Рішення № 140748747, 08.09.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Справа № 925/308/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача Войцеховський М.Ю. - адвокат,

від відповідача Король В.Л. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом комунального підприємства теплових мереж

Черкаситеплокомуненерго Черкаської міської ради, м. Черкаси

до приватного акціонерного товариства Черкаське хімволокно,

м. Черкаси

про стягнення 46 618 240 грн. 42 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про стягнення 46 618 240 грн. 42 коп., а саме: 28 699 762 грн. 22 коп. суми основного боргу, 6 754 220 грн. 26 коп. інфляційних втрат, 2 272 835 грн. 72 коп. 3% річних та 8 891 422 грн. 22 коп. пені, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 від 07 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 14 квітня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 14 квітня 2026 року, суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 09 год. 30 хв. 07 травня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 07 травня 2026 року, суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 12 год. 00 хв. 26 травня 2026 року, а також продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 26 травня 2026 року, суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 11 год. 30 хв. 28 травня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 28 травня 2026 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті було призначено на 11 год. 30 хв. 01 липня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 01 липня 2026 року, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 11 год. 00 хв. 27 липня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 27 липня 2026 року, суд оголосив перерву до 14 год. 15 хв. 08 вересня 2026 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що у 2023 році між сторонами склалися правовідносини з транспортування теплової енергії відповідача тепловою мережею позивача на підставі договору на транспортування теплової енергії №100-ТР/2, а також правовідносини з поставки відповідачем теплової енергії споживачам позивача на підставі договору №54-Т про постачання теплової енергії (надалі Договір №54-Т).

Придбану у відповідача теплову енергію позивач транспортував до своїх споживачів власною тепловою мережею.

При цьому, відповідач у 2023 році не звертався до компетентних органів за встановленням йому окремого тарифу на постачання теплової енергії для потреб споживачів позивача.

У зв`язку з цим, позивач був вимушений придбавати теплову енергію у відповідача за звичайним тарифом, установленим для кінцевих споживачів, який покривав витрати відповідача на транспортування теплової енергії мережами позивача.

Питання про повернення позивачу вартості транспортування, яке насправді відповідач не здійснював, сторони врегулювали у договорі №100-ТР/2, який, зокрема передбачав обов`язок відповідача компенсувати вартість транспортування покупної теплової енергії у складі плати за транспортування.

Отже, відсутність окремого тарифу відповідача на поставку теплової енергії споживачам позивача у 2023 році зумовила необхідність проведення додаткових розрахунків між сторонами, а саме: позивач мав сплатити відповідачу повну вартість покупної теплоенергії з урахуванням вартості її транспортування, а відповідач, під час розрахунку з позивачем за послугу з транспортування мав компенсувати вартість послуг з транспортування покупної теплоенергії, яких насправді не надавав, тобто повернути назад частину отриманих від позивача коштів.

В результаті сторони мали б знаходитись у взаємовигідних умовах, оскільки витрати відповідача на компенсацію позивачу вартості транспортування покупної енергії покривались тарифом на постачання, тоді як вартість транспортування покупної енергії, що була сплачена позивачем у складі тарифу відповідача на її поставку, поверталась до позивача у виді компенсації у складі плати за послугу з транспортування.

У 2023 році тариф відповідача на постачання теплової енергії включав витрати на транспортування теплової енергії до споживачів позивача.

Тобто, відповідач заклав у свої витрати кошти, які мають бути сплачені позивачу, очікуючи покриття таких витрат за рахунок установленого тарифу.

Відповідач поставив у 2023 році споживачам позивача теплову енергію у загальному обсязі 84 305,1129 Гкал. загальною вартістю 135 703 224,49 грн. Вказана сума покривала витрати відповідача на транспортування теплової енергії, які були закладені у тариф на теплову енергію та які мали бути сплачені позивачу.

Проте, відповідач не сплатив позивачу вартість транспортування покупної теплоенергії, чим порушив домовленості з позивачем.

У січні 2025 року позивач звернувся з вимогою до відповідача про сплату заборгованості за договором №100-ТР/2 у розмірі 28 699 762,22 грн.

Проте, відповідач борг не сплатив.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості у відповідному розмірі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав наведених у відзиві.

Зокрема, відповідач зазначав, що умовами договору на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 не передбачено обов`язку теплопостачальної організації відшкодовувати компенсацію витрат теплотранспортуючої організації на транспортування теплової енергії власним споживачам, розмір якої визначений абз. 2 п. 4.1 договору.

Отриману від відповідача теплову енергію позивачем було реалізовано власним споживачам у вигляді послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за відповідними тарифами, встановленими для позивача.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 59 постанови КМУ від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги»).

Тариф на транспортування теплової енергії не застосовується окремо, а є частиною тарифу на теплову енергію (комунальні послуги, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), який застосовується до споживачів такої послуги.

