Рішення № 140748076, 19.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Справа № 915/1580/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Приватного підприємства Вікінг-Дено-Плюс, вул. Клубна, 161, м. Миколаїв, 54036 (код ЄДРПОУ 35403112)

до відповідача Громадської організації Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України, вул. Шевченка, 71, м. Миколаїв, 54005 (код ЄДРПОУ 02728556)

про стягнення заборгованості у розмірі 97 215,17 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне підприємство Вікінг-Дено-Плюс з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Громадської організації Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України 93 374, 05 грн., з якої:

- заборгованість за договором № 281220/1 від 28.12.2020 за січень 2021 у розмірі 32 680, 00 грн.;

- пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 17.01.2021 по 16.07.2021 у розмірі 2 229, 40 грн.;

- інфляційні втрати за період з 17.01.2021 по 17.12.2021 у розмірі 19 464, 65 грн.;

- 3 % річних за період з 17.01.2021 по 17.12.2021 у розмірі 3 841, 12 грн.;

- штраф за недотримання місячного строку попередження про розірвання договору № 281220/1 від 28.12.2020 у розмірі 39 000, 00 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати:

- судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.

- витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 8 500, 00 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2026 частково задоволено клопотання відповідача Громадської організації Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України про витребування доказів. Витребувано у позивача оригінал Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2021. Витребуваний доказ подати суду до 02.02.2026 (включно). Залишено без задоволення заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2026 задоволено заяву позивача (вх. № 1504/26 від 02.02.2026). Продовжено позивачу процесуальний строк для подання доказів згідно повідомлення щодо виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області (вх. № 1822/26 від 10.02.2026) з додатком.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 281220/1 від 28.12.2020 про надання послуг з охорони, а саме зобов`язання з оплати за надані послуги за січень 2021, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 32 680, 00 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за січень 2021 позивачем нараховано відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, а також пеню відповідно до умов п. 5.4 договору та чинного законодавства.

Крім того, за недотримання відповідачем умов п. 6.2 договору щодо повідомлення сторони про розірвання договору за місяць позивачем нараховано відповідачу штраф відповідно до умов п. 5.5 договору.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 11, 16, 202, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 615, 625, 627, 629, 651, 901, 902, 903, ЦК України, ст. 73, 173, 193, 232 ГК України, судовою практикою та умовами договору.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву (вх. № 855/25 від 21.01.2025) зазначає наступне.

Що стосується посилань відповідача про невірне трактування умов договору, то позивач зазначає, що в договорі чітко зазначено, що за перший місяць оплата проводиться два рази. Підписуючи умови вказаного договору, а також акт здачі-приймання робіт (надання послуг) посадові особи відповідача розуміли значення своїх дій, погодились на умови вказаного договору та погодились із ними.

Що стосується оплати штрафу за порушення умов розірвання договору, то позивач зазначає, що не зважаючи на скорочення фінансування у відповідача з квітня 2022, 20.06.2022 відповідач уклав із позивачем дві додаткові угоди та не повідомляв про відсутність платоспроможності.

Твердження відповідача про намагання вручити позивачу на початку серпня 2022 повідомлення про розірвання договору та уникнення позивача від його отримання не підтверджується жодними доказами. Відповідач не вживав заходів щодо направлення такого повідомлення поштою або кур`єром.

Що стосується строків позовної давності, то позивач, посилаючись на п. 12 та 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, зазначає, що перебіг строку позовної давності наразі зупинено законом.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 596/25 від 15.01.2025) просить суд, зокрема, відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач з твердженням позивача про необхідність сплати суми коштів за перший місяць дії договору двічі до 16 числа звітного місяця в сумі 32 680 грн. та до 05 числа місяця таку ж суму не погоджується з огляду на наступне.

13.01.2021 позивачем по справі виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № УД-0000003 та 15.01.2021 сторони за договором склали та підписали Акт № УД-0000003 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 32 680, 00 грн. 18.01.2021 відповідач провів повний розрахунок, перерахувавши кошти в сумі 32 680 грн.

Відповідач зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи рахунок-фактуру № СВ-0000001 від 15.01.2021 із зазначенням, що рахунок дійсний до сплати до 15.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. та долучено Акт № ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2021 на загальну суму 32 680, 00 грн. Проте, у матеріалах бухгалтерії відповідача відсутні як рахунок-фактура № СВ-0000001 від 15.01.2021, так і Акт № ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2021.

