Рішення № 140748780, 15.10.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

15 жовтня 2026 рокуСправа № 926/1145/24Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/1145/24

за позовом Першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури (58001, м.Чернівці, вул.М.Кордуби, 21-А)

в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (79007, м.Львів, вул.Костюшка, 8)

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю ЩИТ-1 (03028, м.Київ, вул.Саперно-Слобідська, 22, прим.304)

2) Буковинської митниці Держмитслужби (58023, м.Чернівці, вул.Руська, 248-М)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Антимонопольний комітет України (03035, м.Київ, вул.Митрополита Василя Липківського, 45)

2) Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (03035, м.Київ, вул.Митрополита Василя Липківського, 45)

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -2 Чернівецька митниця (58023, м.Чернівці вул.Руська, 248-М)

про визнання договору недійсним та стягнення коштів в розмірі 474604,16 грн

За участі представників:

Від прокурора: Маріуца Р.А.

Від позивача: Шановська Ю.М.- представник (наказ №166 від 30.06.2026р.)

Від відповідача 1: Кучер Ю.В. адвокат (ордер серії СА №1100868 від 21.10.2024р.)

Від відповідача 2: Орловська Ю.М. представник (згідно витягу з ЄДР)

Від третіх осіб позивача: не з`явився

Від третьої особи відповідача: Орловська Ю.М. представник (згідно витягу з ЄДР)

Технічна фіксація судових засідань здійснюється за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ: Перший заступник керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ТОВ ЩИТ-1 та до Буковинської митниці Держмитслужби з вимогами про визнання недійсним укладений між Буковинською митницею Держмитслужби тa ТОВ ЩИТ-1 договір від 30.01.2020 року №186 по наданню послуг по охороні об`єктів Буковинської митниці Держмитслужби та стягненням з ТОВ ЩИТ-1 на користь Буковинської митниці 474604,16 грн, а з Буковинської митниці одержані нею за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави в особі Західного офісу Держаудитслужби.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що ТОВ "ЩИТ-1" допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що підтверджено рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/30-р/к від 06.04.2023 року.

Отже, продовжує прокурор, дії ТОВ "ЩИТ-1" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а відтак, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі, а тому договір охорони майна №186 від 30.01.2020 року підлягає визнанню недійсним, із застосуванням наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів, отриманих за результатами виконання даного договору, у розмірі 474604,16 грн, та в подальшому стягненню з відповідача 2 - в дохід держави на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 року позовну заяву за вх.№1145 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 29.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Антимонопольний комітет України та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - Чернівецьку митницю, підготовче засідання призначено на 22.05.2024 року.

06.05.2024 року від Чернівецької митниці, яка є третьою особою що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -2 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача Буковинську митницю Держмитслужби на належного відповідача Чернівецьку митницю (вх.№1251), посилаючись на реорганізацію такої особи (т.1 а.с.151-157).

08.05.2024 року від третьої особи Антимонопольного комітету України надійшли пояснення на позовну заяву та клопотання про розгляд справи без участі (вх.№1311).

14.05.2024 року від представника ТОВ ЩИТ-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1397), в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог посилаючись на те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків оспорюваного договору, а також наявність умислу у сторін саме на укладення такого договору, пропущений процесуальний строк звернення до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину (т.1 а.с.181-213).

За клопотанням ТОВ "ЩИТ-1", суд ухвалою від 22.05.2024 року зупинено провадження у справі №926/1145/24 до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

23.05.2024 року канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив відповідача 1 (вх.№1491), в якій прокурор посилається на те, що порушення ТОВ Щит-1 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеної закупівлі, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України Про публічні закупівлі, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві; придбання Чернівецькою митницею охоронних послуг відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості; договір, укладений за підсумками процедури відкритих торгів, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу на підставі ст.ст.203, 215, 228 ЦК України (т.2 а.с.1-13).

24.05.2024 року від представника відповідача - 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№1523) (т.2 а.с.14-19).

За клопотання прокурора (вх.№2562), суд ухвалою суду від 10.10.2024 року поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 28.10.2024 року (т.2 а.с.20-22).

22.10.2024 року від представника відповідача -1 надійшла заява (вх.№2681) про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка задоволена ухвалою суду від 22.10.2024 року.