Таким чином, витрати на транспортування теплової енергії відповідача, придбаної позивачем за договором про постачання теплової енергії №54-Т від 02 березня 2023 року тепловими мережами позивача є складовою тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й відповідно на комунальні послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, яку позивач надає своїм споживачам, а отже витрати на транспортування теплової енергії оплачуються споживачами позивача у складі відповідної комунальної послуги, а тому відповідач вважає, що стягнення вартості таких витрат з останнього є безпідставним.

Тобто, відповідач стверджував, що позивач вже отримав компенсацію під час розрахунку споживачами за надані позивачем послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Водночас, відповідач зазначав, що 06 березня 2025 року останнім було отримано заяву від позивача про зарахування зустрічних вимог на суму 28 699 762,22 грн. компенсації витрат КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» ЧМР на транспортування теплової енергії власним споживачам за договором на транспортування теплової енергії №100-ТР/2, за рахунок кредиторської заборгованості останнього за отриману теплову енергію за договором про постачання теплової енергії №54-Т від 02.03.2023 (вих. №11/685 від 04.03.2025).

Так, в заяві було зазначено, що станом на день подання заяви відповідач та позивач мають один до одного зустрічні вимоги, а саме: за договором № 54-Т ПрАТ «Черкаське хімволокно» є кредитором, а КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» - боржником у грошовому зобов`язанні зі здійснення оплати вартості поставленої теплової енергії у загальному розмірі 77 635 048 грн. 96 коп.; за договором № 100-ТР/2 КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» є кредитором, а ПрАТ «Черкаське хімволокно» - боржником у грошовому зобов`язанні з компенсації витрат на транспортування теплової енергії власним споживачам, яка постачається ПрАТ «Черкаське хімволокно» за договором № 54-Т, в загальному розмірі 28 699 762 грн. 22 коп. Враховуючи, що вищенаведені зустрічні вимоги є однорідними (грошові зобов`язання в національній валюті), строк їх виконання настав, обставини, передбачені ст. 602 Цивільного кодексу України відсутні, позивачем було заявлено про зарахування таких вимог у порядку ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України у розмірі 28 699 762 грн. 22 коп.

Також в зазначеній заяві позивачем заявлено про факт припинення такого зобов`язання у повному обсязі.

Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду.

З посиланням на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) відповідач вважає, що в даному випадку позивач зайняв іншу позицію щодо стягнення з відповідача вартості витрат на транспортування теплової енергії в розмірі 28 699 762 грн. 22 коп. в судовому порядку, яка відрізняється від більш ранньої поведінки або заяв (заява про припинення зобов`язання його зарахуванням в односторонньому порядку) та ставить відповідача у невигідне становище (безпідставне стягнення грошових коштів).

У відповіді на відзив, в спростування доводів відповідача, позивач зазначав, що у п. 1.1. договору міститься прямий обов`язок відповідача оплатити позивачу послуги по транспортуванню теплової енергії на умовах, передбачених цим договором, а до вартості послуг з транспортування теплової енергії віднесено компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам (п.4.2. договору).

Крім того тариф позивача на теплову енергію, як на комунальну послугу, розрахований згідно діючого на той момент порядку, який передбачав, що в таких випадках витрати на покупну теплову енергію включаються до тарифу на виробництво, тоді як тариф на транспортування (у складі єдиної комунальної послуги) розраховується на увесь обсяг запланованої до реалізації теплової енергії.

При цьому, обсяг покупної теплової енергії відповідача у складі загального обсягу позивача, запланованої до реалізації у 2023 році, становив близько 50%.

Компенсація споживачами позивача його втрат теплової енергії у власних мережах, як основної статті витрат у структурі тарифу на транспортування, не є тотожним компенсації відповідачем вартості транспортування теплової енергії споживачам позивача, які закладені у тариф відповідача і які позивач сплачує під час розрахунку за покупну теплову енергію.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором та виконання відповідачем свого обов`язку з компенсації витрат позивача у складі ціни за послугу, яка надавалась за таким договором.

Позивач отримав структуру тарифу відповідача на 2023 рік, по якому відбувались розрахунки за договором постачання теплової енергії №54-Т від 02 березня 2023 року, укладеним між сторонами.

У додатку №2 «Річний план виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на планований період на 2022 р. (з 01.10.2022 по 30.09.2023)», відповідач зазначив, що у 2023 році ним буде реалізовано 89 511,27 Гкал споживачам позивача (рядок 7.5. стовпчик 6).

Майже ідентичний обсяг (89 427,28 Гкал) відображено у п.1.3 договору, як орієнтовний обсяг покупної теплової енергії, яка транспортується позивачем до власних споживачів.