Відповідач зазначає, що як надані докази позивача, так і інші умови укладеного між сторонами договору (додаткові угоди), не містять жодних чітких, однозначних та взагалі будь-яких посилань та/або згадувань на те, що у січні 2021 року відповідач має сплатити позивачу саме подвійну місячну плату за отримані послуги, в той час як самі тлумачення слів спірного пункту оплата щомісячної суми договору за перший місяць та здійснюється два рази, враховуючи при цьому подальше зазначення сторонами у цьому ж пункті періоду такої сплати до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним свідчать про обов`язок відповідача сплачувати в першому місяці лише одну (але в два етапи), а не подвійну щомісячну плату.

Відповідач зазначає, що за період дії договору з 28.12.2020 по 01.09.2022 позивач виставляв рахунки-фактури на оплату послуг та акти здачі-приймання робіт всього в кількості 19 штук (без урахування січня 2021), при цьому в жодному з документів не було вказано про існування боргу, у кожному Акті було вказано, що сторони претензій один до одного не мають.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за січень 2021 року у розмірі 32 600, 00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3 841, 12 грн., інфляційних втрат в розмірі 19 464, 65 грн. та пені у розмірі 2 229, 40 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки зазначені вимоги є похідними від основної вимоги та заявлені позивачем як наслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідач зазначає, що будь-яких претензій до відповідача з приводу щомісячної оплати за договором з лютого 2021 по 01.09.2022 позивач не має.

Щодо стягнення штрафу у сумі 39 000 грн. за недотримання місячного строку попередження про розірвання договору, то відповідач зазначає, що позивач навмисно уникав отримання листа про розірвання, мотивуючи це тим, що відповідач повинен вручити вказаний лист особисто тільки директору ПП Вікінг-Дено-Плюс, адже інших уповноважених на це осіб немає, а передача такого листа через його працівників буде вважатись неналежним повідомленням, тому фактично директор ПП Вікінг-Дено-Плюс особисто отримав вказаний лист лише 01.09.2022. Того ж дня 01.09.2022 було складено акт приймання-передачі, яким фактично завершено Договір про надання послуг з охорони за № 281220/1 від 28.12.2020.

Відповідач зазначає, що є неприбутковим громадським об`єднанням, основною метою якої не є одержання прибутку. Станом на початок 2022 року ГО Миколаївська ОО ТСО України є засновником 17 навчальних закладів в Миколаївській області, які не проводили навчальний процес та не сплачували статутні відрахування для виконання господарської діяльності засновника, що є одним із головних фінансових надходжень. Надходження коштів до ГО Миколаївська ОО ТСО України в 2022 році скоротилися на 70 %.

Майно, автомобільна техніка, обладнання знищено або пошкоджено внаслідок ракетних обстрілів, що підтверджується витягами з реєстру досудових розслідувань).

Відповідач зазначає, що саме за наявності форс-мажорних обставин не міг вручити цього листа в строки, передбачені договором.

Відповідач, посилаючись на ст. 617 ЦК України, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за № 64/2022 зазначає, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а не від виконання цих зобов`язань в цілому.

Відповідач зазначає, що до вимог про стягнення з відповідача заборгованості за січень 2021 року у розмірі 32 600, 00 грн., 3 % річних в розмірі 3 841, 12 грн., інфляційних втрат в розмірі 19 464,65 грн. та пені у розмірі 2 229, 40 грн. потрібно застосувати строки позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався в лютому 2021, отже, останнім днем для звернення до суду є 06.02.2024, тоді як з позовом звернувся 18.12.2024.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 213, 267, 526, 617, 901, 903 ЦК України, ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 за № 64/2022, судовою практикою та умовами договору.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

28.12.2020 між Приватним підприємством Вікінг-Дено-Плюс (виконавець) та Громадською організацією Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України (замовник) укладено договір про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020.

Відповідно до п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 03) цей договір вступає в силу з 01.01.2021 та діє до 31.12.2022.

Додатками до договору є:

- Додаток № 1 Схема розташування та меж предмету охорони;

- Додаток № 1 Дислокація постів.

До договору сторонами укладено додаткові угоди, а саме:

- Додаткову угоду № 01 від 24.05.2021;

- Додаткову угоду № 02 від 16.12.2021;

- Додаткову угоду № 03 від 20.06.2022;

- Додаткову угоду № 04 від 22.06.2022.

Договір, додатки та додаткові угоди підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Суду не подано доказів визнання недійсним договору.

До договору сторонами підписано та затверджено Інструкцію по охороні нежитлових приміщень та прилеглої території за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, 71 до договору про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті, згідно додатку № 1 до договору, а саме: нежитлові приміщення та прилегла територія, за адресою Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Шевченка, буд. 71, під час якого Виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить Замовнику, а Замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг із розрахунку:

32 680, 00 грн. щомісяця без ПДВ за одну особу. Кількість охоронників на об`єкті охорони узгоджується із Замовником і складає: 1 (одна) особа.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони визначили наступний порядок розрахунку за надані послуги:

4.1.1. Загальна сума щомісячної оплати за даним договором 32 680, 00 грн. без ПДВ.

