Рішення № 140751889, 20.10.2026, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 523/11411/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нанєвої А.В.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 03.02.2022 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 89055698.

У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору.

Таким чином, Відповідач уклав Кредитний договір № 89055698 від 03.02.2022 року із ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3700 грн.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1.

Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 89055698 від 03.02.2022 року.

Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 12802, 00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3700, 00 грн.; заборгованість за відсотками становить 9102,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

На підставі вищевикладеного, представник позивача просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, разом з сумою сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подавши під час звернення до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

17.09.2026 року від відповідача по справі надійшов відзив в якому зазначено, що Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості становить 12 802 грн, з яких: 3 700 грн заборгованість за тілом кредиту; 9 102 грн заборгованість за процентами. Водночас наведений позивачем розрахунок потребує перевірки судом, оскільки з позовної заяви не вбачається достатнього обґрунтування періоду, порядку та підстав нарахування 9 102 грн процентів. Зокрема, позивачем має бути доведено: за який саме період здійснювалося нарахування процентів; яка процентна ставка застосовувалася; на підставі яких умов кредитного договору здійснювалося кожне нарахування; чи відповідає розрахунок умовам кредитного договору; чи відповідає розрахунок вимогам законодавства України у сфері споживчого кредитування. Саме по собі посилання позивача на складений ним розрахунок не звільняє його від обов`язку довести правильність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми. Щодо доказів фактичного отримання кредитних коштів Позивач зазначає, що за кредитним договором відповідачу було надано 3 700 грн., однак доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу, зокрема: платіжних документів; відомостей про рахунок, на який були перераховані кошти; дати та часу здійснення відповідної операції; документів, що дозволяють ідентифікувати отримувача коштів. Факт укладення електронного договору сам по собі не підтверджує фактичного перерахування коштів та не підтверджує правильності розрахунку заборгованості.

На підставі вищевикладеного, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

21.09.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якому він посилаючись на обставини викладені в позові, просив задовольнити позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.

03.02.2022 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 89055698.

У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору.

Таким чином, Відповідач уклав Кредитний договір № 89055698 від 03.02.2022 року із ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3700 грн.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1.

Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 89055698 від 03.02.2022 року.

Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 12802, 00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3700, 00 грн.; заборгованість за відсотками становить 9102,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов.

Таким чином, встановивши дані обставини, враховуючи, що між сторонами по справі виникли правовідносини, відповідачем грошові кошти отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 3700, 00 гривень є обґрунтованою.

Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами у заявленому розмірі, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011року N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11липня 2013 року N7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦК України).

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача за нарахованими процентами, яку просять стягнути, становить 9102, 00 грн.

У даному випадку, визначений первісним кредитором у змісті кредитного договору розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак передбачені умовами Договору зазначений розмір відсотків є несправедливим і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що з урахуванням комісії майже у три рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом, з чим суд не може погодитися.

На підставі викладеного вище, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення нарахованих на користь позивача заборгованості за нарахованими процентам, а саме з 9102, 00 грн до 3700,00 грн, що повністю відповідатиме передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, суд вважає встановленим, що позивач дійсно отримав правову допомогу, а тому не викликає сумнівів, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути також і понесені ними судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 527, 610, 615, 629, 633, 634, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України; ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика», код ЄДРПОУ: 39493634, юридична адреса: 07406, м. Бровари Київської області, вул. Симона Петлюри, 21/1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 7400, 00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика», код ЄДРПОУ: 39493634, юридична адреса: 07406, м. Бровари Київської області, вул. Симона Петлюри, 21/1, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 538,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика», код ЄДРПОУ: 39493634, юридична адреса: 07406, м. Бровари Київської області, вул. Симона Петлюри, 21/1, витрати на правову допомогу в розмірі 3 179,19 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Березніков