У додатку №21 «Розрахунок витрат на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання на планований період на 2022 р. (з 01.10.2022 по 30.09.2023)» відповідач вказав, що загальний обсяг запланованої до транспортування теплової енергії мережею позивача у 2023 році складе 484 754,04 Гкал (рядок 3 стовпчик 3), а вартість послуг з такого транспортування - 173 084 740 грн. (рядок 3 стовпчик 7).

Вказані показники відповідають умовам договору, за яким сумарний орієнтовний обсяг теплової енергії, запланований до транспортування (п.1.2,1.3. договору), становить 484 670,05 Гкал, (включаючи обсяг транспортування до споживачів позивача), а загальна орієнтована вартість послуг з транспортування - 168 735 483 грн. 39 коп. (включаючи розмір компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам).

Різниця у вартості транспортування теплової енергії обумовлена різними підходами сторін до визначення обсягу втрат теплової енергії при її транспортуванні та розміру відповідної компенсації, що і стало предметом спору у справі №925/274/23.

Таким чином позивач стверджував, що відповідач закладав у свій тариф на постачання теплової енергії витрати на її транспортування у повному обсязі, включаючи компенсацію позивачу витрат на транспортування теплової енергії до споживачів останнього.

Позивач сплачував за покупну теплової енергії повну вартість згідно тарифу, який покривав всі заплановані витрати відповідача, отже останній отримав від позивача 28 699 762 грн. 22 коп. у складі вартості покупної теплоенергії, які (згідно структури тарифу) включав до своїх витрат, а відтак мав повернути позивачу, проте не зробив цього.

Щодо заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог позивач зазначав, що дії відповідача, вчинені ним до подачі позову позивачем, однозначно свідчили про заперечення проти зарахування зустрічних вимог та про невизнання свого боргу за договором.

Повертаючи підписані акти звірки взаєморозрахунків відповідачу, позивач прийняв відмову відповідача від зарахування, у зв`язку з чим відобразив у акті по договору 100-ТР/2 (транспортування) суму боргу відповідача в розмірі 28 699 762 грн. 22 коп., а в акті по договору №54-Т (постачання) повернув до загального розміру власної заборгованості 28 699 762 грн. 22 коп., відновивши таким чином в бухгалтерському обліку зобов`язання, про які було зазначено у заяві про зарахування зустрічних вимог.

Безспірність вимог, які зараховуються, означає відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, і є важливою умовою для зарахування вимог.

Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає можливість зарахування вимог у добровільному порядку.

Враховуючи, що відповідач заперечує наявність свого обов`язку за договором щодо компенсації витрат на транспортування теплової енергії власним споживачам, позивач, з огляду на правові позиції Верховного Суду, вважав, що відповідні зобов`язання не припинилися зарахуванням, і спір щодо боргу відповідача може бути вирішений лише в судовому порядку. Водночас, якщо відповідач все ж заявляє про відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань за договором, визнає наявність обов`язку з компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам в сумі 28 699 762 грн. 22 коп. проте вважає таке зобов`язання припиненим зарахуванням, позивач не заперечує проти закриття провадження в частині позовних вимог на суму 28 699 762 грн. 22 коп.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив вказував, що відповідно до умов договору №54-Т від 02 березня 2023 року, позивач не є споживачем теплової енергії відповідача за категоріями населення, бюджетні установи, інші споживачі та релігійні організації, а тому, відповідно до п. 2.1 договору, обов`язок проведення компенсації витрат на транспортування теплової енергії позивачу у відповідача відсутній.

Відповідач вважає, що посилання позивача на річний план з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на планований період 2022 р. (Річний план) відповідача та додаток №21 «Розрахунок витрат на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання на планований період на 2022 р. (з 01.10.2022 по 30.09.2023)» (Розрахунок витрат), як на доказ включення розміру компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам в структуру тарифу відповідача на теплову енергію, є необґрунтованим.

Так, річний план та розрахунок витрат містять планові показники як обсягів реалізації відповідачем теплової енергії як і обсяги транспортування власної теплової енергії відповідача. Так само умови договору містять планові (орієнтовні) обсяги транспортування теплової енергії відповідача та планові (орієнтовні) обсяги теплової енергії, що постачається відповідачем позивачу.

При цьому, а ні річним планом, а ні розрахунком витрат не визначено розміру компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам та його вартості в структурі тарифу відповідача на теплову енергію.

В свою чергу, позивачем належним чином не спростовано позиції відповідача, викладеної у відзиві на позов, щодо включення витрат на транспортування теплової енергії відповідача, придбаної позивачем за договором про постачання теплової енергії №54-Т від 02 березня 2023 року, тепловими мережами позивача до складу тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й відповідно на комунальні послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води позивача.

