи посадових осіб органів прокуратури, не визнавалась. Позивачем не надано належних доказів завдання йому моральної шкоди, а також не доведено причинних зв`язків між заподіянням шкоди та діями Київської міської прокуратури. Незгода позивача з прийнятими органами досудового слідства процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Ухвалами судів, на які посилається позивач, незаконними дії чи бездіяльність Київської міської прокуратури, не визнавались. Ухвалення слідчим суддею рішення в межах досудового розслідування, ще не свідчить про протиправність дій державних органів (органу досудового розслідування), а визначальними в таких випадках є конкретні обставини встановлені таким рішенням. Не отримання позивачем заробітної плати не є упущеною вигодою у розумінні ЦК України. Позивачем жодними доказами не підтверджено заподіяння нібито неправомірними (протиправними) діями або бездіяльністю органів прокуратури моральної шкоди (втрат), зокрема заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань, як і не надано обґрунтування розміру завданої моральної та матеріальної шкоди.

В судовому засіданні позивач позов підтримав за викладених у позовній заяві обставин, просив його задовольнити. На запитання суду уточнив, що матеріальна та моральна шкода завдана внаслідок невиконання ухвал слідчих суддів від 12.12.2022 р. у справі №761/27586/22, від 27.12.2022 р. у справі №761/28966/22, від 11.03.2026 р. у справі №761/2538/25, від 12.08.2025 р. у справі №761/27225/25 та вд 01.10.2025 р. у справі №761/37805/25.

Представники відповідачів 1-4 заперечили щодо задоволення позову.

Відповідач 5 в судове засідання своїх представників не направив, у відзиві просив розглянути справу без їх участі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.01.2026 відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 30.04.2026 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернувся до суду в порядку ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України з метою стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, яка завдана внаслідок бездіяльності відповідачів щодо невиконання ухвал слідчих суддів від 12.12.2022 р. у справі №761/27586/22, від 27.12.2022 р. у справі №761/28966/22, від 11.03.2026 р. у справі №761/2538/25, від 12.08.2025 р. у справі №761/27225/25 та від 01.10.2025 р. у справі №761/37805/25.

Ухвалою слідчого судді від 12.12.2022 р. у справі №761/27586/22 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні № 62022000000000821, яка полягає у нерозгляді клопотання, в порядку ст. 220 КПК України, - задоволено. Зобов`язано слідчого Державного бюро розслідувань або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 62022000000000821, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 1/1 від 25.11.2022, в порядку та строки, передбачені ст. 220 КПК України.

Як вбачається з листа ДБР від 30.12.2022 р. (а.с. 173 т.1) кримінальне провадження № 62022000000000821 приєднано до кримінального провадження № 42022000000001361на підставі ст. 217 ч.1 КПК України. Постановою слідчого ДБР від 01.12.2022 кримінальне провадження№ 42022000000001361 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України (у зв`язку із відсутності події кримінальних правопорушень). ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2022 у справі № 761/27586/22 постановлена через 11 днів після прийняття слідчим рішення про закриття кримінального провадження. Внаслідок цього вчинення слідчим дій за ухвалою судді від 12.12.2022 р. є неможливим. (а.с. 173 т.1)

Ухвалою слідчого судді від 27.12.2022 р. у справі №761/28966/22 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні № 62022000000000821, яка полягає у нерозгляді клопотання, в порядку ст. 220 КПК України, - задоволено, зобов`язано слідчого Державного бюро розслідувань або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 62022000000000821, розглянути клопотання ОСОБА_1 : № 2/1 від 07.12.2022, №3 від 09.12.2022, №4 від 12.12.2022 року, в порядку та строки, передбачені ст. 220 КПК України.

У той час як згідно із відомостями системи електронного документообігу ДБР ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22 серед зареєстрованих вхідних документів не значиться, тобто на адресу ДБР не надходила. У ДБР відсутня офіційна інформація щодо ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі № 761/28966/22 або ж розпорядження суду щодо необхідності виконання відповідного рішення, що підтверджується листом Управління правового забезпечення від 29.01.2026 р. (а..174 т.1)

Ухвалою слідчого судді від 11.03.2025 р. у справі №761/2538/25 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420 220 000 000 013 61, упродовж трьох днів з дня отримання копії цієї ухвали розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.12.2024 № 7, про результати розгляду проінформувати ініціатора клопотання у відповідності до ч. 2 ст. 220 КПК та Шевченківський районний суд м. Києва.

Листом від 07.03.2025 № 2234-25/к/11-03-4572/25 (а.с.14 т.2) ОСОБА_1 повідомлено про неможливість розгляду вказаного клопотання у зв`язку із закриттям кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді від 12.08.2025 р. у справі №761/27225/25 скаргу ОСОБА_1 - задоволено, зобов`язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420 220 000 000 013 61, упродовж трьох днів з дня отримання копії цієї ухвали розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.06.2025 № 8.

Листом від 04.08.2025 № 29718-25/к/11-03-16067/25 (а.с. 17 т.2) ОСОБА_1 повідомлено

про неможливість розгляду його клопотання, оскільки відповідно до вимог статті 220 КПК України визначено вичерпний перелік учасників кримінального провадження, які мають право заявляти клопотання в ході досудового розслідування.