4.1.2. Оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 05 числа місяця, що слідує за звітним.

4.1.3. Надалі оплата за надані послуги здійснюється до 05 числа наступного місяця на підставі рахунку та Акту прийому-здачі виконаних робіт з охорони, виставлених Виконавцем після закінчення місяця. За умови не підписання Замовником акту прийому-здачі виконаних робіт з охорони протягом 3 (трьох) діб та відсутності письмового заперечення із боку Замовника, такі послуги вважаються наданими належним чином.

4.1.4. У разі дострокового розірвання договору (пункт 6.2) остаточна оплата заборгованості за надані послуги здійснюється протягом 2-х банківських днів з дня розірвання договору.

Відповідно до п. 4.3 договору у випадку що підпадає під дію п. 5.5 оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту відправки (реєстрації) у відділенні Укрпошти письмового повідомлення.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку змін у законодавстві сторони зобов`язані змінити ціну за надані послуги охорони у бік збільшення, або зменшення у залежності із змінами у 10 (десяти) денний строк. Зміни вносяться письмово, шляхом укладення додаткової угоди до даного договору.

Відповідно до п. 5.4 договору у випадку невиконання строків, зазначених в п. 4.1. Замовник сплачує Виконавцю неустойку в розмірі 5% від суми боргу за кожний прострочений день, до моменту повного погашення заборгованості.

Відповідно до п. 5.5 договору у разі порушення зобов`язань за договором, сторона що не виконала п. 6.2. платить штраф іншій стороні суму в розмірі місячної оплати за надання послуги охорони.

Відповідно до п. 6.2 договору договір може бути розірвано достроково, з підстав передбачених чинним законодавством України - де сторона-ініціатор зобов`язана попередити письмово іншу сторону за один місяць до запланованих дій.

Відповідно до п. 7.6 договору відповідно п. 1 ст. 259 ЦК України, сторони домовились, що строк позовної давності за динм договором стосовно п. 5.4., - складає 3 (три) роки.

24.05.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 01 від 24.05.2021, в пункті 1 якої сторони погодили, починаючи з 01 червня 2021 року, внести зміни до договору та змінити розділ 1.1. Договору та викласти у наступній редакції:

« 1.1. Предметом Договору є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті, згідно додатку № 1 до договору, а саме: нежитлові приміщення та прилегла територія, за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71 під час якого Виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить Замовнику, а Замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг із розрахунку 35 680, 00 грн. щомісяця без ПДВ за одну особу. Кількість охоронників на об`єкті охорони узгоджується із Замовником і складає: 1 (одна) особа.

Пунктом 1.2 Додаткової угоди № 01 сторони домовились змінити п. 4.1.1. Договору та викласти у наступній редакції:

« 4.1.1. Загальна сума щомісячної оплати за даним договором 35 680, 00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 01 ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про надання послуг з охорони за № 281220/1 від 28 грудня 2020 та діє з 01.06.2021 по 31.12.2021.

16.12.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 02 від 16.12.2021, в пункті 1.1 якої сторони погодили, починаючи з 01 січня 2022 року, змінити розділ 1.1. Договору та викласти у наступній редакції:

« 1.1. Предметом Договору є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті, згідно додатку № 1 до договору, а саме: нежитлові приміщення та прилегла територія, за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71 під час якого Виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить Замовнику, а Замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг із розрахунку 39 000, 00 грн. щомісяця без ПДВ за одну особу. Кількість охоронників на об`єкті охорони узгоджується із Замовником і складає: 1 (одна) особа.

Пунктом 1.2 Додаткової угоди № 02 сторони домовились змінити п. 4.1.1. Договору та викласти у наступній редакції:

« 4.1.1. Загальна сума щомісячної оплати за даним договором 39 000, 00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 02 ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про надання послуг з охорони за № 281220/1 від 28 грудня 2020 та діє з 01.01.2022 по 30.06.2022.

22.06.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 04 від 22.06.2022, в п. 1 якої сторони домовились, що за липень 2022 року оплата за надання послуг з охорони складає 30 000, 00 грн.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 04 ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про надання послуг з охорони за № 281220/1 від 28 грудня 2020 та діє з 01.07.2022 по 31.07.2022.