В судовому засіданні, яке відбулося 08 вересня 2026 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/308/26.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 02 березня 2023 року між приватним акціонерним товариством «Черкаське хімволокно» (теплопостачальна організація) та комунальним підприємством теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (покупець) було укладено договір про постачання теплової енергії №54-Т.

Умовами договору сторони погодили:

п. 1.2. теплопостачальна організація зобов`язується у 2023 році поставити покупцю теплову енергію для надання в подальшому покупцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів покупця за категоріям: населення; бюджетні установи та організації; інші; релігійні організації, а покупець прийняти й оплатити поставлену теплову енергію;

п. 1.3. орієнтований обсяг теплової енергії, яка буде поставлена покупцю протягом дії договору складає 89 427,28 Гкал, що визначений в розрізі категорій споживачів та звітних періодів в додатку 1 до цього договору;

п.1.4. тариф на теплову енергію для «теплопостачальної організації» (в розрізі категорій споживачів) встановлений рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16 листопада 2022 року №1013 не є предметом узгодження між сторонами даного договору і може змінюватися протягом строку дії договору у разі прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування;

п. 2.1. орієнтовна ціна договору складає 141 597 086 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ.

Крім того, рішенням Господарського суду Черкаської області від 19 червня 2023 року зі справи №925/274/23 визнано укладеним договір №100-ТР/2 на транспортування теплової енергії між комунальним підприємством теплових мереж Черкаситеплокомуненерго Черкаської міської ради та приватним акціонерним товариством Черкаське хімволокно.

Рішення суду зі справи №925/274/23 набрало законної сили 02 жовтня 2023 року.

Договір на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 укладено судом, зокрема на таких умовах:

п. 1.1. «теплотранспортуюча організація» (комунальне підприємство теплових мереж Черкаситеплокомуненерго Черкаської міської ради) зобов`язується в 2023 році надати послуги по транспортуванню теплової енергії «теплопостачальній організації» (приватне акціонерне товариство Черкаське хімволокно) по теплових мережах, які перебувають на балансі «теплотранспортуючої організації», а «теплопостачальна організація» зобов`язується оплатити на умовах, передбачених цим договором послуги по транспортуванню теплової енергії;

п. 1.2. орієнтовний обсяг теплової енергії, що транспортується за цим договором до споживачів «теплопостачальної організації», який врахований при установлені тарифу «теплотранспортуючій організації», складає 395 242,77 Гкал;

п. 1.3. орієнтовний обсяг теплової енергії, яка постачається «теплопостачальною організацією» за договором про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами, та транспортується «теплотранспортуючою організацією» до власних споживачів, складає 89 427,28 Гкал;

п. 1.4. орієнтовні обсяги втрат теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», які враховані при установлені тарифу «теплотранспортуючій організації», складають 39 893, 29 Гкал;

п. 1.5. теплова енергія, що виробляється «теплопостачальною організацією» та транспортується мережами «теплотранспортуючої організації» до споживачів «теплопостачальної організації», є власністю «теплопостачальної організації»;

Згідно умов цього договору відповідач, зокрема зобов`язувався:

п. 2.1. провести оплату за надані послуги по транспортуванню теплової енергії, яка постачається населенню, бюджетним установам, іншим споживачам та релігійним організаціям на умовах, передбачених цим договором, до 25 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому надавались послуги (розрахунковий період або розрахунковий місяць);

п. 2.6. підписувати акт про надання послуг з транспортування теплової енергії протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання. В разі відсутності письмової вмотивованої відмови від підписання акту, акт вважається підписаним з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку. Підписаний акт є підставою для проведення розрахунків між «сторонами»;

п.2.7. не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця, наступного за розрахунковим, надавати «теплотранспортуючій організації» для підписання накладну прийому-передачі фактичних витрат теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», дані в якій розраховані відповідно до п. 4.3 даного договору. Зазначена накладна є підставою для проведення розрахунків між сторонами;

В свою чергу, позивач (теплотранспортуюча організація) зобов`язувався:

п. 3.1. надавати послуги по транспортуванню теплової енергії «теплопостачальній організації» на потреби опалення та гарячого водопостачання від теплових мереж «теплопостачальної організації» по теплових мережах, які перебувають на балансі «теплотранспортуючої організації»;

п. 3.2. до 25 числа місяця, наступного за звітним, компенсувати «теплопостачальній організації» за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії мережами «теплотранспортуючої організації» теплову енергію, втрачену «теплопостачальною організацією» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», у порядку та спосіб, визначений цим договором.

п. 3.13. надавати до 8 числа місяця наступного за розрахунковим, «теплопостачальній організації» у вигляді довідки підписаної директором або уповноваженою особою «теплотранспортуючої організації» розрахунок обсягу теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації» по групам споживачів за розрахунковий місяць.

