Рішення № 140747378, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/8689/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна оселя»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 231 719,12 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна оселя» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 231 719,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 26.05.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.

Позивачем 27.07.2026 сформовано у системі «Електронний суд» (зареєстровано 28.07.2026) заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі своїх заяв по суті спору.

Відповідач 17.08.2026 сформував у системі «Електронний суд» відзив, яким повністю заперечив позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Міністерством енергетики та вугільної промисловості України за наказом від 27.01.2026 № 36 передано відповідачу на праві господарського відання нежилі вбудовано-прибудовані приміщення (гр.пр. №105) (в літ.А) площею 1 361,7 кв.м., розташовані у місті Києві по проспекту Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), будинок 64/56.

Реєстрацію іншого речового права - права господарського відання за відповідачем на дане майно проведено 11.10.2016, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 485531955 від 12.07.2026 долучена до матеріалів справи).

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 4178-VIII.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

За результатами проведених 28.02.2025 зборів Співвласників багатоквартирного будинку за адресою: місто Київ, проспект Володимира Івасюка, 64/56 прийнято рішення, закріплене у Протоколі від 28.02.2025.

Зокрема, Зборами, окрім іншого, вирішено:

- визначити Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна Оселя» управителем, який здійснюватиме надання послуг з управління багатоквартирним будинком за адресою: місто Київ, проспект Володимира Івасюка, 64/56;

- затвердити ціну послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: місто Київ, проспект Володимира Івасюка, 64/56, в розмірі 13,10 грн/ кв.м. з ПДВ, термін сплати до 20 числа місяця наступного за розрахунковим;

- затвердити умови договору з управителем про надання послуг з управління багатоквартирного будинку; уповноважити осіб згідно з визначеного зборами переліку на укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна Оселя» договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком на затверджених такими зборами умовах.

За змістом частин першої-третьої статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.

Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Таким чином, прийняті рішення зборів співвласників з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

На виконання рішень, прийнятих Зборами співвласників багатоквартирного будинку від 28.02.2025, позивачем та уповноваженими особами співвласників підписано договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач зобов`язується надавати співвласникам відповідної якості та своєчасну послугу з управління будинком (далі також - послуга з управління), а співвласники зобов`язуються оплачувати позивачу послугу з управління, згідно з вимогами законодавства України та умовами договору.

Згідно з пунктом 1.5 договору послуга з управління полягає у забезпеченні позивачем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території. Послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умови яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів, тощо; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. Послуга з управління надається відповідно до вимог до якості згідно з додатком 3 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до підпункту 2.2.3 договору співвласники зобов`язані оплачувати позивачу надані послуги в порядку, за ціною та у строки, встановлені договором.

Умовами пункту 3.1 договору ціна послуги з управління становить 13,10 грн. на місяць за 1 квадратний метр площі квартири/нежитлового приміщення, є незмінною для всіх співвласників протягом строку дії цього договору за винятком настання умов пункту 3.4 договору.

Договір набирає чинності з 01.06.2025 та укладається строком на один рік (пункт 7.1 договору).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до пункту 3.3 договору плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

За період часу з червня 2025 року по травень 2026 року включно позивачем нараховано відповідачу 214 059,24 грн. за послуги з управління.

Враховуючи пункт 3.3 договору, строк здійснення оплати відповідачем за надані послуги за період часу з червня 2025 року по травень 2026 року є таким, що настав. Прострочення, за кожним місцем окремо, почалось 22.07.2025, 21.08.2025, 23.09.2025, 21.10.2025, 21.11.2025, 23.12.2025, 21.01.2026, 21.02.226, 21.03.2026, 21.04.2026, 21.05.2026 та 23.06.2026 відповідно.

Відповідачем послуги не оплачено, доказів погашення заборгованості у розмірі 214 059,24 грн. не подано. Протилежного суду не доведено.