Судом встановлено, що на виконання умов договору надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020 позивачем в період з січня 2021 по серпень 2022 (включно) надано, а відповідачем прийнято послуги з охорони. Між сторонами складено та підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 748 840, 00 грн., а саме:

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № УД-0000003 від 15.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за послуги з охорони нежитлових приміщень;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.01.2021 по 31.01.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000005 від 28.02.2021 на суму 32 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень за лютий 2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 31.03.2021 на суму 32 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.03.2021 по 31.03.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000015 від 30.04.2021 на суму 32 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.04.2021 по 30.04.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000020 від 31.05.2021 на суму 32 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.05.2021 по 31.05.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000026 від 30.06.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.06.2021 по 30.06.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000032 від 31.07.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.07.2021 по 31.07.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000038 від 31.08.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.08.2021 по 31.08.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 30.09.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.09.2021 по 30.09.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000048 від 31.10.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.10.2021 по 31.10.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000053 від 30.11.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.11.2021 по 30.11.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000058 від 31.12.2021 на суму 35 680, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.12.2021 по 31.12.2021);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000063 від 31.01.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.01.2022 по 31.01.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000003 від 28.02.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.02.2022 по 28.02.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 31.03.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.03.2022 по 31.03.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000009 від 30.04.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.04.2022 по 30.04.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000011 від 31.05.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.05.2022 по 31.05.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000013 від 30.06.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.06.2022 по 30.06.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000015 від 31.07.2022 на суму 30 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.07.2022 по 31.07.2022);

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000017 від 31.08.2022 на суму 39 000, 00 грн. (за послуги з охорони нежитлових приміщень з 01.08.2022 по 31.08.2022).

В усіх актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Всі вищевказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 748 840, 00 грн. підписані та скріплені печатками сторін.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення основного боргу 32 680, 00 грн. відповідач зазначив, що у матеріалах бухгалтерії відповідача відсутній Акт № ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн.

На виконання вимог ухвали суду від 22.01.2026 позивачем подано суду оригінал акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за період з 01.01.2021 по 31.01.2021.

Акт підписано та скріплено печатками сторін. Акт затверджено директором ПП Вікінг-Дено-Плюс та головою ГО Миколаївська ОО ТСО України. В акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 748 840, 00 грн., а саме:

- рахунок-фактура № УД-0000003 від 13.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за послуги з охорони нежитлових приміщень;

- рахунок-фактура № СФ-0000001 від 15.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за січень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000005 від 15.02.2021 на суму 32 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за лютий 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000010 від 11.03.2021 на суму 32 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за березень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000015 від 12.04.2021 на суму 32 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за квітень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000020 від 11.05.2021 на суму 32 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за травень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000026 від 01.06.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за червень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000032 від 01.07.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за липень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000038 від 02.08.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за серпень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000043 від 01.09.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за вересень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000048 від 01.10.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за жовтень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000053 від 01.11.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за листопад 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000058 від 01.12.2021 на суму 35 680, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за грудень 2021;

- рахунок-фактура № СФ-0000063 від 28.12.2021 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за січень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000003 від 01.02.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за лютий 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000006 від 01.03.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за березень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000009 від 01.04.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за квітень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000011 від 01.05.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за травень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000013 від 01.06.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за червень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000015 від 22.06.2022 на суму 30 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за липень 2022;

- рахунок-фактура № СФ-0000017 від 01.08.2022 на суму 39 000, 00 грн. передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень за серпень 2022.

Підставою виставлення рахунків зазначено договір № 281220/1 від 28.12.2020, додаткова угода № 1 від 26.05.2021, додаткова угода № 2 від 28.12.2021, додаткова угода № 4 від 22.06.2022

Відповідачем на виконання умов договору проведено оплату за отримані послуги з охорони на загальну суму 716 160, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи фільтрованими банківськими виписками, а саме:

- фільтрована виписка за період з 20.12.2020 по 18.12.2024;

- фільтрована виписка за період з 28.12.2020 по 18.12.2024.

Так, відповідно до фільтрованої виписки за період з 20.12.2020 по 18.12.2024 відповідачем 18.01.2021 проведено оплату на користь позивача в сумі 32 680, 00 грн. із зазначенням призначення платежу: «Передоплата за послуги з охорони нежитл. приміщень та приліг. Терит.: м. Миколаїв, в. Шевченка, 71 зг рах№СФ-0000001 від 15.01.2021 без ПДВ».

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 11.11.2024 між ПП Вікінг-Дено-Плюс та ГО Миколаївська ОО ТСО України за договором № 281220/1 від 28.12.2020 за даними ПП Вікінг-Дено-Плюс на 11.11.2024 заборгованість на користь ПП Вікінг-Дено-Плюс становить 71 680, 00 грн.

Акт звірки підписано лише позивачем.

Отже, між сторонами виник спір щодо сплати 32 680, 00 грн. заборгованості за послуги з охорони нежитлових приміщень в січні 2021, а також нарахованої пені, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов`язання.

Судом також встановлено, що позивачем заявлено до стягнення штраф в розмірі 39 000, 00 грн. за недотримання місячного строку попередження про розірвання договору.