Також п. 3.13. договору врегульовано порядок проведення розрахунку обсягу теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії відповідача у теплових мережах позивача.

Вартість послуг та порядок розрахунків між сторонами врегульовано розділом 4 договору а саме:

п. 4.1. вартість послуг по транспортуванню теплової енергії мережами «теплотранспортуючої організації» до споживачів «теплопостачальної організації» визначається на підставі обсягів протранспортованої теплової енергії, спожитої по категоріям споживачів, визначених згідно п. 2.5 даного договору, помножених на тариф на транспортування теплової енергії «теплопостачальної організації» (по категоріям споживачів) тепловими мережами «теплотранспортуючої організації», затверджений для «теплотранспортуючої організації» рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30 вересня 2022 року №802.

Розмір компенсації витрат «теплотранспортуючої організації» на транспортування теплової енергії власним споживачам, яка постачається «теплопостачальною організацією» за договором про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами, визначається на підставі обсягів купованої теплової енергії «теплотранспортуючою організацією» помножених на тариф на транспортування теплової енергії «теплотранспортуючої організації» (по категоріям споживачів) тепловими мережами «теплотранспортуючої організації», затверджений рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30 вересня 2022 року №802.

п. 4.2. орієнтовна вартість надання послуг з транспортування теплової енергії за договором протягом строку його дії складає 168 735 483 грн. 39 коп. (в тому числі ПДВ 28 122 580 грн. 56 коп.), включаючи розмір компенсації витрат «теплотранспортуючої організації» на транспортування теплової енергії власним споживачам, яка постачається «теплопостачальною організацією» за договором про постачання теплової енергії, укладеним між сторонами;

п. 4.3. вартість втраченої теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», яка підлягає компенсації, визначається шляхом множення обсягу теплової енергії, визначеного у довідці згідно п. 3.13 даного договору, на тариф на виробництво теплової енергії «теплопостачальної організації» (по категоріям споживачів), затверджений для «теплопостачальної організації» рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради;

сторони узгодили, що за цим договором не підлягає компенсації вартість втраченої теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», яка була придбана «теплотранспортуючою організацією» у «теплопостачальної організації» за договором про постачання теплової енергії, укладеного між «сторонами»;

п. 4.4. на дату підписання договору застосовуються тарифи:

- на послугу по транспортуванню теплової енергії мережами «теплотранспортуючої організації» за категоріями споживачів в період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, визначені в рішенні виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30 вересня 2022 року №802;

- на виробництво теплової енергії «теплопостачальною організацією» за категоріями споживачів в період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, визначені рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16 листопада 2022 року №1013;

п. 4.6. в разі зміни органом місцевого самоврядування тарифів на транспортування теплової енергії для «теплотранспортуючої організації», тарифів на виробництво теплової енергії для «теплопостачальної організації», тарифів на виробництво енергії для компенсації втрат теплової енергії «теплопостачальної організації» у теплових мережах «теплотранспортуючої організації», нові тарифи застосовуються сторонами з дати введення їх в дію органом місцевого самоврядування без внесення відповідних змін до договору;

п. 4.7. розрахунки за послугу з транспортування теплової енергії тепловими мережами «теплотранспортуючої організації» проводяться щомісяця, шляхом перерахування «теплопостачальною організацією» грошових коштів на розрахунковий рахунок «теплотранспортуючої організації»;

п. 5.1. у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену Законами України та цим договором;

п. 5.2 у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання грошових зобов`язань.

Згідно п.6.1 договір набуває чинності одночасно з набранням чинності рішенням суду про визнання його укладеним та діє до 31 грудня 2023 року.

Водночас, п.6.2 договору було визначено, що умови цього Договору поширюється на правовідносини між сторонами, що виникли з 1 січня 2023 року (відповідно до п. 3 статті 631 Цивільного кодексу України).

Отже, умовами договору було передбачено, що вартість послуг з транспортування теплової енергії включала розмір компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам, яка постачалася відповідачем за договором про постачання теплової енергії, а сам розмір такої компенсації витрат позивача визначався на підставі обсягів купованої теплової енергії позивачем помножених на тариф на транспортування теплової енергії «теплотранспортуючої організації» (по категоріям споживачів) тепловими мережами «теплотранспортуючої організації», затвердженого рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30 вересня 2022 року №802.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що умовами договору на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 не було передбачено обов`язку теплопостачальної організації (відповідача) відшкодовувати компенсацію витрат теплотранспортуючої організації (позивача) на транспортування теплової енергії власним споживачам.

Водночас суд погоджується з доводами позивача, що компенсація споживачами позивача його втрат теплової енергії у власних мережах, як основної статті витрат у структурі тарифу на транспортування, не є тотожним компенсації відповідачем вартості транспортування теплової енергії споживачам позивача, які закладені у тариф відповідача і які позивач сплачує під час розрахунку за покупну теплову енергію.