Судом досліджені заперечення відповідача щодо відсутності обов`язку здійснювати оплату з посиланням на відсутність у нього права власності на об`єкт нерухомого майна, стягнення плати за управління якого є предметом спору; на відсутність підстав для покладення обов`язків на відповідача за рішенням зборів власників так як відповідач не приймав участь у прийнятті такого рішення та на недоведеність факту надання послуг.

Разом із тим, суд відхиляє наведені доводи, з огляду на наступне.

За змістом частини 5 статті 22 Господарського кодексу України (діяв на момент реєстрації речового права за відповідачем) держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частиною 1 статті 134 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З комплексного аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що на особу, у господарському віданні якої перебуває майно, були покладені права та обов`язки власника такого майна, але обмежено можливість розпоряджатися ним.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Так, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою.

Згідно з частиною 2 статті 3 даного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прямо унормовано, що державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право господарського відання.

Отже, право власності та інші речові права на нерухоме майно, зокрема право господарського відання, підлягають державній реєстрації.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 13.05.2014 власником нежилих вбудовано-прибудованих приміщень (гр.пр. №105) (в літ.А), розташованих у місті Києві по проспекту Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), будинок 64/56 є Держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (номер речового права - 6341242).

Поряд з цим, 11.10.2016 у Державному реєстрі на нежилі вбудовано-прибудовані приміщення (гр.пр. №105) (в літ.А) площею 1 361,7 кв.м., розташовані у місті Києві по проспекту Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), будинок 64/56 зареєстровано за відповідачем інше речове право - право господарського відання (номер запису про інше речове право 16947795), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 485531955 від 12.07.2026 долучена до матеріалів справи).

Під час дослідження наявності / відсутності обов`язку у юридичної особи здійснювати оплату за управління майном, яке закріплено за нею на праві господарського відання, судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2022 у справі № 910/5841/21.

Враховуючи наведене у сукупності, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплачувати грошові кошти протягом спірного у даній справі періоду за управління будинком за нерухоме майно, право користування яким зареєстровано за відповідачем належним чином,.

При цьому, рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 15.06.2026 № 85356135, долучене відповідачем до справи, не спростовує наведених вище висновків суду.

Щодо необов`язковості виконання для відповідача рішення зборів співласників, суд наголошує, що дане тверження спростовано наведеними вище нормами чинного законодавства. Доказів визнання рішення від 28.02.2025 недійсним не надано. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Інші заперечення відповідача також не знайшли свого підтвердження та спростовані наявними матеріалами справи та наведеними нормами чинного законодавства України (на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 214 059,24 грн. є правомірною і підлягає задоволенню повністю.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до підпункту 6.2.5 договору у разі заборгованості співвласника за послугу з управління в розмірі 5 000 гривень і більше, та/або у разі несплати у повному обсязі за надані послуги протягом 6 місяців, такий співвласник сплачує позивачу суму боргу та штраф у розмірі 5 000 гривень.

Враховуючи наведене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають повному задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, за простроченням грошового зобов`язання з оплати внесків просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 9 317,04 грн., нараховані за період часу з 01.08.2025 по 13.07.2026 та 3% річних у розмірі 3 342,84 грн., нараховані за період часу з 21.07.2025 по 13.07.2026

При здійсненні перевірки розрахунку позивача судом встановлено помилковість деяких нарахувань. Позивачем не враховано, що коли останній день оплати припадає на вихідний день, то таке зобов`язання переноситься на перший робочий день.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, враховуючи встановлені судом дати прострочення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 3 332,58 грн., а інфляційні втрати підлягають повному задоволенню.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші твердження та заперечення сторін судом досліджені, проте останні не змінюють висновки суду, наведені вище.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний номер 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна оселя» (04210, місто Київ, вулиця Оболонська набережна, будинок 3, корпус 1; ідентифікаційний номер 39882677) 214 059,24 грн. основного боргу, 5 000,00 грн. штрафу, 3 332,58 грн. 3% річних, 9 317,04 грн. інфляційних втрат та 2 780,51 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.Ю. Кирилюк