25.10.2024 року представником управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області подано письмові пояснення (вх.№3239), в яких зазначає, що в управління відсутні правові підстави для звернення до суду із позовом за даним предметом спору та до суб`єктів господарювання, про що було повідомлено прокурора, при цьому, позивач підтримує позицію прокурора в повному обсязі (т.2 а.с.42-46).

Ухвалою суду від 28.10.2024 року відкладено підготовче засідання на 19.11.2024 року.

28.10.2024 року на адресу суду від Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшла заява про вступ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача (вх.№2727) (т.2 а.с.61-100).

05.11.2024 року від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3379), в яких прокурор посилається на те, що він виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно; також при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (т.2 а.с.101-106).

07.11.2024 року від Чернівецької митниці надійшла заява про долучення доказів та додаткові пояснення (вх.№3424), та 19.11.2024 року пояснення на позовну заяву (вх.№3546), в яких заперечує щодо задоволення позовних вимог, так як вважає їх необґрунтованими, посилаючись на те, що договір виконано в повному обсязі та належним чином, двостороння реституція є неможливою по своїй суті у даній справі, так як митниця зобов`язана відшкодувати вартість отриманих послуг за цінами які існують на момент відшкодування (т.2 а.с.107-111, 117-121).

Від представника ТОВ Щит-1 19.11.2024 року надійшли письмові пояснення у справі (вх.№3535), щодо яких вказує, що в разі задоволення позовних вимог про стягнення, права позивача не поновляться, так як договір є виконаним, а послуга спожита (т.2 а.с.112-116).

Ухвалою суду від 19.11.2024 року продовжено строк підготовчого провадження відкладено підготовче засідання на 27.11.2024 року.

Ухвалою суду від 27.11.2024 року задоволено заяву за вх.№2727 від 28.10.2024 року та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, провадження у справі зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23, а також відкладено розгляд клопотання (вх.№1251) про заміну Буковинської митниці Держмитслужби (відповідача-2) на її правонаступника Чернівецьку митницю.

Після винесення ухвали суду про зупинення провадження у справі, 28.11.2024 року від Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшла заява (вх.№3066) про участь уповноваженого представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобів та через систему відеоконференцзв`язку ЄСІТС на офіційному веб порталі Судова влада України за посиланням: https://vkz.court.gov.ua (т.2 а.с.150-174).

14.08.2026 року судом здійснено нагадування сторонам про обставини зупинення розгляду справи (вих.№639/26).

18.08.2026 року від ТОВ ЩИТ-1 надійшло клопотання (вх.№3989), в якому просить врахувати правові висновки викладені у постанові Верховного суду у справі №922/3456/23 та відмовити в задоволенні позовних вимог (т.2 а.с.183-195).

Від Чернівецької обласної прокуратури 19.08.2026 року надійшла заява (вх.№4030), в якій прокурор зазначає про усунення обставин зупинення провадження у справі (т.2 а.с.196-203).

Ухвалою суду від 25.08.2026 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 11.09.2026 року, залишено без розгляду заяву Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду (вх.№3066 від 28.11.2024р.).

Ухвалою суду від 11.09.2026 року відкладено підготовче засідання на 30.09.2026 року.

15.09.2026 року від представника третьої особи на стороні відповідача 2 надійшла заява про долучення доказів (вх.№4413) (т.3 а.с.1-10).

Ухвалою суду від 30.09.2026 року відмовлено в задоволенні заяви Чернівецької митниці (вх.№1251 від 06.05.2024р.) про заміну Буковинської митниці Держмитслужби (відповідача-2) на її правонаступника Чернівецьку митницю, закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 15.10.2026 року.

В судовому засіданні 15.10.2026 року прокурор та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

В свою чергу, представники відповідачів просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях.

Представники третіх осіб на стороні позивача в черговий раз не з`явились, представники Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України причини нез`явлення не повідомили, хоча про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що не заважає суду здійснювати розгляд справи по суті враховуючи їх письмові пояснення у справі.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст.13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти цього кримінального обвинувачення.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням вищевикладеного, справа розглянута в межах розумних строків.

Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, представників відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Буковинською митницею Держмитслужби 23.12.2019 року здійснено оголошення про проведення відкритих торгів за ідентифікатором UA-2019-12-23-003674-b для надання охоронних послуг код ДК 021:2015 7970000-4 (охоронні послуги у п/п Порубне-Сірет, Шепіт Ізвоареле Сучевей, Руська-Улма, м/п Кельменці) в період з 01.02.2020 року по 31.12.2020 року.

За результатами проведених торгів на закупівлю послуг по охороні пунктів пропуску, між Товариством з обмеженою відповідальністю Щит 1 (далі відповідач 1, виконавець) та Буковинською митницею Держмитслужби (далі відповідач 2, замовник) укладено договір охорони №136 від 30.01.2020 року (далі договір) на підставі публічної закупівлі за ідентифікатором UA-2019-12-23-003674-b від 30.01.2020 року, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується за плату забезпечити схоронність майна замовника на наступних об`єктах: у п/п Порубне-Сірет, Шепіт Ізвоареле Сучевей, Руська-Улма та м/п Кельменці (п.1.1 договору) (т.1 а.с.25-28).

Згідно п.1.5 договору, загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 1305161,48 грн, без ПДВ, згідно розрахунків.

Оплата за цим договором здійснюється замовником щомісячно до 10 числа, який іде за місцем надання послуг, безготівково на розрахунковий рахунок виконавця. Проведення розрахунків за послуги проводяться протягом 5 банківських днів з дати фактичного надходження коштів з державного бюджету на рахунок замовника на зазначені цілі (п.1.6 договору).

Пунктами 6.1, 6.2 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується 31.12.2020 року включно, а в частині розрахунків за надані послуги до повного здійснення.

Додаткові угоди та додатки до цього договору мають силу та можуть братися до уваги виключно за умови, що вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п.7.4 договору).

30.01.2020 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою змінено загальну вартість робіт, яка становить 474604,16 грн, без ПДВ, та строк дії договору, а саме до 31.05.2020 року (т.1 а.с.29).

Договір та додаткова угода підписані представниками сторін та скріплена їх печатками. Матеріали справи не містять доказів розірвання договору та додаткової угоди.

На виконання умов договору, Буковинська митниця Держмитслужби сплачувала послуги з охорони об`єктів ТОВ Щит-1 на загальну суму 474604,16 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №230 від 03.03.2020 року на суму 118651,02 грн, №353 від 02.04.2020 на суму 118651,05 грн, №512 від 08.05.2020 року на суму 118651,04 грн та №643 від 09.06.2020 року на уму 118651,05 грн (т.1 а.с.30-33).

27.07.2020 року Буковинською митницею Держмитслужби сформовано звіт про виконання договору про закупівлю за ідентифікатором UA-2019-12-23-003674-b.

06.04.2023 року Адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України винесено рішення №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21, яким визнано ТОВ Щит-1 та ТОВ Охоронна компанія Кардинал винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених ТОВ Щит-1 з ідентифікатором UA-2019-12-23-003674-b від 30.01.2020 року (п.1 резолютивної частини рішення АМК України №60/30-р/к від 06.04.2023 року) (т.1 а.с.45-112).

Рішенням Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ Щит-1 та ТОВ Охоронна компанія Кардинал у торгах, що підтверджується наступним: подання своїх тендерних пропозицій з однієї ІР адреси та в один день, використання однієї ІР адреси під час подання фінансової звітності, входження до електронних поштових скриньок та автоматизованої банківської системи, використання однакового номеру мобільного телефонного зв`язку, включення до розрахунків цін однакових статей витрат, надання довіреності на виконання певних дій по рахунку в банку, наявність спільних працівників, подання банківської гарантії лише переможцем процедури закупівлі, не розміщення ТОВ Щит-1 більшості документів, та спільні властивості файлів (розд.4.1 рішення АМК України №60/30-р/к від 06.04.2023 року) (т.1 а.с.51-58).