З актів споживання теплової енергії комунальним підприємством теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради отриманої від приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» вбачається, що в період з січня по грудень 2023 року фактично було спожито 84 305,1129 Гкал теплової енергії (а.с.51-56).

Вказані акти за спірний період підписано сторонами та скріплено їх печатками без жодних зауважень чи заперечень.

Крім того, кількість теплової енергії відпущеної приватним акціонерним товариством «Черкаське хімволокно», яка транспортувалась мережами позивача підтверджується відповідними довідками за спірний період, що підписані головою правління приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» (а.с.23-28).

Вказані довідки містять інформацію по категоріям споживачів теплової енергії, а також про об`єми протранспортованої теплової енергії до споживачів позивача та окремо до споживачів відповідача.

У січня 2025 року позивач направив на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням вимогу від 06 січня 2025 року 11/67, якою позивач вимагав протягом 7 (семи) календарних днів з моменту її отримання сплатити на користь позивача 28 699 762 грн. 22 коп., в якості компенсації витрат транспортування теплової енергії власним споживачам за договором №100-ТР/2 (а.с.57-58).

Зазначене поштове відправлення було отримано відповідачем 09 січня 2025 року, що підтверджується інформацією щодо поштового відправлення за трек-номером Укрпошти № 1801500042164 зі статусом «Вручено за довіреністю» (а.с.59).

Наведену вище вимогу залишено відповідачем без задоволення, будь-яких зауважень до розрахунку доданого до вимоги висловлено не було.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розмір компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам за спірний період становить 28 699 762 грн. 22 коп. (а.с.7).

Під час розрахунку вартості своїх витрат у спірний період позивач керувався чинними тарифами на послугу по транспортуванню теплової енергії мережами позивача з урахуванням категорій споживачів.

Наданий суду розрахунок відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Відповідач, свої зобов`язання за договором на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 не виконав, заборгованість своєчасно не сплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного виконання на підставі умов договору своїх зобов`язань.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи (а.с.84) також вбачається, що 06 березня 2025 року відповідачем було отримано заяву від позивача про зарахування зустрічних вимог на суму 28 699 762 грн. 22 коп. компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам за договором на транспортування теплової енергії №100-ТР/2, за рахунок кредиторської заборгованості останнього за отриману теплову енергію за договором про постачання теплової енергії №54-Т від 02.03.2023 (вих №11/685 від 04.03.2025).

Зокрема, в заяві було зазначено, що станом на день її подання відповідач та позивач мають один до одного зустрічні вимоги, а саме: за договором № 54-Т ПрАТ «Черкаське хімволокно» є кредитором, а КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» боржником у грошовому зобов`язанні зі сплати вартості поставленої теплової енергії у загальному розмірі 77 635 048 грн. 96 коп.; за договором № 100-ТР/2 КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» є кредитором, а ПрАТ «Черкаське хімволокно» боржником у грошовому зобов`язанні з компенсації витрат на транспортування теплової енергії власним споживачам, яка постачається ПрАТ «Черкаське хімволокно» за договором № 54-Т, в загальному розмірі 28 699 762 грн. 22 коп.

Враховуючи наведене, позивачем було заявлено про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 28 699 762 грн. 22 коп. в порядку ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України.

Проте, судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань не передбачена чинним законодавством, зокрема, статтею 203 ГК України та статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами, що підтверджується постановами Верховного Суду, зокрема, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, а також постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

При цьому, умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19).

З матеріалів справи вбачається, що 18 лютого 2026 року позивач звертався до відповідача із листом №08/491 щодо підписання актів звірок взаємних розрахунків.

У відповідь, відповідач своїм листом вих. №219 від 25 лютого 2026 року (а.с.94) повернув без підпису акти звірок, у зв`язку з невідповідністю вхідного сальдо (заборгованості на початок періоду) та одночасно надав власні акти звірок взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 31.12.2025.

Серед наданих відповідачем актів був акт звірки взаємних розрахунків за 2023 рік по договору №100-ТР/2 від 29 травня 2020 року (послуги транспортування).

Як вбачається із акту звірки (а.с. 94 на звороті), відповідач протягом 2023 року щомісяця враховував у свою кредиторську заборгованість перед позивачем суму компенсації витрат позивача на транспортування теплової енергії власним споживачам, однак 31 грудня 2023 року відобразив сторнування на суму - 23 924 748 грн. 47 коп. (розмір заборгованості по листопад 2023 включно).

Повертаючи підписані акти звірки взаєморозрахунків відповідачу, позивач прийняв відмову відповідача від зарахування, у зв`язку з чим відобразив у акті по договору 100-ТР/2 (транспортування) суму боргу відповідача в розмірі 28 699 762 грн. 22 коп., а в акті по договору №54-Т (постачання) повернув до загального розміру власної заборгованості 28 699 762 грн. 22 коп., відновивши таким чином в бухгалтерському обліку зобов`язання, про які було зазначено у заяві про зарахування зустрічних вимог.