Так, на підтвердження факту листування щодо узгодження дати повідомлення відповідачем позивача про розірвання договору та підписання акту приймання-передачі з-під охорони об`єкта позивачем долучено скрін-шоти повідомлень переписки у застосунку Viber.

Суд дійшов висновку, що вказані докази не є належними в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки на наданих скрін-шотах повідомлень у застосунку Viber відсутня дата листування (переписки) та ідентифікуюча інформація учасників переписки.

Позивачем до матеріалів справи додано лист ГО Миколаївська ОО ТСО України № 3/46 від 01.08.2022, адресований ПП Вікінг-Дено-Плюс, в якому відповідач проінформував, що 31.08.2022 ГО Миколаївська ОО ТСО України припиняє дію договору про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020.

Лист від 01.08.2022 отримано позивачем особисто 01.09.2022, що підтверджуються підписом О.В. Дено на листі.

На листі від 01.08.2022 також міститься напис Передано 1.09.22 та підпис.

01.09.2022 виконавцем ПП Вікінг-Дено-Плюс передано, а замовником ГО Миколаївська ОО ТСО України прийнято з-під охорони нежитлові приміщення та прилеглу територію за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Шевченка, 71, про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 01.09.2022.

В акті приймання-передачі від 01.09.2022 зазначено, що замовник претензій та зауважень немає.

13.08.2024 позивачем направлено на адресу відповідача лист-вимогу № 130824/1 від 13.08.2024, в якому позивач вимагав сплатити у термін до 05.09.2024 суму боргу в розмірі 32 680, 00 грн. згідно п. 4.1.2 договору за січень 2021 з врахуванням пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також 39 000, 00 грн. штрафу за невиконання вимог п. 6.2 договору.

Додатками до листа є: 1) копія листа № 3/46 від 01.08.2022; 2) акт звірки взаєморозрахунків.

Факт направлення листа-вимоги № 130824/1 від 13.08.2024 підтверджується поштовою накладною, фіскальним чеком та описом вкладення у лист.

28.08.2024 відповідачем у відповідь на лист-вимогу № 130824/1 від 13.08.2024 направлено на адресу позивача лист № 03/91 від 28.08.2024, в якому відповідач повідомив, що заборгованості за надані послуги ПП Вікінг-Дено-Плюс за січень 2021 не має. Кошти сплачено в повному обсязі, одним платежем 18.01.2021.

Відповідно до листа вих. № 03/05 від 15.01.2025 ГО «Миколаївська ОО ТСО України», розташована за адресою м. Миколаїв, вул.. Шевченка, 71, є відокремленим підрозділом обласного рівня ГО «ТСО України», що є неприбутковим громадським об`єднанням, основною метою якої не є одержання прибутку. Згідно Статуту ГО «Миколаївська ОО ТСО України» метою відокремленого підрозділу Товариства є підготовка членів Товариства до захисту України, сприяння розвитку фізкультури та спорту.

Надходження коштів в 2022 скоротилися на 70 %:

- за четвертий квартал 2021 надходження складали 1 039, 7 тис.грн.

- за другий квартал 2022 надходження склали 350, 0 тис.грн.

На підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини) (військова агресія РФ) та знищення майна ГО «Миколаївська ОО ТСО України» відповідачем подано суду наступні документи:

- лист Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області № А-17/24-2024 від 02.05.2024, адресований Литвиненко П.В.;

- акт обстеження будівлі Баштанського РСТК ТСО України, пошкодженої внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації від 24.06.2022;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.07.2022, відповідно до якого слідчим відділу УСБУ в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 22022150000001145);

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.12.2022, відповідно до якого слідчим відділу УСБУ в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 22022150000002090);

- лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, адресований "Всім кого це стосується", відповідно до якого Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

4.2. Правове регулювання розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

4.3. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і далі - в редакції від 01.07.2021):

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 ЗУ Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова КГС ВС від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (п. 8.2.8 постанови КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

4.4. Правове регулювання тлумачення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова КЦС ВС від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17; постанова ОП ВС від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party) (постанова ОП ВС від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц).

4.5. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

4.6. Правове регулювання нарахування та стягнення пені та штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства штрафні санкції можуть бути застосовані для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій (постанова КГС ВС від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18).

Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання (постанови КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18).

Відповідно до ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

4.7. Правове регулювання строку позовної давності.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 12 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 та від 25.03.2020 року № 239, відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п. 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно до п. 1 Закону України Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності з 04.09.2025, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Суд відхиляє доводи ТОВ Енера Суми, викладені у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ Національна енергетична компанія Укренерго про те, що для застосування пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України позивачу необхідно обґрунтувати, що продовження строків зумовлене саме дією на сторону обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Суд зазначає, що ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять тих вимог, про які зазначає ТОВ Енера Суми, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статті 258 ЦК України та пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, і суд касаційної інстанції у справі № 920/724/21 за аргументами, наведеними у касаційній скарзі, не вбачає підстав для відступу від неї (постанова КГС ВС від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Відповідно до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; постанову ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).