З огляду на вищезазначене, адміністративна колегія Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21 дійшла висновку, що дії ТОВ Щит-1 та ТОВ Охоронна компанія Кардинал свідчать про узгодження (координацію) своєї поведінки під час участі в торгах, зокрема, про обмін між ними інформацією (п.361 рішення АМК України №60/30-р/к від 06.04.2023 року), що стало наслідком накладення штрафу на ТОВ Щит -1 за виявлені порушення у розмірі 36000,00 грн (п.п.2, 5, 8 резолютивної частини рішення АМК України №60/30-р/к від 06.04.2023 року)

За інформацією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, ТОВ ЩИТ-1 рішення адміністративної колегії №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21 до суду не оскаржив, але звернувся до АМК України з заявою про розстрочення виконання рішення АМК України, щодо сплати штрафу, яка була задоволена частково (т.1 а.с.42-44).

У відповідності до вимог Закону України Про захист економічної конкуренції, рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21 є таким, що підлягає виконанню.

За доводами прокурора, узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ Щит-1 та ТОВ Охоронна компанія Кардинал усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених торгів, порушивши право Замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України Про захист економічної конкуренції, що призвело до порушення вимог Закону України Про публічні закупівлі.

В результаті такої узгодженої поведінки під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст.3 Закону України Про публічні закупівлі, а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

15.11.2023 року Чернівецька обласна прокуратури звернулась до Чернівецької митниці з листом - запитом №15-4653Вих-23-15-1435-23 щодо того, хто є правонаступником Буковинської митниці Держмитслужби, чи вживались заходи щодо приведення закупівель за ідентифікатором UA-2019-12-23-003674-b від 30.01.2020 року до вимог законодавства, та Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з запитом №15-4654Вих-23-15-1435-23, чи оскаржувалось ТОВ Щит-1 та ТОВ ОК Кардинал рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21 та чи сплачено ними накладені штрафи (т.1 а.с.34-35, 40-41).

Чернівецька митниця 08.12.2023 року надала відповідь на запит прокуратури №7.2-1/7.2-10/8.7/9748, в якому зазначила, що Буковинська митниця Держмитслужби реорганізована, правонаступником є Державна митна служба, яка функціонує як відокремлений структурний підрозділ, митниця не вживала заходів щодо приведення закупівлі до вимоч законодавства, та зазначає, що рішення АМК України є неконкретизованим, так як не зазначено, які саме дії повинен здійснити митний орган, а відтак митниця не має законних підстав для звернення до суду (т.1 а.с.36-39).

На запит прокуратури 21.12.2023 року Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надало відповідь за вих.№60-02-2352, щодо того, що рішення АМК України сторонами не оскаржено, на момент надання відповіді на запит штраф частково сплачено (т.1, а.с.42-44).

10.01.2024 року Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з листом №15-13Вих-24 чи наділене відділення повноваженнями щодо звернення до суду із позовами щодо визнання договору недійсним та стягнення коштів, на що відділення дало відповідь 16.01.2024 року листом №60/02-136, в якій вказано, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, інші сторони, можуть реалізувати свої права, шляхом відшкодування шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції (т.1 а.с.113-114, 115-117).

Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Західного офісу Держаудитслужби 10.01.2024 року з листом №15-11Вих-24, в якому просить надати відповідь чи має намір офіс звертатись до суду про визнання недійсним договору, який укладено шляхом публічної закупівлі, одночасно із застосуванням наслідків недійсності правочину (т.1 а.с.119-120).

23.01.2024 року Західний офіс Держаудитслужби у відповіді №132413-17/247-2024 на лист прокуратури вказав, що у останнього відсутні правові підстави для звернення до суду із такими вимогами (т.1 а.с.121-122, 123-124).

15.03.2024 року Чернівецька обласна прокуратура направила лист до Західного офісу Держаудитслужби за №15-1055Вих-24-15-1435-23, де повідомлено останнього про те, що органом прокуратури прийнято рішення про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (т.1 а.с.125-126).

Що і стало підставою для звернення прокурора з позовом про визнання договору №186 від 30.01.2020 року по наданню послуг по охороні об`єктів Буковинської митниці Держмитслужби недійсним та стягнення з ТОВ ЩИТ-1 на користь Буковинської митниці 474604,16 грн, та в подальшому повернення цих коштів до бюджету.

Відповідач 1 заперечує щодо позиції прокурора з підстав недопустимості та недостовірності доказів, наданих прокурором (т.1 а.с.181-213).