Тобто, позивач відмовився від свого одностороннього правочину про зарахування.

Верховний Суд у постановах від 11.06.2020 у справі №910/7804/19, від 02. 04.2019 у справі №918/539/18, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 26.05.2020 у справі №910/7807/19, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 19.08.2020 у справі №911/2560/19 вказав, що безспірність вимог, які зараховуються, означає відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, і є важливою умовою для зарахування вимог. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь якої із наведених умов виключає можливість зарахування вимог у добровільному порядку.

Судом враховано, що відповідач заперечує наявність свого обов`язку за договором щодо компенсації витрат на транспортування теплової енергії, тобто між сторонами існує спір з цього питання.

Отже, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що зобов`язання відповідача не припинилося на підставі одностороннього правочину від 04 березня 2025 року №11/685 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 28 699 762 грн. 22 коп.

В зв`язку з чим суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в цій частині з посиланням на п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення 6 754 220 грн. 26 коп. інфляційних втрат та 2 272 835 грн. 72 коп. 3% річних за період прострочення: з 26 лютого 2023 року по 06 березня 2026 року на суму боргу у відповідному періоді (а.с. 8).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LIGA 360» судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних втрат позивачем нараховано вірно.

Наведений вище розрахунок відповідачем не спростовано, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання грошових зобов`язань.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 8 891 422 грн. 22 коп. пені, нарахованої за період з 06 березня 2025 року по 06 березня 2026 року.

Судом враховано, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, визначений позивачем період нарахування пені перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись відносно застосування норми ч.6 ст.232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Також суд враховує, що після втрати 28.08.2025 чинності ГК України нарахування пені продовжується, якщо після вказаної дати не збіг шестимісячний строк, визначений частиною 6 статті 232 ГК України.

У даному випадку, шестимісячний строк для нарахування пені сплинув.

Станом на 28.08.2025 шестимісячний строк для нарахування пені за грошовими зобов`язаннями 2023 року збіг, а тому правові підстави для нарахування пені без обмеження шестимісячним строком відсутні.

З урахуванням наведеного позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 28 699 762 грн. 22 коп. боргу, 6 754 220 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 2 272 835 грн. 72 коп. 3% річних.

Враховуючи викладене заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 190 366 грн. 32 коп. витрат на правничу допомогу.

Судом враховано, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 2 ст. 126 ГПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, додаткова постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема mutatis mutandis у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог частини ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Також Велика Палата Верховного Cуду зазначала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

З матеріалів справи вбачається, що 07 січня 2026 року між адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Антіка» та позивачем (далі - клієнт) було укладено договір №2026/1 про надання правничої допомоги.

Умовами договору передбачено:

п. 1.1. адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу (правову) допомогу (надалі правнича допомога) за завданням клієнта на умовах і в порядку, що визначені цим договору, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

п. 4.1. надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги в межах договору може здійснюватися на підставі, зокрема, додаткових угод, що укладаються сторонами в межах цього договору;

п. 5.1. клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду за надання правничої допомоги (гонорар), яка визначається на основі фактично витраченого часу адвокатським об`єднанням виходячи з погодинної ставки, наведеної у пункті 5.2 договору з урахуванням обмежень розміру гонорару згідно п. 5.3. цього договору;

п. 5.2 за кожну годину, витрачену адвокатським об`єднанням на надання правничої допомоги клієнту, сторонами встановлено ставку гонорару на рівні еквіваленту 150 доларів США в гривнях за курсом НБУ на момент пред`явлення рахунку до оплати;

п. 5.3. загальний розмір гонорару адвокатського об`єднання за правничу допомогу, надану згідно цього договору, не може перевищувати 1 000 000,00 (один мільйон) гривень.

25 лютого 2026 року між КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» та адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Антіка» було укладено додаткову угоду № 4 до договору про надання правничої допомоги №2026/1 від 07 січня 2026 року, згідно з п. 1 якої клієнт доручає адвокатському об`єднанню надати правничу допомогу у процесі стягнення із ПрАТ «Черкаське хімволокно» заборгованості за договором на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 у виді компенсації витрат клієнта на транспортування теплової енергії власним споживачам, зокрема, зібрати необхідні докази, підготувати та подати позов про стягнення заборгованості, готувати і подавати будь-які інші необхідні процесуальні документи, представляти клієнта у Господарському суду Черкаської області, Північному апеляційному господарському суді та Верховному Суді.

