Рішення № 140745714, 14.10.2026, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №761/24586/26

Номер провадження2/701/806/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді - Костенка А.І.

за участю секретаря - Брітан О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

На підставу своїх вимог спирається на те, що позивач просить стягнути з відповідача 55 800,00 грн, з яких: 24 800,00 грн основний борг; 20 832,00 грн проценти; 10 168,00 грн неустойка. Окремо позивач просить покласти на відповідача судовий збір 2 662,40 грн та 184,98 грн витрат на направлення позову. Первісний кредитний договір оформлено 11.07.2025 на суму 4 000,00 грн. Надалі позивач посилається на сім окремих додаткових договорів від 11.07.2025 року за № 07.07.2025-100001956 про збільшення суми кредиту та на вісім виплат на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 06.08.2026 року по справі призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу розглядати у його відсутності.

Представник відповідача до суду не з`явився, але надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відповідача. Разом з цим представником відповідача було подано відзив на позовну заяву. У даному відзиві просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини: позивач просить стягнути з відповідача 55 800,00 грн, з яких: 24 800,00 грн основний борг; 20 832,00 грн проценти; 10 168,00 грн неустойка. Окремо позивач просить покласти на відповідача судовий збір 2 662,40 грн та 184,98 грн витрат на направлення позову. Первісний кредитний договір оформлено 11.07.2025 на суму 4 000,00 грн. Надалі позивач посилається на сім окремих додаткових договорів від 11.07.2025 року за № 07.07.2025-100001956 про збільшення суми кредиту та на вісім виплат на платіжну картку № НОМЕР_1 .

18.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не погоджується з позовними вимогами у заявленому розмірі та заперечує проти їх задоволення. Надані позивачем матеріали потребують окремої оцінки щодо належності доказування кожного електронного правочину та кожного елемента розрахунку, а вимога про 10 168,00 грн неустойки прямо суперечить чинному пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Зазначає, що з власного розрахунку позивача вбачається, що ще 2 232,00 грн раніше сплачених коштів було зараховано саме на погашення такої неустойки, що безпосередньо спотворює залишок інших складових заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідача 55 800,00 грн, з яких: 24 800,00 грн основний борг; 20 832,00 грн проценти; 10 168,00 грн неустойка. Окремо позивач просить покласти на відповідача судовий збір 2 662,40 грн та 184,98 грн витрат на направлення позову. За матеріалами позивача первісний кредитний договір оформлено 11.07.2025 на суму 4 000,00 грн. Надалі позивач посилається на сім окремих додаткових договорів про збільшення суми кредиту та на вісім виплат на платіжну картку № НОМЕР_1 . Номінальна сума всіх заявлених траншів становить 24 800,00 грн. У позові також зазначено про часткові платежі на загальну суму 19 734,00 грн: 4 094,00 грн, 6 494,00 грн, 2 000,00 грн, 3 000,00 грн та 4 146,00 грн. Позивач надає цим платежам значення «визнання боргу». Відповідач заперечує проти поширення такого висновку на всі складові вимоги у розмірі 55 800,00 грн. Вимога про 10 168,00 грн неустойки не підлягає задоволенню 3.1. Чинний пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України прямо звільняє позичальника від неустойки у період воєнного стану Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює спеціальні наслідки прострочення грошових зобов`язань за договорами позики і кредитними договорами в період дії воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення, а неустойка та інші відповідні платежі, нараховані з 24.02.2022 за прострочення, підлягають списанню кредитодавцем. Усі спірні нарахування неустойки здійснені у 2025 році, тобто під час безперервної дії воєнного стану. Станом на дату цього відзиву строк дії воєнного стану продовжено Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX, з 05 год. 30 хв. 02.08.2026 строком на 90 діб. Зазначає, що заявлені до стягнення 10 168,00 грн неустойки мають бути виключені з позовної вимоги повністю. Поданий позивачем розрахунок показує, що з п`яти платежів на загальну суму 19 734,00 грн жодної гривні не було зараховано в погашення основного боргу. За результатом арифметичної реконструкції самого розрахунку 12 364,00 грн були зараховані на проценти, 5 138,00 грн на комісії та 2 232,00 грн на неустойку. Матеріали Позивача не описують один разовий кредит на 24 800,00 грн. Після первісних 4 000,00 грн кожне наступне збільшення оформлювалося окремою пропозицією/додатковим договором і мало власний одноразовий ідентифікатор. При цьому кожний новий транш змінював загальну суму кредиту, абсолютний розмір комісій, базу нарахування процентів, орієнтовну загальну вартість кредиту та розмір неустойки. У поданих копіях, зокрема, відображені одноразові ідентифікатори K658 (17.07.2025), K481 (24.07.2025), K135 (26.07.2025), K669 (15.08.2025) та інші коди щодо решти додаткових договорів. Наявність надрукованого коду є доказово значущою, але не перетворює всі правочини на одну неподільну подію. Позивач має довести технічний зв`язок кожного конкретного ідентифікатора з конкретною незмінною редакцією відповідного додаткового договору та часом його акцепту. Тому доведеність первісного договору не може автоматично замінювати доказування волевиявлення щодо збільшення кредиту 17.07.2025, 21.07.2025, 24.07.2025, 26.07.2025, 11.08.2025, 15.08.2025 та 01.09.2025. Від кожного з цих правочинів залежить не тільки сума основного боргу, а й розмір процентів та інших платежів. На поточному доказовому масиві сума 55 800,00 грн не може вважатися доведеною як законний і остаточний розмір заборгованості. Найменше з таких причин: 10 168,00 грн неустойки прямо не підлягають стягненню за пунктом 18 Перехідних положень ЦК України; ще 2 232,00 грн платежу вже було зараховано на погашення тієї самої санкції, яка підлягала списанню, а тому ці кошти мають бути враховані щодо інших законних складових; залишок 20 832,00 грн процентів сформований після такого розподілу платежів, тому не може бути прийнятий без повторного перерахунку; 5 138,00 грн фактично сплачених коштів було спрямовано на комісії, правова і фактична підстава яких має бути перевірена в межах оцінки кінцевого залишку; щодо кожного збільшення кредиту належить перевірити електронний оригінал правочину та зв`язок конкретного одноразового ідентифікатора з конкретною редакцією документа; поданий BankID-документ датований 04.03.2025, а тому сам по собі не підтверджує BankID-операцію 11.07.2025; первинні документи щодо платежів, якими Позивач обґрунтовує «визнання боргу», у поданому переліку доказів окремо не наведені, а дата першого такого платежу не збігається між текстом позову та щоденним розрахунком. Із заявленої суми підлягає виключенню весь економічний ефект неустойки у розмірі 12 400,00 грн: 10 168,00 грн заявленого залишку плюс 2 232,00 грн вже погашеної санкції, які мають бути переадресовані на законні складові. За такого підходу максимальний залишок до подальшої перевірки інших заперечень становить 43 400,00 грн, а не 55 800,00 грн. Вимога про 10 168,00 грн неустойки суперечить чинній імперативній нормі пункту 18 Перехідних положень ЦК України. Власний розрахунок Позивача одночасно підтверджує, що ще 2 232,00 грн були раніше зараховані в рахунок такої санкції. Тому навіть за максимально сприятливої для позивача оцінки інших доказів заявлений ним розмір 55 800,00 грн не може бути стягнутий без щонайменше відповідного перерахунку.