В своїх поясненнях Чернівецька митниця, яка є філією Державної митної служби України та здійснює всі операції, які стосуються руху коштів Буковинської митниці, та яка знаходиться в стані припинення, вказує про необґрунтованість таких вимог при подачі позову до суду та неможливість виконання рішення в разі його задоволення (т.2 а.с.117-121).

Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в особі позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону №1697-VII).

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.ч.1, 3 ст.4 ГПК України).

У господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.3 ст.41 ГПК України).

Статтею 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі №1697-VII, ч.3 ст.23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини; наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону №1697-VII).

Згідно із ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 05.03.2020р. у справі №9901/511/19, від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, від 06.07.2021р. у справі №911/2169/20, від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21).

Встановлена Законом №1697-VII умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч.4 ст.23 Закону №1697-VII обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 15.01.2020р. у справі №698/119/18, від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 28.09.2022р. у справі №483/448/20, від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови ВП ВС від 20.11.2018р. у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019р. у справі №915/478/18, від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020р. у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21, №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21 і №922/1830/19). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21 і №922/1830/19).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, зазначив про порушення ТОВ Щит-1 та Буковинської митниці Держмитслужби антимонопольного та конкурентного законодавства.

Суд враховує, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивача та не є його альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

А відтак, суд приходить висновку, що прокурор правомірно та в межах своїх повноважень звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до відповідачів про визнання недійсним договору від 30.01.2020 року №186 по наданню послуг по охороні об`єктів Буковинської митниці Держмитслужби та стягненням в дохід держави.

Проте, проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ч.1 ст.16 ЦК України).

Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду; визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 року у справі №917/1258/18.

Положення ч.2 ст.16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст.215 ЦК України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24.04.2020 року у справі №522/25151/14-ц, а також у постановах від 22.06.2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25.03.2024 року у справі №336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення ст.ст.3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 року у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 року у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 року у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 року у справі №917/531/19, від 20.02.2024 року у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 року у справі №910/4293/22, від 08.08.2024 року у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 року у справі №906/743/21, від 03.08.2023 року у справі №909/654/19, від 19.10.2022 року у справі №912/278/21, від 01.10.2024 року у справі №910/20103/23.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення ч.3 ст.228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатами закупівель, проведення яких відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228 ЦК України).

Норми чинного законодавства не містять визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 року).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, викладеного у постанові від 20.03.2019 року у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, аналіз ч.3 ст.228 ЦК України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні ч.3 ст.228 ЦК України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч.3 ст.228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, в частині 3 статті 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому, стосовно відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК України критеріям Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, має враховувати те, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 року у справі №911/934/23, за якою санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Суд вважає, що норми ч.3 ст.228 ЦК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч.3 ст.228 ЦК України та ч.1 ст.208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 таким чином:

"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

Таким чином, суд висновує, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести те, що спірні правочини за своєю суттю є протиправними, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі ч.3 ст.228 ЦК України посилається виключно на те, що такий договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.04.2023 року №60/30-р/к у справі №75/60/77-рп/к.21, а не до того, що безпосередньо укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірних у цій справі договорів, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірних правочинів, наявність протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договорів, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, які визнаються усіма учасниками справи, які подали заяви по суті позову, спірний договір має реальний характер, ціна якого не перевищила ціну закупівель, що визначена у відповідних оголошеннях, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі, що встановлено судом та не заперечувалось сторонами.

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона покупця отримала товар на визначених у тендерній документації умовах, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій (того, що товар за спірними договорами був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів);

- не доведено обставин нераціональності використання бюджетних коштів та економічну доцільність позову.

Підсумовуючи наведене, суд вказує, що приписи ч.3 ст.228 ЦК України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні ч.3 ст.228 ЦК України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач - 1 за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже поніс відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірного договору за ст.228 ЦК України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч.3 ст.228 ЦК України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю ЩИТ-1 і Буковинської митниці Держмитслужби, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Антимонопольний комітет України та Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 Чернівецька митниця, про визнання договору недійсним та стягнення коштів в розмірі 474604,16 грн відмовити.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 20.10.2026 року.

Суддя Світлана ГУШИЛИК