4.8. Правове регулювання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України:

відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації;

засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб;

засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників);

веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (п. 5.48 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Подібна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.

Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (п. 33, 46, 50, 52 постанови КГС ВС від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

28.12.2020 між Приватним підприємством Вікінг-Дено-Плюс (виконавець) та Громадською організацією Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України (замовник) укладено договір про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020, відповідно до умов якого предметом договору є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті, згідно додатку № 1 до договору, а саме: нежитлові приміщення та прилегла територія, за адресою Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Шевченка, буд. 71, під час якого Виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить Замовнику, а Замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг (п. 1.1 договору).

Строк дії договору з 01.01.2021 до 31.12.2021, який продовжувався сторонами Додатковою угодою № 03 до 31.12.2022.

Як встановлено судом вище та не заперечується сторонами в період з січня 2021 по серпень 2022 (включно) на виконання умов договору надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020 позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з охорони.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем складено, підписано без зауважень та скріплено печатками сторін акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 748 840, 00 грн. На вказану суму позивачем виставлено рахунки-фактури для проведення оплати.

Відповідачем на виконання умов договору проведено оплату за отримані послуги з охорони на загальну суму 716 160, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи фільтрованими банківськими виписками.

Отже, різниця становить 32 680, 00 грн. (748 840, 00 грн. - 716 160, 00 грн.).

Судом встановлено, що спір між сторонами виник щодо оплати за послуги з охорони нежитлових приміщень в січні 2021.

Позивач зазначає, що за умовами п. 4.1.2 договору за перший місяць оплата проводиться два рази.

Водночас, відповідач зазначає, що за умовами п. 4.1.2 договору сторони погодили оплату за перший місяць лише одну (але в два етапи), а не подвійну щомісячну плату. Крім того, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 32 680, 00 грн., зазначає, що у матеріалах бухгалтерії відповідача відсутній акт № ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн.

Як зазначено судом вище, на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2026 позивачем подано суду оригінал акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за період з 01.01.2021 по 31.01.2021, який підписано без зауважень та скріплено печатками сторін.

Судом встановлено наступне.

Умовами п. 1.1 договору сторони передбачили надання послуг із забезпечення порядку та охорони матеріальних цінностей на об`єкті, згідно додатку № 1 до договору, а саме: нежитлові приміщення та прилегла територія, за адресою Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Шевченка, буд. 71, та обов`язок з оплати за надані послуги із розрахунку 32 680, 00 грн. щомісяця без ПДВ за одну особу. Кількість охоронників на об`єкті охорони узгоджується із Замовником і складає: 1 (одна) особа.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони визначили наступний порядок розрахунку за надані послуги:

4.1.1. Загальна сума щомісячної оплати за даним договором 32 680, 00 грн. без ПДВ.

4.1.2. Оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 05 числа місяця, що слідує за звітним.

Судом також встановлено, що для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури в січні 2021, а саме:

- рахунок-фактура № УД-0000003 від 13.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за «Послуги з охорони нежитлових приміщень та прилеглої території: м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71; згідно умов договору 2811220/1 від 28.12.20» в кількості 1 послуга;

- рахунок-фактура № СФ-0000001 від 15.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за «Передоплата за послуги з охорони нежитлових приміщень та прилеглої території: м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71; за січень 2021» в кількості 1 послуга.

За надання послуг в січні 2021 сторонами складено два акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме:

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № УД-0000003 від 15.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за «Послуги з охорони нежитлових приміщень та прилеглої території: м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71; згідно умов договору 2811220/1 від 28.12.20» в кількості 1 послуга;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2021 на суму 32 680, 00 грн. за «Послуги з охорони нежитлових приміщень та прилеглої території: м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71; з 01.01.2021 по 31.01.2021) в кількості 1 послуга.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов наступного висновку.

Умовами п. 1.1, п. 4.1.1 договору сторони погодили загальну суму щомісячної оплати в розмірі 32 680, 00 грн., визначивши в п. 4.1.2 та п. 4.1.3 порядок та строки оплати платежів.