Ухвалою слідчого судді від 01.10.2025 р. у справі №761/37805/25 скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - задоволено, зобов`язано уповноваженого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420 220 000 000 013 61, розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 №9 та №10 від 01.09.2025 р., в порядку та строки, передбачені ст.220 ч.1 КПК України.

Листами від 18.09.2025 № 42681-25/к/11-03-19514/25 та від 30.10.2025 № 43949-25/к/11-03-22721/25 (а.с. 22, 23 т.2 ) ОСОБА_1 повідомлено про неможливість розгляду клопотання, оскільки відповідно до вимог статті 220 КПК України визначеновичерпний перелік учасників кримінального провадження, які мають право заявляти клопотання в ході досудового розслідування.

Доказів того, що до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Державне бюро розслідувань були направлені для виконання вищезгадані ухвали Шевченківського районного суду м. Києва матеріали справи не містять.

Також варто зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 01 квітня 2024 року у справі № 178/50/20 зауважено, що закриття кримінального провадження - це форма закінчення досудового розслідування, яка є заключним етапом розслідування, на якому прокурор, слідчий чи дізнавач, підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на цій основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин.

Фактично, з цього моменту, припиняється кримінальне переслідування, оскільки унеможливлюється подальше проведення слідчих (розшукових) дій та збирання доказів, припиняються повноваження щодо постановлення процесуальних рішень і вчинення процесуальних дій суб`єктами досудового розслідування, закінчується функція судового контролю за дотриманням прав та інтересів осіб під час досудового розслідування.

Подальше розслідування після закриття кримінального провадження є неможливим до того часу, коли постанова про закриття кримінального провадження не буде скасована.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Між тим, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.

Наданим позивачем судовим рішенням, а саме: ухвалами слідчих суддів від 12.12.2022 р. у справі №761/27586/22, від 27.12.2022 р. у справі №761/28966/22, від 11.03.2026 р. у справі №761/2538/25, від 12.08.2025 р. у справі №761/27225/25 та вд 01.10.2025 р. у справі №761/37805/25 не визнано дії чи бездіяльність посадових та службових жодного з відповідачів незаконними.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2022 року в справі №755/9504/21 (провадження №61-7786св22), від 25 січня 2021 року в справі №227/4410/19 (провадження №61-9407св20), від 25 березня 2021 року в справі №227/3052/19 (провадження №61-22337св19), від 08 вересня 2021 року в справі №638/164/18 (провадження №61-446св21), від 01 грудня 2021 року в справі №638/3758/20 (провадження №61-12540св21).

Згідно з висновками у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 року у справі № 757/47970/16-ц сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2019 року у справі №285/3475/18-ц (провадження №48184св18), від 10 липня 2019 року у справі №522/3429/17 (провадження №28015св18), від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/18 (провадження №18842св19).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що діями саме відповідачів було завдано моральну шкоду. Позивачем не доведено і причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.

Крім цього, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Сама по собі констатація факту неналежного розгляду клопотань ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено ухвалами слідчих суддів.

Щодо упущеної вигоди, варто зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено такий висновок: «Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.».

Верховний Суд ураховує, що тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)

Між тим, ОСОБА_1 не доведено того, що дії будь-кого з відповідачів перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з втратою ним потенційного доходу у заявленому до стягненні розмірі.

При цьому, позивач, звертаючись до суду, повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків (упущеної вигоди), але і підтвердити їх документально. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі № 910/2488/21, від 11 квітня 2023 року у cправі № 910/16330/21).

Між тим, позивачем визначено розмір упущеної вигоди потенційно, теоретично без документально підтвердженого їх розміру.

Щодо втрат робочого часу, підготовки позову, виготовлення ксерокопій, вивчення судової практики та копіювання документів у справі, то ці витрати підлягають до задоволення тільки в разі надання доказів понесення таких витрат, а також в разі задоволення позовних вимог.

Між тим, позивачем не надано підтвердження витрати 16000,00 грн на друк, ксерокопію документів, розхідні матеріали.

При цьому, витрати на копіювання та друк документів є способом реалізації процесуальних прав і не підлягають відшкодуванню як майнова шкода (постанова Верховного Суду від 04.02.2026 р. у справі № 757/41510/21-ц)

Крім того, в позовній заяві позивач вказував на наявність підстав для постановлення окремої ухвали щодо дій/бездіяльності відповідачів.

Відповідно до частин першої та другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Наведені норми вказують на те, що у суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23).

Судом не встановлено порушень, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, тому клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної, матеріальної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів державної влади, суд не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві, Офісу Генерального прокурора України, Київської міської прокуратури, Держави Україна, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної, матеріальної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів державної влади, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державне бюро розслідувань, м. Київ, вул. Петлюри, 15, код ЄДРПОУ 41760289,

Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Києві, м. Київ, вул. О. Теліги, 8, код ЄДРПОУ 42332040,

Офіс Генерального прокурора України, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051,

Київська міська прокуратура, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019,

Держави Україна, Державна казначейська служба України, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повне рішення виготовлено 19.10.2026 р.

Суддя: Андрій Осаулов