24.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду від представника позивача надійшов відповідь на відзив в якому посилається на те, що відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень викладених у відзиві. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 закону України Про платіжні послуги еквайрингова установа (далі - еквайр) - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги; Частиною 4 статті 31 закону України Про платіжні послуги визначено, що після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення). Зазначає, що позивачем надано на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору,є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні ЗаконуУкраїни «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі. Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17. Вказаних вище висновків ВП ВС також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). ВП ВС вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає. ВП ВС підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання». Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою , яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування". Зважаючи на викладене, неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Судом встановлено, що умови зазначеного договору в частині своєчасності сплати боргу відповідачем не виконано. Таким чином доведено факт невиконання вимог закону, з боку відповідача, яке тягне можливість примусового стягнення прострочених сум по кредиту. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства ст. 14 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У даному випадку відповідач, заперечуючи проти позову, не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача» (Постанова ВС від 17.07.2019 року у справі № 752/11866/16-ц).

Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог, які мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами.

Позиція позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд дійшов висновку про необхідність у задоволенні заявлених вимог.

Судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 142, 263-265, 272, 280-284, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 1, 3, 207, 509, 526, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 ЦК України, ст. 8, 42 Конституції України, ст. ст. 3, 7, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (код ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, IBAN: НОМЕР_3 , МФО: 305299) заборгованість за кредитним договором № 07.07.2025-100001956 від 11.07.2025 року у розмірі 55 800 грн. 00 коп. (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (код ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, IBAN: НОМЕР_3 , МФО: 305299) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 184 грн. 98 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Суддя А. І. Костенко