Суд дійшов висновку, що за змістом умови п. 4.1.2 договору сторони погодили, що оплата щомісячного платежу в сумі 32 680, 00 грн. за перший місяць послуг (січень 2021) здійснюється у два етапи, оскільки:

- фраза «… щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг,…» застосовано в родовому відмінку, в однині та свідчить, що розмір платежу за перший місяць надання послуг застосовується в договорі на рівні однієї суми щомісячної оплати, визначеної в п. 4.1.1 договору, тобто в розмірі 32 680, 00 грн. Протилежне тлумачення свідчило б про суперечність умов п. 1.1, п. 4.1.1 та п. 4.1.2 договору. Крім того, ані в інших умовах (пунктах) договору, ані в додатках до договору не передбачено обов`язку замовника сплачувати плату за перший місяць надання послуг в подвійному розмірі;

- фраза «Оплата … здійснюється два рази до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним, …» свідчить про те, що сторони погодили оплату платежу в два етапи, оскільки дієслово «здійснюється» стосується саме слів «оплата» та «два рази», а не розміру щомісячного платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що є помилковим тлумачення умов п. 4.1.2 договору позивачем як обов`язок замовника двічі сплатити суму в першому місяці надання послуг.

Судом також взято до уваги, що сторонами складено два акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які є первинними документами в розумінні ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та фіксують факт вчинення саме господарської операції, тобто в спірному випадку факт надання послуг з охорони.

В кожному акті зафіксовано, що виконавцем були проведені роботи (надані послуги) в кількості 1 послуга за повний місяць (січень 2021).

Тобто, суд дійшов висновку, що фактично сторонами сформовано два різні первинні документи на одну господарську операцію (надання послуг з охорони в січні 2021), оскільки: 1) послуги з охорони згідно обох актів надано в один і той самий період січень 2021 (повний місяць); 2) на одному й тому ж об`єкті за адресою м. Миколаїв, вул. Шевченка, буд. 71.

Складання двох різних первинних документа (різних за номером та датою) на одну й ту саму господарську операцію (обсяг надання послуг на конкретному об`єкті та в конкретний період часу) суперечить ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення 32 680, 00 грн. заборгованості за договором, оскільки:

1) послуга з охорони приміщень на одному й тому самому об`єкті в один і той самий період (січень 2021) могла бути надана лише один раз (послуга споживається в процесі її надання). Відповідачем 18.01.2021 проведено оплату в розмірі 32 680, 00 грн. за надані послуги з охорони об`єкта в січні 2021, тобто в повному обсязі;

2) умовами договору не передбачено сплату за послуги в перший місяць надання послуг в подвійному розмірі.

Враховуючи, що пеня (ст. 551 ЦК України), інфляційні втрати та 3 % річних (ст. 625 ЦК України) нараховуються за прострочення виконання грошового зобов`язання, а в спірному випадку у відповідача відсутній обов`язок з оплати заявлених до стягнення 32 680, 00 грн. (відсутнє грошове зобов`язання зі сплати основного боргу), суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення пені у розмірі 2 229, 40 грн., інфляційних втрат у розмірі 19 464, 65 грн. та 3 % річних у розмірі 3 841, 12 грн., у зв`язку з безпідставністю.

Як зазначено судом вище, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Враховуючи відмову в позові в частині стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в суду відсутні підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 39 000, 00 грн. за недотримання місячного строку попередження про розірвання договору, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, відповідачем ініційовано процедуру розірвання договору відповідно до п. 6.2 договору.

Позивачем до матеріалів справи додано лист ГО Миколаївська ОО ТСО України № 3/46 від 01.08.2022, адресований ПП Вікінг-Дено-Плюс, в якому відповідач проінформував, що 31.08.2022 ГО Миколаївська ОО ТСО України припиняє дію договору про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020.

Лист від 01.08.2022 отримано позивачем особисто 01.09.2022, що підтверджуються підписом О.В. Дено на листі. На листі від 01.08.2022 також міститься напис Передано 1.09.22 та підпис.

В день отримання листа 01.09.2022 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі об`єкта з-під охорони.

Додані до матеріалів справи скрін-шоти повідомлень у застосунку Viber не є належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки на наданих скрін-шотах повідомлень у застосунку Viber відсутня дата листування (переписки) та ідентифікуюча інформація учасників переписки.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт дотримання відповідачем строків, передбачених умовами п. 6.2 договору, суду не подано.

Судом встановлено, що відповідачем при реалізації права на розірвання договору не дотримано визначений умовами п. 6.2 договору строк на попередження іншої сторони, тобто не повідомлено позивача за один місяць до запланованих дій.

Отже, позивачем правомірно нараховано відповідачу штраф в сумі 39 000, 00 грн. відповідно до умов п. 5.5 договору в розмірі місячної оплати за надання послуги охорони (в редакції Додаткової угоди № 02), у зв`язку з недотриманням умов п. 6.2 договору (недотримання місячного строку попередження про розірвання договору).