Відповідно до звіту № АО2026-08 від 24 квітня 2026 року за період з 25 лютого 2026 року по 23 квітня 2026 року клієнту надані послуги:

- 27 лютого 2026 року по 03 березня 2026 року підготовка позову КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» до ПрАТ «Черкаське хімволокно» про стягнення заборгованості (11 год. 50 хв.);

- 17 березня 2026 року підготовка і подача заяви про участь у судових засіданнях по справі №925/308/26 в режимі відеоконференції (25 хв.);

- 23 березня 2026 року підготовка і подача запиту в інтересах КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» до виконавчого комітету Черкаської міської ради про надання структури тарифу на теплову енергію у 2023 році для подачі доказів у справі №925/308/26 (1 год.);

- 26 березня 2026 року правовий аналіз структури тарифу ПрАТ «Черкаське хімволокно» на теплову енергію у 2023 році (0,75 год.);

- 02 квітня 2026 року пошук та правовий аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм ст. 601 ЦК України ( 1 год. 50 хв.);

- 03 квітня 2026 року підготовка відповіді на відзив ПрАТ «Черкаське хімволокно» (5 год. 50 хв.);

- 14 квітня 2026 року підготовка до судового засідання по справі №925/308/26 в режимі відеоконференції (50 хв.).

Загальний витрачений час 21 година.

Сторони підписали акт прийому-передачі № АО2026-13 від 24 квітня 2026 року за договором №2026/1 про надання правничої допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг (гонорар) адвокатського об`єднання з урахуванням п.5.2, п.5.3 договору про надання правничої допомоги №2026/1 від 07 січня 2026 року та додаткової угоди № 4 від 25 лютого 2026 року становить 138 414 грн. 78 коп.

Згідно платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 970 від 29 квітня 2026 року позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню «Юридична фірма «Антіка» за договором №2026/1 про надання правничої допомоги - 138 414 грн. 78 коп.

Відповідно до звіту № АО2026-14 від 06 серпня 2026 року за період з 24 квітня 2026 року по 05 серпня 2026 року клієнту надані послуги:

- 07 травня 2026 року підготовка, очікування та безпосередня участь (в режимі відеоконференції) в засіданні Господарського суду Черкаської області по справі №925/308/26 (25 хв.);

- 26 травня 2026 року підготовка, очікування та безпосередня участь (в режимі відеоконференції) в засіданні Господарського суду Черкаської області по справі №925/308/26 (50 хв.);

- 28 травня 2026 року підготовка, очікування та безпосередня участь (в режимі відеоконференції) в засіданні Господарського суду Черкаської області по справі №925/308/26 (50 хв.);

- 01 липня 2026 року підготовка, очікування та безпосередня участь (в режимі відеоконференції) в засіданні Господарського суду Черкаської області по справі №925/308/26 (1 год.);

- 07 липня 2026 року підготовка додаткових пояснень щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи №925/308/26 (4 год. 50 хв.);

- 27 липня 2026 року підготовка, очікування та безпосередня участь (в режимі відеоконференції) в засіданні Господарського суду Черкаської області по справі №925/308/26 (1 год.).

Загальний витрачений час 8 год. 15 хв.

Сторони підписали акт прийому-передачі № АО2026-14 від 06 серпня 2026 року за договором №2026/1 про надання правничої допомоги, відповідно якого загальна вартість наданих послуг (гонорар) адвокатського об`єднання з урахуванням п.5.2, п.5.3 договору про надання правничої допомоги №2026/1 від 07 січня 2026 року та додаткової угоди № 4 від 25 лютого 2026 року становить 51 951 грн. 54 коп.

Згідно платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 1797 від 13 серпня 2026 року позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню «Юридична фірма «Антіка» за договором №2026/1 про надання правничої допомоги 51 951 грн. 54 коп.

Загальний розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу за договором №2026/1 від 07 січня 2026 року складає - 190 366 грн. 32 коп.

Відповідач будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу суду не надав.

В позовній заяві позивач вказав, що попередній (орієнтовний) обсяг правничої допомоги становитиме орієнтовно 30-35 годин (4 500 5 250 доларів США в гривнях за курсом НБУ на момент пред`явлення рахунку).

Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, а самі витрати, на думку суду, були дійсно необхідними та є обґрунтованими, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 154 063 грн. 46 коп. витрат на правничу допомогу з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з приватного акціонерного товариства Черкаське хімволокно (ідентифікаційний код 00204033, просп. Хіміків, 76, м. Черкаси) на користь комунального підприємства теплових мереж Черкаситеплокомуненерго Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 02082522, вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси) 28 699 762 грн. 22 коп. - заборгованість за основним боргом, 6 754 220 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 2 272 835 грн. 72 коп. 3% річних, 452 737 грн. 71 коп. судового збору та 154 063 грн. 46 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.В решті вимог в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя А.В.Васянович