Нарахування штрафу позивачем здійснено за порушення зобов`язань за договором, а саме за не виконання відповідачем умов п. 6.2 договору, виходячи з розміру місячної оплати в сумі 39 000, 00 грн. Отже, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) (військова агресія РФ), то суд зазначає, що до договору про надання послуг з охорони № 281220/1 від 28.12.2020 сторони укладали додаткові угоди, зокрема, додаткову угоду № 03 від 20.06.2022, якою сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2022, тобто вже після початку військової агресії РФ (24.02.2022), отже, відповідач мав можливість розуміти та оцінити ризики господарської діяльності під час воєнного стану. В силу ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідачем не подано суду жодного доказу на підтвердження неможливості направити позивачу повідомлення про намір розірвати договір засобами поштового зв`язку або кур`єрською службою у строки, встановлені умовами п. 6.2 договору. Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання негрошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

6.1. Щодо витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 1 214, 83 грн. стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

6.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач в прохальній частині позовної заяви також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500, 00 грн.

В позовній заяві позивач на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що попередні судові витрати складаються з судового збору у розмірі 3 028, 00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 8 500, 00 грн.

Судом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:

- договором про надання правової (правничої) допомоги № 1212/24-2/Д від 12.12.2024;

- ордером на надання правничої допомоги серія ВЕ № 1138496 від 18.12.2024.

- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 620 від 14.04.2023;

- рахунком № 1217/24-1-Р від 17.12.2024 на суму 8 500, 00 грн.;

- платіжною інструкцією № 1539 від 18.12.2024 на суму 8 500, 00 грн.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України Родіонова Вікторія Євгенівна обліковується у Раді адвокатів Миколаївської області.

Так, судом встановлено, що 12.12.2024 між адвокатом Родіоновою В.Є. (представник) та ПП Вікінг-Дено-Плюс (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 1212/24-2/Д від 12.12.2024.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору договір направлений на надання правової допомоги клієнтові, в тому числі представленні та захисту його прав, свобод та інтересів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органів державної влади та управління, в судових усіх ланок.

Відповідно до п. 1.2 договору договір укладений з метою надання правової допомоги клієнтові щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за договором № 281220/1 від 28.12.2020.

Відповідно до п. 3.1 договору за надання правової допомоги в межах м. Миколаєва, або в режимі відеоконференції за межами м. Миколаєва, клієнт оплачує представникові гонорар, який визначається за домовленістю сторін, та складає 8 500, 00 грн., який оплачується протягом трьох банківських діб з моменту підписання договору на розрахунковий рахунок представника.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Для проведення оплати адвокатом виставлено позивачу ПП Вікінг-Дено-Плюс рахунок № 1217/24-1-Р від 17.12.2024 на суму 8 500, 00 грн.

18.12.2024 позивачем ПП Вікінг-Дено-Плюс на рахунок адвоката проведено оплату в сумі 8 500, 00 грн.. що підтверджується платіжною інструкцією № 1539 від 18.12.2024 на суму 8 500, 00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21; від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За змістом ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

В постанові КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).

Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20, від 21.12.2021 по справі № 927/1202/20, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони (постанова КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).

Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (п. 6.53 постанови КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 500, 00 грн.

В позовній заяві позивачем зазначено, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500, 00 грн. Суду подано документи на підтвердження понесених витрат (договір про надання правової (правничої) допомоги № 1212/24-2/Д від 12.12.2024; рахунок № 1217/24-1-Р від 17.12.2024 на суму 8 500, 00 грн. та платіжну інструкцію № 1539 від 18.12.2024 на суму 8 500, 00 грн). В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500, 00 грн. Як вказано вище, розмір правової допомоги (гонорар) визначено укладеним між адвокатом Родіоновою В.Є. (представник) та ПП Вікінг-Дено-Плюс (клієнт) договором про надання правової (правничої) допомоги № 1212/24-2/Д від 12.12.2024.

Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними та допустимими доказами, розмір витрат відповідає критерію розумності їхнього розміру.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8 500, 00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3 410, 20 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Громадської організації Миколаївська обласна організація товариства сприяння оборони України, вул. Шевченка, 71, м. Миколаїв, 54005 (код ЄДРПОУ 02728556) на користь позивача Приватного підприємства Вікінг-Дено-Плюс, вул. Клубна, 161, м. Миколаїв, 54036 (код ЄДРПОУ 35403112):

- 39 000, 00 грн. (тридцять дев`ять тисяч грн. 00 коп.) штрафу за недотримання місячного строку попередження про розірвання договору № 281220/1 від 28.12.2020;

- 1 214, 83 грн. (одна тисяча двісті чотирнадцять грн. 83 коп.) - витрат по сплаті судового збору;

- 3 410, 20 грн. (три тисячі чотириста десять грн. 20 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 19.10.2026

Суддя Е.М. Олейняш